10. Екологонебезпечні об’єкти України :

^{Атомні станції /АЕС/. В Україні діє чотири атомних електростанції: Запорізька, Південноукраїнська, Хмельницька та Рівненська з реакторами типу ВВЭР-1000 .}

^{Водосховища. В Україні створено понад 800 водосховищ з об’ємом води від 1 до 10 млн. м 3. Так, тільки Дніпровський каскад має шість водосховищ, найбільшим є Каховське водосховище з об’ємом води 18200 млн. м 3. Трубопровідний транспорт (нафтопроводи, газопроводи, аміакопроводи, хлоропроводи, хлоросховища) Найбільші нафтопроводи України: Лисичанськ – Нижнєдніпровськ; Лисичанськ – Донецьк –_Маріуполь ; Лубни – Київ; Кременчук – Кіровоград Найбільші газопроводи: Дашава-Київ; Київ – Брянськ; «Союз»; Таганрог – Маріуполь. Екологічно небезпечним об’єктом є аміакопровід Тольятті – Одеса /працює з 1985 р./. На території Чугуївського району Харківської області небезпечним об’єктом є хлоропровід – три нитки.}

^{В містах Першотравневе, Дніпродзержинськ розташовані хлоросховища – ємкості місткістю 138-600 тонн.}

^{Підприємства металургійної промисловості. Основними видами забруднень атмосфери і водойм від них є: окиси азоту, вуглецю, сірки, пил, нафтопродукти, сульфати, хлориди, феноли, вуглеводневі сполуки, аміак та ін. Найбільш небезпечними забруднювачами є: Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча; Маріупольський металургійний комбінат «Азовсталь»; металургійний комбінат «Криворіжсталь»; Дніпропетровський металургійний комбінат і заводи. Крім того небезпечними забруднювачами є також Єнакіївський, Ясницький, Авдіївський, Дніпропетровський, Криворізький коксохімічний заводи.}

^{Підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості. Найбільшими забруднювачами довкілля серед 30 підприємств є Калуський концерн «Оріана»; Лисичанський содовий завод; Сєверодонецьке ВО «Азот»; Кременчуцький нафтопереробний завод, Надвірнянський нафтопереробний завод, ВО «Придніпрянський хімічний завод».}

^{Підприємства теплової енергетики. Сюди відносяться всі ТЕС, ТЕЦ, ДРЕС, які інтенсивно забруднюють повітря теплом, сірчаним ангідридом, окисами вуглецю й зоту, сажею, пилом, а їхні стічні води забруднені нафтопродуктами, солями, завислими речовинами.}

^{Найбільшими ДРЕС в Україні є: Криворізька, Бурштинська, Придніпровська, Луганська, Ладижинська, Запорізька, Слов’янська, Дробротворська, Миронівська та ін. Найбільшими ТЕЦ є: Чернігівська, Калуська, Камиш-Бурунська, Черкаська та ін.}

^{Гірничо-збагачувальні підприємства. Екологічну небезпеку являють нагромаджувачі шламів, так звані «хвостосховища» або шламосховища цих об’єктів. В них роками накопичуються величезні маси шламів, у ряді випадків насичених водою. Найбільшими шламонагромаджувачами з високим вмістом солей заліза є гірничо-збагачувальні комбінати: Новокриворізький; Південний ; Північний; Центральний; Полтавський; Камиш-Бурунський залізорудний комбінат; Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат з рідкоземельними елементами.}

^{Забруднюють довкілля підприємства водопровідно-каналізаційного господарства. Сюди відносяться очисні сполуки великих міст. Екологічну небезпеку являють собою підприємства вугледобувної промисловості: безпосередньо шахти. Основними районами розташування згаданих об’єктів є Донецький і Львівсько-Волинський кам’яновугільні басейни, а в них практично всі шахти.}

11.

