83, 84. Геополітична концепція ю.Липи.

Саме Липа чи не найбільше уваги приділив розробці та обґрунтуванню концепції майбутньої України як світової надпотути. В своїх ґрунтовних працях „Призначення України", „Українська доба", „Українська раса", „Чорноморська доктрина" та інших він змалював підстави, мету та напрям Українського шляху, шляху великої нації.

Окреслюючи дороговкази, Липа брав до уваги історію, географічне розташування, психологічні характеристики, політичну ситуацію та багато інших чинників, котрі дають підстави бачити в Україні потужний впорядковуючий, провідний суб'єкт світової політики. „Не можемо бути малими", - наголошував Липа, підходячи до вирішення проблеми комплексно і творчо, надихаючи українців вірою у власні сили і у велику перспективу.

Липа бачить в українській нації потужну потенційну силу, дух народу, здатного виконати Велику Місію, і завдання націоналістів - викресати іскру, пробудити силу нації, змобілізувати і організувати її. „Не гамувати духа народу, не душити його малими планами, не крутитися на одній провінції, але обняти оком ціле побоєвище, на якому буде рішатися буття чи небуття українського народу" (М.Колодзінський).

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!85!!!!!!!!!!

§1. Микола Міхновський — романтик української ідеї

Першим, хто відкрито заявив про колоніальний статус України у складі Російської імперії та право її народу на самовизначення, був харківський адвокат Микола Іванович Міхновський. 1900 року він виголосив промову «Самостійна Україна», яка того ж року була видана у Львові окремою брошурою. Проблеми взаємовідносин України та Росії вперше в новітній історії розглядалися в ній з позицій державності. «Українська мрія» у вигляді питання про звільнення нації з’явилася світові. І хоча публікація містила в собі більше запитань, ніж відповідей щодо того, якими шляхами мусить іти Україна до незалежності, сама постановка проблеми висунула її автора на одне з чільних місць на українському політичному небосхилі.

Міхновський в емоційній формі характеризує утиски українського народу в царській Росії. «Яким правом,— пише він, — російське царське правительство поводиться з нами на нашій власній території, наче з своїми рабами?.. На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено виключно росіян (москалів) або змоскалізованих ренеґатів? На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів? Яким правом правительство російське здерті з нас гроші витрачає на користь російської нації, плекаючи і підтримуючи її науку, літературу, промисловість і т.д.? І, нарешті, найголовніше, чи має право царське правительство взагалі видавати для нас закони, універсали та адміністративні засади?» ¹.

Відповідаючи на ці запитання, автор доводить, що Росія порушує майже всі статті Переяславської угоди 1654 року, зводячи нанівець українську автономію. З цього робиться логічний висновок про те, що невиконання договору однією стороною позбавляє іншу юридичного обов’язку дотримуватися його положень. А отже, «единая неделимая Россия» для України не існує.

Окреслюючи першочергові завдання нової української інтеліґенції, яку М.Міхновський вважав рушійною силою національної революції, він констатував: «Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться... Українська інтеліґенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обов’язок...» ².

Звичайно, в даному разі Міхновський багато в чому видавав бажане за дійсне. Ані український народ, який не пройшов періоду станової стратифікації і мав досить туманне уявлення про власні інтереси, ані інтеліґенція, що перебувала в основному в полоні соціалістичних ідей і звикла обслуговувати імперський режим, вважаючи себе частиною загальноросійської демократії, — всі вони на той час не були готові до політичної боротьби за національні права. До того ж радикалізм автора «Самостійної України», що подекуди межував з шовінізмом, стояв на перешкоді популярності його думок. Заяви типу: «Усяк, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя» ³, — відштовхували від української ідеї, в інтерпретації Міхновського, інші національності поліетнічного суспільства.

Брошура Міхновського була першою спробою оформити скривджені національні почуття українців у рамках політичної програми. Власне, її важко назвати програмою, бо питання тактики і стратегії політичної боротьби окреслені в «Самостійній Україні» дуже побіжно. Скоріше, ми можемо розглядати твір Міхновського як дзеркало тих переживань, які нуртували в свідомості молодих українців, окрилених ідеями національного визволення напередодні революційних потрясінь початку XX століття. Звідси — переважаючий вплив емоційного чинника, певний брак неупередженого аналізу, виразні шовіністичні акценти.

Але всі ці очевидні вади документа не можуть вплинути на загальну позитивну його оцінку щодо чіткої постановки питання про незалежну українську державу. Заслугою М.Міхновського перед українською державністю слід вважати те, що він публічно заявив про законне право українського народу самостійно вирішувати свої проблеми.

Головним ворогом України М.Міхновський вважав Росію. Він застерігав захоплених соціалістичними ідеями земляків, що навіть у разі повалення самодержавства Україна залишиться в колоніальному стані, якщо не вийде зі складу імперії під час революції. М.Міхновський пропонував йти до незалежності протореними шляхами західних країн, використовуючи творчі потенції націоналізму європейського типу.

Проте він не брав до уваги того, що, скажімо, у Німеччині та Італії XІX століття націоналізм взагалі поєднувався з боротьбою за загальнолюдські права і свободи, які ставилися на перше місце. До того ж населення цих країн було переважно мононаціональним. Ці суттєві чинники були проігноровані і національна ідея у викладі М.Міхновського не знайшла на початку століття широкого визнання серед українства.

В середині 20-х років ці ідеї трансформувалися у рух, що виник на західноукраїнських землях, які увійшли до складу Польщі. Його ідеологією став «інтеґральний», або чинний націоналізм, автором якого був Дмитро Донцов.