57. Професійні якості журналіста.

Життя вимагає від журналістів високої аналітичної культури зваженого конструктивного підходу, передусім до висвітлення тих гострих питань, до яких особливо чутливий читач. Від журналіста чекають не просто сумлінного мислення, насамперед глибокого осмислення і всебічного аналізу складних життєвих процесів. Можна сказати, що журналіст поєднує в одній особі компетентність спеціаліста і літературне обдарування публіциста. Невтомна допитливість до всього сущого на землі і прагнення до пізнання того, що було відкрито, спізнано і випробувано іншими, - ось що відзначає кожного з тих журналістів, кому вдалося сказати своє слово про життя людей. Співробітник ЗМІ – це працівник на громадській ниві, який захищає і підтримує загальнолюдські інтереси. Для цього йому необхідні ґрунтовні знання з усіх галузей життя, вміння швидко працювати і досконалий літературний стиль. 58. Реалізація права громадян на інформацію – найістотніша ознака демократії. Давня традиція недовіри до влади може бути подоланою лише шляхом запровадження загальнодоступності інфо про діяльність влади. Необхідно відійти від традиційного пріоритету посадових осіб перед громадянами в інфо забезпечені, оскільки його збереження веде лише до консервації власної переваги чиновника над окремою особистістю і суспільством у цілому. Держава повинна стати більш відкритою для громадян саме в інфо сфері. Доступ до неї необхідно не лише істотно полегшити, але і врегулювати його правову основу. Сьогодні є життєво необхідним покінчити з інфо дефіцитом шляхом проголошення та дійсного забезпечення права громадянина на інфо. Слід пам’ятати, що у демократичному суспільстві таке право є нормою. Інфо справді відіграє першочергову роль у реалізації прав і свобод людини. Законом України “Про інформацію” закріплює право громадян України на інфо, закладає правові основи інфо діяльності. Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інфо, закріплює право особи на інфо в усіх сферах суспільного і державного життя України. Згідно із частиною 4 ст. 32 Закону кожному громадянину гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інфо про себе і членів своєї сім’ї, вимагати вилучення будь-якої інфо, а також права на відшкодування матеріальних і моральних  збитків, завданих збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інфо. 59. Результативність журналістської діяльності' Результативність можна визначити як «ступінь досягнення журналістикою цілей, що відповідають вимогам суспільства до ЗМІ з урахуванням реальних можливостей як її виробників, так і споживачів». Діяльність будь-якого ЗМІ повинна мати кінцевий результат. Зазвичай під словом «результат» мається на увазі вплив журналістських матеріалів на аудиторію ЗМІ, зміни або коригування соціальної позиції (світогляду, світогляду, історичної свідомості) глядачів, слухачів, читачів, або вплив на чиновників. У цілому, можна вважати, що результат досягнутий, якщо матеріал виконав хоча б одну з функціональних завдань: «Соціальна орієнтація, управління свідомістю і поведінкою адресата масової інфо, формування адекватної картини дійсності, а також уявлень про бажане майбутнє і шляхи його досягнення, визначення життєвих позицій громадян, вироблення ставлення до різних явищ життя і т.д. - Все це функціональні завдання журналістики на сучасному етапі ». Дієвість — це особлива форма результативності, що визнача­ється як конкретна участь журналістики в розв'язанні соціально-економічних, господарчих, культурних тощо завдань і вимірюється су­купністю прийнятих органами влади заходів за матеріалами жур­налістів. Під дієвістю преси розуміємо оперативну, безпосередню ре­акцію суспільних інститутів і посадових осіб на її виступи. 60. Рішення Європейського Суду щодо журналістської діяльності. Верховна Рада України 17 липня 1997 року ратифікувала приєднання України до Європейської конвенції з прав людини (Конвенцію про захист прав людини і основних свобод), а 2 вересня отримала ратифікаційні грамоти Ради Європи. З цього часу цей важливий документ (він був підписаний державами-членами Ради Європи ще 4 листопада 1950 р., а з 3 вересня 1953 р. вступив у дію) став частиною законодавства України, а всі владні структури мають дотримуватися у своїй діяльності норм цієї конвенції та тих протоколів до неї, які Україна теж підписала та ратифікувала. Засобам масової комунікації присвячена насамперед ст. 10 Євроконвенції: 1. Кожен має право на свободу висловлювання своєї думки. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки, отримувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вводити ліцензування радіомовних, телевізійних чи кінематографічних підприємств. 