6. Основи знакової теорії

Семіотика, або семіологія (від грец. semeion – знак, ознака) – наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури, системи міфів, ритуалів), природі (комунікація у тваринному світі) або в самій людині (зорове та слухове сприйняття тощо). Іншими словами, семіотика – це теорія знаків та знакових систем.

Виділяються три розділи семіотики:

1. синтактика (або синтаксис, від грец. syntaxis – побудова, порядок) – вивчає закономірності побудови знакових систем безвідносно до їх інтерпретації, тобто співвідношення знаків один з одним;

2. семантика (від грец. semantikos – те, що позначає) – вивчає відношення між знаком та його смислом;

3. прагматика (давньогрец. pragmatos – дія) – вивчає відношення знаків з їх відправниками, одержувачами та контекстом знакової діяльності.

У сучасній науці виділяють декілька напрямів семіотичних досліджень.

Перший напрямок – біологічна семіотика, або біосеміотика. Цей напрямок займається вивченням систем сигналізації (комунікації) тварин, включаючи нижчих тварин та комах, тобто досліджує системи, засновані на природних знаках, або знаках, так чи інакше важливих для існування самого організму, тобто біологічно суттєвих (біологічно релевантних). (Ч. Хоккетт, США; М. І. Жинкін, СРСР).

Другий напрямок – етносеміотика. Це найбільш широкий напрямок, який містить декілька течій, одна з яких орієнтується на антропологію та етнографію, тобто вивчення переважно примітивних спільнот (Е. Холл, США; К. Леві-Стросс, Франція); друга течія – на соціальну психологію та інженерну психологію, тобто вивчення високорозвинених спільнот (Ж. Маторе, Франція; А. Чапаніс та ін., США); третя течія – на історію філософії та літератури (Р. Барт, М. Фуко та ін., Франція).

Третій напрямок – лінгвосеміотика – орієнтується на вивчення природної мови з її стилістикою. Крім того, лінгвосеміотика досліджує інші суміжні знакові системи, які:

а) функціонують паралельно с мовою наприклад, жести та міміка, що супроводжують мову);

б) компенсують мову (наприклад, виразна, стилістична інтонація; типографські шрифти);

в) видозмінюють її функції та її знаковий характер (наприклад, художня мова).

В останні роки у зв’язку із бурхливим розвитком моделювання природної мови і появою різних типів штучних мов (інформаційних, інформаційно-логічних, мов програмування тощо) розширився і об’єкт лінгвосеміотики.

Четвертий напрямок – абстрактна семіотика – вивчає лише найбільш загальні властивості та відношення, що характеризують знакові системи, незалежно від їх матеріального втілення (Р. Карнап за рубежем; В. Б. Бірюков, Д. П. Горський, А. А. Зинов’єв, В. В. Мартинов та ін., СРСР). В рамках цього напрямку створюється найбільш абстрактна, логіко-математична теорія знакових систем.

7. Прагматичні концепції інформації

Основу прагматичного аспекту дослідження інформації складає вивчення відношень між знаками та їх споживачами з точки зору використання одержуваної інформації та впливу знаків на поведінку систем, тобто визначення цінності та корисності повідомлень. Під інформацією в прагматичній теорії інформації розуміють лише ті відомості, які сприяють досягненню певної мети.

Одним з яскравих представників прагматичних теорій інформації є поведінкова модель комунікації – біхевіористська модель Акоффа-Майлса. Вихідним у цій моделі є цільова спрямованість одержувача інформації на вирішення конкретної проблеми. Одержувач знаходиться в „цілеспрямованому стані”, якщо він прагне до чого-небудь і має альтернативні шляхи неоднакової ефективності для досягнення мети. Повідомлення, передане одержувачу, є інформативним (тобто несе інформацію), якщо воно змінює його „цілеспрямований стан”. Тому що „цілеспрямований стан” характеризується послідовністю можливих дій (альтернатив), ефективністю дії і значимістю результату, то передане одержувачеві повідомлення може впливати на всі три компоненти в різному ступені. Відповідно до цього передана інформація розрізняється за типами на таку, що „інформує”, „інструктує” та „мотивує”. Таким чином, для одержувача прагматична цінність повідомлення полягає в тому, що воно дозволяє йому намітити стратегію поведінки при досягненні мети побудовою відповідей на питання: що, як і чому робити на кожному черговому кроці? Для кожного типу інформації біхевіористська модель пропонує свою міру, а загальна прагматична цінність інформації визначається як функція різниці цих кількостей у „цілеспрямованому стані” до і після його зміни на новий „цілеспрямований стан”.

Наступним етапом у розвитку прагматичних теорій інформації були роботи американського логіка Д. Харраха, який побудував логіко-прагматичну модель комунікації. Одним зі недоліків біхевіористської моделі є її непідготовленість до оцінки помилкових повідомлень. Модель Харраха припускає врахування суспільного характеру людської комунікації. Відповідно до неї одержувані повідомлення повинні бути спочатку піддані обробці, після якої виділяються повідомлення „придатні до вживання”. Саме до сукупності придатних до вживання повідомлень повинні бути застосовані критерії прагматичної цінності.

Радянський вчений, академік Олександр Олександрович Харкевич (1904-65 рр.) пов’язував цінність інформації з можливістю її використання для досягнення певної мети.

Інший підхід запропонував радянський вчений Михайло Мойсейович Бонгард (1924-71 рр.). Він вводить поняття „корисна інформація”, зв’язуючи повідомлення з тим, яку задачу вирішує одержувач, що він знає до приходу повідомлення і як його витлумачує. Він розглядає систему, що дістає інформацію, необхідну для рішення задачі, за допомогою ряду експериментів. При цьому цінність інформації визначається як різниця математичного очікування числа експериментів до і після одержання інформації. Цей підхід має ймовірносно-алгебраїчну сутність і носить більш загальний характер, чим підхід, запропонований О.Харкевичем.

Головною особливістю прагматичного підходу є розгляд інформації як характеристики не повідомлення, а співвідношення між повідомленням та його одержувачем. Без наявності споживача, хоча б потенційного, говорити про інформацію немає сенсу.