Розділ іі. Україно-російські відносини у економічній сфері

ІІ.1. Сучасний стан українсько-російських відносин у економічній сфері

Співпраця в економічній сфері з Росією - одне з пріоритетних завдань України (див. Діаграму 2). Обидві держави залишаються значною мірою взаємозалежними з ресурсної та технологічної точок зору, мають розгалужену мережу багатосторонніх економічних зв'язків, прагнуть до цивілізованої інтеграції у світовий економічний простір. Особливості глобального і національного розвитку потребують від України і Росії формування своїх відносин у стратегічній перспективі саме на економічному фундаменті, максимально використовуючи насамперед взаємний потенціал, міжрегіональне співробітництво та взаємозв'язки з міжнародними економічними організаціями.

В останні роки економічні відносини України з РФ почали набувати ознак ста­більності. Вони стають менш заполітизованими, більше підпорядковуються спільним інтересам. Активізується на взаємовигідних засадах співробітництво в аерокосмічній галузі, нафтопереробній промисловості та енергетиці, суднобуду­ванні. Значної динаміки набуває співпраця в металургійному комплексі, хімічній промисловості, транспортному машинобудуванні. Відчутно пожвавився розвиток регіональних зв'язків.

Безумовним досягненням стало врегулювання проблеми заборгованості за російський газ, яка протягом багатьох років негативно впливала на загальний стан та атмосферу економічної співпраці: це якраз той випадок, коли обидві сто­рони зуміли зробити крок назустріч одна одній.

Урегулювання деяких боргових проблем, як і прорив у ряді сфер спільної діяль­ності, реальніше висвітлили потенціал співробітництва між обома державами. Україна має насамперед відповісти на російський інтелектуальний виклик у роз­робці та впровадженні економічно ефективної законодавчої бази, формуванні сприятливого економічного середовища тощо. [16; 122-123]

Отже, сучасний стан характеризується взаємним пожвавленням дій відносно обох країн, спостерігається явище нормалізації відносин (саме так називають сьогоднішні стосунки в двох країнах). Економічна залежність і криза штовхає на співпрацю і вже сьогодні можна стверджувати, що Росія для України є вигідним економічним партнером. Доказом цьому є сьогоднішній етап ведення політики, Україна розвиває тісні економічні стосунки з Росією, і навпаки Росія з Україною. Значно почастішали зустрічі президентів і голів урядів двох держав. Головними питаннями, що обговорюються є економічні, тож це свідчить про розвиток у економічній сфері. Сьогодні можна відзначити такі важливі кроки зроблені державами у напрямі розвитку економік: «Великий договір» у травні 1997р., який засвідчив, що Україна і Росія стратегічні партнери; 2002 рік проголошений роком України в Росії. Всі ці проведені заходи стали основою на якій будується новий етап українсько-російських відносин. [6]

Нині Україна і Росія залишаються взаємними постачаль­никами стратегічних видів сировинних ресурсів і матері­алів і зацікавлені в збереженні існуючих товаропотоків. Зокрема, Україна поставляє до Росії залізну руду, марга­нець, титан, уран, Росія до України - енергоносії, кольо­рові метали, лісоматеріали, целюлозу. Близько 60 відсотків промисловості Росії працює на обслуговування українсь­ких АЕС.

Водночас ринок продукції кінцевого призначення, особ­ливо орієнтований на задоволення споживчих потреб, в Україні на 60, а в Росії - більш, як на 70 відсотків сфор­мований за рахунок імпорту (переважно з країн поза межа­ми СНД). Масований імпорт широкого кола споживчих товарів до України і Росії, хоча і сприяє насиченню націо­нальних ринків і активізації господарського обороту, по суті перешкоджає розвитку багатьох вітчизняних галузей, які працювали на споживчі сектори економік обох країн, консервує деформовану їх структуру. Тому координація пріоритетних напрямів прогресивних структурних зрушень у промисловості зокрема і в економіках обох країн в цілому є спільним завданням України і Росії.

