1.Поняття, предмет і методи цивільного права.Предмет цивільного права.Відповідно до ст.1 ЦКУ предметом цивільно-правового регулювання є наступні суспільні відносини: 1)майнові відносини – пов’язані із належністю майна певним особам або із переходом майна від одних осіб до інших; 2)пов’язані з майновими особисті немайнові відносини; 3) особисті немайнові відносини не пов’язані з майновими. Майнові ¬– це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ. Майнові відносини поділяються на 2 види: 1) відносини речового характеру; 2) відносини зобов’язального характеру. Речові відносини поділяються на 2 види: а) відносини власності; б) інші відносини речового характеру. Відносини власності пов’язані з належністю майна певній особі (власнику), тоді як інші речові права пов’язані із знаходженням майна у осіб на інших підставах (інші майнові права). Другу групу майнових відносин складають зобов’язальні відносини, які пов’язані з переходом майнових благ від одних осіб до інших.Метод цивільно-правового регулювання.

Метод цивільно-правового регулювання – це спосіб впливу з боку держави на певні суспільні відносини. Методом ЦП є метод рівності сторін (диспозитивний метод), який полягає в тому, що сторони цив. правовідносин мають формально однакові права та обов’язки. Ознаки методу відображені в: 1) загальному юридичному становищі суб’єктів сучасного ЦП, тобто суб’єкти ЦП перебувають один щодо одного в юридично однаковому становищі. Юридична рівність сторін у цивільно-правових відносинах є правовим виразом економічної рівності учасників товарно-грошових відносин. Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов’язків і не підпорядковується іншій. 2) у специфіці юридичних фактів. Характерними юридичними фактами, які породжують цивільні права та обов’язки, є дії громадян, організацій. Це вияв їхньої волі зовні. Основним видом таких дій є угоди. Для ЦП характерно виникнення цивільно-правових відносин у результаті вольових дій (договорів, односторонніх угод) їх учасників. 3) У диспозитивних началах цивільного законодавства, які надають можливість вибору між кількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов’язків, розпоряджатися суб’єктивними правами на свій розсуд. 4) в особливостях цивільно-правових санкцій. Майновий характер відносин, які регулюються ЦП, наперед визначає відповідну функцію цивільно-правових санкцій, зокрема відповідальності та її форми: відновлення становища, яке існувало до порушення права, відшкодування збитків, сплата штрафних санкцій. Відновна функція цивільно-правової відповідальності вказує на існування у ЦП в ряді випадків відповідальності без вини. Особливості методу цивільно-правового регулювання – це юридичний вираз економічних особливостей суспільних відносин, що становлять предмет ЦППоняття цивільного права.ЦП – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. ЦП властиві особливі ознаки, які тісно пов’язані із специфічними рисами предмета і методу: 1) ЦП як сукупність юр-них норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини та особисті немайнові відносини, тобто певне коло суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання; 2) регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин; 3) сторонами в цивільно-правових відносинах є громадяни, організації, держава, АРК, інші соціальні утворення; 4) метою цивільно-правового регулювання є повніше задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

2 и 4. Функції та принципи цивільного права.Ф. – це певні напрямки впливу цив.-прав. норм, обумовлені змістом суспільних відносин (власності товарно-грошових, особистих немайнових), що включені до предмета цивільно-правового регулювання.Ф. 1) регулятивна; 2) охоронна; 3) попереджувально-виховна; 4) попередж.-но-стимулююча.1) – забезпечує врегулювання нормами цивіл. права відносин власності, товарно-грошових а також особисто немайнових.2) – забезпечує захист порушених суб’єктивних майнових і особистих прав.3) – тісно пов’язана з охоронною. Може здійснюватися лиш відносно правопорушників, чия поведінка заслуговує на засудження.4) – зміст полягає в стимулюванні різними цив.-прав. засобами; необхідної суспільству і державі поведінки громад. та організацій.

