Розділ 1 теоретико – методологічні основи фінансового планування
1.1 Зміст, завдання та методи фінансового планування
За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Саме тому зросло значення перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств. Тому фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообороту виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон’юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників [1, с.441].
Сьогодні фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв’язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами.
За адміністративної економіки фінансове планування базувалось на директивних планових показниках виробничого та соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують директивних вказівок «зверху». Державне замовлення, яке збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Відтак фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон’юнктуру, ураховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.
Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.
Фінансове планування втілює встановлені цілі у форму конкретних фінансових показників і забезпечує фінансовими ресурсами закладені в виробничому плані економічні пропорції розвитку.
Значення фінансового планування полягає в тому, що воно дає можливість визначити життєздатність проекту підприємства за умов конкуренції і є інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.
За твердженням канадського бізнесмена Д. Дейла, “план є основою контракту між підприємцем і фінансистом-інвестором. План бізнесу – це загальноприйнятий прийом менеджменту, який використовується корпораціями і установами всіх розмірів для того, щоб сформулювати мету і запропонувати шляхи її досягнення. Він, як правило, складається на 5 років. Рада директорів розвинутої компанії орієнтується на довготерміновий план, як на дорожню карту”.
Вдалий план, на думку Д. Дейла, – одна з основних умов успіху будь-якої фірми. Виходити на ринок зі своєю продукцією, не маючи чітко продуманого і розрахованого плану дій – гарантія провалу фірми.
Необхідність складання планів визначається багатьма причинами, наприклад, В.Ковальов виділяє три найважливіших:
- невизначеність майбутнього;
- координуюча роль плану;
- оптимізація економічних наслідків [2, с.132].
Невизначеність майбутнього полягає не у визначенні точних цифр і орієнтирів стану фірми у майбутньому, а у встановленні важливих напрямів (коридору), в межах яких може варіюватись той чи інший показник.
Зміст координуючої ролі плану полягає у наявності добре деталізованих і взаємопов’язаних цільових установок, що дисциплінують оперативну і перспективну діяльність підприємства.
Оптимізація економічних наслідків полягає в тому, що будь-яке неузгодження чи збій діяльності системи потребує фінансових затрат на його подолання. Якщо є план, ймовірність збою є нижчою.
За визначенням Р. Брейлі та С. Майерса [3, с. 152], фінансове планування - процес, що складається з наступних етапів:
1) аналіз інвестиційних можливостей і можливостей поточного фінансування, якими володіє корпорація;
2) прогнозування наслідків поточних рішень, з метою запобігання непередбачуваних негативних ситуацій в майбутньому;
3) обгрунтування обраного варіанта з ряду альтернативних рішень для включення його в остаточний план;
4) оцінка результатів, досягнутих корпорацією, відповідно до параметрів, встановлених у фінансовому плані [4, с. 163].
Ф. Лі Ченг і Д. І. Фіннерті дають більш прагматичне визначення фінансового планування. Вони вважають, що насправді фінансове планування являє собою процес аналізу дивідендної, фінансової та інвестиційної політики, прогнозування їх результатів і впливу на економічне оточення компанії та прийняття рішень про допустимому рівні ризику і виборі проектів [5, с. 162].
До основних напрямків фінансової політики підприємства вони відносять:
• аналіз і планування грошових потоків;
• вибір стратегії залучення зовнішніх ресурсів (кредити, емісійна форма залучення капіталу);
• управління оборотними коштами, дебіторською і кредиторською заборгованістю;
• розробка облікової і податкової політики;
• контроль і управління витратами, включаючи вибір амортизаційної політики;
• вибір дивідендної політики.
Інвестиційна політика компанії полягає у визначенні загального обсягу інвестицій, способів раціонального використання накопичень, поєднанні різних джерел фінансування.
Ф. Лі Ченг і Д. І. Фіннерті також визначають основні завдання процесу фінансового планування:
• використання економічної, правової, облікової та ринкової інформації, а також знань про політику компанії;
• аналіз взаємозв'язку можливих рішень про фінансування, дивіденди та інвестиції;
• прогнозування майбутніх наслідків поточних рішень, що пом'якшує наслідки несподіванок, допомагає ясніше зрозуміти взаємозв'язок між короткостроковими і довгостроковими рішеннями [6, с. 351].
