1. Інноваційні оздоровчі технології у фізичному вихованні.

Аналіз літературних джерел (Г.Л. Апанасенко, 1985; Т.Ю.Круцевич, 1999; О.С.Куц, 1997; І.В.Муравов, 1989), практика викладання системи фізичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл України свідчить про те, що в сучасній теорії та методиці фізичного виховання недостатньо розроблені наукові засади оптимізації використання сучасних привабливих, високоефективних спортивних та фізкультурно-оздоровчих технологій (шейпінг, степ-аеробіка, фітбол-аеробіка, аква-аеробіка та інш.). Безсумнівно, що розробка та наукове обґрунтування фінансово маловитратної моделі фізичного виховання учнів з широким використанням фізичних вправ аеробного спрямування, процедур загартування тіла, методики формування в учнів валеологічної свідомості, позитивної мотивації до систематичних занять фізичною культурою, спортом, профілактики шкідливих звичок є досить актуальною загальнонауковою, соціальною, педагогічною й психологічною проблемою.

Історія показує, що вихованням жінок завжди нехтували, приділяючи увагу в основному вихованню чоловіків. Жінки вважалися чуттєвими і слабкішими, менш сміливими. Існує думка, що жіночність і заняття спортом, фізичною активністю просто несумісні, і це зупиняє багато з них від цих занять".

Але в другій половині XX століття, зі зміною способу життя жінок, кардинально змінилося і їх ставлення до фізичного виховання. Цьому сприяла поява нових видів і форм фізичного виховання серед жінок. Наприкінці 80-х років посилилась тенденція індивідуалізації в спортивно-оздоровчих заняттях, що пов’язано з появою нових видів рухової активності і ростом фізичної активності жінок.

Сьогодні використання нових форм рухової активності - це захоплюючі і корисні заняття фізичною культурою. На думку фахівців, в кінці 90-х років сталися і відбуваються великі зміни, які вплинуть на розвиток фізичної культури і спорту серед жінок в майбутньому:

- здоровий спосіб життя стає для багатьох невід'ємною частиною проведення дозвілля жінок;

- у сферу фізичної активності все більше проникають нові технології, тренажери і комп'ютери;

- більше уваги стали приділяти так званому родинному спорту;

- все більше жінок звертається до занять фізичним вихованням, маючи на меті фізичний і духовний розвиток;

- з'явилася велика кількість нових видів фізичної активності, які як найповніше відповідають жіночим запитам і стають популярними серед них [3].

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ

З ДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

ФІЗИЧНИЙ І ДУХОВНИЙ РОЗВИТОК

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Р ОДИННИЙ СПОРТ

Н ОВІ ВИДИ ФІЗИЧНОЇ АКТИВНОСТІ

ОЗДОРОВЧО-РОЗВИВАЮЧА ГІМНАСТИКА
1.Гігієнічна	12. Ритмічна
2. Професійно-прикладна	13. Шейпінг
3. Ігри-естафети	14. Стретчінг
4. Фітнес	15. Каланетика
5. Корегуюча	16. Дихальна
6. Атлетична	17. Аквааеробіка
7. Батутна	18. Відновлювальна статична
8. Лікувальна	19. Ци-гун
9. Ізотон	20. Йога
10. Аеробіка	21. Ушу
11. ЗФП	22. ІНШІ

1. Гігієнічна гімнастика — це система простих вправ, направлена на забезпечення оптимального поточного стану організму людини. Може застосовуватися практично у всіх вікових періодах і при будь-якій підготовленості до фізичного навантаження. Головною відмінною рисою її слід визнати загальнодоступність.

В процесі занять гігієнічною гімнастикою:

• здійснюється профілактика несприятливих дій на організм навколишнього середовища;

• нормалізується робота основних функціональних систем;

• покращується|поліпшується| працездатність організму;

• формуються базові рухові навики|навички|;

• виховується культура рухів і поведінки;

• формується «особиста фізична культура» і потреба в регулярних заняттях фізичними вправами.

