5. Фізична культура як важлива складова частина загальної культури людини. Здоровий спосіб життя.

Відповідно до Закону. України «Про фізичну культуру і спорт», фізична культура – складова частина загальної культури суспільства, яка передба­чає систему спеціальних знань, рухових навичок і вмінь, що спрямовані на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості.

Фізична культура сформувалася одночасно із загальною культурою на ранніх ступенях розвитку цивілізації. Засоби фізичної культури відображали матеріальний рівень життя людини. Вони випливали, як правило, із природ­них форм руху (ходьби, бігу, метання, стрибків, плавання тощо). Первісні люди застосовували ці засоби з метою виживання. Згодом фізична культура відгалужується від загальної культури як самостійна галузь, спрямована, го­ловним чином, на зміцнення здоров'я людини, продовження її життя, творчої активності, на вдосконалення її всебічного й гармонійного розвитку та вико­ристання набутих якостей у суспільній діяльності.

У своїй основі фізична культура, як і кожна зі складових загальної куль­тури, має духовну й матеріальну форми вираження.

Її духовна сторона виявляється в розвитку розумових здібностей люди­ни, у збагаченні її інтелекту науково-теоретичними знаннями в галузі фізичної культури, психології, педагогіки, анатомії, фізіології, гігієни, біології та їх ра­ціональному застосуванні в повсякденному житті.

Матеріальна форма вияву фізичної культури – це розвиток фізичних якостей людини, зміни структурно-функціональних параметрів людського організму загалом та його окремих систем і органів, а також вираження фун­кціонального зв'язку між ними.

Культура виявляється не тільки в певній сумі знань, а й у поведінці. Але серед пріоритетів сучасної людини стан її організму не завжди на першому місці, часто переважають матеріальні цінності й потреби. Заради накопичен­ня сучасних і престижних речей людина, на жаль, може знехтувати фізичним і духовним удосконаленням, власним здоров'ям, а отже, гармонійним розви­тком особистості. Не можна стверджувати, що люди не розуміють значення здоров'я, однак його цінують лише тоді, коли втрачають.

Отже, збереження й відновлення здоров'я залежить від рівня культури лю­дини. В особистому аспекті фізична культура є тією частиною загальної культу­ри людини, яка виражається ступенем розвитку фізичних сил і рухових навичок, а також рівнем життєдіяльності людини та станом її здоров'я. Фізична культура з цієї точки зору – це самосвідомість, ставлення людини до самої себе.

Історичні аспекти розвитку фізичної культури в Україні

Зародження фізичної культури наших предків своїми витоками сягає далеких часів. Українці походять від давніх слов'ян, людей великого зросту й досконалого фізичного розвитку.

Давні слов’яни жили в тісному зв'язку із природою, поклоняючись їй, що було зумовлено бажанням забезпечити собі захист і добробут. Але поряд із цим давні слов'яни особливого значення надавали військово-фізичному вихованню молодих людей – дужих, кмітливих, витривалих. Адже війсь­ковий чинник був основним і визначальним у спрямованості фізичного вихо­вання через часті напади кочівників на племена праукраїнців.

Наші землі приваблювали завойовників через зручне географічне роз­ташування в центрі Європи, тому вже в часи Київської Русі виникла необхідність у формуванні чіткої системи засобів та форм навчання фізичної культу­ри. Дітей уперше садили на коня, у 3–4-річному віці, а з 7 років у давньорусь­кій державі навчали читати, писати, стріляти з лука, володіти списом і арка­ном, вправно їздити верхи. Справжньому військовому мистецтву навчали з 12-річного віку. Згодом влаштовували випробування для юнаків, потім відбу­валася посвята їх у воїни (у 17-річному віці або й раніше).

Вершиною українського тіловиховання стала система фізичної куль­тури запорізьких козаків, одна з найкращих у світі на ті часи. Вона увібрала в себе весь попередній багатовіковий досвід наших предків. Козаки доскона­ло володіли зброєю, козацьким єдиноборством (гопак, гойдок, спас тощо); керували човнами та виховували витривалий, сильний, вольовий характер; великого значення надавали загартуванню, заняттям фізичними вправами, різноманітним змаганням.

Запорізьке військо являло собою міцний бастіон всього українського народу. У важких боях з ворогами, стікаючи кров'ю, ці богатирі-герої вража­ли своєю витривалістю. Тому зрозуміло, що кожен вважав за честь належати до «козацької нації». На вигляд козаки були плечистими й сильними. Відзна­чалися міцною статурою, легко переносили голод, спрагу і спеку. Вони могли б позмагатися зі спартанцями щодо суворості свого побуту. Козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки, вдосконалювала тіло й душу в іграх, танцях, різних видах змагань і боротьби. Великого значення надава­ли козаки загартуванню повітрям, сонцем та водою. Більшу частину року вони ходили в легкому одязі, без головних уборів, часто босими і з оголе­ним торсом. Вставали зі сходом сонця, зразу ж умивалися холодною дже­рельною або річковою водою. Багато хто купався не тільки влітку, а й во­сени, а дехто і протягом зими. Дуже цінували цілющі властивості соняч­ного проміння, і тому прагнули якомога більше часу бути надворі.

