16. П.Орлик «Конституція»,

Головною працею є безумовно так звана Бендерська Конституція, або Конституція Пилипа Орлика, хоча він не є єдиним автором.

Багато з положень даного документу мають концептуальний характер, і є віддзерка­ленням особливостей українського політичного мислення на початку XVIII ст. Прийнята в м. Бендери Конституція за своєю формою є договором гетьмана зі старшиною і всім Військом Запорозьким, а за змістом – докуме­нтом, що обґрунтовує права Украї­ни на державну самостійність та її державний устрій.

Автор Конституції акцентує увагу на добровільності прийняття Б. Хмельницьким протекторату Московської держави сподіваючись на те, що спільна православна віра забезпечить дотримання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. Але після смерті гетьмана московські урядовці почали по­рушувати досягнуті домовленості та давні права і привілеї козацтва.

Автор Конститу­ції визначає її як вищий правовий документ, що визначає основні принципи функціонування козацької держави і покликаний забезпечити дотримання традиційних демократичних принципів організації державної влади, не до­пустити перетворення гетьманської влади в деспотичну.

Перша стаття Конституції присвячена проблемам віри та захисту прав українського православ'я. Нею православній вірі в Україні надавались ви­ключні права. Особливий акцент робиться на необхідності повернення Київ­ської метрополії під егіду Вселенського Константинопольського патріар­ха і виведення її з-під юрисдикції Московської патріархії.

Друга стаття зазначала, що гарантом недоторканості кордонів Української держави повинні були стати договори гетьмана зі шведським королем, якому разом з нащад­ками надавався титул постійних Протекторів України.

Третій пункт декларував відновлення стратегічного союзу з Кримсь­ким ханством, що був покликаний забезпечити спокій на південних кордо­нах держави та збройну допомогу татар у боротьбі з Москвою.

Пункти четвертий і п'ятий Конституції були присвячені відновленню прав Запоріжжя на його землі, ліквідації побудованих царем фортець на те­риторіях належних Кошу та закріплювали автономний політичний і еконо­мічний статус Січі в складі гетьманської держави.

Наступні пункти Конституції (з 6 по 10) є своєрідним "політичним ядром" цього документу. У них викладаються основні принципи організації влади в козацькій державі. Так стаття б проголошувала обмеження прерога­тив гетьманської влади з метою уникнення загрози встановлення деспотич­ного правління і декларувала створення інституту публічної ради, якій мала належати першість у вирішенні стратегічних питань державного життя.

У роботі Генеральних Рад повинні були брати участь не лише полковники разом з полковими урядниками і сотниками, не лише Генеральні Рад­ники від всіх полків, які разом з Генеральною старшиною повинні були по­стійно перебувати в гетьманській резиденції, а й посли від Низового Війська Запорозького. У період між Генеральними Радами, у випадку необхідності, Гетьман міг вирішувати важливі справи державного життя спільно із Гене­ральною Старшиною, Полковниками та Генеральними Радниками.

Для того, щоб забезпечити вірність старшини інтересам держави стаття 6 зазначає, що всі державні урядники заступаючи на свої пости пови­нні складати присягу на вірність батьківщині, чесне служіння Гетьману та виконання своїх обов'язків. Для забезпечення цього Конституція гарантувала право на публічну критику і обговорення дій Гетьмана.

Для забезпечення права вільного висловлювання і оцінки дій гетьма­на стаття 7 зазначає, що питання про образу гетьманської честі і встанов­лення вини повинен розглядати не сам гетьман, а Генеральний Суд на основі закону і права. Таким чином відносини між державою (гетьманом, як її гла­вою) і громадянином опосередковувались судовою владою рішення якої були обов'язковими для всіх без винятку.

Восьма стаття Конституції наголошувала на тому, що головні функції у вирішенні громадських справ повинна виконувати Генеральна старшина, а не гетьманські слуги.

Дев'ятою статтею Конституції затверджувався інститут Генеральних скарбників, які мали слідкувати за державними прибутками і видатками та не допускати присвоєння гетьманом державної власності.

Стаття 10 присвячена визначенню адміністративних обов'язків і прав гетьмана та полковників, як керівників територіально-адміністративних одиниць держави.

Крім того встановлювався чіткий порядок набуття старшиною урядо­вих посад та формування вертикалі виконавчої влади. Головним принципом формування владних структур козацької держави Конституція проголошувала виборність всіх урядових посад з низу до верху.

У цілому етапі Конституції з 6 по 10, описуючи та законодавчо за­кріплюючи основні принципи функціонування державної влади, намагають­ся реалізувати ідею розподілу гілок влади - гетьманської і старшинської, як виконавчої, Генеральної Ради - законодавчої, Генерального суду - судової. При цьому гарантом балансу гілок влади виступає не стільки гетьман, як глава держави, скільки незалежний суд.

Заключні статті Конституції, з 11 по 16, присвячені питанням регу­лювання повсякденного життя населення держави. Так стаття 11 гарантує особливий статус козацьких вдів та сиріт, звільняючи їх від повинностей та податків, статті 12 і 13 - самоврядні права міст та їх жителів, 14 покладає на гетьмана та урядовців обов'язок слідкувати за розумністю податків та пови­нностей та загальним характером їх розподілу і виконання. Статті 15 і 16 декларують скасування обтяжливих для населення податків на утримання найманого війська сердюків та компанійців, а також інститут відкупників мита, які своїми здирствами створюють перешкоди.