2. Професійно-прикладна   гімнастика  має своєю метою сприяти розвитку спеціальних рухових якостей і навичок, від яких залежить успішна професійна діяльність людини.

3. Ігри-естафети - це безсюжетні рухливі ігри з правилами, емоційного характеру, які побудовані на елементах змагань в різних основних рухах, часто в складних умовах. Проводяться тільки в старшому дошкільному віці.

4. Фітнес – це оздоровча методика, яка дозволяє змінити|зраджувати| форми тіла і його вагу і надовго закріпити досягнутий результат . Вона включає фізичні тренування у поєднанні з правильно підібраною дієтою. На відміну від аеробіки, вправи і дієта у фітнесі| підбираються індивідуально — залежно від будови|споруди| і особливостей фігури. Займатися по цій системі можуть всі без виключення|винятку|, незалежно від віку і стану|достатку| здоров'я, навіть вагітні жінки.

5. Корегуюча гімнастика – Якщо ж сколіоз не проходить при вольовій напрузі, а усувається лише при витяжці, вправ для вдосконалення м’язово-суглобної чуттєвості вже недостатньо. Тут потрібні спеціальні вправи корегуючої гімнастики, які проводять спеціалісти у відділах лікувальної фізкультури. Такі заняття слід співставляти з тренуванням м’язово-суглобних відчуттів, при чому, реєструючі в процесі вправ дані, можуть служити одним із важливих показників ефективності корегуючої гімнастики.

6. Атлетична гімнастика – це комплекс вправ, які проводяться з обтяженнями – снарядами, що допомагають виявляти найбільш ефективний, спрямований вплив на м’язи.

8. Лікувальна  гімнастика  спрямована на відновлення здоров'я й працездатності, втраченої внаслідок різних захворювань, поранень, нещасних випадків. Особливо велика її роль полягає у виправленні недоліків статури. Крім того, вона відіграє велику роль у покращенні загального самопочуття хворих, у підвищенні їхнього життєвого тонусу.

9. Ізотон — це оздоровча система, яка об'єднує в єдине ціле певний вид фізичного тренування: спеціальна система статодинамічних, статичних і динамічних силових вправ; стретчинга; тренування аероба (дихальної гімнастики); засоби фізіотерапевтичної дії (масаж, сауна і так далі); гігієнічні заходи (що очищають і гартують) і організацію раціонального і доцільного харчування з метою покращення здоров'я, зовнішнього вигляду, профілактики захворювань серцево-судинної системи, раку і ін. Ізотоном можуть займатися діти, дорослі, особи літнього віку, як індивідуально, так і разом - всією сім'єю. Заняття ізотони спрямовані на покращення самопочуття, працездатності, «фізичного здоров'я», зовнішнього вигляду (форм тіла, складу тіла), соціальної, побутової і трудової активності чоловіків і жінок широкого вікового діапазону.

10. Аеробіка - це комплекс будь-яких фізичних вправ для тренування великих груп м'язів, які поєднуються з певними дихальними вправами. Аеробні вправи стимулюють роботу серця і легенів.

11. ЗФВ – це система фізичних вправ, направлених на розвиток всіх фізичних якостей: витривалості, сили, спритності, гнучкості, швидкості в їх гармонійному поєднанні.

12. Ритмічна гімнастика - різновид оздоровчої гімнастики. Важливим елементом ритмічної гімнастики є музичний супровід.

13. Шейпінг - це методика цілеспрямованої зміни фігури і оздоровлення організму жінки, що включає в себе спеціальну програму фізичних вправ і відповідну систему харчування. Для жінок будь-якого віку, з різною спортивною підготовкою, шейпінг дозволяє комплексно реалізовувати всі напрямки пластичного трансформування тіла: збільшення або зменшення обсягу м'язової тканини; зниження вмісту жиру в організмі. Система шейпінг-вправ послідовно й повсюдно навантажує всі м'язові групи, в тому числі й ті, які слабо задіяні в "повсякденному житті". Тренування в шейпінг являє собою комплекс вправ, які послідовно навантажують м'язи на різних ділянках тіла. Кожна обрана м'язова група "опрацьовується" шляхом багаторазового циклічного повторення вправи. Повторення доцільно продовжувати до стомлення.

