26.Буття і проблема самореалізації людини.

З одного боку, людина — істота фізичне, тілесне; він захоплюваний потягами, в нім сильні несвідомі імпульси. З іншого боку, людська природа виявляє нам свідомість, розумність, здатність ясного розуміння і осмислення обставин. Свідомість, розум і свобода властиві людині.

У античній філософії сформувався особливий підхід в збагненні природи і людини — космоцентризм, суть якого полягає в тому, що початковою відправною точкою в розробці філософських проблем було розуміння космосу як єдиного відповідного цілого, такого, що володіє деяким духовним початком (душа, світовий розум).

Починаючи з класичного періоду (з Сократа), проблема людини висувається на центральне (перше) місце. Для середньовічної філософії характерним було вирішення питань відповідно до розуміння Бога, його суть.

Філософія Відродження є гуманістичною, і тому антропоцентричной, тобто в центрі філософії — проблема людини, як самоценного істоти і через призму цього — розуміння миру.

Проблема самореалізації існує на всьому протязі історії. Важливе значення вона має як для великих соціальних груп, так і для конкретної людини. Як правило, самореалізація особи пов'язана з саморозвитком людини як переважно духовної істоти. В цьому випадку одним з основних для індивіда є питання про те, як залишитися активним членом суспільства і, в той же час, досягти глибинних рівнів свого «Я».

Активна самореалізація, відповідно, припускає наявність представлений суб'єкта про свої здібності і потреби, присутність певних ментальних інструментів і практичної техніки, що дозволяють формувати і культивувати одні індивідуальні сутнісні сили і нехтувати другими. Особа - людський індивід в аспекті його соціальних якостей, що формуються в процесі історично конкретних видів діяльності. Особа формується в процесі діяльності, спілкування. Інакше кажучи, формування її є по суті процес соціалізації індивіда. Цей процес вимагає від людини продуктивної активності, вираженої в постійному коригуванні своїх дій, поведінки, вчинків. Це викликає необхідність розвитку здатності самооцінки, що пов'язано з розвитком самосвідомості. Самосвідомість і самооцінка в сукупності утворюють той основний стержень особи, навколо якого складається неповторна специфіка особи. При цьому тільки в діяльності індивід виступає і самостверджується як особа, інакше він залишається річчю в собі. Особа є сукупність трьох її основних складових: біогенетичних завдатків, дії соціальних чинників і її психосоциального ядра - "Я". Це Я визначає характер психіки людини, сферу мотивації, спосіб співвідношення своїх інтересів з громадськими, рівень домагань, основу формування переконань, ціннісних орієнтації, світогляду. Людина як особа є процес, що вимагає невпинної душевної роботи. Головною результуючою властивістю особи є світогляд. Тільки виробивши те або інший світогляд, особа, самовизначаючись в житті, дістає можливість усвідомлено, цілеспрямовано діяти, реалізовуючи свою суть.(самореалізація). Людину філософія розуміє як цілісність. Суть людини пов'язана з громадськими умовами його функціонування і розвитку, з діяльністю, в ході якої він виявляється і передумовою і продуктом історії.

Індивідуальність не лише має різні здібності, але ще і представляє деяку їх цілісність. Позбавлення індивіда спілкування і можливості вибору негативно позначається на розвитку особистості. Ще страшніше нав'язування чужої волі. Людина, повністю підпорядкована іншому вже не є особа. Свобода є невід'ємний атрибут особи.