3.Визначення та система цивільного права.Цивільне право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в її різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.У наведеному визначенні відображено загальні ознаки права як суспільного явища та особливі ознаки цивільного права, зумовлені змістом його предмета і методу.Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних норм. Разом з тим йому властиві особливі ознаки, тісно пов'язані із специфічними рисами предмета і методу.1. Цивільне право як сукупність юридичних норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини та особисті немайнові відносини, тобто певне коло суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.2. Регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин.3. Сторонами в цивільно-правових відносинах є громадяни, організації (колективні підприємства, кооперативні організації, господарські товариства, господарські асоціації, громадські організації, державні підприємства, державні установи тощо), держава. Автономна Республіка Крим, інші соціальні утворення.4. Метою цивільно-правового регулювання є повніше задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.Система сучасного цивільного права — це структура галузі. Структура — невід'ємний атрибут усіх реально існуючих систем. Цивільно-правова структура — це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністю взаємозв'язків між її елементами. Елементами цивільно-правової структури є юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, становлять інститут купівлі-продажу.Отже, система сучасного цивільного права — структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.При побудові системи права законодавець користується науково-об'єктивними критеріями. Структура системи конкретної галузі права, зокрема цивільного права, визначається особливостями суспільних відносин, які регулюються даною галуззю права. Саме тому система є об'єктивною закономірністю права.Система сучасного цивільного права має на меті пізнання цивільно-правового матеріалу, тобто слугує потребам практики.Цивільно-правові норми та інститути поділяються на загальні й спеціальні, або особливі. Загальні становлять загальну частину сучасного цивільного права. Загальною вона називається тому, що стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. Наприклад, при розгляді значної кількості цивільних спорів суд з'ясовує, хто є учасниками правовідносин, чи є вони дієздатними особами тощо. Отже, незалежно від того, чи йдеться про договір майнового найму, чи про договір довічного утримання, виникає необхідність встановлення суб'єктів правовідносин, їхньої дієздатності. Саме тому норми щодо суб'єктів цивільного права (громадян і юридичних осіб) є загальними і становлять елемент загальної частини цивільного права.Загальну частину сучасного цивільного права становлять норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність.Спеціальна, або особлива, частина регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається із таких інститутів:1. Право власності. Інші речові права.2. Зобов'язальне право (загальні положення про зобов'язання, окремі види зобов'язань, договори й позадоговірні зобов'язання).3. Авторське право.4. Право на винахід та інші результати творчості, що використовуються у виробництві.5. Спадкове право.6. Правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.Систему сучасного цивільного права слід відрізняти від систематики, або систематизації, цивільно-правових норм.Закони мають бути доступними і зручними для користування. Це досягається шляхом раціональної систематизації цивільного законодавства, тобто його впорядкуванням на підставі класифікаційної ознаки, що її суб'єктивно обирає систематизатор. Вони бувають різними. Наприклад, можна впорядкувати цивільне законодавство, яке регулює господарську діяльність організацій, шляхом створення систематизованих збірників з господарського законодавства.Формами систематизації є кодифікація та інкорпорація.Кодифікація — форма систематизації, при якій впорядкування нормативного матеріалу забезпечується у процесі правотворчості, шляхом видання зведеного, логічно стрункого, внутрішньо узгодженого нормативного акта, який з максимальною повнотою охоплює дану галузь суспільних відносин. До цивільних кодифікаційних актів належать Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p., закони України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями), "Про господарські товариства" від 10 вересня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями) та інші акти.Інкорпорація — форма систематизації, при якій впорядкування цивільного нормативного матеріалу забезпечується шляхом об'єднання за певною класифікаційною ознакою у збірниках або інших виданнях без зміни змісту актів. Наприклад, збірник законодавчих актів з питань винахідництва, збірник з питань цивільно-правового регулювання капітального будівництва.

