48. Оцінка Франком основних сучасних йому політичних доктрин.

1895 року І. Франко публікує рецензію на книжку Ю. Бачинського "Україна irredenta". "В цій рецензії Іван Франко виступив уперше з гострою критикою "русько-українських соціялдемократів та "консеквентних" марк­систів" і їх намагань "погодити космополітичні доктрини соціяльної демок­ратії з українським націоналізмом, марксівський соціялістичний світогляд" з даними української історії".

Він підкреслює хибність методологічної позиції молодого галицького марксиста, який пояснення причин соціально-політичних здійснював шля­хом посилання на "самоочевидні прості факти": "історик-еволюціоніст знає добре, що ніяких простих фактів нема, що кожен простий факт - це здобу­ток неозначеного числа інших фактів і всякий висновок з минулих фактів на будучі факти є заключуванням з мало відомого на менше відоме".

1897 році, у передмові до збірки поезій "Мій ізмарагд", поет різко за­декларував своє несприйняття соиіал-демократичної політичної доктрини, визначивши її як "релігію, основану на догмах ненависти і клясової бороть­би", як ідеологію, що розпалює ворожнечу між людьми. "... я ніколи не на­лежав до вірних тої релігії, і мав відвагу серед насміхів і наруги її адептів нести сміло свій стяг старого щиролюдського соціалізму, опертого на етич­нім, широко гуманнім вихованню широких мас народних, на поступі і зага­льнім розповсюдженні освіти, науки, критики, людської і національної сво­боди, а не на партійнім догматизмі, не на деспотизмі проводирів, не на бю­рократичній регламентації всеї людської будучини, не на парляментарнім шахрайстві, що мас вести до тої "світлої"" будучини" (це уривок в п'ятдесяти томному зібранні творів І. Франка позначено трьома крапками).

Ґрунтовній критиці марксистську концепцію держави І. Франко піддає в знаменитій праці "Що таке поступ", в якій, розглянувши основні сучасні йому прогресистськІ соціально-політичні доктрини, він особливу увагу звер­тає на комуністичну ідеологію в різних її теоретичних виявах. Визнаючи, що серед теоретиків комуністичної ідеї було немало талановитих письменників, які вміли яскравими фарбами змалювати переваги майбутнього соціально-політичного та економічного устрою, пробували, хоча і безуспішно, втілити свої Ідеї в життя, і. Франко підкреслює, що ці ідеї не могли бути зреалізова­ні через помилковість ряду їх основоположних постулатів. Не можливо аб­солютно усуспільнити споживання, як і немає абсолютно колективного ха­рактеру виробництва, є такі види діяльності, надзвичайно необхідні для іс­нування суспільства, які можуть здійснюватись лише індивідуальна.

До найвизначніших теоретиків цього руху І. Франко відносить К. Марк­са, Ф. Енгельса та Ф. Лассаля. Головною теоретичною відмінністю у вчен­нях комуністів та соціалістів він вважав те, що останні визнають неможли­вість усуспільнення всіх засобів життєдіяльності та впровадження абсолют­ної рівності для всіх членів суспільства. Однак спільність праці і спільність споживання визнається ними універсальним засобом подолання головних проблем громадського життя. Вихід із такого теоретичного парадоксу соціа­лісти вбачають в усуспільненні знарядь виробництва.