Спільність економічних інтересів України і Росії полягає також у взаємовигідному використанні потужної і розгалуженої транспортної інфраструктури України (залізниць і автомобільних шляхів, морських портів, магістральних трубопроводів і ліній електропередач).

Тільки залізничним транспортом через Україну щорічно транспортується близько 40 млн. тонн російських товарів, майже половина з яких (у 1996 р. - 19,5 млн. тонн, у 1997 р. -18,6 млн. тонн) відправляються через порти Азовського та Чорного морів в інші країни. Причому близько 80 відсотків транзиту через ці порти становить продукція, вироблена на підприємствах саме Російської Федерації. [9; 28]

Фінансове донорство Росії ─ важливий фактор розвитку України. За даними «Российского экономического журнала», сума щорічних «енергетичних» боргів України перед Росією в період з 1994-2000 роки не опускалась нижче 2-2,5 млрд. доларів, а в окремі роки (1997-1998) перевищувала 3-3,5 млрд. Українські джерела називають дещо скромнішу суму боргу. Але зараз не існує конкретної цифри, яка могла б охарактеризувати енергетичний борг України перед Росією. Це напряму пов’язане з крадіжками у трубопроводах України. Тож зрозуміло чому Київ стверджує меншу цифру отриманого газу й нафти, ніж називає його Москва.

На сьогодні відомо одне: Україна не спроможна заплатити за енергетичний імпорт у повному об’ємі ні валютою, ні товарними поставками, оскільки мають в торгівлі з Росією від’ємне сальдо. Однак Київ до сих пір не погодився на варіант погашення боргу за схемою: «Власність за борги». Одна з останніх угод з Росією (жовтень 2001року) ─ чергова Російська поступка: борг за газ ціною в 1,4 млрд. доларів реструктурований строком на 12 років з трьохрічним пільговим періодом (причому прийнята мінімальна оцінка заборгованості, запропонована українською стороною). Тим не менш питання про можливе використання боргових активів Росії у відносинах з Україною залишається відкритим.

Слід зазначити, що Росія давно пильнує за можливістю заволодіти чи, принаймні, постави під контроль найважливіші активи України, давно всім зрозуміло. І в цьому році Росії вдалося зробити цілеспрямовані успішні кроки у відповідному напрямку. Як зазначалось, датою активізації процесу передачі одною з наших ключових активів у «спільне управління» Росії можна вважати 9 червня 2002 року. Саме в цей день Президенти України та Росії підписали Заяву про стратегічне співробітництво у газовій сфері, в котрій, зокрема, доручили своїм урядам підготувати угоду стосовно створення консорціуму по управлінню й розвитку газотранспортною системою України. Наступного дня канцлер Німеччини Шредер, котрий також прийняв участь у зустрічі у Санкт-Петербурзі, також приєднався до спільної угоди про співпрацю у використанні української системи для забезпечення стабільних поставок газу до ЄС.

Слід прийняти до уваги, що Росії за останні рік-два вдалося розгорнути досить потужну агітаційну кампанію, в котрій Україна звинувачувалася у несанкціонованому відборі газу. Тому недивно, що одним з мотивів необхідності створення консорціуму було те, що Україна сама нібито не спроможна управляти складними сучасними проектами. На жаль, урядом не була проведена належна інспекція достовірності звинувачень, насамперед у фактах (чи такі дійсно мали місце?) про зриви поставок сировинних ресурсів чи зниження рівня внаслідок несанкціонованого відбору українською стороною газу, що направлявся до Європи. Вагомим чинником такого поспіху, а тому, безумовно, й економічного та політичного програшу слід віднести те, що Україна все ще не має прийнятної економічної стратегії розвитку, в той час, як Росія стратегічному плануванню та реалізації стратегічних задумів приділяє велику роль. Тож потрібна активізація співпраці саме в тих сферах, де взаємні інтереси збігаються, і пошук компромісних взаємовигідних варіантів там, де виникають розбіжності.