5.Джерела цивільного та торговельного права в цивільному праві зарубіжних країн.У зарубіжних країнах джерелами цивільного і торгового права є закони, підзаконні нормативні акти, судова практика та звичаї. Проте співвідношення між цими видами джерел для конкретної країни чи групи країн, а також для різних історичних етапів розвитку неоднакове.Закон займає провідне місце у країнах романс-германської правової системи. Цивільне та торгове право у них, як правило, кодифіковано. У країнах англосаксонського права закони та інші джерела писаного (статутного) права відіграють у багатьох сферах регулювання меншу роль, ніж судова практика. Разом з тим ускладнення економічних відносин вимагало законодавчого нормативного закріплення майже всіх інститутів торгового і багатьох інститутів цивільного права. Наприклад, в Англії прийнято закони про продаж товарів (1893 p. і 1980 p.), про векселі (1882 р.), про власність (1925 р.), про компанії (1948 р.). У США кілька штатів мають цивільні кодекси. Торговий кодекс (розроблений у 1958 p.), який уніфікував окремі інститути торгового права, діє у всіх штатах (за винятком Луїзіани, Віргінських островів та федерального округу Колумбія).Цивільні кодекси посідають центральне місце у системі джерел. Це зумовлено загальним значенням багатьох їх норм для всіх цивільно-правових відносин, визначенням законодавчих меж і напрямів конкретизації в інших актах цивільного законодавства, субсидіарним застосуванням норм до майнових та особистих немайнових відносин інших галузей права.Найважливішими світовими кодифікаціями цивільного права є Французький цивільний кодекс та Німецьке цивільне уложення.Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона), прийнятий у 1804 p., є першою кодифікацією цивільного права буржуазного суспільства. Він побудований за інституційною системою. Його норми розподілено по трьох книгах: про особи, речі, зобов'язання. У вступному титулі містяться правила, що стосуються дії цивільного закону у часі, просторі та за колом осіб.Книга "Про особи" містить норми про правовий статус громадянина (право та дієздатність, місце проживання, визнання громадянина відсутнім), про укладення та припинення шлюбу, опіку, піклування, усиновлення.