^{Атомні станції /АЕС/.}

^{Водосховища.}

^{Трубопровідний транспорт (нафтопроводи, газопроводи, аміакопроводи, хлоропроводи, хлоросховища).}

^{Підприємства металургійної промисловості.}

^{Підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості. Підприємства теплової енергетики.}

^{Гірничо-збагачувальні підприємства.}

12. За своїми вражаючими властивостями НХР поділяються на групи:

- речовини з переважно задушливою дією (хлор, фосген, хлорпікрин та ін.);

- речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю, ціаністий водень та ін.);

- речовини задушливої та загальноотруйної дії (аміак, акрилонітрол, азотна кислота й окисли азоту, сірчистий ангідрид, фтористий водень);

- речовини, які діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу — нейротропні отрути (сірковуглець, тетра- етилсвинець, фосфорорганічні сполуки й ін.);

- речовини задушливої і нейротропної дії (аміак, гептил, гідрозин та ін.);

- метаболічні отрути (окис етилену, дихлоретан та ін.).

14. Прогнозування можливої обстановки на об’єкті проводиться в такій послідовності:

1) Виявляються всі можливі джерела уражень: внутрішні і зовнішні. Внутрішні є на самому підприємстві, наприклад склади нафтопродуктів і паливо-мастильних матеріалів, склади вибухонебезпечних речовин. Зовнішні джерела розташовуються за межею об’єкта, наприклад, хімічні та нафтопереробні заводи, греблі ГЕС, АЕС, нафтобази та інші.

2) Визначається відстань від об’єкту до кожного можливого джерела ураження. Відстань визначається вимірюванням безпосередньо на місцевості або на карті (плані місцевості і об’єкта).

3) Визначається характер вражаючої дії (пожежа, затоплення, зараження, надлишковий тиск).

4) Визначається тривалість вражаючої дії кожного фактора і можливі збитки та втрати.

Початкові дані для проведення розрахунків:

- місцезнаходження об’єкту відносно джерела небезпеки;

- потужність аварійного реактора; кількість НХР на об’єкті та умови зберігання;

- метеорологічні умови (середній вітер, напрям, швидкість, стан вертикальної стійкості атмосфери);

- склад і характеристика об’єкту (цеху);

- кількість сховищ та їх місткість;

- чисельність найбільшої працюючої зміни;

- забезпеченість засобами індивідуального захисту;

- знання робітників та службовців правил дій по забезпеченню діяльності у надзвичайних ситуаціях,

- встановлена доза опромінення.

Прогнозування можливої обстановки на ОГД дозволить ефективніше розробити заходи по захисту персоналу.

17. Допустимі дози опромінення населення:

-для працівників АЕС одноразове аварійне опромінення буде 25 рад

- для населення одноразова доза 2-10 рад

- опромінення протягом року для працівників АЕС 2 рад/рік, а для населення 0,2бера в рік.

18. Гранично допустима токсодоза (ГДК) – така доза (концентрація) при якій симптоми отруєння ще не наступають. Вона реґламентує допустиму ступінь зараження сильнодіючою отруйною речовиною (СДОР) повітря робочої зони і використовується в інтересах дотримання умов безпеки на виробництві. Ця концентрація визначена як максимально допустима, яка при постійній дії на людину на протязі робочого дня (8 годин) не може визвати через тривалий проміжок часу патологічних змін або захворювань, що визначаються за допомогою сучасних методів діагностики. Вона не може використовуватися для оцінки небезпеки аварійних ситуацій у зв’язку з значно низьким інтервалом дії СДОР.

19. Токсодоза — кількість речовини (в одиницях ваги), віднесена до одиниці об'єму і до одиниці часу (мг/л·хв.). Токсодоза характеризує кількість токсичної речовини, поглинутої організмом за певний інтер­вал часу.

Зона смертельних токсодоз (надзвичайно небезпечного зараження) — зона, на зовнішній межі якої 50% людей одержують смертельні ураження.

