77. Освітня та педагогічна діяльність Толстого

Видатний російський письменник і педагог Лев Миколайович Толстой (1828—1910), заперечуючи революційну перебудову суспільства, мріяв про мирне самовдосконалення людей. Його педагогічні погляди знайшли відображення у статтях «Загальний нарис характеру Яснополянської школи», «Про народну освіту», «Про методи навчання грамоти», «Проект загального плану організації народних училищ», «Про виховання» та ін. Він показав неспроможність абстрактної педагогіки, відірваної від практики. Доводив, що педагогіка буде справжньою наукою лише тоді, коли спиратиметься на досвід учителів і будуватиме свої висновки на узагальненнях педагогічної практики. У 60-х роках Л. Толстой обстоював думку, що школа повинна давати учням широке коло знань, всебічно розвивати їх творчі сили, але заперечував наперед укладені програми, твердий розклад занять і вимагав, щоб зміст навчальних занять у школі визначався інтересами й потребами дітей. На його думку, головне завдання школи — щоб дитина охоче і добре вчилася. Для цього необхідно, щоб те, чому її навчають, було зрозуміле, захоплююче та відповідало її розвиткові.

Виходячи з ідеї вільного виховання, Л. Толстой вважав, що школа повинна займатися тільки освітою, а не вихованням учнів. Згодом він визнав помилковість цього погляду і дійшов висновку, що школа має також виховувати дітей, але в релігійному дусі.

Виступаючи проти догматичного навчання і зазубрювання, Л. Толстой наголошував, що дітей треба навчати так, щоб вони могли самостійно формулювати висновки, які випливають із спостережень і дослідів. Високо оцінюючи роль наочності в навчанні, закликав вивчати предмети і явища в природній обстановці, проводити екскурсії в поле, до лісу, де діти можуть спостерігати за життям рослин, тварин та ін.

Толстой розробив методику шкільної розповіді й бесіди, подав взірці використання живого слова вчителем. Методом бесіди він пробуджував думки дітей, допомагав їм самостійно вникнути у складні питання. Найвагоміший внесок зробив у методику написання дітьми творів, що сприяють розвиткові їх творчих задатків. Великої уваги видатний письменник надавав питанням сімейного виховання. Вимагав, щоб батьки виховували дітей у дусі поваги до праці, піклувалися про їх усебічний розвиток, наголошував, що вирішальний вплив на поведінку дітей справляє приклад батьків. На його думку, діти народжуються без негативних якостей, ці якості формуються під впливом середовища і неправильного виховання. Особистість дитини потрібно поважати і вміло розвивати її задатки й творчі здібності.

78.Педагогічні ідеї м.Корфа

Відомий педагог, методист, діяч у галузі народної освіти Микола Олександрович Корф був прихильником реформаторського шляху вдосконалення народної освіти 60-80 років ХІХ століття. Його педагогічна діяльність припадає на часи після скасування кріпацтва, коли більше 40 мільйонів селян отримали громадянські права, а питання про народну освіту стало першочерговим. Народну школу почали розглядати як інституцію, що повинна мати соціальне й державне значення, і водночас велися дискусії щодо зміни характеру, змісту і методів навчання, збільшення кількості шкіл та контингенту учнів. М.Корф саме в поширенні знань серед народу вбачав свій патріотичний обов’язок. Він створив новий тип сільської школи (“корфівська тризимка”) – початкову школу з трирічним навчанням, розробив методику навчання, навчальні посібники “Малютка”, “Русская начальная школа”, “Наш друг”, “Наше школьное дело”. Тривалий час ця школа була зразком для всіх земських шкіл Приазовського регіону.

М.Корф розглядав земську школу як загальноосвітню з 3-річним терміном навчання лише як однокомплектну, де один учитель проводить заняття з усіма трьома класами – 1-го, 2-го, 3-го років навчання. Такі школи, як відомо, прижилися в Олександрівському повіті й почали поширюватися по всій території України та Росії за підтримки земських установ.

З ініціативи М.Корфа Олександрівська повітова училищна рада, Бердянське, Маріупольське та Мелітопольське земства, починаючи з 1869 року, щорічно друкували звіти про стан народної освіти у своїх повітах.

Потужною об’єднуючою енергією земської освіти, зокрема і педагогічної системи земських шкіл, була християнська релігія. Насамперед ідеться про конструктивні пропозиції М.Корфа щодо наповнення релігійним змістом навчально-виховного процесу земської школи. Так, виступаючи на вчительському з’їзді 10 червня 1883 р. у м. Бердянську, М.Корф звернув увагу присутніх на виховний потенціал предмета “Закон Божий”, нагадавши присутнім слова К.Ушинського про необхідність розуміння дітьми премудрості Божих законів. На думку М.Корфа, це допоможе вирішити головне завдання морального виховання – “побороти зло в людині і спрямувати її на добро” .

Головним засобом розумового розвитку учнів у земських школах були підручники М.Корфа. У них подавалися наукові відомості, які мали практичне значення для майбутнього життя й діяльності учнів, сприяли розширенню їх світогляду, розвиткові логічного мислення.

М.Корф, який усе життя боровся за реалізацію ідеї загального обов’язкового навчання, земську школу вважав лише першою сходинкою в освіті. Тому мету такої школи він визначив у її сенсі – готувати до життя в соціумі, в реальному середовищі, в конкретному суспільстві.

він експериментально не тільки розширив принцип практичності, свідомості, природності, швидкості, легкості, самодіяльності, наочності, врахування індивідуальних особливостей дітей, але саме в земській педагогіці обґрунтував принципи стислості, простоти, раптовості, впевненості в успіху і, що особливо цінно, на наш погляд, подав конкретні практичні поради вчителю щодо їх застосування. Саме з ініціативи М.Корфа у земських школах втілювалися основні дидактичні принципи розвивального навчання, а саме: не вимагати від дітей заучувати матеріал без розуміння, забезпечувати доступність у навчанні, не звільняти дітей від самостійного обдумування, не залишати дітей без допомоги, у навчанні йти вперед, спираючись на вивчений матеріал.

Особливу увагу педагог приділяв методам розвивального навчання. Він сформулював мету застосування методу навчання як правильний розподіл навчального матеріалу, системне його розташування, що полегшує як передачу, так і засвоєння. Справедливо вважаючи, що вчитель повинен бути не тільки педагогом, а й дослідником, він рекомендував сміливіше запроваджувати самостійні письмові роботи, забезпечувати тісний зв’язок школи з громадським життям рідного села, краю, залучати учнів до краєзнавчої діяльності. Самостійні роботи були надзвичайно важливими в роботі земських шкіл. розробив графіки такої роботи. Навчання тривало 3 години до обіду і 3 години – після обіду. Термін навчання становив 3 роки.

Сказане дозволяє зробити висновок, що земська школа завдяки педагогічним пошукам М.Корфа, його спадщині стала на шлях розвивального навчання, а основою методики викладання затвердилася організація самостійної розвивальної діяльності учнів. Роль учителя була спрямована на активізацію діяльності учнів різноманітними засобами, методами та прийомами навчання. Таким чином, ідеї М.Корфа є провідними ідеями в розв’язанні актуальних проблем розвивального навчання на сучасному етапі вдосконалення освіти: впровадження нових типів і видів викладання, історичний характер змісту національного виховання, особистісно орієнтований підхід у навчально-виховному процесі.