Книга "Про речі і різновиди власності" присвячена нормам, що належать до права власності, інших прав на речі (узуфрукт, користування, проживання, сервітути).Третя книга "Про різні засоби придбання власності" — це норми про спадкоємство, про дарування між живими і заповіти; загальні положення зобов'язального права і положення про окремі договори (шлюбний договір, продаж, обмін, найом, товариство, позика, схов тощо); норми про давність.Французькому цивільному кодексу властивий високий рівень юридичної техніки. Він написаний простою і доступною мовою. Протягом 200 років свого існування кодекс не раз змінювався: у початковій редакції нині діє лише половина його статей, понад 100 скасовано, близько 300 доповнено. Значних змін зазнали такі галузі, як правове становище суб'єктів, шлюбно-сімейні відносини, договір про товариства тощо.Французький цивільний кодекс помітно вплинув на право інших країн (Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, латиноамериканських країн, Канади, країн Арабського Сходу, Африки й Азії).Другою важливою кодифікацією цивільного права є Німецьке цивільне уложення, прийняте у 1896 p. Цей кодекс побудовано за пандектною системою. Його норми розподілено по п'яти книгах: загальні положення, зобов'язальне право, право на речі, сімейне право, спадкове право.Перша книга "Загальна частина" містить норми, що стосуються правового статусу фізичних та юридичних осіб, кваліфікації речей, правових угод, представництва, строків здійснення та забезпечення прав.Друга книга "Зобов'язальне право" присвячена загальним положенням про зобов'язання та окремим їхнім видам.У третій книзі "Право на речі" вміщено інститути володіння, права власності, іпотеки, заставного права. Сімейному і спадковому праву відведено четверту та п'яту книги.Німецькому цивільному уложенню властиві складна юридична техніка і мова викладу. З часів прийняття воно зазнало багатьох змін та доповнень, особливо у сфері прав жінок, сімейно-шлюбного права, житлового найму тощо.Німецьке цивільне уложення не мало за межами німецької держави такого успіху, як кодекс Наполеона. Воно вплинуло на право Японії, Бразилії, Швейцарії, Австрії, Перу та інших держав.У Франції та ФРН поряд з цивільними кодексами діють торгові. Французький торговий кодекс (ФТК) був прийнятий у 1807 p. (набрав чинності у 1808 p.). Німецьке торгове уложення (НТУ) — у 1897 p. (набрало чинності у 1900 p.).Прийняті торгові кодекси складалися з 4 книг. У Франції ці книги мали назви: "Про торгівлю взагалі", "Про морську торгівлю", "Про неспроможність і банкрутство", "Про торгову юрисдикцію"; у Німеччині книги називалися: "Торгові діячі", "Торгові товариства", "Торговельні угоди", "Морське право".Різниця між двома названими кодексами є значною як за обсягом, так і за змістом матеріалу. Німецьке торгове уложення було прийнято значно пізніше ФТК, тому воно було пристосованішим до вимог капіталістичного обігу і містило значний правовий масив. Сьогодні його роль у системі торгового законодавства набагато вища, ніж ФТК. Між тим загальною рисою для обох кодифікацій є зменшення їхньої ролі у системі джерел торгового законодавства Франції та ФРН. Торгові відносини сьогодні регламентовано здебільшого великою кількістю спеціальних законів.ФТК зберіг лише два десятки статей (із 130) у первісній редакції. Друга книга містить лише дві статті, третю повністю скасовано. Відносини у галузі морської торгівлі регулюють норми спеціального кодифікованого законодавства. Виключено із кодексу і норми, що регулюють створення та діяльність торгових товариств. У цій галузі, як і в інших (окремі види торговельних договорів, методи конкурентної боротьби, організаційні форми підприємницької діяльності, авторське, патентне право), діє спеціальне законодавство.

11 Види цивільно-правових відносин.Цивільно-правові відносини досить різноманітні за суб'єктним складом, змістом та підставами виникнення. Наукою і практикою розроблено певні критерії, за якими всі цивільно-правові відносини поділяються на види. Розглянемо їх.Регулятивні та охоронні відносини. В основу розмежування зазначених видів правовідносин покладено такий критерій, як підстави виникнення.Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою регулятивних відносин відбувається правомірна діяльність громадян та організацій. Саме тому вони виникають із договорів, односторонніх угод.Наприклад, цивільно-правові відносини, що виникають з договору схову (ст. 413 ЦК України). За цим договором, одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості. Діяльність охоронця є правомірною, корисною. Інший приклад. На підставі договору довічного утримання виникають цивільно-правові відносини, в яких одна сторона, що є непрацездатною особою (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок, а набувач зобов'язується утримувати відчужувача (ст. 425 ЦК України). Тут також діяльність сторін є правомірною і взаємовигідною.Дії спадкоємців з прийняття спадщини є односторонніми угодами (ст. 549 ЦК України), що породжують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме — відносини власності.Порушення правових норм і відповідного суб'єктивного права громадянина або організації є юридичними фактами, на основі яких виникають цивільно-правові відносини між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цих правовідносин у правопорушника з'являються обов'язки, які він виконує на користь потерпілого. Зазначені правовідносини в юридичній літературі називаються охоронними. ' Іноді охоронні відносини визначаються як такі, що оформляють види юридичної відповідальності, застосування інших правових санкцій, тобто правовідносини, пов'язані із застосуванням засобів державною примусу.2До них належать: цивільно-правові відносини, які виникають з факту витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України "Про власність"), а також цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких юридичних фактів: заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав (статті 440 і 469 ЦК України)

