46. І.Франко про національне питання.

І. Франко в останній період своєї творчості однозначно виступав за здобуття українцями, як і всіма іншими поневоленими народами, політичної державної самостійності.

Досягнення національної незалежності як одного з головних принци­пів пЬбудови державного організму, є справою довготривалої роботи, зок­рема, просвітницької та організаційної. Головною силою яка. на думку Івана Франка, повинна взяти на себе основний тягар виконання цієї роботи є мо­лода українська Інтелігенція. Саме вона, маючи глибоке коріння в товщі народних мас та національних традицій, повинна, вивчивши весь передовий світовий досвід і пристосувавши його до українського політичного менталі­тету, має виробити ту програму, той Ідеал майбутнього, який зможуть сприйняти широкі маси селянства, робітництва та ремісництва і втілити йо­го в життя. Інтелігенція повинна виробити у працюючих класів, які склада­ють абсолютну більшість населення, та українців представників пануючих верств волю до здійснення цього Ідеалу, допомогти їм усвідомити, що нішо в цьому світі не зробиться без їхньої волі або безвілля, коли інші вирішува­тимуть їхню долю і не на їхню користь.

Хоча І. Франко і не визначає конкретно шляхів реалізації принципу політичної самостійності поневолених народів, в основі необхідних дій він особливо виділяє виховання патріотизму в борців за свободу Батьківщини.

І. Франко висловив ці ідеї в яскравій образній формі у вступі до однієї зі своїх найзнаменитіших філософських поем - "Мойсей". Описавши важке становище рідного народу, що "мов паралітик" вкритий презирством є слу-гою-наймитом в інших на своїй землі, він виражає непохитну віру у його світле майбутнє.

Ця віра у І. Франка є результатом його глибокого вивчення досягнень

світової філософської І політичної думки, спостережень за життям його на­роду та появою перших результатів його власної титанічної праці - нова, молода генерація української інтелігенції, яка справу визволення своєї нації сприйняла як своє власне і була готова віддати все за досягнення цієї благо­родної і омріяної мети.

Але реалізація цієї мети була на той час все ще за межами можливого. І. Франко це добре розумів І шукав ті шляхи які б могли поступово, без кри­вавих потрясінь привести до здійснення бажаного результату. Одним з та­ких шляхів він бачив надання поневоленим народам територіально-авто­номних прав у складі багатонаціональних держав, в які б повинні були пере­творитися імперії на шляху свого повного знищення, а вже потім отримання ними повної державно-політичної самостійності.

47. І. Франко «Що таке поступ?»

Франко дає формулювання свого розуміння основних принципів політологічної прогностики, блискучі результати застосування якої втілені в його знаменитій роботі «Що таке поступ?»

У роботі "Що таке поступ?" І. Франко, визнавши заслуги К. Маркса перед економічною наукою, піддає різкій критиці соціально-політичну кон­цепцію марксизму і, особливо, вчення про місце, роль і завдання держави в майбутньому, побудованому за цією теорією, суспільства.

Внаслідок теоретичних зусиль К. Маркса і Ф. Енгельса та практичних -Ф. Лассаля, констатує І. Франко, в Німеччині виник широкий робітничий рух, шо організувався у велику, масову партію, яка прагнула якнайшвидше здобу­ти більшість у парламенті І шляхом проведення ряду законів повністю зміни­ти життя суспільства, створивши умови для побудови нового суспільства.

Ця партія отримала назву соціал-демократичної.

Це всевладдя держави, очолюваної вірними прихильниками єдиноправильного вчення, мало стати величезним благом для всього трудового народу. Кожному громадянину гарантувався достойний рівень матеріального існуван­ня та повна рівність.

Захисники марксизму підкреслювали, що держава не буде існувати вічно, оскільки вона є явищем історичним то одного разу виникнувши має колись і зникнути. За соціалізму ж держава матиме тимчасовий характер і виконавши своє головне завдання - заміну приватної власності колектив­ною, державного самоуправління - громадським самоуправлінням, закону і права нормами моралі — має, поступово транс формуючись, відмерти. Та І. Франка цікавить більш близька перспектива: хто буде керувати тією дер­жавою і охоронятиме її та права її громадян.

Мислитель твердо переконаний, що подібна "народна держава" не зможе існувати вічно, бо породжує в собі настільки потужні соціальні, наці­ональні та інші суперечності, шо вони, врешті-решт, розірвуть її з середини, однак буде здатна на довгий час загальмувати розвиток людської спільноти та існування її обійдеться суспільству у величезні жертви.

Саме така здатність до придушення суспільного прогресу, побудова­ної за енгелівсІвським рецептом, держави є, на думку І. Франка, головним недоліком та найбільшою небезпекою марксистського соціально-політично­го вчення.

Держава повинна обмежити втручання в усі сфери людської життєді­яльності і, в першу чергу, у виробничий процес.

Головним же недоліком цього вчення, вважав І. Франко, є ігноруван­ня прав індивіда. Для нього було неприйнятним дискримінація особи за будь якого зовнішньою ознакою - расовою, національною, статевою чи то класо­во- соціальною.

І. Франко зовсім не абсолютизує конституціоналізм сам по собі. Він під­креслює, шо юридична рівність лише створює умови для досягнення рівнопра­вності, але ці умови є справжніми, оскільки люди які від самого свого наро­дження не є рівними між собою, отримують рівність у тій сфері, де саме ця рів­ність і може існувати - у сфері мІжлюдських інтересів із приводу їхніх прав та обов'язків один перед одним в процесі спільного існування в різноманітних формах об'єднання індивідів. Юридична рівність як основа політичної повинна забезпечувати для членів суспільства рівність прав у можливості самореалізації.

Визнавши республіканізм та демократизм за головні тенденції полі­тичного життя Європи, І. Франко підкреслює, що вони почали справляти вплив навіть на найреакційнішу державу континенту - Росію, попри зовні непорушні позиції царського абсолютизму. Свідченням цього є дух прогре­сивної російської літератури та публіцистики.

Демократія, за І. Франком, - це не просто спосіб забезпечення інтересів працюючої більшості в противагу експлуататорській меншості, як вважали марксисти. Він особливо наголошував на необхідності забезпечення невід'єм­них прав кожного людського індивіда на реалізацію своїх потенційних можливостей, своєї індивідуальності.