Зона вражаючих токсодоз (небезпечного зараження) -на зовнішній межі якої 50% людей втрачають працездатні потрібна медична допомога чи навіть госпіталізація.

Дискомфортна (гранична) зона — зона, на зовнішні межі якої люди відчувають дискомфорт, у них починаються загострення хронічних захворювань або з'являються перші ознаки інтоксикації.

21. Черговість видачі ЗІЗ на ОГД

-особовий склад формувань ЦО підвищенної готовності (спеціалі­- зованих формувань);

-робітники і службовці ОГД ;

-члени сімей робітників і службовців, інші категорії населення.

Особовий склад формувань ЦО, робітники і службовці ОГД забезпечуються ЗІЗ через пункти видачі, які розгортаються на об'єктах, виходячи з розрахунку - один пункт видачі ЗІЗ на 180-200 чоловік.

Всі інші категорії населення забезпечуються засобами індиві­дуального захисту через ЖЕКи за місцем мешкання.

22. Режими радіаційного захисту

Режими радіаційного захисту робітників і службовців ОГД вико­нуються в три етапи:

І етап - час безперервного перебування виробничого персоналу у захисній споруді (час тимчасового припинення виробничого процесу);

П етап - тривалість роботи ОГД з використанням для відпочинку робочих змін захисних споруд;

ІІІ етап - тривалість роботи ОГД з обмеженим перебуванням людей на

відкритій місцевості.

Режим захисту робітників і службовців вводиться в дію за розпорядженням начальника ЦО - керівника підприємства на основі рівнів радіації, виміряних за допомогою дозиметричних приладів на території ОГД.

Режими захисту населення у випадку ускладнення радіаційної обстановки при аварії на АЕС

І. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 0,1÷ 0,3мР/год.

Укриття дітей, герметизація приміщень, укриття і упаковка продуктів харчування. Обмеження часу перебування на відкритій місцевості дорослих, улаштування санітарних бар’єрів на входах у квартири.

2. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 0,3 ÷ 1,3 мР/год.

Ті ж заходи, плюс йодна профілактика дітей, обмеження часу перебування на відкритій місцевості всіх контингентів населення. Улаштування санітарних бар"єрів на входах в будинки.

3. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 1,5 ÷ 15 мР/год.

Ті ж заходи, плюс йодна профілактика всього населення, часткова евакуація дітей і вагітних жінок.

4. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 15 ÷ 100 мР/год.

1+2+3; евакуація населення, окрім контингенту, задіяного в аварійно-рятувальних роботах.

5. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ БІЛЬШЕ 100 мР/год.

Повна евакуація населення.

23. До радіаційно небезпечних об'єктів належать:

• атомні електростанції (Запорізька, Південна Українська, Рівненська, Хмельницька і Чорнобильська);

• підприємства з виготовлення і переробки відпрацьованого ядерного палива;

• підприємства з поховання радіоактивних відходів;

• науково дослідні та проектні організації, які працюють з ядерними реакторами;

• ядерні реактори на об'єктах транспорту та інші.

24. Пожежонебезпечний об'єкт (ПНО) — об'єкт, на якому виробляються, зберігаються чи транспортуються продукти, що набувають при певних умовах (аваріях, ініціюванні і т.п.) здатність до загоряння. До пожежонебезпечних відносяться об'єкти нафтової, газової, хімічної, металургійної, лісової, деревообробної, текстильної, хлібопекарської промисловості та ін.

Вибухонебезпечний об'єкт (ВНО) — об'єкт, на якому зберігаються, використовуються, виробляються, транспортуються речовини, що набувають при певних умовах здатність до вибуху. До ВНО відносяться: підприємства оборонної, нафтовидобувної, нафтопереробної, нафтохімічної, хімічної, газової, хлібопродуктової, текстильної і фармацевтичної промисловості, склади легкозаймистих і горючих рідин, зріджених газів.