14. Стретчінг - це розтяжка м'язів та зв'язок.

15.Калланетика - це поєднання розтяжок, вправ на гнучкість і силу, які проводяться в досить повільному режимі. Кожна поза повинна бути витримана не менше 60 секунд, тому калланетика по суті є досить статичним видом спорту. Калланетика відрізняється від звичайних комплексів вправ на розтягування (стретчинг) чи силових тренувань тим, що поєднує в собі дихальну гімнастику, елементи різних східних гімнастик. Тобто це гімнастика статичних поз.

7. Батутна гімнастика включає в себе акробатичні вправи на батуті. Займатися нею можна не тільки в спортивному залі, але і на спортивному майданчику.

16. Дихальна гімнастика – це спеціальні вправи для розвитку дихальної мускулатури. (За основу правильного дихання береться повне дихання йогів. Робиться воно так. Стоячи або сидячи прямо, з розпрямленими грудьми, зробити видих до кінця, а потім зусиллям діафрагми, направленим вниз, висунути живіт вперед, на стільки виходить. Потім, не відпускаючи живіт, вдихаючи повітря, розсунути середні ребра. Потім розширити верхні ребра аж до ключичних. Тепер легені наповнені повітрям добре. Але, щоб воно попало в самі окраїни легеневої клітки, потрібно, затримуючи (на кінці вдиху) дихання, втягувати живіт – скільки можна. Тоді від руху з низу вверх легені ще “роздуються”, розширюючи і грудну клітку. Декілька секунд, не опускаючи діафрагму, зробити повільний видих ).

17. Аквааеробіка – це система вправ, які виконуються в воді під музику. Заняття аквааеробікою покращують кровопостачання серця, що зменшує стресову дію на серцеві м’язи і збільшує аеробні можливості організму. Заняття у воді рекомендуються при остеохондрозі та інших захворюваннях хребта. Крім того, вода знімає ризик застою крові і покращує повернення венозної крові в серце. І тим жінкам, які мають таке захворювання, як варикозне розширення вен, заняття у воді просто необхідні. Аквааеробіка - це чудова профілактика і корекція целюліту. Вправи у воді - це оптимальний спосіб покращувати  самопочуття. Аквааеробіка значно покращує фігуру, дає сили, спритність, швидкість, координацію рухів, допомагає скинути зайву вагу, знімає стреси, зміцнює нервову систему, стимулює ведення здорового способу життя.

18.Статична гімнастика – пов'язана з необхідністю тривалий час напружувати м'язи або утримувати пози.

19. Ци-гун – це система внутрішніх тренувань тіла. Учить створювати імпульси біоелектрики, шляхом фізичних вправ і аутотренінга на конкретні образи. Пересувати створені імпульси між тканинами тіла, органами і м'язами, дозволяючи відновлювати слабкі органи за рахунок посиленої активності сильніших органів. Зберігати або розсіювати отриману енергію.

20. Йога - це спосіб саморозвитку людини на всіх рівнях її існування - фізичному, психологічному, емоційному і духовному. Йога сприяє отриманню і збереженню фізичного здоров'я і емоційної рівноваги, усуває подвійності суперечливих бажань, занепокоєння, незадоволення і вносить ясність до розуміння життя.

21. Ушу – це особливий комплекс фізичних вправ, бойове мистецтво, в основі якого лежить рукопашний бій.

2. Фізичний розвиток, фізична підготовленість. Методи їх визначення та оцінювання.

