Розділові і математичні знаки.
У списку між прізвищем та ініціалами автора кома не ставиться.
Знак квадратні дужки [ ] застосовується для вказівки відомостей бібліографічного опису, узятих не з лицьового боку титульного листа, а з інших місць джерела.
В кінці бібліографічного опису ставиться крапка.
Кожній області опису, окрім першої, передує знак крапка і довге тире, який ставиться перед першим елементом області.
Якщо перший елемент відсутній, знак крапку і тире ставлять перед подальшим елементом, приписний знак якого в цьому випадку опускають. Виняток становлять знаки круглі і квадратні дужки, які зберігаються і після знаку області.
Для чіткішого розділення областей і елементів, а також для розрізнення приписної граматичної пунктуації застосовують пропуски в один друкарський знак до і після знаку, встановленого держстандартом.
Пропуски ставляться також між ініціалами.
Виняток становлять крапка і кома – пропуски залишають тільки після них, наприклад:
Власов П. А. Педагогика / П. А. Власов. – 2-изд, доп. – Спб. : Пітер, 2008. – 345 с.
Круглі і квадратні дужки розглядають як єдиний знак, попередній пропуск є перед першою (що відкриває) дужкою, а подальший пропуск – після другої, (що закриває), дужки.
У новому стандарті змінено правила вживання великої та малої літер. Їхнє вживання визначається не лише граматичними нормами, а й розділенням зон бібліографічного опису. Перші слова відомостей, що відносяться до зони назви та відомостей про відповідальність, записуються з малої літери, якщо вони не є власними назвами, першими словами назви чи цитатами. Винятком є загальне позначення матеріалу та будь-які назви у всіх зонах опису, напр.:
Українські Січові Стрільці [Текст] / [Наук. т-во ім. Шевченка у Львові]. – [Репр. вид. за оригіналом ювіл. вид. 1935 р. / ред. Нового вид. Олег Романів]. – Львів : НТШ, 2005. – 160 с. : фотогр. – ISBN 906-7155-95-4.
З великої літери розпочинається кожна зона опису, яка виділяється крапкою й тире. Перед елементами всередині зони зазначається відповідний їм приписаний знак. У разі повторення окремих елементів він також повторюється, за винятком знака “навскісна лінія”, який застосовується в аналітичному описі. В кінці бібліографічного опису ставиться крапка.
У ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 розширився набір обов’язкових елементів бібліографічного опису. Статусу обов’язкових набули:
– перші відомості про відповідальність в усіх зонах (зоні назви та відомостей про відповідальність, зоні видання, серії);
– додаткові відомості про видання;
– ім’я видавця, розповсюджувача тощо;
– основна назва серії та підсерії;
– міжнародний стандартний номер серійного видання, що був наданий серії чи підсерії (ISSN);
– номер випуску серії чи підсерії;
– окремі примітки в описі певних видів документів (в описі електронних ресурсів – примітки про джерело основної назви).
Джерелом інформації для складання бібліографічного опису є документ в цілому. Головним джерелом інформації є елемент документа, який уміщує основні вихідні відомості – титульний аркуш, титульний екран, етикетка, наклейка тощо.
Необхідність застосування та набір факультативних елементів визначається установою, яка здійснює бібліографічні записи.
До зони назви і відомостей про відповідальність уперше введено новий факультативний елемент – загальне позначення матеріалу, який доцільно подавати в описі документів різних видів, напр.:
[Електронний ресурс], [Рукопис], [Образотворчий матеріал], [Ноти], [Карти].
Якщо в конкретному інформаційному масиві переважають документи одного виду, загальне позначення матеріалу може бути випущеним, напр.:
[Текст] – в описах текстових видань.
Особливу увагу слід звернути на зміни у відомостях про відповідальність. У новому стандарті, за міжнародною практикою бібліографічних записів, у заголовках творів одного, двох і трьох авторів зазначається ім’я першої особи без слів „та ін.” Причому, воно обов’язково повторюється у зоні відповідальності за видання у точності до форми запису на титульному аркуші. Бібліографічний опис повинен відображати повну інформацію про авторів і вказувати на ступінь їхньої відповідальності за документ.
