56. Державна стратегія регіонального розвитку в Україні

Розвиток нормативно-правового поля прогнозування соціально-економічного розвитку країни та

її регіонів пов’язаний в незалежній Україні з становленням системи прогнозно-програмних і планових документів різних ієрархічних рівнів: національного, регіонального та локального. Найважливішими з таких документів є:

1. Державна стратегія соціально-економічного розвитку країни в цілому, яка представляє собою

стратегічну модель досягнення загальнонаціональних цілей.

2. Стратегії регіонального розвитку – моделі досягнення соціально-економічних цілей регіонів,

які конкретизують загальнонаціональну мету держави в особливих умовах відповідних територій.

На думку як науковців і спеціалістів, так і управлінців, до першочергових завдань

регулювання соціально-економічного регіонального розвитку на найближчу перспективу належать

наступні завдання:

1. Запровадження планово-прогнозних механізмів регіонального розвитку. Насамперед це

розроблення і затвердження стратегій соціально-економічного розвитку кожного регіону та перехід до щорічного планування соціально-економічного розвитку регіонів.

2. Підготовка й затвердження всіх необхідних документів для розвитку окремих регіонів на

основі угоди щодо їхнього розвитку між Урядом і регіональними органами місцевого самоврядування. Це суттєво підвищить відповідальність регіональних і місцевих органів влади за розвиток територій, сприятиме мобілізації місцевих ресурсів задля розв’язання гострих проблем у розвитку регіонів.

3. Проведення комплексу робіт щодо реалізації програм подолання депресивності окремих

слабких регіонів.

4. Необхідно продовжувати курс на здійснення бюджетної децентралізації, зміцнення місцевої

фінансової бази. Водночас необхідно оперативно аналізувати недоліки у сфері міжбюджетних

відносин і здійснювати заходи щодо їх усунення.

58) Екстенсивний шлях розвитку регіону

Екстенсивний шлях розвитку регіону – засіб збільшення обсягів його виробництва за рахунок кількісних факторів економічного зростання; додаткового залучення робочої сили, розширення посівних площ, збільшення видобутку сировини, будівництва нових об’єктів. Можливості екстенсивного розвитку, як правило, визначаються наявністю обмежених природних і трудових ресурсів.

57)Економічний простір у регіональній економіці

Економічний простір у регіональній економіці – „насичена” територія, яка містить у собі велику кількість об’єктів і зв’язків між ними. Кожний регіон має свій власний економічний простір і зв’язки з зовнішнім економічним простором. Найважливішими характеристиками економічного простору є: густота (чисельність населення, обсяг валової доданої вартості, природні ресурси, основний капітал тощо на одиницю площі регіону); розміщення (показники рівномірності, диференціації, концентрації, розподілу населення і економічної діяльності); „зв’язаність” (інтенсивність економічних зв’язків між частинами і елементами простору, а також умови мобільності товарів, послуг капіталів і людей, які визначаються розвитком комунікаційних мереж). В економічному просторі фіксується велика різноманітність форм організації господарства і розселення: промислові і транспортні вузли; територіально-виробничі комплекси; типи міст (моно функціональні, багатофункціональні тощо) і міських систем (агломерації, мегаполіси); типи сільських поселень.