Фізичний розвиток – це процес зміни форм і функцій організму людини протягом її життя. Фізичний розвиток може бути поганий або хороший. Заняття фізичними вправами його значно прискорює і удосконалює. Внаслідок систематичних занять покращується будова та форми тіла, розвивається фізична підготовленість. Руховий апарат людини, за даними спеціалістів, налічує 640 м’язів. М’язова діяльність під час виконання вправ спрямована на всебічний фізичний розвиток дітей, стимулює всі процеси в організмі.

Фізичний стан дитини є важливим показником ефективності процесів росту і розвитку її організму. Фізичний розвиток визначають за антропометричними, фізіометричними, соматичними показниками.

Антопометричні показники такі, як зріст, вага тіла, окружність грудної клітини дають об’єктивну характеристику розмірів і маси тіла, а за їх співвідношенням можна судити про форму і будову тіла.

Фізіометричні дані – це життєва ємкість легень (спірометрія), станова сила, сила стискання кисті тощо. Вони певною мірою свідчать про функціональну дієздатність організму.

Соматометричний метод дає змогу визначити стан мускулатури, шкіри, ступінь жировідкладення та ін.

Щоб визначити, чи правильно розвивається школяр, слід за спеціальною методикою порівняти антропометричні показники його фізичного розвитку з стандартами фізичного розвитку дітей такого самого віку й статі.

Фізична підготовленість – це рівень розвитку рухових навичок, умінь, фізичних якостей.

Рівень фізичної підготовленості визначають за об’єктивними кількісними показниками виконання бігу, стрибків, підтягування тощо. Упродовж навчання учні повинні здавати комплексні тести, вчителі періодично оцінювати фізичну підготовленість, згодом учні здають державні тести і нормативи, згідно програмного матеріалу.

Велика увага повинна приділятись умінню аналізувати стан своєї фізичної підготовленості й самостійній роботі над розвитком фізичних якостей.

Найсприятливіші періоди розвитку фізичних якостей у хлопців

Фізичні якості	Класи
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Швидкість		х	х	п
Витривалість			х		х		х		х
Гнучкість				х
Сила				х				х	п	х	х
Спритність		х	х	х	х
Швидкісно-силові якості					п			х		х

Дані дійсні за умови, що в першому класі вчаться із 6-ти років; х – найбільший приріст, п – помірний приріст.

Найсприятливіші періоди розвитку фізичних якостей у дівчат

Фізичні якості	Класи
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Швидкість		х	х	х	х
Витривалість					х	х
Гнучкість		п		п		х		х	х		х
Сила		п	п		х	х				х	х
Спритність		х	х	х	х
Швидкісно-силові якості		п		х	х	х			п

3. Вплив фізичного виховання на розвиток основних рухових якостей. Методика їх розвитку.

Одне з основних завдань фізичного виховання школярів полягає в тому, щоб сприяти розвитку в них таких основних фізичних якостей, як спритність, швидкість, сила, витривалість, гнучкість тощо. Це дуже складний процес, зумовлений біологічними і соціальними факторами.

Розвиток фізичних якостей, починаючи з молодшого шкільного віку має свої особливості: спритність, а також швидкість рухів розвиваються інтенсивніше, ніж сила й витривалість. Така нерівномірність розвитку фізичних якостей зумовлюється закономірностями онтогенезу рухової функції людини. У дітей 7-13 років спостерігаються вдосконалення координації рухів, тому що в цей період швидко розвивається мозок, в якому знаходяться центи контролю координації рухів. Тому для молодшого шкільного віку пропонують саме такі фізичні вправи. У середній та старшій школі фізичне виховання спрямоване на комплексний розвиток фізичних якостей, серед яких особливий акцент робиться на розвиток сили й витривалості.

Вправи на виховання швидкості виконують на початку основної частини уроку, потім – вправи силового характеру та вправи, спрямовані на розвиток витривалості, а також рухливі та спортивні ігри. «Озброєння» учнів знаннями про раціональне використання рухів здійснюється під час вивчення теоретичного матеріалу програми. Діти набувають умінь і знань, щоб протягом усього життя виконувати необхідні вправи для розвитку певних фізичних якостей та активного відпочинку.

