5. Різновиди уяви

Діяльність уяви може бути охарактеризована залежно від участі в цьому процесі спеціальної вольової регуляції, від харак­теру діяльності людини та змісту створюваних образів.

Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на ми­мовільну та довільну.

Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямовується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Потреба в мимовільному створенні образів постійно акту­алізується різними видами діяльності, в які включається осо­бистість. У процесі спілкування співрозмовники уявляють собі ситуації, події, що є предметом обговорювання; читаючи худож­ню чи історичну літературу, людина мимоволі стає спостерігачем реальних картин, що народжуються в її голові під впливом про­читаного. Мимовільне виникнення уявлень тісно пов'язане з по­чуттями людини. Почуття є потужним генератором яскравих об­разів уяви тоді, коли людина перебуває у тривозі перед невизна­ченістю очікуваних подій чи, навпаки, переживає емоційне підне­сення перед участю в урочистих подіях, що мають життєво важ­ливе для неї значення.

Переживаючи страх, тривогу за близьких, людина подумки малює образи небезпечних ситуацій, а готуючись до приємної події, уявляє атмосферу доброзичливості, пошани з боку колег, присутніх. Прикладом мимовільного виникнення образів уяви є сновидіння. У стані сну, коли свідомий контроль за психічною діяльністю відсутній, сліди від різноманітних вражень, що збері­гаються в мозку, легко розгальмовуються й утворюють поєднан­ня, що характеризуються неприродністю та невизначеністю.

Процес уяви може відбуватись як довільний, коли він спря­мовується спеціальною метою створити образ певного об'єкта, можливої ситуації, уявити чи передбачити сценарій розвитку подій. Здійснення довільної уяви у процесі пізнання зумовлене потребою свідомої регуляції побудови образу відповідно до за­вдання та характеру виконуваної діяльності. Довільне створення образів спостерігається переважно у творчій діяльності людини.

Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на творчу та репродуктивну.

Уява, яка включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою.

Уява, яка включається у процес засвоєння того, що вже ство­рили й описали інші, називається відтворювальною, або репро­дуктивною.

Так, у конструктора-винахідника, який створює нову маши­ну, уява творча, а в інженера, який за словесним описом або крес­ленням створює образ цієї машини, — репродуктивна.

Творча уява активізується там, де людина відкриває щось но­ве, знаходить нові способи праці, створює нові, оригінальні, цінні для суспільства матеріальні та духовні продукти.

Продукти творчої уяви, їх багатство та суспільна значущість безпосередньо залежать від знань і життєвого досвіду особистості, її ставлення до діяльності, її соціальної позиції тощо. Важливу роль у творчій уяві відіграє мова, яка є засобом усвідомлення твор­чого задуму та інструментом аналітико-синтетичної діяльності.

Репродуктивна уява — це процес створення людиною образів нових об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зобра­ження. Потреба в репродукції образів об'єктивної дійсності — постійна й актуальна в житті та діяльності людини як свідомої суспільної істоти. Репродуктивна уява відіграє надзвичайно важ­ливу роль у процесі спілкування людей, яке великою мірою спри­чинило її розвиток. Мовний опис явищ завжди потребує від лю­дини створення відповідних образів. Репродуктивна уява не­обхідна при читанні художньої літератури, при роботі з навчаль­ними посібниками з географії, біології, анатомії тощо. Образи об'єктів формуються також на основі їх графічного опису, напри­клад, в інженерній справі, при користуванні схемами, картами.

Творча і репродуктивна уяви тісно взаємопов'язані, постійно взаємодіють і переходять одна в одну. Цей зв'язок виявляється, з одного боку, в тому, що творча уява завжди базується на репро­дуктивній, містить її елементи. З іншого боку, складні форми ре­продуктивної уяви містять елементи творчої. Наприклад, у діяль­ності актора втілення сценічного образу є результатом діяльності творчої і водночас репродуктивної уяви.

Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява поділяється на художню, технічну, наукову та ін.

Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні. Так, І. Рєпін, малю­ючи картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану», пи­сав, що голова обертом іде від їхнього гумору та галасу. Г. Флобер говорив, що він гостро відчував у роті присмак миш'яку, коли опи­сував сцену самогубства мадам Боварі. Художникові, письменни­кові завдяки яскравості чуттєвих образів здається, що вони безпо­середньо сприймають те, що зображують у своїх творах.

Для технічної уяви характерними є створення образів просто­рових відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх лег­ке дисоціювання та об'єднання в нові сполучення, уявне перене­сення їх у різні ситуації. Образи технічної уяви найчастіше ре­алізуються у креслення, схеми, на основі яких потім створюють­ся нові машини, об'єкти.

Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні ек­спериментів, в узагальненнях, що їх роблять при створенні по­нять. Фантазія відіграє важливу роль у плануванні наукового дослідження, побудові експериментальної ситуації, у передба­ченні перебігу експерименту. При побудові наукової системи уя­ва необхідна, щоб доповнити відсутні, не знайдені ще ланки в ланцюжку фактів.

Фантазія має велике значення для плідної творчої діяльності вченого. Без фантазії його праця може перетворитися на діяльність із нагромадження наукових фактів, акумулювання своїх і чужих думок, а не на реальний поступ до нових винаходів, ідей, створення принципово нового в науці.

Особливою формою уяви є мрія. Мрія — це процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умо­вою втілення в життя творчих задумів, коли образи уяви не мо­жуть реалізуватися негайно з об'єктивних або суб'єктивних при­чин. У цій ситуації мрія постає як реальна спонука, як мотив діяльності, завдяки якому стає можливим завершення початої справи. Без мрії, зауважував Д. Писарєв, неможливо було б зро­зуміти, яка спонукальна сила змушує людину започатковувати і доводити до кінця виснажливі й великі за обсягом роботи в ца­рині мистецтва, науки та практичного життя.

Мрія є елементом наукового передбачення, прогнозу та пла­нування діяльності. Ця її функція переконливо виявляється в художній, творчій діяльності, державотворенні. Яскравою ілю­страцією стосовно цього є твори Ж. Берна, в яких він геніально передбачив витвори майбутньої технічної думки — підводного човна, гелікоптера.

Мрії можуть бути реальними, дійовими та нереальними, безплідними. Дієвість мрії — необхідна умова втілення в життя творчих задумів людини, спрямованих на реальне перетворення дійсності. Такі мрії в певному розумінні є рушійною силою дій та вчинків людини, надають їй більшої цілеспрямованості у житті, допомагають долати труднощі, протистояти несприятливим впливам.

Мрії можуть бути пустопорожніми, безплідними, «маніловсь- кими». Тоді вони дезорієнтують людину, позбавляють її бачення реальних життєвих перспектив, штовхають на шлях примарного задоволення власних мрійницьких уподобань, роблять її нездат­ною протистояти негараздам реального буття.

Позитивно на людину впливає тільки активна, творча мрія, яка збагачує її життя, робить його яскравим і цікавим.