18. Золоте століття іспанського живопису

У середньовічна історія Іспанії, все становлення цієї нації проходило в постійній боротьбі проти чужоземців. Народ, який пройнявся усвідомленням своєї гідності і своєї значущості, в центрі уваги мала перебувати людина – реальна і водночас героїзована.

З початку XVІ ст. Іспанія – наймогутніша держава Європи. У самій країні лютувала інквізиція, яка чинила страшенні жорстокості. Такою була Іспанія в період «золотого віку». І при цьому – злет національного художнього генія наприкінці XVІ – першої половини XVІІ ст., не бачений раніше і надалі не пережитий іспанською культурою.

Основоположником «золотого століття» іспанського живопису вважають Ель Греко. Написані «Оплакування Христа», «Благовіщення», «Портрет Вінченцо з Анастаджи». Наступним представником іспанського живопису та одним з найкращих офортистів Європи епохи бароко був іспанець Хусепе де Рібера.

У Неаполі займається графікою і здобуває визнання як художника-графіка. В експресивному стилі написані композиції, які оригінально інтерпретують караваджистські принципи, і твори, в яких світлі кольорові тони, покладені широкими площинами, нагадують про вплив венеціанських майстрів. У його стилі появляються м’якість і одухотвореність барочного характеру завдяки впливу Рубенса і Ван Дейка. Найвидатнішим представником іспанського живопису «золотого століття» був Дієго Родрігес де Сільва Веласкес. Копіює роботи Леонардо да Вінчі, Веронезе, Рафаеля, Рубенса, Тиціана. Сорок років служив придворним художником при Філіппі ІV.

Творчості Веласкеса притаманна яскраво виражена світська спрямованість. Він вважається одним з творців жанру парадного портрета. Зображення його монументальні та лаконічні, сповнені барокового психологізму.

Завершує період «золотого віку» у другій половині ХVІІ ст. один з найвидатніших художників Мурільо Бартоломео Естебан, майстер релігійного та жанрового живопису.

Взагалі ХVІІ ст. увійшло в історію як «золоте століття» живопису. Видатні майстри живопису, які працювали у цей період, втілили в своїй творчості нові пошуки.

19.Просвітництво

— широка ідейна течія, яка відображала антифеодальні, антиабсолютистські настрої освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії (вчені, філософи, письменники) вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до розуму; були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самоцінності особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.

Просвітництво зародилося практично одночасно в країнах Західної Європи: Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і Російською імперією. Велику роль в його становленні відіграв швидкий розвиток природознавства та книгодрукування.

В українській філософській думці виділяється етап раннього Просвітництва, яке виникає в епоху зародження капіталізму (перша чверть 18 ст.). Синтез ідей гуманізму й Реформації. На цьому етапі зароджуєься одна з основних ідей Просвітництва — ідея залежності суспільного прогресу від поширення освіти.

Українське Просвітництво мало своїм ідейним підґрунтям як власні (гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії), так і запозичені ідеї французьких енциклопедистів. Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва.

Українські просвітники - це дворяни й міщани, об'єднані вірою у перетворюючу силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали пом'якшення експлуатації селян, раціоналізації сільськогосподарського і промислового виробництва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства.

В. Каразін виділявся серед просвітників глибоким інтересом до природничих наук, впровадженням їх досягнень у життя. У своєму маєтку він налагодив технологію виробництва спирту, макаронів, консервування продуктів, які швидко псуються, а також вивчав вплив лісосмуг на клімат і родюість ґрунтів.

В. Капніст — відомий поет, боровся за покращення моралі в суспільстві, викривав у своїх творах суспільне зло і жорстоку експлуатацію підданих, лицемірство, фальш, хабарництво та підлабузництво. Свій суспільний ідеал просвітники формували на основі ідей свободи, рівності і власності.

Просвітництво 18 ст.-це якісно новий етап у розвитку української філософської думки. Він характеризується поширенням ідей класичного західноєвропейського Просвітництва, а також утвердженням в Україні двох типів ідеології Просвітництва:

Ідеологія дворянського Просвітництва, яка виражала інтереси міщан та сил, що були зацікавлені у розвитку освіти і науки, техніки. Вони виступали за вдосконалення розуму як запоруки історичного поступу людства. Це - науково-освітній напрям.

Етико-гуманістичний напрям як вираз протесту широких мас проти первісного нагромадження капіталу і феодально-кріпосницького гноблення. Цей напрям найповніше втілює Г. Сковорода. Він відкидає і феодалізм, і капіталізм, заперечує матеріальний інтерес і накреслює шлях до щастя людини через моральне вдосконалення, духовне просвітлення.

Далі посилюються зв'язки із західною культурою, широке використанням античної та європейської спадщини. У живописі, графіці, скульптурі спостерігається перехід від середньовічних канонів до реалістичних форм з виразними демократичними елементами. Подальшого розвитку набуває фресковий живопис, формуються головні іконописні школи. Український іконопис вирізнявся живописною розмаїтістю, світськими мотивами, впливом народного світогляду. В іконописі почали широко використовуватись народні мотиви й образи (розписи Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, Михайлівської церкви в Переяславі).

( 2 )