Висновок

Мистецтво Риму не тільки останній етап у розвитку античності. Багато чого в ньому перевершує культуру середньовіччя. Вже в Стародавньому світі формувалися нове розуміння світу і багато художні ідеали.

У сферу мистецтва в пізніші століття Римської імперії вовлекалось вже значно більше, ніж раніше, кількість людей. У художній культурі Риму виникали передумови для народження і розвитку середньовічного мистецтва, глибоко суперечливого в пошуках досконалості і краси. Майстри стародавнього Риму залишили велике художню спадщину, створивши неповторні оригінальні твори: барвисті фрески і мозаїки. Територіальна близькість Риму до європейських країн зумовило проникнення античних ідей у ​​культури наступних епох. Завдяки Риму народи Європи вже в період і далі, дізналися про досягнення античної культури, змогли сприйняти красу, багатобарвність і своєрідність античних фресок і мозаїк.

Великий вплив на розвиток Римського мистецтва в епоху республіки зробило грецьке мистецтво, а також грецька мода на оздоблення будинків, на перебіг в живописі.

Таким чином, можна сказати, що в епоху римської республіки почався розквіт римського образотворчого мистецтва. Нехай це початок ознаменувався лише наслідуванням і запозиченням грецькою культурою. Надалі це призведе до розвитку своєї оригінальної техніки живопису, Але це буде вже епоха Римської імперії.

Білет №10

Питання 1

Березова, Галина Олексіївна (р. 15. VI. 1909) - радянський

балетмейстер, педагог. Засл. арт. УРСР (1940). Рід. в Ленінграді. В 1925

закінчила Ленингр. хореографіч.уч-ще по класу А.Я.Вагановой, в

1937оперно-режісс "рскій ф-т Ленінгр. консерваторії. У 1937-41-гол.

балетмейстер Т-ра опери та балету ім. Шевченка (Київ). Пост. балети:

"Лебедине озеро" (1937), "Спляча красуня" (1939); "Бахчисарайський

фонтан "(1938)," Кавказький бранець "(1939) Асафьева. Пост. Перший укр.

балет "Лився" Данькевича (1940) за мотивами Т. Шевченка, в к-ром класичні.

танець поєднується з елементами нар. хореографії. В 1942-44 Б. очолювала

балетну трупу Т-ра опери та балету ім. Абая (Алма-Ата). З 1944 -

мистецтв. рук. Київського хореографіч. уч-ща. Педагогич. діяльність Б.

поєднує з роботою балетмейстера-постановника (нова пост. "Лілеї",

1946, "Лускунчика", 1949). Займається дослідженням укр. нар.

хореографії. Ю. С.

Питання 2

Олекса́ндр Сергі́йович Даргоми́жський— російський композитор. Даргомижський є автором понад 100 романсів, збірників хорів, 4 опер («Рогдана», «Русалка», Есмеральда", «Кам'яний гість»), а також невеликих симфонічних творів, серед яких найвідоміші: «Малоросійський козачок», «Чухонська фантазія» й «Баба-яга».

Слідом за М.Глінкою Даргомижський заклав основи російської класичної музичної школи. Розвиваючи народно-реалістичні принципи музики Глинки, він збагатив їхніми новими рисами. У ряді добутків (опера «Русалка», пісні «Старий капрал», «Черв'як», «Титулярний радник») він з великою гостротою втілив тему соціальної нерівності.

Схильність до драматизації часто проявлялася в Даргомижського й у вокальній ліриці (романси «Мені смутно», «И нудно й смутно», «Я усе ще його люблю» й ін.). Основним засобом створення конкретного індивідуального образа служило для нього відтворення живих інтонацій людської мови. Його девізом були слова: «Хочу, щоб звук прямо виражав слово. Хочу правди». Цей принцип найрадикальніше здійснений в опері «Кам'яний гість», заснованої майже повністю на мелодизованому речитативі.

Серед послідовників Даргомижського найперше слід відзначити М. П. Мусоргського, який назвав його великим учителем правди в музиці.