.Поняття і види

об’єктів цивільних прав. Під об'єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини1. Об'єкти цивільних прав та об'єкти цивільних правовідносин — поняття тотожні. Цивільні правовідносини складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задоволення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідносин) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у правовідносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення своїх законних права та інтересів. За критерієм їх оборотоздатності об'єкти цивільних прав можна поділити на три види:1) об'єкти, які обертаються вільно;2) об'єкти, які обмежені в обігу;3) об'єкти, вилучені з обігу. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Тобто можна зробити висновок, що на території України діє презумпція: об'єкти цивільних прав можуть вільно обертатися, якщо вони не вилучені з обігу або не обмежені в обігу. При цьому види об'єктів цивільних прав, які вилучені з обігу, та об'єктів цивільних прав, обмежених в обігу, мають бути прямо вказані в законі або визначені в порядку, встановленому законом. У зв'язку з тим, що поняття "майно" є збірним, необхідно правильно визначати його зміст стосовно до конкретних правовідносин. Під майном може розумітися річ або сукупність речей. Так, у ст. 301 - 303, 305, які передбачають способи захисту права власності та інших речових прав, майно, яке може бути витребувана з чужого незаконного володіння, розглядається як річ чи певну кількість речей, які вибули з володіння власника або особи, яка має на них право довічного наслідуваного володіння, господарського відання або оперативного управління тощо права. У зміст поняття "майно" крім речей можуть включатися також і майнові права. Так, у п. 3 ст. 63 ЦК під майном юридичної особи, які продаються з прилюдних торгів, розуміються і речі, і майнові права. Таким чином, під майном в широкому сенсі розуміється сукупність речей, майнових прав і обов'язків, у тому числі і виняткових прав. Так, відповідно до п. 2 ст. 132 ЦК у майно підприємства, яке може бути об'єктом купівлі - продажу, застави, оренди та інших угод, входять призначені для його діяльності земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання, інвентар, продукція, права вимоги, борги, а також права на позначення, індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи і послуги (фірмове найменування, товарні знаки) та інші виключні права. Кілька вже трактується майно спадковим правом. Гроші виступають як особливого об'єкта цивільного права. Вони можуть бути предметом деяких цивільно-правових угод: договорів позики, дарування, кредитних договорів. Частіше за все вони є законним засобом платежу в відплатних договорах. Гроші являють собою особливу рухоме майно і відносяться до категорії подільних речей (ст. 133 ЦК). Валютні цінності віднесені так само до об'єктів цивільного права. Види майна, визнаного валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними визначаються Законом про валютне регулювання і валютний контроль. Відповідно до цього Закону (п. 4 ст. 1) до валютних цінностей відносяться: а) іноземна валюта; б) цінні папери в іноземній валюті (чеки, векселі, акредитиви та інші), фондові цінності (акції, облігації) та інші боргові зобов'язання, виражені в іноземній валюті; в) дорогоцінні метали - золото, срібло, платина і метали платинової групи. Під іноземною валютою Закон про валютне регулювання (п. 3 ст. 1) розуміє: а) грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських квитків, монети, що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом у відповідній іноземній державі або групі держав, а також вилучені або вилучаються з обігу, але підлягають обміну грошові знаки; б) кошти на рахунках у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних грошових або розрахункових одиницях.