Слід відзначити, що фінансове планування не ставить за мету обов’язково звести до мінімуму ризики. Навпаки, його зміст полягає в аналізі і виборі ризиків, які необхідно прийняти, і тих, яких можливо було б уникнути.
Для цього підприємства розробляють декілька способів ситуаційного аналізу, відповідаючи на запитання “а що, якщо?”. Деякі розробляють план і його результати, виходячи з найбільш імовірного набору умов, а потім змінюють прийняті ними припущення поступово, по одному. Деякі менеджери можуть розглядати наслідки кожного варіанту плану в межах визначених комплексних сценаріїв. Наприклад, один сценарій може передбачати високі процентні ставки, які призводять до уповільнення росту світової економіки і зниження товарних цін. Другий сценарій може базуватись на ідеї зростаючого падіння у вітчизняній економіці, високій інфляції і слабкій національній валюті.
В основу фінансового планування покладено стратегічний і виробничий плани.
Стратегічний план передбачає формулювання цілей, задач і сфери діяльності підприємства. Наприклад, наступна цільова установка: “Забезпечити щорічний приріст обсягів виробництва протягом трьох років в розмірі 20 %”.
Виробничі плани складаються на основі стратегічного і передбачають визначення виробничої, маркетингової, науково-дослідної та інвестиційної політики.
Визначення цілей формує завдання фінансового планування.
Основне завдання фінансового планування – це забезпечення нормального відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування, їх формування та використання.
Друге завдання – дотримання інтересів акціонерів та інших інвесторів. Бізнес-план, що містить докладне фінансове обгрунтування інвестиційного проекту, є для інвестора основним документом, що стимулює вкладення капіталу.
Третє завдання – гарантія виконання зобов’язань підприємства перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками та іншими кредиторами. Оптимальна для підприємства структура капіталу приносить максимальний прибуток і максимізує платежі до державного бюджету.
Четверте завдання – виявлення резервів та мобілізація ресурсів з метою ефективного використання прибутку та інших доходів.
П’яте завдання – контроль за фінансовим станом, платоспроможності і кредитоспроможністю підприємства.
Логічна послідовність процесу планування наведена на рис. 1.1.
Рис. 1.1. Логіка планування [7,с.165].
Важливим моментом фінансового планування є визначення стратегії планування.
Стратегія (Strateg < stratos (гр.) – військо + ago – веду) фінансового планування означає загальне спрямування розробки фінансового плану, джерел надходження коштів, джерел прибутку.
Господарюючий суб’єкт представляє собою систему, що складається з різних виробництв, цехів, складів, служб (ремонтної тощо), відділів (фінансового, бухгалтерії тощо), лабораторій, магазинів та інших підрозділів. Роль кожного з цих підрозділів в одержанні прибутку є різною.
Наприклад, господарюючий суб’єкт не може існувати без бухгалтерії, але не можна вимагати від бухгалтерії, щоб вона приносила прибуток. Так само не можна вимагати прибутку від ремонтної служби, лабораторії якості тощо.
Важливою складовою фінансового планування господарюючого суб’єкта є визначення його центрів доходу (прибутку) і центрів витрат.
Центр доходу господарюючого суб’єкта – це підрозділ, який приносить йому прибуток. Центр доходу має й інше призначення – профіт (фр. рrofit – вигода, прибуток).
Центр витрат –- підрозділ господарюючого суб’єкта, який є збитковим або взагалі некомерційним, але відіграє важливу роль в діяльності господарюючого суб’єкта.
Крім вищезгаданого, фінансове планування або планування платежів має справу з усіма потоками платежів. Воно необхідне, щоб формувати всі потоки платежів на підприємстві та між підприємством і зовнішнім середовищем з врахуванням стану платіжних засобів за один або кілька періодів. Потоки платежів та запаси платіжних засобів для фінансового планування слід визначати за видом, величиною і моментом часу їх виникнення на підставі діяльності підприємства в майбутньому періоді. Це дозволить володіти інформацією про очікувані платежі.
Фінансове планування потрібне, в першу чергу, для збереження фінансової рівноваги підприємства, а, з іншого боку, – для уникнення накопичення зайвих ліквідних засобів.
Воно повинно охоплювати всі фінансово-економічні та виробничо-господарські процеси (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Склад фінансового планування [8, с.289].