2. Здійснення цих свобод, яке накладає обов'язки та відповідальність, може бути пов'язано з формальностями, умовами, обмеженнями і штрафними санкціями, які передбачені законом та необхідні у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою, з метою запобігання безладу та злочинності, захисту здоров'я і моральності, захисту репутації чи прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно, чи забезпечення авторитету та неупередженості правосуддя. Повертаючись до діяльності Євросуду, зауважимо, що суд під час винесення рішення керується не лише положеннями ст. 10, а й іншими нормами Євроконвенції. Зокрема, такі статті, як 8–11, 15–17 також стосуються діяльності преси. Так, суд змушений знаходити баланс між положеннями ст. 8, що гарантує право на недоторканність приватного життя (це питання сьогодні особливо актуальне в Європі, зважаючи на загибель принцеси Діани), і ст. 10, що гарантує право на вільне отримання і поширення інформації.Важливо також зауважити, що Європейський суд неодноразово наголошував, що "стаття 10 Конвенції захищає публікацію інформації та ідеї, які є протиправними та шокуючими". Свобода самовираження, як зазначено в ч. 1 ст. 10, є однією з основ демократичного суспільства і однією з невід'ємних умов його розвитку. Згідно з ч. 2 це стосується не лише інформації чи ідей, які доброзичливо сприймаються і ввжаються необразливими чи нейтральними, а й образливих, шокуючих, провокаційних. Короткий огляд деяких справ Європейського суду щодо діяльності ЗМІ, взаємостосунків преси та судової гілки влади дає підстави стверджувати, що Суд у своїй практиці постійно підкреслює роль мас-медіа як охоронця громадських інтересів у демократичній державі. Тож завдання ЗМІ полягає в інформуванні аудиторії про все те, що викликає громадський інтерес. На думку Євросуду (а ці положення є також обов'язковими для національних судів країн – членів Ради Європи), важлива місія ЗМІ щодо інформування аудиторії з питань, що викликають інтерес у суспільстві, вимагає свободи преси та вільної журналістської діяльності. 61. Рішення Європейського Суду щодо реалізації положень 10 статті Євроконвенції. ЗМІ присвячена насамперед ст. 10 Євроконвенції: 1. Кожен має право на свободу висловлювання своєї думки. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки, отримувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вводити ліцензування радіомовних, телевізійних чи кінематографічних підприємств. 2. Здійснення цих свобод, яке накладає обов'язки та відповідальність, може бути пов'язано з формальностями, умовами, обмеженнями і штрафними санкціями, які передбачені законом та необхідні у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою, з метою запобігання безладу та злочинності, захисту здоров'я і моральності, захисту репутації чи прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно, чи забезпечення авторитету та неупередженості правосуддя. Але дуальний характер ст. 10 виявляється в тому, що в ній також перелічується низка конкретних випадків, коли втручання держави в журналістську діяльність цілком виправдано. Перший такий випадок міститься у ч. 1 ст. 10 конвенції. Він дозволяє (саме дозволяє, а не примушує) вводити державне ліцензування діяльності підприємств у галузі радіомовлення, телебачення та кінематографії. Отже, хоча цим вводяться певні обмеження на поширення інформації, але для друкованих ЗМІ тут міститься позитивний момент. А саме: для початку видання друкованої продукції необхідно пройти не ліцензування, яке має дозволяючий характер, а лише зареєструвати його. Причому жодних обмежень під час реєстрації щодо тематики видання чи інших моментів, які не підпадають під загальні обмеження ст. 10, не повинно бути. Частина 2 ст. 10 повністю присвячена викладу різних обов'язків, умов і обмежень, які можуть бути покарані. Причому в тексті ч. 2 міститься лише один спосіб покарання: штрафні санкції. Звичайно, все це було б красивими словами та гаслами, якщо б не існувало конкретного механізму щодо дотримання Євроконвенції. І такий механізм є і він постійно діє. Мається на увазі діяльність Єврокомісії та Європейського суду з прав людини. Їхні рішення мають обов'язковий характер для всіх країн, які ратифікували конвенцію, а отже, і для України. Причому Євросуд організовує свою практику на підставі прецеденту, тобто якщо вже було рішення за аналогічною справою прийнято Європейським судом, то національні суди мають ним керуватися. На жаль, на практиці в нашому судочинстві це не завжди відбувається. Українські судді побічно ознайомлені з рішеннями Євросуду і не часто застосовують їх у своїй практиці. Тож можна стверджувати, що в нашій державі відбуваються порушення Європейської конвенції з прав людини. 