63. Запровадження системи платного навчання в укр. 40-50 рр.

Плата за навчання була постанова уряду від 2 жовтня 1940 :

1)ввести з 1 вересня 1940 рр. у 8,9,10 серед школи плату за навчання

2)в школах Москви, ленінграда і столиц союзних респ – 200 карб, у селах – 150

Плата у 8 – 10 поширювалась на учнів технікумів, пед. Учил., с. г. і мед шкіл.

У вузах москви, ленін і союз респ – 400, решта – 300. У худ., муз, театр – 500. Заочники платили половину. З жовтня – стипендія тим хто вчиться на відмінно. Плата за навч відмінена 1 вересня 1956 р.

64.Розвиток педагогіки в контексті закону про зміцнення звязку школи з життям

Питання перебудови системи народної освіти в середині 50-х років було винесено на обговорення громадськості. 24 грудня 1958 року Верховна Рада СРСР прийняла "Закон про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР", який визначав основні шляхи подальшого розвитку радянської загальноосвітньої школи. У квітні 1959 року питання про перебудову школи було винесено на розгляд Верховної Ради УРСР, яка ухвалила "Закон про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР". Структура і діяльність школи значно перебудовувалися. Замість загальної обов'язкової семирічної освіти вводилася загальна обов'язкова восьмирічна освіта, було визначено типи навчальних закладів, які давали повну середню освіту. Головним завданням радянської школи стаття 1 Закону визначала "підготовку учнів до життя, суспільно-корисної праці, дальше підвищення рівня загальної і політехнічної освіти, підготовку освічених людей, які б добре знали основи наук, виховання молоді в дусі глибокої поваги до принципів соціалістичного суспільства, в дусі ідей комунізму. Провідним началом життя і виховання в середній школі повинен стати тісний зв'язок навчання з працею, з практикою комуністичного будівництва". Було визнано за потрібне вже з перших років навчання готувати дітей до того, що вони повинні надалі брати участь у суспільно корисній праці [6: 226].

Переведення шкіл з семирічного на загальнообов'язкове восьмирічне навчання було розпочато з 1959-1960 навчального року і закінчено у 1961-1962 році. У невеликих населених пунктах зберігалися невеликі початкові школи у складі I-IV класів, після закінчення яких учні мали переводитися в п'яті класи найближчих шкіл [6: 227].

Слід зазначити, що спроба поєднати загальну і політичну освіту з професійною підготовкою в багатьох школах себе не виправдала.

У кінці 50-х років починаються теоретичні та експериментальні пошуки шляхів вдосконалення змісту шкільної освіти. Предметом розгляду стало широке коло питань, а саме: залежність змісту освіти від рівня і характеру розвитку економіки, науки, техніки і культури; особливості вікового розвитку учнів на різних ланках навчання; принципи побудови програм виховної роботи; організація і методи політехнічної освіти; міжпредметні зв'язки, навчання і розвиток.

65. Характерні риси радянської тоталітарної школи

З перших років радянської влади в сфері освіти виявилися багато негативні риси, які стали незабаром домінуючими у вітчизняних педагогічних традиціях. До їх числа належать: безроздільне панування комуністичної ідеології, нетерпимість до інакомислення, зведення в абсолют класово-партійного підходу. Дуже скоро були розчавлені паростки "вільного виховання" С. їх "позакласовим гуманізмом" і "апологією індивідуалізму"; піддалася осуду ліберально-буржуазна традиція, гучно заявляла про пріоритетність прав особистості. Самобутні православно орієнтовані педагогічні традиції були поховані разом С. церковної та релігійно-філософської педагогікою, які в принципі були неприйнятні для атеїстичного суспільства, який відмовився від самої ідеї Бога.

Багато особливості радянської педагогіки періоду її становлення збереглися і розвинулися в наступні десятиліття. Так, наприклад, освіта і педагогічна думка були строго уніфіковані, втиснуті в жорсткі рамки, що визначаються партійно-урядовими директивами. Питання про національну специфіку педагогічних традицій на сутнісному рівні був знятий: проблему перевели в площину класової боротьби, насадження марксистсько-ленінської ідеології.

Крім того, радянська соціалістична школа і педагогіка - в умовах визнання неминучої загибелі "світового капіталу" та всесвітньої перемоги комуністичної революції - розглядалися як вищу і безумовне досягнення всесвітнього історико-педагогічного процесу.

У 30-ті роки в СРСР утвердилася "школа навчання", як найбільш адекватна завданням тоталітарного суспільства освітня модель. Вона багато в чому., Спиралася на досвід дореволюційної масової школи, наповнюючи його передусім новим ідеологічним змістом.

Державна організація освіти підпорядкувала собі волю і свідомість людини, зробила його слухняним знаряддям досягнення своїх цілей. Наслідок цього - переорієнтація інтересів учнів: не відкривати і "виробляти" знання через особистий досвід життя, а споживати готові зразки знання ... Освіта стає нормативно-обов'язковим, формально - примусовим ; воно уособлює не "внутрішній неспокій духу", а його окостеніння, омертвіння. Освіта стає відчуженим від людини "

Зазначені тенденції призвели до того, що освіта, незважаючи на формально проголошений ідеал виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості, на ділі перетворилося на формалізований процес. підготовки кадрів, свідомо спрямований на формування "часткових", "спеціалізованих" людей. "Школа навчання", яка утвердилась в СРСР у 30-ті роки, так само як і обслуговувала її педагогіка, викликали різке неприйняття з боку західних педагогів, захоплювався радянським освітою в попереднє десятиліття. Це було неприйняття не комуністичних ідеалів, які абсолютно домінували і в 20-і роки, а антигуманних, авторитарних педагогічних установок, відмови від цілісного підходу до дитини, прагнення максимально формалізувати навчально-виховний процес, що заважає творчому вільному розвитку і самовираження особистості.