ІІ.2. Українсько-російські економічні відносини у світовому значенні

Українсько-російські відносини в економічній сфері, чи цікавить це світ, чи важливо це для інших країн? Перш за все це важливо для країн, які реалізують економічні програми з Україною та Росією, ведуть з ними торгівлю. Варто відзначити, що Росія є великою сировинною базою для світу, зокрема для країн Західної Європи. Доля ж України у цьому процесі дуже незначна. Тобто Україна на даному етапі залишається невпливовою на стан світової економіки. Вона відіграє роль посередника між російським економічним ладом та західноєвропейським. Це є результатом політичної та економічної невизначеності.

Звичайно крім двосторонніх відносин і Україна, і Росія розвивають свої міжнародні контакти, при чому і ті, які йдуть не на користь економічним відносинам України і Росії. Дуже активно виступає проти такого розвитку подій Росія, яка дуже не хоче щоб Україна інтегрувалася се до Європейської економічної системи, тому що північний сусід не хоче втрачати контролю над українською економікою.

Разом з тим Україна і Росія співпрацюють у ряді проектів світового значення. Прикладом є те, що нині між Україною і Росією на вищому рівні досягнута домовленість про спільні зусилля щодо поширення присутності російського і українського озброєння на світовому ринку. Пріоритетною для обох країн є програма створення військово-транспортного літака АН-70  нового покоління авіаційної техніки  призначеного як для озброєння ВПС Росії і України, так і для повернення позицій на світовому ринку. [9; с.29]

ІІ.3. Проблеми існуючі в українсько-російських економічних відносинах

У попередніх параграфах ми визначили, що серед країн світу і СНД Росія потенційно важливий і одночасно один з найбільш складних для України партнерів по економічній співпраці. З того моменту, як дві найбільші із екс-республік СРСР почали будувати свої взаємини в якості суверенних держав, господарська складова системи із двосторонніх відносин виступає фокусом конфліктних зіткнень національних інтересів. Серед цих суперечностей можна виділити такі проблеми:

 історична спільність економік України і Росії, однаково важливих для обох країн.[15]

Це зумовлено тим, що економіка України і Росії раніше була єдиною радянською, і за 11 років господарство жодної з цих країн не зуміло стати самостійним. Так одна із найперспективніших галузей України, авіаційна, отримує із Росії до 70% готових виробів і 95% матеріалів. Росія скорочує видобуток нафти, однією з причин є недостатньо розвинена нафтопереробна галузь, тоді як Україна спроможна переробляти 80 млн. тонн нафти в рік, але не використовує свій потенціал навіть на 10%. [10; 72-73]

 утрата керованості економічними процесами, недостатній розвиток ринкових важелів економічного регулювання. [9; с. 20]

Це спричинило розрив економічних і технологічних зв’язків між обома країнами. Інвестиційна криза, інфляційні процеси, експансія внутрішніх ринків іноземними товарами та інші негативні явища призвели до втрати Україною за цей час понад половину ВВП 57,1%; Росією - 41,4 %.

 гостра конкуренція в окремих сегментах світового ринку (зокрема, продукція чорної металургії, кольорові метали).

 відмінність конституційних устроїв.

 відмінність самоорієнтації кожної з країн у геополітичному просторі.

 відсутність узгодженої нормативно-правової бази між країнами.

 економічна уразливість, залежність країн одна від одної.

Ці та багато інших причин не давали можливості розвиватись економікам обох країн. Тож не дивно, що економічні відносини між Україною і Росією у перші роки їх незалежності називають застоєм.

ІІ.4 Історія виникнення проблем у економічних стосунках Росії та України

Щоб розібратись у проблемах у сучасних економічних відносинах між Україною і Росією, слід розглянути історію їх виникнення. Більшість проблем виникли з розпадом СРСР (економічна криза у країнах, несамостійність економік) та проблеми, що їх набули країни вже за самостійного життя (проблеми з газифікацією України та в електроенергетиці). Отже, проблем у відносинах України з Росією не зменшується, а з часом збільшується. Тому не дивно, що такі індустріально розвинені країни, як Україна і Росія, на протязі одинадцяти років свого незалежного існування без війн, природних катаклізмів залишаються у стані глибокої економічної кризи і масового збіднення свого населення, із року в рік демонструють свою нездатність направити хід подій в контрольоване русло і навіть не можуть організувати надійне і доступне енергозабезпечення населення і всієї економіки.