Виконати ефективно ці завдання можна лише в межах одночасного планування. Щоб пов’язати всі розрахунки один з одним, розробляють схему інтегрованого загального планування на підприємстві або систему планування. Наприклад, приблизну схему інтегрованого планування наводять В.А. Анташов та Г.В. Уварова (рис. 1.3).
Рис. 1.3. Приклад інтегрованого фінансового планування [9, с.371].
Таке інтегроване планування дозволяє уникнути фінансової нерівноваги.
Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів. При виборі методів планування необхідно враховувати певні вимоги до них. Методи планування повинні: по-перше, бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку ринкових відносин;
по-друге, найбільш повно враховувати профіль діяльності об'єкта планування та різноманітність в засобах та шляхах досягнення основної підприємницької мети — збільшення прибутку;
по-третє, відрізнятися в залежності від виду розроблюваного плану. Більшість відомих методів планування можна класифікувати за різними ознаками [10, с.189].
Результати класифікації методів планування за певними ознаками представлені в табл. 1.
Таблиця 1.
Класифікація методів планування [11, с. 375]
Класифікаційні ознаки |
Методи планування |
Вихідна позиція для розробки плану |
• Ресурсний (за можливостями) • Цільовий (за потребами) |
Принципи визначення планових показників |
• Екстраполяційний • Інтерполяційний |
Спосіб розрахунку планових показників |
• Спробно-статистичний (пересічних показників) • Чинниковий • Нормативний |
Узгодженість ресурсів та потреб |
• Балансовий • Матричний |
Варіантність розроблюваних планів |
• Одноваріантний (інтуїтивний) • Поліваріантний • Єкономіко-математичної оптимізації |
Спосіб, виконання розрахункових операцій |
• Ручний • Механізований • Автоматизований |
Форма подання планових показників |
• Табличний • Лінійно-графічний • Логіко-структурний (сітьовий) |
Ресурсний метод планування, виділений за ознакою "Вихідна позиція для розробки плану", із урахуванням ринкових умов господарювання та наявних ресурсів може застосовуватись при монопольному становищі підприємства або при слабо розвинутій конкуренції. З посиленням конкурентної боротьби вже потреби ринку f попит на продукцію (послуги) стають вихідною позицією, початковим моментом планування. Підприємство самостійно виконує ціле покладання, визначає мету (цілі) діяльності і для її (їх) досягнення формує відповідні плани.
В залежності від сили ринкової влади підприємства застосовуються і різні принципи визначення кінцевого та проміжних значень планових показників. При монопольному положенні, відсутності загрози з боку конкурентів підприємство впевнене в тому, що розвиток в майбутньому буде здійснюватись із збереженням тенденцій, що склались в минулому. Проміжні та кінцеві (на кінець планового періоду) значення планових показників визначаються методом екстраполяції — на основі динаміки цих показників в минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану будуть збережені в майбутньому.
Принципово протилежним при екстраполяції є інтерполятивний метод, який передбачає зворотний рух — від встановленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників з обчисленням проміжних їх величин.
Для визначення ступеню обгрунтованості показників важливим є виокремлення методів планування за способом розрахунку планових завдань.
Спробно-статистичний (пересічних показників) метод передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин при встановленні планових показників. Більш обгрунтованим є чинникові/й метод планування у відповідності із яким планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників. Розрахунки за окремими факторами застосовуються перш за все при плануванні ефективності виробництва (визначенні можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо).
Найбільш точним є нормативний метод планування, суть якого полягає в тому, що планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Зрозуміло, що застосування цього методу на підприємстві вимагає створення відповідної нормативної бази [11, с.376].
Узгодженість при плануванні потреб із необхідними ресурсами для їх задоволення забезпечується за допомогою балансового методу. Його суть зводиться до розробки спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких із різним ступенем деталізації показують всі напрямки витрачання ресурсів у відповідності із потребами, а в другій — джерела надходження цих ресурсів. В процесі розробки балансу має бути вирішене таке основне завдання: забезпечити рівність між вказаними двома частинами балансу. Баланси на підприємстві розробляються для різних видів ресурсів (матеріальні, трудові, фінансові). Матричний метод планування є подальшим розвитком балансового методу і являє собою побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками.
Отже визначення методів і завдань фінансового планування дає можливість правильно зорієнтувати господарську діяльність підприємства. Це дасть змогу в майбутньому успішно конкурувати на ринку та підвищить його платоспроможність і стійкість [12, с.341].