Олексій Волович,
к.і.н., директор Одеської філії НІСД
E-mail: volovich@niss.od.ua
Українсько-російське співробітництво в економічній сфері
Аналіз розвитку українсько-російських відносин протягом останніх п’яти років свідчить про те, що економічна співпраця між Україною і РФ успішно розвивалася, незважаючи на певні проблеми в політичній складовій цих відносин. Про це, зокрема, свідчить зростання обсягу торгівельного товарообороту між двома країнами майже вдвічі - з 20.3 млрд. дол. у 2004 р. до 39.8 млрд. дол. - у 2008 р. Це свідчить також про те, що політичні відносини і економічна співпраця певною мірою розвиваються паралельно за своєю внутрішньою логікою і економічна співпраця з Росією може бути більш успішною не тоді, коли Київ йде на поступки під тиском Москви, а тоді, коли керівництво України, спираючись на підтримку міжнародної спільноти, послідовно відстоює національні інтереси держави. З іншого боку, в цілому успішний розвиток українсько-російських відносин за останні п’ять років в багатьох галузях економіки позбавляє нинішню опозицію достатніх підстав звинувачувати „помаранчеву владу” – Президента України В. Ющенка і Уряд України на чолі з прем’єр-міністром Ю. Тимошенко в „стагнації і занепаді” українсько-російських відносин.
Сьогодні у сфері українсько-російських відносин українська влада стикається з проблемами, які накопичувались протягом усього періоду незалежності, не знаходячи вчасного адекватного розв’язання. Одна з цих проблем полягає в тому, що протягом перших 10 років незалежності недостатня увага в Україні приділялась питанню диверсифікації іноземного капіталу в стратегічних галузях економіки [1]. В означений період експансія російського капіталу в Україні здійснювалась набагато швидшими темпами, ніж залучення європейських інвестицій. Були зроблені безпрецедентні поступки Росії, зокрема, в енергетичній сфері, здійснювалася планомірна російська економічна експансія за рахунок національних інтересів. Практика українсько-російських відносин в 90-х роках минулого століття сприяла перетворенню України на “провінцію” новітньої російської імперії [2].
За деякими підрахунками, на даний час російський капітал встановив контроль над 70% провідних українських підприємств, посилив позиції в українській банківській сфері тощо. При цьому російська економічна експансія на теренах СНД, і зокрема в Україні, має виразний політичний зміст, оскільки вона здійснюється планомірно при потужному сприянні з боку Кремля і є передумовою і складовою частиною подальшої політичної експансії Росії. Основні ідеї російського економічного експансіонізму були визначені наприкінці 2003 р. А.Чубайсом у вигляді концепції “ліберальної імперії”. Сьогодні Росія, по суті, намагається відтворити себе як нову імперську державу у складі Російської Федерації, Білорусі, України і Казахстану – членів створюваного нині ЄЕП - відносно замкненого простору, в якому Москва прагне встановлювати ті або інші правила поведінки – спочатку економічні, а згодом і політичні. Проголошений Україною і підтверджений народним волевиявленням на останніх президентських і парламентських виборах курс на європейську інтеграцію вступає в конфлікт з пріоритетним завданням Росії – побудови могутньої євразійської держави. В Концепції національної безпеки РФ “посилення відцентрових процесів в СНД” віднесено до найбільших зовнішніх загроз поряд з розширенням НАТО та розповсюдженням ядерної зброї.
Встановлений в Росії контроль держави над економікою дає підстави говорити про те, що російський бізнес в Україні, особливо крупний, в деяких ситуаціях може виконувати політичні замовлення Москви, іноді навіть у збиток власним економічним інтересам. У планах відновлення Москвою минулої імперської могутності Україні відводиться особливе місце. Йдеться про планомірне повернення України в сферу російського впливу, при цьому робиться все, щоб загальмувати процеси зближення України та ЄС і не допустити її вступу в НАТО. Ціла серія інспірованих Москвою криз в російсько-українських відносинах, на нашу думку, мала на меті максимально загальмувати європейську інтеграцію України, а також, підтримати проросійські політичні сили в Україні.
Нормативно-правова база українсько-російських відносин.
Про стратегічний характер українсько-російських відносин свідчить створена за вісімнадцять років незалежності нормативно-правова база, яка охоплює практично всі сфери співпраці. Підписано більше 360 двосторонніх документів, 240 з яких мають міждержавний і міжурядовий формат. Близько 200 угод підписано в торговельно-економічній, науково-технічній, військовій і військово-технічній сферах.
Серед базових нормативних документів, які стосуються українсько-російського співробітництва в економічній сфері: Договір про дружбу, співпрацю і партнерство (1997 р.), пролонгований на 10 років у 2008 р.; Договір про економічне співробітництво на 1998-2007 рр. (1998 р.); Програма міжрегіональної і прикордонної співпраці на 2001-2007 рр. (2001 р.); Програма економічного співробітництва на 2008-2010 рр. (2007 р.).
Хоча у вересні 2003 року Україна разом з Білоруссю, Казахстаном і Росію підписала відповідну угоду про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП), проте в подальшому Україна практично відійшла від участі в цьому політико-економічному об’єднанні, оскільки воно не повною мірою відповідало її національним інтересам, а головне ставало перешкодою на шляху євроатлантичної інтеграції нашої держави.
