13. Християнські основи Зх.Європейської культури середньовіччя

Величезну роль у становленні середньовічної культури відіграло християнство, що ввібрало в себе уявлення та традиції язичників.

Основою самосвідомості середньовічної людини було почуття нерозривного зв’язку з її общиною, станом і соціальною функцією. Усе життя людини від народження до смерті було регламентоване. Вона майже ніколи не покидала місце свого народження. Її життєвий світ був обмежений рамками общини і станової належності. Як би не складалися обставини, дворянин завжди залишався дворянином, а ремісник — ремісником. Соціальний стан для неї був так само органічним і природним, як власне тіло. Кожному стану властива своя система чеснот, і кожний індивід повинен знати своє місце. «Становий» індивід не відокремлював себе від своєї соціальної належності. Середньовічна людина, виконуючи безліч традиційних ритуалів, бачила в них своє справжнє життя.

Середньовічна думка не знала ідеї розвитку власної особистості. Для неї «віки життя» так само природні та неминучі, як і пори року. Дитинство в розумінні середньовічної людини не якийсь особливий період «підготування до життя», а її природний стан. Людина природно виростає, подібно дереву, всі фази росту і кінцевий результат якого визначені заздалегідь. Однозначно прив’язуючи індивіда до його сім’ї і стану, феодальне суспільство строго обмежувало рамки його «вільного самовизначення», йому не потрібно було вибирати ні рід занять, ні світогляд, ні навіть дружину. Усе це робили за нього інші, старші.

Для середньовічної людини знати самого себе значило насамперед «знати своє місце», ієрархія індивідуальних спроможностей і можливостей тут збігалася із соціальною ієрархією.

Християнство лежало в основі культури й усього духовного життя, а середньовічний світогляд визначається як переважно світогляд теологічний.

14. Візантія, вплив на укр. Культуру

В історії середземноморських культур культура Візантії посідає особливе місце. Візантійська імперія виникла в IV ст. після розпаду Римської імперії в її східній частині й існувала до середини XV ст. У візантійській філософії виділяють важливий період, що дістав назву іконоборства. Іконоборці, поклавши в основу свого вчення головний догмат християнства про єдність у Трійці трьох божественних іпостасей, висували тезу про невимовність та незбагненність Бога, неможливість уявити триєдиного Бога в людській подобі. Головні види мистецтва — архітектура, живопис, музика, декоративне мистецтво, поезія — формувалися з урахуванням функціонування їх у структурі цілісного художньо-релігійного дійства — своєрідного культового синтезу мистецтва. Відмітні риси мови мистецтва Візантії — це умовність, лаконізм, символізм, канонічність.

У художній формі втілювалось уявлення християн про високе духовне призначення людини (образ Бога) й нестійкості, примарності всього матеріального.

Високий ступінь філософсько-релігійного символізму, сувора канонічність і бажання зробити свої зображення гранично зрозумілими й доступними для сприйняття всіма членами християнської общини приводить до того, що майже всі зображення набираються з невеликої низки ясних кольорових та пластичних символів й метафор чи стереотипних зображувально-виразних одиниць, які мають стале художнє значення для всього православного регіону. Кожному з цих пластичних символів властивий спектр значень, які зрозумілі й середньовічному глядачеві, і мають загальнолюдське значення.

Поряд із церковним живописом починає розвиватися (ХІ—ХІІ ст.) світський монументальний живопис. Високого рівня у своєму розвитку досягло прикладне мистецтво та книжкова мініатюра. Візантійські вироби зі слонової кістки та каменю, кераміки, художнього скла та тканини високо цінувалися в Європі та Азії і набули там значного поширення.

Найвищого розквіту досягає церковна архітектура. У VI—X ст. у Візантії склався тип хрестово-купольного храму, який став визначальним для всієї наступної архітектури.

Українці гордяться тим, що джерело їхньої культури не варварський (на ті часи) Рим, але власне високо культурна, глибоко християнізована Візантія. Візантійський вплив міцно охопив усю нашу культуру, як церковну, так і світську. Увесь церковний побут, усі церковні Богослужби, усі церковні обряди, календар, церковні книжки, — усе це було занесено з Візантії в Україну, і тут міцно сприйняте. Спосіб управління державою, а власне самодержавіє, монархія, потім наука, література, історія, мистецтво, музика переносилася з Візантії в Україну. Грецький вплив на мову нашу був надзвичайно великий.

15. Мистецтво раннього середньовіччя несе відбиток переходу, в ньому змішані поганські і християнські мотиви. З втратою античних досягнень основним стало декоративно-прикладне мистецтво.