7.Дія цивільногогт законодавства в часі, просторі, по колу осіб.Дія цивільного законодавства у часі. Норми права, що містяться у цивільному законодавстві, регулюють суспільні відносини, які становлять предмет цивільного права. Цивільне законодавство періодично оновлюється. В ньому з'являються нові норми цивільного права, а застарілі норми припиняють свою дію. В Україні постійно виникають суспільні відносини, які піддаються регулюванню нормами цивільного права. В цих умовах дуже важливо встановити, з якого моменту набирає чинності відповідна цивільно-правова норма і на які відносини вона поширюється. Порядок набрання чинності законами визначається ст. 94 Конституції України, в якій передбачається, що закон набирає чинності після 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Відповідно до Регламенту Верховної Ради України від 27 липня 1994 p. закони публікуються державною та російською мовами Президією Верховної Ради у "Відомостях Верховної Ради України" протягом ЗО днів, а також у газеті "Голос України" протягом 5 днів і є офіційною публікацією.Укази і розпорядження Президента України набирають чинності через 3 дня після їх опублікування у газеті "Урядовий кур'єр", якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні (п. 2 Указу Президента України "Про внесення змін до Положення про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України та про порядок набрання чинності цими актами" від 13 жовтня 1993 p. № 454/93).Укази і розпорядження, які не підлягають опублікуванню, набирають чинності через 3 дні після їх підписання, якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні.В постановах Кабінету Міністрів України нормативного характеру має бути вказаний строк введення їх у дію. Якщо в постановахУряду не вказано строк введення в дію, вони набирають чинності з моменту їх прийняття.Розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття і опублікуванню у Зібранні постанов Уряду не підлягають2.З 1 січня 1993 p. нормативні акти, що їх видають міністерства, інші органи державної виконавчої влади, органи господарського управління та контролю і які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державнійреєстрації. Державну реєстрацію зазначених актів здійснює Міністерство юстиції України.Державну реєстрацію нормативних актів відділів, управлінь, інших служб обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також органів господарського управління та контролю здійснюють управління юстиції обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.Нормативні акти зазначених органів набирають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.Дія цивільного законодавства у просторі і за колом осіб. Закони Верховної Ради України, укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств поширюють свою дію на всю територію України. Разом з тим орган, що видав цивільно-правовий нормативний акт, може обмежити територію дії даного акта.Дія цивільного законодавства України поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території. До цих осіб належать громадяни України, українські юридичні особи, держава Україна, територіальні громади. Дія цивільного законодавства поширюється також на іноземних громадян, осіб без громадянства, на іноземні юридичні особи, якщо інше не передбачено законами України. Якщо дія цивільно-правового нормативного акта поширюється на певну територію України, то зазначений нормативний акт діє тільки щодо тих осіб, які перебувають на даній території. Іноді в самому нормативному акті передбачено або випливає з його змісту, що він застосовується лише до певної групи суб'єктів. До таких законів можна віднести, наприклад. Закон України "Про захист прав споживачів".

8.Аналогія права і аналогія закону.Нрми цивільного права регулюють найтиповіші й характер­ні для певного етапу суспільного розвитку майнові та немайнові відносини. Але навіть найдосконаліша система права не може охопити всю різноманітність суспільних відносин, які потребу­ють правового регулювання.Так, безпосередньо в ЦК України відсутня правова регламен­тація багатьох питань, які виникають на практиці у зв´язку з медичним обслуговуванням, внутрішніми перевезеннями паса­жирів місцевим транспортом, функціонуванням громадського харчування та іншими видами повсякденного обслуговування.Законодавець у ЦК України прямо зазначає, що цивільні пра­ва та обов´язки можуть виникати з дій громадян і організацій, і хоча й не передбачені в законі, але в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов´язки.Зміни в політичному житті й недоліки законодавчої техніки також сприяють тому, що окремі суспільні відносини залиша­ються поза межами правового регулювання.Під прогалиною у праві звичайно розуміють випадок, коли певні суспільні відносини потребують правового регулювання, але воно не передбачене конкретним законом, правовою нормою.Засобом усунення прогалин є правотворчість - прийняття нових норм або редагування застарілих. Але суди не можуть чекати, поки прогалину в праві усуне законодавець, і не надавати захисту інтересам громадян і організацій, посилаючись на відсутність нормативної бази. Вихід полягає в тому, що суду на­дається право розглядати такі справи за допомогою аналогії.Аналогія закону й аналогія права як засоби усунення прога­лин в законодавстві передбачені ст. 8 ЦК і ч. 7 ст. 8 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України. У разі відсутності зако­ну, який регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регулює подібні відносини, а за відсутності такого суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України.Перший вид аналогії (за відсутності закону, який регулює спірні відносини) має назву «аналогія закону», другий (за від­сутності і закону, який регулює спірні відносини, і закону, який регулює подібні до спірних відносини) - «аналогія права».Аналогія закону має місце, якщо:1) відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером пот­ребують цивільно-правового регулювання;2) ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права;3) вирішення спору, що виник, не можливе, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства;4) є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією.Вирішуючи справу шляхом використання аналогії закону, суд повинен не лише посилатися на конкретну норму закону, а й обґрунтовувати, чому він вважає можливим її застосування.У певних випадках законодавець з метою «нормативної еко­номії» сам вказує на необхідність застосування аналогічного за­кону. Так, в ст. 713 ЦК передбачено, що до договору контрак­тації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 716 ЦК до договору міни застосовуються загальні положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містять­ся в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов´язання.Зустрічаються і суттєвіші прогалини в законі. У ньому інколи відсутні не лише прямі норми, але й аналогічні. Такі прогалини заповнюються за допомогою аналогії права. В такому випадку суд приймає рішення, виходячи із загальних засад цивільного законодавства. При використанні аналогії права необхідно за­значати, якими засадами і змістом цивільного законодавства суд керувався, оскільки без такого детального аргументування рішення суду вважається необґрунтованим.