Відповідно до ISBD заголовок запису – факультативний елемент, а відомості про відповідальність – обов’язковий елемент опису.
У зоні видання відомості про видання наводять у формулюваннях і в послідовності, наявних у джерелі інформації: порядковий номер видання не виноситься на перше місце, як це було раніше. Додаткові відомості про видання (виправлене, доповнене, стереотипне, змінене тощо) і перші відомості про відповідальність, що належать до конкретного зміненого видання, є обов’язковими елементами, наприклад:
. – Вид. 3-є, випр. / О. А. Юркевич
. – 2-е вид. допов.
. – Репр. вид. 1925 р.
Відомості, не зазначені на титулі, наводяться у квадратних дужках (крім зони ISBN), напр.:
/ [голов. ред. В. Пилипенко]
[б. м.] (без місця)
Квадратні дужки застосовуються у межах однієї зони. Якщо суміжні елементи відносяться до різних зон, кожен елемент береться в квадратні дужки, напр.:
Соціологія : підручник / [В. М. Васильченко, О. В. Федорчук]. – [2-ге вид. переробл., допов.].
Наступна зона специфічних відомостей є новою у переліку зон. Вона застосовується під час опису особливих видів документів (нотних, картографічних, серіальних* документів, стандартних і технічних умов, патентів, а також електронних ресурсів).
Назву місця видання наводять у формі й відмінкові, зазначених у джерелі інформації, наприклад:
. — Львів
. — У Кіровограді
Якщо зазначено декілька місць видання, наводять назву, виділену поліграфічним способом чи вказану першою в джерелі інформації. Випущені відомості відзначають скороченням "[та ін., і ін.]". Можуть бути наведені назви другого й наступного місць видання, що відділяються одна від іншої крапкою з комою, наприклад:
. — К. [та ін.]
. — К. ; Львів
Відомості про видавця за ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 мають статус обов’язкового елемента. Відомості наводять так, як вони зазначені в приписаному джерелі інформації, зберігаючи слова або фрази, що вказують функції, виконувані осо бою чи організацією. Відомості про видавничі функції організації виражені словами "видавництво", "видавничий дім", "видавнича організація", "видавець" тощо випускають при наявності тематичної назви, але зберігають, якщо ім’я (найменування) видавця і ці слова граматично пов’язані.
Відомості про форму власності видавця, розповсюджувача тощо (АТ, ВАТ, ТОВ, ЗАТ, LTD, Inc тощо), зазвичай випускають, наприклад:
У джерелі інформації: В описі:
Видавництво „Дніпро” : Дніпро
ВАТ „Білоцерківська друкарня” : Білоцерківська друкарня
ЗАТ „Броварська друкарня” : Броварська друкарня
ТОВ „Літопис-XX” : Літопис-XX
Видавнича агенція „Проспект” : Проспект
Видавничий дім „Всесвіт” : Всесвіт
Видавництво ім. Олени Теліги : Вид-во ім. Олени Теліги
Ім’я (найменування) видавця тощо наводять у короткій формі, яка забезпечує його розуміння та ідентифікацію. Якщо воно увійшло до попередньої області у повній формі, в цій області його можна скоротити до найкоротшої форми, аж до акронімної, наприклад:
. — Львів : Укр. акад. друкарства
. — Х. : РЦНІТ
Якщо видавець — фізична особа, в описі наводять його прізвище та ініціали у формі й відмінку, зазначених у джерелі інформації, наприклад:
. — К. : Яновська М.А.
. — Львів : О.В. Богданова
Найменування видавничого філіалу наводять після імені (найменування) видання й відділяють комою, наприклад:
. — Донецьк : Поліпрес, дочір. п-во
У разі наявності декількох груп відомостей, що включають місце видання та ім’я (найменування) видавця, що відносяться до нього, їх зазначають послідовно й відділяють один від одного крапкою із комою, наприклад:
. — К. : Генеза ; Запоріжжя : Прем’єра
Якщо в документі відсутні відомості про видавця, що є обов’язковим елементом бібліографічного опису, наводять скорочення [б. в.], що також обов’язкове.
