Основні теорії виникнення держави і права(Ортинський в.Л.)

У сучасній науці немає єдиного підходу до виявлення причин виникнення держави і права, що пояснюється складністю та багатогранністю цих явищ. Проте сформовано низку теорій виникнення аналізованих феноменів. Основними з них є: природно-правова (договірна), органічна, психологічна та теорія насильства.

1. Природно-правова (договірна) теорія. Окремі положення теорії було сформульовано ще у Стародавній Греції та Римі, де природне право розглядалось як вічне право, ідеал, до якого повинно прагнути позитивно чинне право. Значної еволюції теорія природного права зазнала у середньовіччі (особливо у XIV—XVI ст.), коли, зберігаючи засади вічності й незмінності природи людини, великий акцент робився на божественній природі права. Розквітом природного права вважається XVII—XVIII ст., коли положення цієї теорії застосовувалися для боротьби з кріпацтвом і феодальною монархією. Представниками зазначеної теорії у той час були Г. Гроцій, Спіноза, Т. Гоббс, Д. Локк, Ж. Ж. Руссо, котрі розглядали природне право як таке, "що було б, якби не існувало держави і встановлених нею законів".

Прихильники природного права вважають державу результатом суспільного договору, який є породженням розумної волі народу. Держава розглядається як штучний витвір свідомої волі людей, що погодились об'єднатися для кращого забезпечення свободи і порядку.

2. Органічна теорія. Суспільство і держава розглядаються як організм, і тому їх суть можливо зрозуміти лише за аналогією з будовою і функціонуванням людського організму. Зародження теорії простежується у працях Платона і Аристотеля. Останній вважав людину частиною державного організму. Подальшого розвитку теорія набула в XIX ст. у працях Г. Спенсера, котрий тлумачив державу як суспільний організм, що складається з людей, подібно як тіло складається з клітин. Державна влада розглядалась як панування цілого над складовими частинами і виражалась у забезпеченні державою добробуту всього народу.

3. Психологічна теорія. Прихильники цієї теорії (Л. Петражицький, Г. Тард) визначають суспільство і державу як суму психічних взаємодій людей і їх різноманітних об'єднань. Сутність теорії полягає у ствердженні психологічної потреби людини жити в організованому суспільстві, а також у почутті необхідності колективної взаємодії. Суспільство і держава розглядаються як наслідок психологічних закономірностей розвитку людини.

4. Теорія насильства. Причиною виникнення держави і права розглядається насильство і завоювання, поневолення одних народів іншими. Зміст теорії полягає в тому, що виникнення приватної власності, соціальних груп та держави є результатом внутрішнього і зовнішнього насильства, що здійснюється шляхом політичного впливу. При цьому прихильники теорії Е. Дюрінг, Л. Гумилович розглядають насильство як природне явище, що породжує єдність протилежних елементів держави (переможців і переможених).

Поняття та ознаки держави(Олійник а.Ю.)

Нині в Україні неухильно розбудовується нова державність. Долаються психологічні комплекси і стереотипи тоталітарного минулого, формується новий погляд на роль і сутність держави.

Основою будь-якого суспільного розвитку є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він визначає політичні, соціальні, духовні, моральні та інші процеси життя в суспільстві.

Економічна структура суспільства є його реальним економічним базисом, а політичні, ідеологічні та юридичні явища — надбудовою. До політичної надбудови належить і держава.

Держава найчастіше прямує за рухом виробництва, за розвитком економіки. Вона визначає форму власності (державну, колективну та індивідуальну: особисту і приватну), регулює розподіл матеріальних благ, охороняє та захищає існуючий правопорядок.

Термін "держава" в юридичній та іншій науковій літературі тлумачать по-різному. Його розглядають у субстанціональному, атрибутивному, інституційному та міжнародному значеннях.

У субстанціональному значенні держава - це організоване в певні корпорації населення, що функціонує в просторі й часі.

В атрибутивному значенні - це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства, його оформлення.

В інституційному значенні - це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.

У міжнародному значенні державу розглядають як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади.

Отже, держава - це суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами. До основних ознак держави відносять:

а) суверенітет;

б) територіальне розселення населення країни;

в) наявність апарату управління та примусу;

г) здатність видавати загальнообов'язкові правила поведінки; ґ) здатність збирати податки, робити позики і давати кредити;

д) спроможність виражати й захищати інтереси певної частини населення.

Суверенітет держави - це верховність, самостійність, повнота, єдність і неподільність влади в державі в межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах.

Населення в державі розселене по всій її території, яка поділяється на адміністративно-територіальні чи політико-територіальні одиниці. Політична влада держави, її суверенітет поширюються на всіх людей, що живуть на її території.

Держава має спеціальний апарат — систему законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. До них належать: армія, поліція (міліція), виправні установи, служби національної безпеки, підприємства, установи та інші організації (державної форми власності).

Держава встановлює загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки і закріплює їх у нормах права.

Держава збирає податки, що використовуються для утримання організацій державного механізму, які не виробляють товарів і не надають платних послуг.

У соціально неоднорідному суспільстві влада виражає та захищає інтереси певної частини населення, носії влади організаційно відокремлені від громадянського суспільства.

Сократ був принциповим критиком софістів. Він відкидав суб'єктивізм софістів, їхню апеляцію до звільненої від моральних засад сили; умотивовував об'єктивний характер моральних оцінок природи, держави і права; розрізняв природне і позитивне право, обстоював законність; обґрунтовував тезу, що керувати суспільством повинні професіонали; критикував тиранію; намагався сформулювати моральні засади сутності держави.

Платон, Аристотель і Цицерон обстоювали правову державність. Для періоду буржуазної науки про державу і право характерні думки й погляди на державу голландського правознавця Гуго Гроція, який розглядав співвідношення війни і права, виступав проти права сили; обґрунтовував патріархальну теорію виникнення держави (батьки сімейств об'єднуються в єдиний народ); розглядав державу як досконалий союз вільних людей, які уклали угоду заради додержання права та загальної користі; вперше із прогресивних позицій розробив положення про міжнародне спілкування; запропонував два основних напрями пізнання державності: розумово-споглядальний і досвідний.

Походження держави філософ виводив із суспільного договору. Він розрізняв три гілки влади (законодавчу, виконавчу, судову) і три форми правління (автократію або абсолютизм, аристократію, демократію); виступав проти повстання й застосування сили, обґрунтовував пасивний опір владі через вимоги реформ; засуджував загарбницькі війни і закликав до вічного миру.

Отже, державу розглядають під різним кутом зору. Як офіційний представник суспільства держава повинна робити все від неї залежне для поліпшення життя людей.