Але в Україні і Росії наявні спільні регіональні інтереси на пострадянському просторі безпосередньо пов’язана зі схожістю соціально-економічних процесів, що відбувались в обох країнах протягом 1991-1997років. І ці інтереси реалізуються у виробничій формі двосторонніх відносин збереженій з часів СРСР взаємодоповнюваності господарських комплексів України і Росії. Головне у тому, що українська переробна промисловість сильно залежить від коопераційних поставок з інших країн СНД, тому що структура індустрії в республіках СРСР формувалась не за принципом створення замкнутих технологічних циклів.

В структурі обробної промисловості України явно недостатня доля кінцевих виробів, готових до реалізації на ринку, відповідно гіпертрофована вага проміжних продуктів ─ вузлів, деталей, компонентів, які тільки в кооперації з Росією та іншими країнами Співдружності можуть трансформуватися в готову продукцію (Без кооперації з країнами СНД, зокрема з Росією, Україна може забезпечити лише 28% об’єму промисловості машинобудівної продукції).

Це можна розглянути на прикладі машинобудування. Машинобудівні заводи Запоріжжя, Луцька, Кременчука, Херсона, Сімферополя використовуються поставки вузлів і деталей з Росії. [10; с. 74]

ІІ.5. Шляхи вирішення проблем у економічних відносинах

Ключем вирішення проблем у економічній сфері в українсько-російських відносинах є узгодження інтересів та гармонізація підходів обох сторін до головних напрямів, шляхів і механізмів розбудови цих стосунків. Україна має виходити з необхідності використання своїх конкурентних переваг та послаблення негативних чинників, у т. ч. пов'язаних з потужнішим потенціалом Російської Федерації.

Слід зосередити увагу на стратегічних напрямах, визначених Договором та Програмою економічного співробітництва на 1998 - 2007 рр., зокрема дальшому поглибленні виробничої кооперації, удосконаленні режимів вільної торгівлі, по­етапному формуванні спільного ринкового простору. Основний акцент необхідно перенести на розвиток тих сфер співробітництва, які сприяють економічному зростанню України, захисту її національних інтересів, зміцненню економічної безпеки.

Нова ситуація, що склалася в українсько-російських відносинах, обумовлює такі шляхи реалізації наших зовнішньоекономічних інтересів на перспективу:

- створення умов для розвитку довгострокового економічного співробітниц­тва в пріоритетних галузях;

- забезпечення економіко-правової бази для повнішого використання вітчиз­няного науково-технічного потенціалу, виробничих потужностей;

- повернення позицій, утрачених українськими суб'єктами господарювання в Росії, що передбачає активізацію зусиль промислових та комерційних структур, поновлення попередніх і встановлення нових коопераційних зв'язків з російськими підприємствами, істотне розширення участі суб'єктів господарювання України в інвестиційних проектах, що здійснюватимуться в Росії;

- реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі та усунення перешкод на шляху просування українських товарів на російські ринки, зокрема через укладення нової двосторонньої угоди про вільну торгівлю;

- створення транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп, спільних виробничих та банківських структур із забезпеченням вигідних для України умов;

- остаточне вирішення питань, пов'язаних з відносинами власності на об'єкти колишнього СРСР згідно з Угодою від 15 січня 1993 р.

Алгоритм дій на російському напрямі має базуватися на застосуванні нових комплексних підходів до двосторонніх відносин, які відповідали б сучасним по­літичним реаліям, а також пріоритетним інтересам нашої держави, пов'язаним з європейською інтеграцією. .[17; 135]

Стабільні партнерські відносини з Росією - органічна складова процесу інтегрування України в Європу. При цьому стратегія економічного партнерства має будуватися на фундаменті спільних інтересів, а не залежностей. Росія є найбільшим торговим партнером України, але таким же важливим партнером є для Росії Україна, причому в найпріоритетніших галузях, від розвитку яких залежать рівень відносин Росії з ЄС та ефективність інтегрування у світову систему господарства. Заради своїх взаємних інтересів обидві країни мають зосередити зусилля на виконанні досягнутих домовленостей, що дасть змогу перейти від декларацій до практичних і прагматичних форм співробітництва із взаємним урахуванням своїх життєво важливих інтересів. Ідеться про взаємний розвиток:

─ ринків збуту;

─ співробітництва в енергетичній сфері (розвиток єдиної енергетичної систе­ми; забезпечення енергоносіями, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

─ транспортної мережі;

─ спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків;

─ фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

─ спільного ринку трудових ресурсів;

─ регіонів, спільних зон господарської діяльності, контактних територій зі створенням зовнішнього поясу економічної підтримки українських інте­ресів у Росії і російських в Україні.

Водночас ефективність реалізації спільних економічних проектів істотно залежатиме від рівня взаємодії з ЄС та іншими міжнародними структурами, формуван­ня раціональних економічних відносин у межах СНД, від виходу на ринки третіх країн з продукцією спільних високотехнологічних виробництв (військовотехніч­ної, авіаційної, суднобудівної, ракетно-космічної та інших галузей).

Держава має активно сприяти зовнішньоекономічній діяльності господарюючих суб'єктів на "російському напрямі". При цьому головними критеріями підвищення ефективності української зовнішньоекономічної політики мають бути:

─ збільшення обсягів експорту товарів та послуг (будівництво, транспорт, туризм,

тощо);

─ збереження позитивної динаміки сальдо зовнішньої торгівлі;

─ поліпшення структури експорту та імпорту;

─ підвищення конкурентоспроможності традиційних видів українського експорту;

─ просування на російський ринок принципово нових товарів;

─ створення сприятливих умов для інвестицій;

─ Захист внутрішнього ринку від масованого імпорту російських товарів, аналоги яких у достатніх обсягах виробляються в Україні. [17; 125-126]

ІІ.6. Стосунки України та Росії в енергетичній сфері

Енергетика ─ галузь, де в українсько-російських відносинах накопичилося найбільше проблем. Але вона ж має і найбільший потенціал для взаємовигідної співпраці. Протягом десяти попередніх років був розповсюджений міф про практично повну залежність України від російських енергоносіїв. Справді, Росія є головним постачальником енергоресурсів в Україну, але ця залежність далеко не одностороння. І річ не лише в тім, що Україна має розвинену інфраструктуру транспортування на зовнішні ринки російських нафти, газу, аміаку.

Українські нафтопереробні заводи (НПЗ) будувалися для переробки саме російської нафти, щоб забезпечити високу ефективність експорту нафтопродуктів до Європи, їхні потужності повністю забезпечували потреби України і практично весь колишній союзний експорт цієї продукції. Ефективність кооперації в даній сфері визнає і російський капітал, який з року в рік нарощує свою присутність в українській нафтопереробці. Російські нафтові компанії стали власниками двох українських нафтоперероб­них заводів, зокрема найбільшого в Україні ─ ЛиНОСу, активно розширюють мережу автозаправних станцій, що свідчить про їхні довгострокові плани на украї­нському ринку. Приватизація ними НПЗ в Україні дала змогу повніше їх заванта­жувати і забезпечила конкурентоспроможність вироблених нафтопродуктів. На жаль, Росією запроваджений такий порядок експорту нафти в Україну, за якого компаніям-експортерам не повертається ПДВ і з них стягується експортне мито.

Обидві країни взаємозалежні і в атомній енергетиці. Російське АТ "Концерн ТВЕЛ" щорічно постачає Україні тепловиділяючі збірки на загальну суму 200- 250 млн. дол. США. Власна промисловість задовольняє лише 15% потреб ядерно енергетичного комплексу України в обладнанні, матеріалах, приладах, решта поставляється з Росії, країн СНД та Заходу. Водночас 20% уранової сировини, що надходить до РФ, видобувається в Україні (45% - у Казахстані, 10% - в Узбекистані).