За правилами нового стандарту у вихідних відомостях подається ім’я видавця (якщо такий елемент наведений у джерелі інформації) та відтворюється в описі у тій же формі та відмінку, напр.:
Львів : ПП Циганчук
К. : Основи / Соломії Павличко
Рік видання наводиться обов’язково, навіть тоді, коли відомості про нього відсутні. У такому випадку встановлюють приблизну дату і зазначають її в квадратних дужках зі знаком запитання, напр.:
[1951?]
Кількісну характеристику подають тими цифрами (римськими чи арабськими), які використані у документі. Невраховані аркуші перераховують і записують арабськими цифрами у квадратних дужках після сторінок через кому, напр.:
. – ХXV, 190, [2] с. : іл.
У зоні серії обов’язковими є назва серії та підсерії, Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN), номер випуску серії та підсерії. За наявності декількох серій кожну з них беруть у круглі дужки і відокремлюють проміжком.
Інформацію про документ, яка не була наведена в інших елементах опису, подають у зоні приміток. Бібліограф формулює її самостійно або запозичує з іншого джерела інформації. У зоні приміток квадратні дужки не застосовуються.
У списку в зоні фізичної характеристики (кількість сторінок) після врахованих сторінок в квадратних дужках указують невраховані сторінки, наприклад : 245, [4] с.
Не скорочують слова:
· труды (праці), тезисы (тези);
· міста: Львів, Одеса, Дніпропетровськ, окрім міст: Київ (К), Харків (Х), (але якщо документ російською мовою, то назви цих міст пишуть повністю), Санкт-Петербург (СПб), Ростов-на-Дону (Ростов н/Д.);
· в аналітичному описі – назви періодичних видань (журналів, газет, вісників), наприклад: // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2008. – № 1. – С. 5–6; Рідна школа; Бібліотечний вісник та ін.
Усі ті зміни, що були прийняті для однорівневого опису, розповсюджуються і на багаторівневий опис багатотомних, серіальних документів.
Залежно від об’єкта, на який складається опис, розрізняють три види описів:
однорівневий бібліографічний опис — складають на окремо виданий документ (книгу, окремий том або випуск багатотомного, серіального видання, окремо виданий стандарт, географічну карту тощо);
багаторівневий бібліографічний опис — складають на багатотомне та серіальне видання, тобто на декілька томів, випусків, що становлять єдине видання;
аналітичний бібліографічний опис — складають на частину документа (окрема робота зі збірки, окрема стаття з журналу або газети, окрема глава чи розділ твору тощо).
Однорівневий бібліографічний опис
Порядок наведення бібліографічних відомостей в однорівневому описі (з врахуванням вживання великої та малої літер):
Основна назва [Загальне позначення матеріалу] = Паралельна назва : відомості, які відносяться до назви / відомості про Авторство чи Відповідальність ; про інших Осіб. – Відомості про повторність видання / Відповідальність за видання. – Зона специфічних відомостей. – Місце видання : Вид-во, рік. – Фізична (кількісна) характеристика. – (Серія і підсерія ; №, т.). – Примітки (додаткова інформація від бібліографа, напр.: системні вимоги до електрон. ресурсів). – ISBN. (Напівжирним шрифтом виділено обов’язкові складники бібліографічного опису).
Багаторівневий бібліографічний опис
Фіксація елементів опису і заголовка в багаторівневому бібліографічному описі здійснюється за такою схемою:
Заголовок бібліографічного запису. Основна назва = Паралельна назва: Підназва / Відомості про відповідальність. — Відомості про видання. — Місце видання: Видавництво, Дата видання. — Кількість сторінок: Ілюстрації; Розмір + Супровідний матеріал. — (Основна назва серії / Редактор серії ; Номер випуску серії). — Примітки. — ISBN:
Безпалова Е. К. Формування бібліографічної думки в Україні (до 60-х рр. ХІХ ст.) [Текст] : теорія та практика : монографія / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К. : ВПЦ „Київ, ун-т”, 2006. — 282 с. : іл., табл. ; 20 см. — Бібліогр. : с. 250–279. — 350 пр. — ISBN 966-594-831-8.
Схема бібліографічного опису багатотомного видання:
Заголовок бібліографічного запису. Основна назва = Паралельна назва: Підназва / Відомості про відповідальність. — Відомості про видання. — Місце видання: Видавництво, Дата видання.— (Зона серії).— Зона приміток. — ISBN видання в цілому.