На традиціях козацького життя базується діяльність однієї з найстарі­ших дитячо-молодіжних організацій – західноукраїнської організації «Пласт». Діяльність «Пласту» відбувалася в різних, в основному складних і несприятливих для вільного розвитку, умовах – окупації та еміграції. 20-ті роки XX століття є особливим періодом розвитку «Пласту», коли його інсти­туції існували легально. На момент їх заборони, у 1930 році, це була одна з найвпливовіших організацій серед учнівської та студентської молоді. Насту­пний період пов'язаний з роботою «Пласту» в підпіллі. Незважаючи ні на що, «Пласт» продовжував відстоювати засади здорового способу життя як для дітей, так і для дорослих. Пластун, відповідно до законів організації, дбає про своє здоров’я, зміцнює його як суспільну цінність й передумову власної пра­цездатності, не вживає нічого шкідливого: не п'є алкогольних напоїв, не ку­рить – не робить нічого, що могло б зашкодити його здоров'ю; пластун під­приємливий, енергійний і вірить у власні сили.

Гартування фізичного здоров'я було однією з основ і скаутського руху, що виник 1907 року в Англії. Воно здійснювалося за допомогою си­стеми фізичних вправ для покращення роботи серця й шлунка, мозку, ле­гень, стану шкіри, нормалізації внутрішнього кровообігу, зміцнення м'язової системи. Рекомендувалося глибоке дихання, вживання якомога більшої кількості води, раціональне харчування, оптимальне фізичне на­вантаження, стриманість і помірність в усьому. Велика увага приділялася очищенню організму від шлаків та дотриманню правил гігієни й догляду за різними частинами тіла. Категорично заборонялося вживати алкоголь і курити цигарки. Скаут мав не лише зберегти власне здоров'я, а й допомо­гти в цьому іншим, у разі необхідності він повинен був надати хворому першу допомогу. Крім того, він мав скласти іспит на «Вмілість і фізичну вправність», тобто виконати нормативи з різноманітних видів спорту, та­ких як плавання, стрибки у воду, веслування, легка атлетика, бокс.

За прикладом Чехії, де в 1862 році було створено гімнастичне товарист­во «Сокіл», серед слов'янських народів набув поширення сокільський рух. Сокільський рух увібрав у себе найкращий досвід шведської, німецької, фра­нцузької та інших систем тіловиховання, відіграв значну роль у житті бага­тьох поневолених слов'янських народів XIX століття. Сокільська система виховання приваблювала своїм демократизмом, гармонійним поєднанням духовності й тілесної досконалості, сприяла національному самостверджен­ню. Основним завданням «Сокола» було виконання гімнастичних вправ на спортивних снарядах (перекладина, кінь, бруси) чи без них та із допоміжни­ми знаряддями (палиці, булави, макети зброї для юнаків тощо) чи без них. Зміцненню здоров'я «соколів» сприяли також заняття фехтуванням, акроба­тикою, протипожежною справою, туризмом, їздою на конях, стрільбою по мішенях, елементами боротьби.

Для «соколів» характерна була особлива форма одностроїв, для гімнасти­ки застосовувався музичний супровід, існували певні правила вітання і взаємозвертання. Членами старшини «Сокола» в різні роки були кращі представники українського народу – Богдан Лепкий, Іван Белей, Юрій Тобілевич, Мико­ла Шухевич, Денис Лукіянович та інші. Ідея духовного й фізичного відро­дження нації, розгорнута, як прапор, у сокільському, а згодом і в стрілецькому русі, дала поштовх для активізації спортивного руху в Західній Україні.

У розвитку українського спортивного руху міжвоєнного періоду (1918-1939 рр.) провідну роль відігравали різноманітні союзи, товариства й органі­зації («Авангард», «Колос», «Локомотив», «Трудові резерви», «Буревісник», «Динамо» тощо). Вони активно готували спеціалістів для цієї роботи. Пред­мет «фізична культура» був запроваджений в усіх школах як обов'язковий, але традиції українського тіловиховання в роботі не використовували.

Протягом 1955-1970 років фізична культура в Україні розвивалась більш успішно. Саме в цей період стали олімпійськими чемпіонами: В. Куц (біг), Л. Латиніна (спортивна гімнастика), Ю. Власов (важка атлетика), В. Голубничий (спортивна ходьба), І. Дерюгін (п'ятиборство), Л. Жаботинський (важка атлетика).

Вже в часи незалежності вперше було прийнято Закон України «Про фізичну культуру і спорт». Незважаючи на економічні труднощі, вдалося зберегти частину матеріальної бази фізкультури і спорту, кадровий потенці­ал, дитячо-юнацькі спортивні школи, систему фізкультурно-реабілітаційної та спортивної роботи з інвалідами, розширити міжнародні спортивні зв'язки. Дійовим засобом формування особистості стало відновлення народних тра­дицій тіловиховання (заняття єдиноборствами, плаванням, атлетичною гімна­стикою, володіння різними способами загартування, участь у різних турнірах, іграх, змаганнях, народних святах і зібраннях). Проте не розв'язано ряд най­принциповіших завдань, визначених Державною програмою, і основне з них – впровадження мінімальних обсягів рухової активності для дітей до­шкільного віку, учнів, студентів.

Кожній культурній людині відомо чимало шляхів збереження здоров'я і бадьорості духу аж до глибокої старості. Широкий діапазон оздоровчих за­кладів і засобів дає змогу вибрати ті, що є найдоступнішими (оздоровча хо­дьба, біг, дихальна й ритмічна гімнастика, аеробіка, фітнес, туризм, атлетич­на гімнастика, плавання тощо).