Взаємозалежність у газовій сфері не обмежується наданням Україною послуг, транзиту російського газу до Європи. Вона сама залишається великим споживачем російського природного газу (понад 30% усього російського експорту цих ресурсів).

Нині пропускна спроможність газотранспортної системи України на вході (східний та північний напрямки) становить 290 млрд. м³ на рік, на виході (західній напрямок) - 170 млрд. м³ на рік, у т. ч. на західних кордонах - 140 млрд.м³ . За попередніми оцінками, у 2001 р. Україна забезпечила транзит 124,4 млрд. м³ російського природного газу на експорт. Йому належить домінуюче місце в забезпеченні потреб Європи в енергоносіях - 30% на європейському ринку, а для окремих країн Центральної Європи-100%.

Європейський попит на природний газ зростає, і можна очікувати істотного збільшення його експорту з Росії та країн Каспійського регіону. Проте реалізація російських проектів прокладання нових трубопроводів в обхід України вже до середини наступного десятиліття може призвести до зменшення транзиту газу че­рез нашу територію до 60 - 70 млрд. м³ на рік, а відтак до скорочення доходів Ук­раїни від газотранзиту на суму близько 1,2 млрд. дол. США. Збереження позицій у цій сфері значною мірою залежатиме від поліпшення технічного стану газотранспортної системи, активності урядової політики, ефективності зусиль Міністерства палива та енергетики і НАК "Нафтогаз України" в укладанні довгострокових договорів про транзит газу в Європу та участі Росії в проектах розширення потужностей української газотранспортної системи.

Не меншої уваги потребують і питання нафтового транзиту. Серйозним викли­ком українському проекту Євроазійського нафтотранспортного коридору є нама­гання Росії активізувати процеси транспортування нафти північним шляхом. Зок­рема, уже наприкінці 2001 р. введено в дію першу чергу Балтійської трубопровід­ної системи, що дасть можливість експортувати через порт Приморськ (Ленін­градська область) на балтійський ринок 12 млн. т нафти на рік. У 2001 р. завершено будівництво нафтопроводу "Тенгіз - Новоросійськ" Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК), що створило передумови для зменшення транзиту казахстанської нафти через Одеський термінал та Феодосійську нафтобазу. Такий розвитку подій потребує від МЗС, Міністерства палива та енергетики (НАК "Нафтогаз України") активізації зусиль для забезпечення завантаження українських нафтопроводів. Гострою і невідкладною є для України необхідність узгодження з російським урядом та міжнародними компаніями які видобувають, продають та купують каспійську нафту проблеми активного використання можливостей нафтопроводу "Одеса - Броди" для транс­портування нафти з басейну Чорного моря до Центральної та Західної Європи.

ІІ.7. Майбутнє українсько-російських відносин у економічній сфері

В контексті усього вищезазначеного важливо розглянути вірогідні сценарії розвитку українсько-російських від­носин. Тут можна визначити два найбільш узагальнених варіанти розвитку як Росії, так і України ─ зростання та дисипації. Під зростанням слід розуміти поєд­нання стійкого соціально-економічного піднесення з політичною стабільністю держави, громадянським консенсусом щодо подальшого розвитку суспільства, мінімізацією конфліктогенної напруги в ньому. А дисипація - це поєднання еко­номічного спаду (депресії) з перма­нентною політичною нестабільністю (метастабільністю) держави та невиз­наченістю (неоднозначністю) щодо подальшого розвитку суспільства із збе­реженням у ньому значного конфліктогенного потенціалу.

Суспільно-політичні та економічні трансформації, що відбуваються в Ук­раїні та Росії, у кінцевому підсумку можуть звестися до спектра з чотирьох віро­гідних сценаріїв у максимально уза­гальненому вигляді:

- зростаючі Україна та Росія;

- дисипація України і Росії.

- зростання України при дисипації РФ;

- дисипація України при зростанні РФ.