Сила. Засоби і методи її розвитку

Сила – це здатність людини переборювати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м’язів. Чим більший опір здатна подолати людина, тим вона сильніша.

Для молодших школярів з метою розвитку сили м’язів пропонують вправи, які не викликають тривалого напруження. Підбирають вправи та ігри з короткочасними швидкісно-силовими напруженнями ( стрибки, метання, лазіння, вправи з м’ячем).

Для підліткового віку пропонують динамічні силові вправи з невеликими обтяженнями, лазіння по канату, піднімання та перенесення вантажу, метання гранати, штовхання ядра та ін. У 15-16 років активно формують силову витривалість, пропонують вправи з обтяженням, широко використовують тренажери, елементи боротьби. Під час занять силові вправи виконують після швидкісних, перед вправами на розвиток витривалості.

Метод повторних і динамічних зусиль застосовують з метою розвитку сили. Силові вправи з малим та середнім обтяженням ритмічно повторюють. Повторення виконаних вправ сприяє розвитку сили та силової витривалості, з-за великої швидкості виконання – розвитку швидкісної сили. Оптимальним для розвитку сили є повторення вправ або виконання серії вправ з інтервалом для відпочинку 2 хв і пульсом 105-115 уд./хв.

Засоби розвитку сили: вправи з використанням власного тіла ( підтягування, віджимання, присідання, стрибки тощо); вправи з використанням маси предметів ( штанга, гирі, гантелі, набивні м’ячі тощо); вправи з використанням опору ( опір партнера, само опір, опір еластичних матеріалів, опір навколишнього середовища тощо); вправи на силових тренажерах; ізометричні вправи.

Витривалість.

Витривалість – це здатність організму людини виконувати роботу з дозволеною для певного віку людини інтенсивністю протягом якомога довшого часу; здатність долати втому в процесі рухової активності.

Методи розвитку:

- рівномірний метод розвитку витривалості передбачає виконання вправ в незмінному темпі, без прискорень. Безперервне навантаження 10-60 хв (ЧСС – 140-170 уд./хв).

- повторний метод дає можливість регулювати навантаження, змінюючи кількість повторень вправ ( за умови достатнього часу для відпочинку).

- перемінний метод полягає в тому, що вправи виконують у перемінному темпі.

Тривалість відпочинку залежать від довжини дистанції і становить від 1-1,5 хв. до 3-4 хв. При цьому ЧСС, залежно від фізичної підготовленості, складає від 130 до 180 уд./хв. Інтенсивність виконання вправ на розвиток витривалості складає 75-85 відсотків від максимальної. Час відпочинку заповнюють вправами з незначним навантаженням. У нетренованих осіб аеробні можливості розвивають за допомогою ходьби протягом 4 хв і більше. Мінімальна кількість занять, які можуть забезпечити зростання витривалості, - 3 рази на тиждень.

Спритність.

Спритність – це здатність людини швидко засвоювати нові рухи та перебудувати рухову діяльність відповідно до вимог середовища, що різко змінюється. Тренувати спритність найкраще на початку заняття.

Методи розвитку спритності:

• адекватне сприйняття учнями своїх рухів;

• озброєння знаннями про раціональні способи виконання рухових дій;

• формування вміння оцінювати свої рухи.

Удосконаленню сприймання своїх рухів і положень тіла сприяють фізичні вправи, виконання яких вимагає чіткої просторової і часової регуляції рухів та регуляції м’язових зусиль, де виявляється зв'язок між напрямком, швидкістю, тривалістю, м’язовими зусиллями і їх результатами. Успіх таких вправ залежить від чіткої координації рухів. Завдання методичного прийому – добре «відчути» рухи під час першого виконання вправи, щоб потім повторити їх так само в різних ситуаціях.