9.Поняття і особливості цивільних правовідносин Норми цивільного права (як і інші правові норми) регулюють суспільні відносини за участю громадян і різних організацій. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими.Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини.Учасники цивільно-правових відносин мають суб'єктивні права та обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав та виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права.Виходячи із сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин:а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;в) суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.Такими є загальні та галузеві ознаки цивільно-правових відносин.Таким чином, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнова відокремленими, юридичне рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.У запропонованому визначенні відображено загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, належність учасникам відносин суб'єктивних прав та обов'язків, можливість застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають вигляду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни та припинення суб'єктивних цивільних прав та обов'язків). Отже, цивільно-правові відносини — це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті.

10.Структура цивільного законодавства.

За своєю структурою зміст цивільних правовідносин може бути простим або складним. Простим вважають зміст правовідносин, в яких одна сторона наділена лише суб'єктивним цивільним правом, а інша — лише суб'єктивним цивільним обов'язком, наприклад, дарування, позичка тощо. Складним вважають зміст правовідносин, в яких на боці кожної зі сторін є як суб'єктивні цивільні права, так і суб'єктивні цивільні обов'язки, наприклад, купівля-продаж, міна, поставка тощо. Таких правовідносин у цивільному праві переважна більшість.

Об'єктом цивільних правовідносин є те, на що ці правовідносини спрямовані та вчиняють певний вплив. До об'єктів цивільних правовідносин належать речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні й нематеріальні блага (ст. 177 ЦК).

Цивільні правовідносини у своїй сукупності становлять певну систему. Їх можна поділити на відповідні види, залежно від тих чи інших обставин.

1) За підставою виникнення правовідносин вирізняють регулятивні та охоронні правовідносини.

Регулятивні правовідносини — це правовідносини, які призначені для опосередкування (регулювання) зв'язків нормального цивільного обороту і виникають переважно на підставі правомірного юридичного акта, як правило, правочину.

Охоронні правовідносини — це правовідносини, які виникають у випадках необхідності захисту інтересів учасників цивільного обороту, переважно, на підставі цивільного правопорушення.

2) За характером взаємозв'язку між зобов'язаним та уповноваженим суб'єктом розрізняють абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини.

Абсолютні правовідносини — це правовідносини, коли уповноваженій особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних суб'єктів. Структура цього виду правовідносин: на боці уповноваженої особи — один, на боці зобов'язаної — всі; наприклад, правовідносини, що пов'язані із правом власності.