Протягом останніх 5 років нормативно-правова база двосторонніх українсько-російських відносин набула подальшого розвитку. 8 травня 2005 року Президенти РФ і України підписали заяву про створення Українсько-російської міждержавної комісії «Ющенко-Путін», перше засідання якої відбулося 22 грудня 2006 року у Києві.
На додаток до єврорегіонів «Дніпро» (за участю Брянської області РФ, Гомелської області Білорусі і Чернігівської області України) і «Слобожанщина» (за участю Білгородської області РФ і Харківської області України) 24 квітня 2007 року підписано угоду про створення єврорегіону «Ярославна» (за участю Курської області РФ і Сумської області України).
22 червня 2007 року в Москві відбулося друге засідання Комітету з питань економічного співробітництва Українсько-російської міждержавної комісії, в ході якого було підписано Програму економічного співробітництва РФ і України на 2008-2010 роки.
12 лютого 2008 року в Москві відбулося друге засідання Українсько-російської міждержавної комісії під головуванням Президента України В. Ющенка і Президента РФ В. Путіна, яке завершилося підписанням Плану дій Росія - Україна до 2009 року [3].
З метою оптимізації конструктивної співпраці з Російською Федерацією та для розвитку партнерських взаємовигідних відносин на початку грудня 2008 р. Президент України В. Ющенко ухвалив рішення про створення Міжвідомчої стратегічної групи з українсько-російських відносин на чолі з Секретарем Ради національної безпеки і оборони України Р. Богатирьовою. Робота Міжвідомчої групи буде спрямована на напрацювання пакету ініціатив, які створять договірну базу для виконання основних статей Великого договору, зокрема розробку довготривалої програми економічної співпраці на 2009 та наступні роки. Також групою буде розроблено пропозиції щодо ефективного вирішення низки конфліктних або проблемних питань.Секретар РНБОУ Р. Богатирьова очолила Міжвідомчу стратегічну групу з українсько-російських відносин [4].
Динаміка двосторонньої торгівлі за період 2005-2009 рр.
Протягом останніх 5 років Росія залишається основним торгівельним партнером України серед країн СНД і далекого зарубіжжя. За підсумками 2008 року, частка Росії у загальному зовнішньоторговельному обороті України перевищує 23 %. Якщо 1998 року питома вага товарообороту з Росією у сукупному товарообороті України становила 45,8%, то 2006 року цей показник уже був нижчим за 29%. Така тенденція пов’язана з географічною диверсифікацією українського експорту та зменшенням залежності української економіки.
Для РФ Україна є 5-м за значенням торгівельним партнером. Частка України в загальному торгівельному обороті Росії за 2007 р. склала 5,6 %. За цим показником Україну випереджають лише Німеччина (9,5 %), Нідерланди (8,5 %), Китай (7,2 %) та Італія (6,4 %). [5].
Обсяги товарообороту за 2008 рік досягли майже 40 млрд. дол. і зросли по відношенню до аналогічного показника за 2007 рік на 18,7 %, а по відношенню до 1998 р. – вчетверо. При цьому український експорт до Росії виріс на 21,8 % і становив 19, 58 млрд. дол., а імпорт зріс на 15,8 % і становив 20,3 млрд. дол. Від’ємне сальдо зменшилося з 1,455 млрд. дол. США у 2007 році до 716,2 млн. дол. [6].
У сфері торгівлі послугами Росія також виступає основним торгівельним партнером України. За підсумками 2007 р. експорт послуг до РФ склав 37,7 % від усього експорту послуг, а імпорт, відповідно – 14 %. Позитивне сальдо у торгівлі послугами з Росією склало у 2007 р. більше 2,7 млрд дол. Слід зазначити, що стабільно високе позитивне сальдо у торгівлі послугами з Росією дозволяє Україні значною мірою компенсувати традиційно від’ємне сальдо товарної торгівлі [7].
Об'єми імпорту з Росії до України за період 1996-2007 рр. поступово знижувалися. Якщо у 1996 р. на ринок України припадало більше 50% збуту російських товарів і сировини, то у 2007 р. – лише 27,8%. Україна також поступово втрачає позиції на російському ринку, про що свідчать показники експорту, а точніше їх перепад з 38,7% у 1996 р. до 17,8% (2002 р.) і подальшим поступовим збільшенням до 25,7% у 2007 рр. У першому півріччі 2008 р. показник експорту до Росії перевищував 24%. В цілому український експорт на ринки Російської Федерації за вказаний період збільшився в 2,5 рази, а російський до України - в 2,1 рази.
Структура експорту. У структурі експорту з України в Російську Федерацію за 2007 р. найбільш значними були наступні товарні групи: машини і устаткування (37,7%); метали (28,7%); продовольчі товари (11,5%); хімічна продукція (8,7%).
У 2007 р. основну частку українського імпорту з Росії складали переважно нафта і газ (45,0%), значна частина (19,5%) припадає на імпорт продукції машинобудівних галузей промисловості - електричних машин і устаткування, ядерних реакторів, транспортних засобів.
Водночас, як свідчить статистика товарообороту, в останні місяці 2008 і за перші два місяці 2009 року відчувається вплив світової фінансової кризи на економіки обох держав і, як наслідок – на показники товарообороту. Основними чинниками цього є:
зменшення попиту на продукцію, що становить основу взаємного експорту та імпорту в результаті уповільнення темпів економічного зростання в обох країнах;
значне подорожчання імпорту як наслідок високої інфляції та девальвації національних валют;
введення з боку уряду РФ додаткових обмежень на імпорт української продукції.