Засоби розвитку спритності:

• рухливі та спортивні ігри;

• єдиноборства;

• біг з перешкодами;

• вправи на рівновагу в русі і в статичному положенні, під час бігу;

• стрибки;

• метання;

• загально розвивальні вправи з предметами;

• гімнастичні та акробатичні вправи.

Добре використовувати вправи, які містять елементи новизни, запобігати перевтомі, тривалість відпочинку повинна бути достатньою.

Методи розвитку спритності:

- вправи з незвичних вихідних положень;

- асиметричні рухи;

- дзеркальне виконання вправ;

- вправи з різним м’язовим напруженням ( стрибки в довжину на задану відстань);

- ускладнення вправ додатковими рухами;

- зміна швидкості й темпу руху, способи виконання вправ.

Гнучкість.

Гнучкість – це здатність людини виконувати рухи із заданою амплітудою. Переважно розвивають гнучкість у таких суглобах, які виконують провідну роль у життєво-необхідних рухах: плечових, кульшових(тазостегнових), суглобах кисті, хребта та ін..

Буває активна і пасивна.

Засоби розвитку гнучкості:

• динамічні: активні (нахили, махи тощо), пасивні (за допомогою партнера);

• статичні ( збереження нерухомого положення тіла за умов максимальної амплітуди).

Фіксують окремі частини тіла під час виконання пасивних, динамічних, статичних вправ; само обхватів, вправ з обтяженням. Вправ на розвиток гнучкості виконують протягом 20-30 хв.

Методика розвитку гнучкості:

Вправи на гнучкість виконують серіями 3-5 разів з поступово зростаючою амплітудою:

• для хребта – 45-60 повторень;

• для кульшового суглоба – 30-35 повторень на кожну ногу;

• для суглобів плечового поясу – 25-35 повторень на кожну руку.

Через кожні 10 днів кількість повторень кожної вправи збільшують. В разі появи больових відчуттів виконання вправи припиняють. Час відпочинку між серіями використовують на вправи для розслаблення.

Вправи на гнучкість дають позитивний ефект, якщо виконувати їх щодня – один або два рази на день ( протягом 10-11 та протягом 15-16 годин).

Проведенням розтягування, м’язи слід розігріти. Тому вправи на гнучкість виконують або під час виконання ЗРВ, в кінці основної частини уроку, але перед вправами, спрямованими на розвиток основних фізичних якостей.

Швидкість.

Швидкість – це здатність людини виконувати рухи протягом певного часу. Ця фізична якість залежить від швидкості перебігу фізіологічних процесів у м’язовій системі та в центральних відділах нервової системи.

Методи розвитку швидкості:

• вправи не повинні бути складними за технікою виконання;

• вправи повинні бути добре засвоєними, щоб під час їх виконання увага була спрямована на швидкість, а не на спосіб виконання;

• тривалість вправи не повинна перевищувати 5-6 с для дітей молодшого шкільного віку і 10-12 с для підлітків;

• кожну наступну вправу виконують у фазі повного відновлення сил;

• між виконанням вправ використовувати активний відпочинок;

• швидкі вправи на занятті виконуються одними з перших;

• протягом тижня – 2-3 заняття за максимальної швидкості.

Розминка перед виконанням вправ на швидкість триває 15-20 хв.( особлива увага – м’язам ніг). Вправи на виховання швидкості виконують на початку основної частини уроку, потім – вправи силового характеру та вправи, спрямовані на розвиток витривалості, а також рухливі та спортивні ігри.

Засобом розвитку швидкості – є різні вправи в швидкому темпі, наприклад, старти (до 10 м), біг із прискоренням, біг на короткі відстані з максимальною швидкістю, рухливі ігри та естафети, які вимагають швидкості дій тощо.

Інтервал відпочинку (1-2 хв в середньому) між вправами, які виконують повторно, повинні забезпечити оптимальне відновлення працездатності. Кожну наступну вправу слід повторювати тільки за умови зниження частоти серцевих скорочень до 110 – 115 уд./хв.