20. Стильові й жанрові особливості мист. XVIII ст.

На ХVІІІ ст. припадає виникнення нових художніх напрямків – рококо і романтизму та утвердження класицизму. Стиль рококо був продовженням стилю бароко в мистецтві. Виник на початку XVІІІ ст. у Франції і панував до середини століття. Таку назву він отримав за манірність, легкість, декоративність, химерність і фантастичність орнаментальних мотивів, вигадливість форм. Рококо мало переважно світський характер. Воно більш камерне та інтимне, щире, пов’язане з побутом людини. Знайшов свій найбільший вияв у посуді, бронзі, меблях, порцеляні, шпалерах, оформленні інтер’єру. Мистецтво рококо побудовано на асиметрії, грі уяви. Сюжетна тематика часто еротична, любовна. Основоположник у живописі - Жанн Антуан Ватто.

На хвилі суспільного піднесення та формування нації у Франції ХVІІ ст. при королівському дворі виник новий стиль класицизм і звідти розповсюдився серед аристократичних кіл Європи. У ХVІІІ ст. класицизм оголосив війну пишному бароко й рококо в літературі й мистецтві. Історичним грунтом класицизму був абсолютизм, який сприймався тоді як гарант стабільності, миру, злагоди. Класицизм – напрям у європейській літературі і мистецтві ХVІІ – початку ХVІІІ ст., суть якого полягала в наслідуванні мистецтва та літератури стародавньої Греції і Риму у дотримуванні системи суворих правил відтворення дійсності. Цей стиль послідовно розвивав не тільки традиції античності, але й епохи Відродження. Його ідейним підгрунтям став раціоналізм, що спирався на філософську систему Рене Декарта. Предметом мистецтва у класицизмі проголошувалося тільки прекрасне, піднесене. У творах мистецтва звучать ідеї свободи, утверджуються права особи. Оспівуючи героїчні ідеали, мистецтво класицизму зовсім не цікавилося сучасністю, реальними людьми та їхнім побутом, а тяжіло до ідеалізованих абстрактних образів.

В архітектурі найяскравішим зразком класицизму залишається ансамбль Версальського палацу, збудований за наказом французького короля Людовіка ХІV. Основні споруди Версаля нагадували своїми формами давньоримські будівлі з величезними колонами, портиками, скульптурами.

У XVІІІ ст. в європейському мистецтві зароджується неокласицизм. Неокласицизм – течія в літературі та мистецтві ХVІІІ – початку ХХ ст., що базувалася на стилізації зовнішніх форм античного мистецтва, італійського Відродження і частково класицизму.

Романтизм як напрям у європейській літературі і мистецтві зародився в Німеччині у ХVІІІ – на початку ХІХ ст. на основі осмислення уроків Французької революції. Для романтизму властиві духовний порив, піднесення над реальністю, інтуїтивно-почуттєве світосприйняття. Це зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійсності. Романтикам було властиве глибоке розчарування в реальній дійсності, в наслідках антифеодальних революцій, в можливостях існуючої цивілізації. Вони боролися проти канонів класицизму. Разом з тим однією з найхарактерніших рис романтизму є пристрасна, всеохоплююча жадоба нового, почуття необхідності радикального оновлення світу. Романтики прагнули до усього незвичайного. Характерним для романтизму є й захист свободи, суверенності та самоцінності особистості, увага до внутрішнього світу людини. В образотворчому мистецтві романтизм найбільш яскраво проявився в живописі і графіці, менш чітко – в скульптурі і архітектурі.