27. М.Гулак - «Юридичний побут поморських слов'ян».

Робота "Юридичний побут поморських слов'ян" була вилучена у М. Гулака під час обшуку і включена до карної справи. Вона присвячена, в основному, проблемам традиційної правосвідомості слов'янських народів взагалі і слов'ян Померанії в V-ХІІ сторіччі. Значна увага в цій роботі при­діляється питанням політико-правової організації життя давніх слов'ян.

Досліджуючи проблему джерел політичної влади у слов'янських на­родів Гулак починає з аналізу співвідношення влади батьківської та ро­дової, вважаючи, що перша є одним з таких джерел. Влада батька базується на силі традиції і має практично необмежений характер.

Саме з батьківської влади вирос­тає, на думку М. Гулака, влада глави патріархальної общини, виростає тип древнього слов'янського родоначальника - "володіючого родом своїм".

Глава патріархальної общини виконує, на думку дослідника, нові, специфічні функції, порівняно з главою родини. Він представляє інтереси громади перед іншими, розпоряджаючись її майном та одноосібно вирішу­ючи внутрішні проблеми.

Другим таким "класом" патріархальної обшини була челядь. Сам те­рмін, на думку М. Гулака, є одного кореню з словом "чоловік". Це поняття охоплювало всіх не пов'язаних узами крові чи однакового походження з родовим старшиною, але які перебували під його патріархальною опікою. Челядників не слід плутати з рабами, цей інститут, вважає вчений, довго був невідомий слов'янам і лише пізніші контакти з германцями та греками при­звели до його виникнення. Соціальний статус челядників в общині мало чим відрізнявся від ближників.

При відді­ленні синів, глава общини міг крім майна передати йому і челядь, як членів нової общини, для ведення нового, відокремленого господарства.

Якщо у відділеного сина не було прямих спадкоємців то його майно успадковував батько.

Взагалі, згідно зі слов'янською політичною традицією, князь виконує ряд специфічних, порівняно з своїми відповідниками у сусідніх народів, функції: "Князь слов'янський не є подібно до германського [герцога] війсь­ковий начальник, глава дружини, він є родовий старшина, в мирний час су­ддя, а у військовий начальник війська, хоча останній обов'язок переважно лежить на воєводі. Він по відношенню до всього народу те, що владика для роду, з народом своїм він перебуває в нероздільному володінні .землею (...), а сам вінчасто не мас належних йому, власне як князю, земель.

У той же час, володіння землею є однією із найголовніших умов отримання всіх політичних прав в давньослов'янському суспільстві. М. Гу­лак звертає увагу на той факт, що саме власники землі мали право голосу на вічах, на участь у воєнних походах і збройний захист вітчизни. І лише у ви­падках крайньої загрози державі дозволялось скликання посполитого ру­шення, тобто загальне озброєння народу.

Князівська влада, підкреслює М. Гулак, виростаючи з патріархальної влади родового старшини, присвоює і її права та обов'язки. Наближені будують князеві град або двір, подібно як це робить челядь для владики, з його дозволу служебники і наближені засновують нові двори та гради, так як з дозволу родового старшини відділяються та засновують нові господарства і роди ближники.

Найбільш цікавим для нас. з точки зору розвитку української полі­тичної думки, є останній, VI розділ цієї роботи - "Державне право", в якому аналізуються особливості політичного устрою у поморських слов'ян.

Федеративний устрій та специфічні відносини між головним містом та іншими, на думку М. Гулака, існували і в Київській Русі.

Слов'янський князь, у здійсненні своїх владних функцій спирався не тільки на родових старшин, родові традиції, а й на військову дружину та її мілітарну силу.

Важливим для розуміння політичної ролі князя в давньослов'янських народів є його постійне місцеперебування, розташування князівського двору.

Князь у них був не тільки стражем землі, але і верховним судією свого народу. Йому належало останнє слово у вирішенні судових справ. І ця функція князівської влади, багато в чому, була більш важливою навіть ніж охорона та керування внутрішніми справами рідної землі. Одночасно ця функція вказує на ше одне джерело князівської влади -авторитет, визнання мудрості, справедливості, особливих здатностей в оцін­ці подій та вчинків.

Для України, як складової слов'янського світу, спадкоємниці політичних тради­цій Київської Русі дуже важливим є гармонійне поєднання колективних форм організації влади з персоніфікацією політичної відповідальності.