49.Головні форми проектування організації.

Форми проектування організації мають бути розглянуті на двох рівнях - зовнішньому і внутрішньому: 1. Зовнішній рівень передбачає наявність певної структури зв'язків і відносин між окремими виконавцями і групами, залученими до виконання проекту, та їхніми материнськими підрозділами, відділами, компаніями. 2. Внутрішній рівень відбиває стосунки між окремими виконавцями і групами, які виконують проект.

Внутрішня структура існує всередині зовнішньої. Її варто розглядати для великих проектів Серед зовнішніх виділяють такі основні форми: -форма проектної команди; -матрична організація; -гібридна організаційна структура; -структура модульного зв'язку.

Серед внутрішніх виділяють такі форми: -внутрішня функціоналізація; -внутрішня матрична структура; -дивізіональна структура; -федеральна організація; -централізована/децентралізована форма організації великих проектів.

50.Суть процесу мотивації, існуючі підходи до мотивації.

  У процесі  зародження  та  формування  менеджменту  як  науки  завжди  виникали проблеми дієвого і результативного мотивування. Спочатку  йшлося  більше про матеріальні та організаційні аспекти спонукання. На  сучасному  етапі  все  більше  акцентується  на   соціально-психологічних   аспектах  мотивації,  що  створюють  умови  для  досягнення   високих   результатів  виробничо-господарської діяльності з мінімальними затратами.

Мотивація - це процес спонукування кожного співробітника і всіх членів його колективу до активної діяльності для задоволення своїх потреб і для досягнення цілей організації.

  Вони об’єднюються в п'ять відносно самостійних напрямків: матеріальне стимулювання, поліпшення якості робочої сили, вдосконалення организації труда, залучення персоналу в процесі управління и негрошове стимулювання.

              У процесі історичного  розвитку  мотивація  як  економічна  категорія

  пройшла два етапи:

       застосування політики «батога та пряника»;

       використання методів психології і  фізіології 

       Мотивація  ґрунтується  на  двох  категоріях:  потреби   —   відчуття  фізіологічної або психологічної нестачі чого-небудь і винагороди — те, що  людина вважає цінним для себе.

       Потреби   поділяють   на   первинні   (фізіологічні)    і    вторинні  (психологічні); винагороди — на внутрішні (отримують  у  процесі  роботи,  від змісту  трудового  процесу,  відчуття  самоповаги  тощо)  і  зовнішні  (зумовлені  заробітною  платою,  просуванням  за   службовою   ієрархією,  кабінетом,  службовим  авто,  додатковою  відпусткою  тощо). 

 51.Класифікація та характеристика методів менеджменту.

Відповідно до мотиваційної характеристики розрізняють три групи методів менеджменту: економічні, організаційно-розпорядчі, соціальні.

1 Економічні методи

Група економічних методів орієнтована на економічні інтереси людей, як індивідуальні, так і колективні. Ці методи реалізуються шляхом створення системи прямого та побічного стимулювання окремих працівників, виробничих та управлінських груп і трудового колективу в цілому залежно від результатів господарської діяльності.

2. Організаційно-розпорядчі методи

Для виконання будь-яких робіт виробничого характеру кожен працівник має свої обов'язки, права, відповільність, які формуються у процесі здійснення функції менеджменту "Організація". Реалізація організаційних відносин в системі відбувається шляхом застосування в менеджменті організаційно-розпорядчих методів, які ще називають адміністративними. Однак поняття "організаційно-розпорядчі методи" більш широке, оскільки адміністративні методи базуються на застосуванні нормативних актів (постанов, наказів, інструкцій органів влади і управління), а організаційно-розпорядчі - охоплюють весь зміст організаційної складової механізму управління.

3. Соціальні методи

Під соціальними методами управління розуміють систему засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову та соціальну активність колективу та його окремих працівників. Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб працівників - розвитку особистості, соціального захисту.

 52.Ознаки і загальні риси організації, їх різновид. Організація як відкрита система.

 Основи теорії організації За критерієм часу в розвитку теорії організації виділяють : 1) класичну (ієрархічну) теорію організації; 2) неокласичну ( поведінкову) теорію організації; 3) сучасну ( ситуаційну) теорію організації.

За визначенням Честера організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей . Усі організації мають загальні для них характеристик :

1.       всі організації використовують 

         Чотири основні види ресурсів: - людські - фінансові - фізичні -  інформаційні

2.       будь-яка організація є відкритою системою

3.       розподіл праці в організації може бути : -  горизонтальний -  вертикальний.

 Наявність горизонтального вимагає наявність вертикального . 

Діяльність пов’язана з координацією регулюючої діяльності окремих виконавців в широкому

розумінні називається управління. Глобальною метою діяльності організації є досягнення

 успіху.

Складовими успіху виступають:1.       виживання 2.       результативність та ефективність

 53.Підходи до керівництва в організації. Стилі керівництва.

Стиль керівництва – це проце узгодження роботи своїх підлеглих. Успіх застосування того чи іншого стилю залежить від багатьох обставин: -зміст задачі і термінів її розв’язання -особистості керівника -особистості колективу підприємства -специфіка «поточного моменту» -інші фактори.

Під стилем розуміється манера поведінки керівника стосовно підлеглих, що дозволяє вплинути на них і дозволяє робити те що в даний момент потрібно. Існує два основні стильові шкали:

1.Шкала влади, діапазон якої простирається від повної демократії до абсолютної автократії.

2.Шкала переваг, на якій відбувається відношення керівника до підлеглих як до об’єктів управління

 54.Сутність, основні засади керівництва та лідерства.

Одна з найважливіших проблем сучасного бізнесу — питання керівництва. Концепція лідерства вмішує і розглядає питання організації змін. У всіх дослідженнях, що торкаються цієї теми виділяють три аспекти: люди, вплив і мета.

Отже керівництво — це процес впливу на підлеглих, який є способом заставити їх працювати на досягнення єдиної мети. Керівництво -це здатність заставити весь колектив прагнути до виконання завдань, що стоять перед організацією..

Результати керівництва з самого початку закладені в системі його здійснення. Результат керівництва — похідна від якості його виконання.

Лідерство— це здатність індивіда для досягнення деяких цілей впливати на інших людей. Передбачається, що керівники разом з іншими членами колективу направляють свої зусилля на вирішення деяких завдань.

Лідерство — двосторонній процес, що протікає між людьми. Керівництво — це "робота з людьми", на відміну від адміністративної паперової роботи чи дії для вирішення проблем. Керівництво динамічне й містить у собі використання особистих повноважень і прав.

Центральною фігурою в системі менеджменту будь-якої організації є менеджер — керівник, який управляє власне організацією (підприємством), якимось конкретним видом діяльності, функцією, підрозділом, службою, групою людей тощо.

Не дивлячись на те, що керівництво — суттєвий компонент ефективного управління, ефективні лідери не завжди є одночасно і ефективними менеджерами. Про ефективність лідера можна судити потому, якою мірою він чи вона впливають на інших. Інколи ефективне лідерство може й заважати формальній організації.

Є різниця між управлінням і лідерством. Управління визначають як розумовий і фізичний процес, який приводить до того, що підлеглі виконують офіційні доручення і вирішують певні завдання. Лідерство ж, навпаки, — є процесом, за допомогою якого одна і та ж особа впливає на членів групи.