62. Свобода преси у контексті історичного розвитку журналістики. Свобода преси найчастіше визначається як право поширювати ідеї, думки, інфо через друковане слово без обмежень з боку влади; право, що гарантує захист і лежить в основі усіх інших свобод та прав людини. Свобода преси, є не просто гарантом, а головним гарантом конституційності демократичного ладу. Свобода преси і форми законодавчого та політичного її обмеження у суспільстві мають довгу історію, ще з часів Стародавнього Риму. Так, у 1485 році з’явились чіткі ознаки церковної цензури преси – всього через 35 років після винаходу Гуттенбергом друкованого верстата. А в 1559 році було оприлюднено перший список заборонених книг. Паралельно з церковною розгорталась і політична цензура, все більше перетворюючись в інструмент державної влади. Нерідко цензура введена лише на період надзвичайної ситуації (війни. Тощо), „обростає” соціально-політичними інститутами, закріплюється в них і стає постійним явищем. Незважаючи на те, що ситуація давно стабілізувалася. Тоді вона набуває напівсекретного, замаскованого характеру і спрямовується спеціальними державними установами. Формулювання щодо свободи слова в Конституції України є далеко не досконалими й не бездоганними. Вона визначає політико-правовий зміст свободи слова. У статті 34 Основного Закону записано, що кожному гарантується право на свободу думки, слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інфо усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. На жаль, хоч законодавство України забезпечує і гарантує журналісту право на свободу слова, преси та творчості, однак, немає нічого складнішого, ніж забезпечення на практиці цієї задекларованої в законодавстві свободи. 63. Свобода слова і влада в Україні. (вопрос 73). 64. Система принципів сучасної журналістики. (вопрос 55). 65. Соціальна відповідальність і професійна компетентність журналістика. Соціальна відповідальність преси і журналіста – це визнання і виконання зобов'язань перед суспільством в інтересах його гармонії і поступу. Вибираючи цілі й методи своєї творчості, журналіст водночас викликає до життя і відповідні ефекти, вибудовує їхню пріоритетність. В Міжнародних принципах професійної етики журналіста сказано: « У журналістиці інфо розуміється як суспільне благо, а не як предмет вжитку. Це означає, що журналіст розділяє відповідальність за передану інфо. Він відповідальний не лише перед тими, хто контролює ЗМІ, але, перш за все, перед широкою громадськістю, зважаючи на різні соціальні інтереси. Соціальна відповідальність журналіста вимагає, аби у всіх обставинах він діяв відповідно до своєї етичної свідомості». Перша стаття Кодексу професійної етики свідчить: «Журналіст відповідальний перед читачами, глядачами, слухачами, а також перед суспільством в цілому в особі його конституційних інститутів за вміст повідомлень, пропонованих їм для обнародування, за правдиве і своєчасне інформування аудиторії про актуальні проблеми, що представляють суспільний інтерес. Забезпечення права громадян на інфо – щонайперший обов’язок журналіста. Недопустимо використання ЗМІ в збиток інтересам суспільства, правам і законним інтересам особи, для проповіді війни і насильства, національної, соціальної і релігійної нетерпимості, а також для маніпулювання громадською думкою і монополізації гласності. Якщо вказівка видавця або керівництво редакції вступає в протиріччя з вимогами суспільної моральності або положеннями справжнього Кодексу, то журналіст повинен відмовитися від виконання завдання редакції, якщо воно йде на противагу його етичним переконанням». 66. Соціальні фактори, що впливають на розвиток ЗМІ.

Україна сьогодні все більше адаптується в світовий інфо простір, а відтак на розвиток української журналістики все активніше впливає світова масово-комунікативна сигуація, яка харак­теризується такими основними тенденціями її розвитку: 1) інтенсивно розвивається сучасна комунікативна технологія, що впливає на природу, розширює обсяг і поглиблює зміст інфо; 2) процес глобалізації інф мереж, бурхливіш розвиток системи "Інтернет", якою вже охоплено понад 200 млн. чоловік, пород­жує новіш тип журналізму, що характеризується потенційними можливо­стями участі кожного громадянина в творенні масової інфо; 3) навальне зростання кількості інфо повідомлень мо­же бути охарактеризоване сьогодні як ситуація "інфо вибу­ху", що потребує від журналістики не тільки більш могутньої й технічно досконалої системи передачі інфо, але й перетворення ЗМІ на могутні аналітичні центри, фабрики думки, здатні аналізувати й коменгупати численні новішарні повідомлення; без допомоги цієї аналітичної роботи ЗМІ читач самостійно неспроможний упоратися з могутнім по­током інфо, який щодня напалюється на нього;4) зростає розуміння державами, соціальними групами та індивідами важливості циркуляції правдивої і вичерпної інфо; 5) Все більше виявляється бінарна роль журналістики в культур-но-полі пічному просторі: вона не лише відтворює суспільно-політичну й духовно-культурну ситуацію в світі, але й у великій мірі створює її;