Загальнорегулятивні відносини — це правовідносини, коли кожному суб'єкту правовідносин протистоїть кожен інший суб'єкт цих правовідносин. Структура цього виду правовідносин: на боці уповноваженої особи — кожен, на боці зобов'язаної — всі; наприклад, правовідносини, що пов'язанні з особистими немайновими благами.

Відносні правовідносини — це правовідносини, в яких уповноваженій особі протистоїть чітко визначена зобов'язана особа. Структура цього виду правовідносин: на боці уповноваженої особи — один, на боці зобов'язаної — один; наприклад, зобов'язальні правовідносини.

3) За об'єктом слід виділяти правовідносини майнового та немайнового характеру.

Майнові правовідносини — правовідносини, об'єктом яких є майнові блага, вони відображають їх належність або перехід, наприклад, правовідносини власності.

Немайнові правовідносини — це правовідносини, які мають своїм об'єктом немайнові блага, наприклад, правовідносини щодо честі, гідності та репутації.

4) За способом задоволення інтересів зобов'язаної особи виділяють речові, зобов'язальні, корпоративні та виключні правовідносини.

Речові правовідносини — це правовідносини, які фіксують статику майнового становища суб'єктів.

Зобов'язальні правовідносини — це правовідносини, які опосередковують динаміку майнових відносин з передачі майна, виконання робіт, надання послуг.

Корпоративні правовідносини — це правовідносини, які опосередковують процес управління приватним майном корпорації з боку її членів.

Виключні правовідносини — це правовідносини, які фіксують закріплення об'єктів інтелектуальної власності за відповідними особами, а також: опосередковують динаміку використання вказаних об'єктів.

5) За характером поведінки зобов'язаної сторони розрізняють активні та пасивні правовідносини.

Активні правовідносини — це правовідносини, у яких змістом суб'єктивного обов'язку зобов'язаного є вчинення виключно певних дій (передача майна, виконання робіт, надання послуг).

Пасивні правовідносини — це правовідносини, у яких змістом суб'єктивного обов'язку зобов'язаного є утримання від порушення права уповноваженої сторони.

2. Структура цивільно-правових відносин

Громадяни та організації вступають у різні цивільно-правові відносини. З метою індивідуалізації окремих цивільно-правових відносин наука цивільного права окреслює їх елементи: суб’єкти, суб’єктивне цивільне право та суб’єктивний обов’язок.

Цивільне законодавство — це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми.Структура цивільного законодавства є будовою і внутрішньою формою організації системи цивільних нормативних актів. Цивільно-правові акти залежно від їх юридичної сили і престижу перебувають на різних структурних рівнях, а тому система цивільних правових актів у цілому є поліструктурною.Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) і звичайні.До основних законів належать Конституції. Прийнята 28 червня 1996 р. нова Конституція України як своєрідний суспільно-політичний договір принципово змінює політико-правову ситуацію в Україні на краще. Вона відкриває реальні можливості створення і розвитку справжнього громадянського суспільства в країні.Конституція України 1996 p. має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй. Конституція України містить у собі норми різних галузей права, в тому числі норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності в статтях 13, 14 і 41. Статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції України заклали підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин з приводу таких особистих благ, як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденцій та ін.Конституцію України можна розглядати як центр всієї структури українського законодавства, в тому числі цивільного законодавства. Це пояснюється тим, що відповідно до Конституції України (ст. 8), як уже зазначалося, закони України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй.Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони.Даному положенню відповідає зміст законодавчих актів, оскільки в них закріплюються засади політичного і суспільно-економічного життя держави. Так, закони України про власність, підприємства, банки і банківську діяльність, цінні папери і фондову біржу, захист ринку набули важливого значення для розвитку цивільного законодавства в Україні.В Україні законодавчу владу здійснює Верховна Рада.Отже, закон — це нормативний акт, який приймається Верховною Радою України.