Про формування певного художнього стилю можна говорити приблизно з Х століття. Вже чітко простежується особливість середньовічного мистецтва — провідна роль в ньому належить архітектурі. Саме вона відображає основні естетичні ідеї, диктує характерні риси живопису, скульптури, є основою синтезу мистецтв.

Стиль західноєвропейського мистецтва Х — XII ст. отримав назву «романський». Він виник у монументальній кам'яній архітектурі, а в той час всі кам'яні споруди називалися римськими (Roma — Рим), на відміну від варварських — дерев'яних. На формування нового стилю вплинули і рівень будівельної техніки того часу (значний практичний досвід був накопичений, але складні інженерні прийоми не використовувалися), і реалії політичного життя (провідна роль церкви, зміцнення земельних володінь феодалів, безперервні війни).

Найбільш характерними для романського мистецтва типами споруд є замок (укріплене житло феодала) і храм, який зовнішнім виглядом також нагадує фортецю. Основа планування - римська базиліка — велике прямокутне приміщення, розділене поперечними перегородками на декілька залів — нефів. Стіни були масивними, важкими, вузькі вікна розташовувалися високо над землею. Дахи спочатку споруджували з дерева, але часті пожежі примусили перейти до будівництва кам'яних склепінь. Перекривати великі площі не вміли, тому зводили додаткові опорні стовпи. Характерна деталь — у зовнішньому вигляді будівлі чітко простежується її конструкція і внутрішня будова. Приміщення прикрашали скульптурою і фресками. Характерні дуже яскраві, контрастні кольори.

По всій Європі живим відлунням середньовіччя залишаються лицарські замки, від одних збереглися тільки живописні руїни, але немало вистояло і залишилося майже незайманими. Спочатку замок являв собою дерев'яну вежу (донжон), розділену на декілька поверхів-ярусів, оточену валом, огорожею і ровом. Вибирали неприступне, пануюче над навколишнім ландшафтом місце — гору, край урвища, острів. Коли перейшли до кам'яного будівництва, замки поступово перетворилися в складні оборонні комплекси. Головний принцип – створення послідовних перешкод для нападників. Через рів, часто заповнений водою, в замок можна було потрапити тільки через підіймальний міст. Головне укріплення - декілька рядів зубчатих мурів з вежами. Всередині замку був колодязь, на окремому дворі будували будинок для власника, церкву, господарські приміщення. У романських будівлях кам'яне склепіння даху було напівкруглим і спиралося на стіни. Щоб витримати навантаження, стіни мали бути масивними.

У XII—XV ст. зростання міст, комплекс нових явищ духовного життя, побутового укладу, технічний прогрес призвели в художній сфері до виникнення нового стилю — готики. Готичний стиль формується, як і романський, в архітектурі. Термін «готика» ввели в епоху Відродження, виражаючи своє ставлення до варварської, як тоді вважали, архітектури середніх віків.

Найбільш яскраві готичні пам'ятники — міські споруди: ратуші і, головне, собори. У ратуші концентрувалася ділова, практична частина управління містом. Осердям же всього суспільного життя, безумовно, був собор. Крім основного призначення — проведення богослужіння — тут читалися лекції, проходили містерії — театралізовані вистави на біблійні сюжети, укладалися найбільш важливі договори. Собори будувалися на замовлення міських комун, які, як правило, не шкодували на їх зведення грошей, оскільки собор був свого роду символом, по ньому судили, яке місто. Собор часом бував таким великим, що його не могло заповнити і все населення міста. Готичний собор Паризької Богоматері панує навіть над сучасною столицею Франції, перевершуючи величчю все побудоване пізніше. Будівництво могло тривати десятиріччями, а то і сторіччями. Головна зорова особливість готичної архітектури — спрямованість будівлі вгору. Готичні собори залишають відчуття легкості, надхмарності при своїй запаморочливій висоті. Основний технічний прийом готики — стрілчасте перекриття.

У готичному проекті конструюється свого роду складний каркас з опорою прямо на фундамент. Так з'являється можливість зробити стіни легкими, наситити найрізноманітнішими прикрасами. У готичних соборах є безліч вікон зі складними рамами, величезні вітражі, галереї, переходи, вежі, скульптури. За зовнішнім виглядом абсолютно неможливо зрозуміти, яка внутрішня будова приміщення. Кожний з фасадів несхожий на інші.

Кожний з соборів присвячувався певній основній темі: Паризький — Богоматері, Шартрський — історії французького королівського дому. Прикраси соборів — рельєфи, скульптури, фрески, вітражі — справжня енциклопедія середньовічного світогляду і середньовічного життя.