Номер тому:
Основна назва = Паралельна назва: Підназва / Відомості про відповідальність. — Відомості про видання. — Місце видання: Видавництво, Дата видання. — Кількість сторінок: Ілюстрації + Супровідний матеріал. — (Зона серії). — Зона приміток. — ISBN тому.
Наприклад:
Українська загальнонародна організація (Український національний фронт2) [Текст] : Дослідж., док., матеріали : [У 2 т. / Упоряд. і відп. ред. Ю. Зайцев] ; НАН України; Ін-т українознав. ім. І. Крип’якевича. — Львів : Афіша, 2005. — 24 см. — (Серія „Україна XX століття. Енциклопедія боротьби і репресій”).
Т. 1. — 2005. — 703 с. : іл., портр. — Бібліогр. в тексті та в підрядк. прим. — Імен. покажч.: С. 687—702. — ISBN 966-325-059-3, 1100 пр.
При складанні списку необхідно враховувати особливості елементів опису на першому рівні багатотомного документу:
1. Як основний заголовок наводять загальний заголовок багатотомного документу.
2. У відомостях, що відносяться до заголовку, наводять дані про кількість томів з маленької букви, наприклад:
Кучерявенко Н. П. Курс податкового права : в 6 т.
3. В області вихідних даних наводять роки публікації першого і останнього томів, сполучених знаком тире, або один рік, якщо всі томи опубліковані протягом одного року, наприклад:
М. : Наука, 2000–2005
СПб. : Питер, 2005
4. При описі неповного комплекту багатотомного документу наводять рік публікації того тому, що вийшов першим, і тире після нього з подальшим пропуском в 4 знаки, наприклад:
Кучерявенко Н. П. Курс налогового права : в 6 т. / Н. П. Кучерявенко. – Х. : Право, 2002– . – .
5. У списку при описі багатотомного видання назву кожного тому описують окремо з нового рядка. Якщо том включає більш дрібніші ділення, їх наводять через кому, наприклад:
Т. 3, кн. 2 : Проблеми управління. – 2008. – 356 с.
За наявності позначення тому його наводять у формі, даній в документі. Порядковий номер указують арабськими цифрами. За наявності позначення і номера тому основному заголовку передує двокрапка.
Аналітичний бібліографічний опис
Об’єктом аналітичного бібліографічного опису є складова частина документа, для її ідентифікації та пошуку необхідні відомості про документ, в якому вона розміщена. До складових частин документа відносяться: самостійні твори; частина твору, що має самостійну назву; частина твору, що не має назви, але виділена для бібліографічної ідентифікації.
Джерелами інформації про складову частину документа є перша, остання та інші сторінки складової частини, якщо вони містять відомості про заголовок основної частини, її авторів, інших осіб та (чи) організацій, які брали участь у створенні, публікації, виготовленні складової частини документа; колонтитул, який відноситься до основної частини; зміст ідентифікуючого документа, якщо він містить відомості про складову частину; наклейки, вставки та інші супроводжуючі матеріали.
Аналітичний бібліографічний опис складається із зон та елементів, зазначених у такій послідовності:
Відомості про складову частину документа // Відомості про ідентифікуючий документ. – Відомості про місцезнаходження складової частини в документі. – Примітки.
Наприклад:
Тихолоз Б. Тисячострунна арфа велета духу [Текст] : [До 150-річного ювілею І. Франка] // Дивослово. – 2006. – № 8. – С. 2–12. – Бібліогр. : с. 12.
На складову частину, опубліковану як самостійний документ, складають однорівневий бібліографічний опис.
При описі частини документа, що не має назви, основна назва може бути сформована на основі аналізу документа і наведена у квадратних дужках.
Якщо відомості про відповідальність складової частини документа збігаються із заголовком запису, їх можна не повторювати у зоні назви і відомостей про відповідальність. Серію видання також можна не зазначати, якщо вона не є необхідною для ідентифікації документа.
Якщо складова частина вміщена у двох і більше томах (випусках, номерах) серіального (багатотомного чи серійного) документа, тоді відомості про її місцезнаходження у кожному із томів (випусків, номерів) відділяють крапкою з комою (;).