Цивилизационные регионы

Всемирный

• Европейский (Австронезийский Западноевропейский Латиноамериканский Североамериканский)

• Евроазиатский

  • Восточноевропейский

• Азиатский (Арабский Индийский Китайский Японский Индокитайский)

• Африканский

88. Традиції та новаторство в культурі.

Традиції — елементи соціальної і культурної спад­щини, що передаються з покоління в покоління й зберіга­ються в суспільстві протягом тривалого часу.

Традиції існують у всіх формах духовної культури. Можна говорити про наукові, релігійні, моральні, національні, трудові, побутові та інші традиції. Завдяки їм розвивається суспіль­ство, оскільки молоде покоління не винаходить заново "вело­сипеди", а засвоює досягнутий людський досвід культури.

Нехтування традиціями порушує наступність у розвитку культури, призводить до втрат цінних досягнень людства. Водночас сліпе схиляння перед традицією породжує консер­ватизм і застій у розвитку суспільного життя і, відповідно, культури. Тому формування і розвиток людини як суб'єкта культуротворення відбувається через освоєння і засвоєння соціально-культурних традицій, залучення до них у процесі соціалізації, виховання, освіти. Через залучення до соціаль­но-культурної традиції люди кожного наступного покоління включаються у життя, у світ предметів і відносин, у світ сим­волів, створених попередніми поколіннями. Традиція в культурі виступає певним типом відношення між послідовними стадіями культурного розвитку, коли "старе" переходить у "нове" і продуктивно "працює" у ньому. Якщо ця продуктив­на традиція здатна перетворюватись у контексті соціально-культурного нового, сприяючи його розвитку, вона набуває сталості. Традиція, яка перешкоджає подальшому розвиткові культури, поступово відживає себе і відходить у минуле, у за­буття. А все важливе, цінне, що сприяє розвиткові культури і людини, людство зберігає як дорогоцінний скарб. У культурі функціонують також вічні цінності. Культура, як правило, діє за принципом: те, що є вічним, є завжди сучасним. Доля дійсно великих творінь культури виявляється у тому, що вони набагато переживають те, чому спочатку служили, бо біль­шість із них зберігають своє неперехідне ціннісне значення. Процес діяльності у сфері культури завжди реалізується через свободу, власний вільний вибір серед різних можливостей, що відповідають потребам, ідеалам, цінностям люди­ни. Але свобода, утверджуючись на ґрунті культури в усій своїй повноті, багатоманітності і багатовимірності, крім вільного вибору, передбачає і відповідальність за вибір, а отже, самообмеження. Свобода і новації в культуротворенні мають підпорядковуватися втіленню вищих духовних цінно­стей: добра, правди, краси, любові, інакше матимемо анти-культуру і знелюднену, бездуховну людину. Отже, культура, з одного боку, характеризується смисловою впорядкованістю, стабільністю завдяки традиціям та спадкоємності, а з іншого — смисловою динамікою, вільним самовиявом, що є новаторством. Для гармонійного функціонування та роз­витку, уникнення руйнацій культура має зберігати міру в поєднанні двох протилежних тенденцій — традицій і новаторства через органічний взаємозв'язок свободи і відповідальності на принципах вищих духовних цінностей людяності, гуманізму.

Різне співвідношення традицій і оновлення, новаторства в культурі дає підстави для поділу суспільств на традиційні і сучасні.

Проблема новаторства в культуре. Творческое начало в культуре противостоит как традиционализму, идее неизменности культуры, так и нигилистическому отрицанию ее преемственности. Но если творческое начало находит себе выход, культура развивается. В Европе процесс рождения и утверждения такой динамичной культуры охватывает период от Возрождения до Просвещения. Это был глубокий духовный переворот. Средневековая религиозная культура с ее теоцентризмом сменялась культурой, ориентированной на объективное познание природы с помощью опыта и разума, на рациональное осмысление действительности. Она готовила идейные предпосылки для общества, основанного на машинной технике и капиталистической организации производства. Был дан толчок развитию научного знания, техническому прогрессу; видение реальности развивалось в философии, гуманитарном знании, искусстве. Расширяло кругозор открытие и освоение новых земель. Эпоха формировала людей активных, самостоятельных, предприимчивых. Инновационная деятельность в научно-технической сфере, где создание или открытие нового являются институциональной нормой, была внутренне связана с изменениями и в системах ценностей, и в основах мировоззрения, и в формах и стилях искусства. Конечно, реальная динамика культуры - очень сложный и противоречивый процесс, в котором появление нового не означает автоматического уничтожения старого и где действуют разные силы и тенденции, в том числе консервативные. Поэтому вопрос может стоять лишь о доминирующих тенденциях. Достижением этой культуры явилось признание прав человека и свободы творчества.

В настоящее время сама проблема новаторства в европейской культуре приобретает новые черты.

Исчерпание возможностей индустриального развития и открывшиеся перспективы перехода к постиндустриальному информационному обществу западные интеллектуалы считают рубежом, знаменующим смену эпох в области культуры, когда культура Нового времени, основы которой закладывались в период Просвещения, - культура модерна уступает свою ведущую роль культуре постмодерна. По их мнению, постмодернизм не просто одно из направлений в искусстве и других сферах культуры, а новое видение мира и человека, новая культурная парадигма.

Существуют разнообразные - и позитивные, и негативные - оценки, определения, характеристики постмодернизма, поскольку он стремится к преодолению принципов и культурных норм, обусловивших современный научно-технический прогресс - рационализма, признания науки как источника объективных знаний и т.д. Провозглашая плюрализм и релятивизм, теоретики постмодернизма пытаются освободить человека от всякой внешней регламентации его деятельности. Исходным началом для постмодернизма является человек, от него надо двигаться к познанию и объяснению действительности. Полная свобода самовыражения, возможность сосуществования различных взглядов и направлений, использование человеком любых форм, методов, стилей в культуре означают, что никакие заранее заданные нормы не должны сковывать личность; в культуре не существует иерархий и признанных приоритетов, снимается противостояние разных культур.

Будет ли способствовать распространение постмодернизма диалогу культур, покажет будущее.