Перший сценарій означає фактично конкурентно-партнерські відносини між двома країнами, другий - мляве спів­робітництво при інтравертній заглиб­леності країн у внутрішню проблематику. Розвиток подій за третім сценарієм був би найбільш перспективним для України, оскільки це призвело б до «стратегічного відриву» України і виходу її з «російської тіні». Четвертий сценарій є найбільш небезпечним, оскільки подальше ослаблення України фактично унеможливить будь-який спротив зростаючій Росії, політика якої щодо України залишається інваріантною, що підтверджується усім періодом двосторонніх відносин.

Так, чи інакше, а відносини між Україною і Росією є досить специфічними і це не може не позначитися в майбутньому. Зокрема, російські поступки стосовно газових боргів України, мають прихований зміст: з однієї сторони Росія робить Україні подарунок  реструктурує борги на 12 років, а з іншої сторони це дає можливість Росії поставити економіку України у ще більш залежне становище, що дасть змогу маніпулювати Україною. І це цілком ймовірний варіант, адже для Росії завжди був характерним екстенсивний розвиток. Тож Росія завжди була, є і буде не передбачуваним партнером для України, і це слід пам’ятати. [3; 43-44]

У відносинах з Росією Україна прагне встановлення реального рівноправного партнерства. Тривалий спільний період історичного розвитку України та Росії надає відносинам двох країн ознак особливості. Проте особливість відносин - ні за яких обставин - не може служити підставою для відходу від норм та принципів міжнародного права у сфері міждержавних стосунків. Особливість відносин з РФ означає їх пріоритетність для України, виключаючи при цьому наявність будь-яких переваг для Росії порівняно з іншими суб'єктами міжнародних відносин, і є таким чином не преференційною. [12; 12-17] Встановлення рівноправних партнерських відносин залежить і від того, якою буде Росія в процесі своєї посттоталітарної еволюції. Можна розглядати три можливих сценарії подальшого розвитку Російської Федерації:

Перший - миролюбна, демократична, цілісна (в нинішніх кордонах) федеративна держава з ринковою економікою західного типу.

Другий - авторитарна країна з реформованою багатоукладною економікою, реінтеграціоністськими амбіціями та політикою протистояння Заходу.

Третій - розпад федерації, виникнення на її теренах аморфних квазидержавних утворень, союзів федеративного чи/та конфедеративного типу з виокремленням та домінуванням розвинених регіонів з різнотипною економікою при збереженні символічної центральної влади в Москві.

Перший сценарій, ймовірно, можна вважати позитивним варіантом роз­витку. Логічно в цьому випадку очікувати від Росії прагматичного підходу до питань рівноправного партнерства. За таких обставин Москва буде зацікавлена в співпраці з Україною лише настільки, наскільки російська економіка залежить від української. А ступінь цієї залежності, як відомо, невисокий. Водночас існуюча сильна залежність української економіки від російської, в разі вибору Києвом орієнтації на стратегічне партнерство з Москвою, може призвести до підпорядкованого російським інтересам розвитку економіки України та до збільшення ступеня її залежності від Росії.

На цьому фоні 10-річна програма економічного спів­робітництва між Росією та Україною несе для останньої ряд тактичних переваг (збіль­шення обсягів експорту української продукції до Росії, часткове завантаження виробничих потужностей російськими замовленнями, зниження гостроти проблеми забезпечення енергоносіями тощо). Однак у цілому слід констатувати, що реалізація даної програми принесе Україні стратегічний програш ─ збіль­шення і без того надмірної економічної залежності від Російської Федерації.

Два інших сценарії, які можна визна­чити як негативні, матимуть характер­ними рисами політичну нестабільність та розвиток сепаратизму у Російські федерації. Для України це вкрай невигідно, бо вона опиниться між двох вогнів, Заходом і Сходом. Такий розвиток подій не піде на користь економіці України і державі в цілому. Отже видно нашу політичну і особливо економічну залежність від Росії, і цю залежність потрібно скорочувати. [3; 44-45]

Із всього сказаного про економічну сторону відносин між Україною і Росією можна зазначити фактори, які б допомогли Україні в майбутньому:

─ вихід України та Росії із системної кризи, модернізація їхніх економічних систем і конкурентноспроможне прилучення до світової економіки можливі тільки за радикальної оптимізації їхніх національних економічних і політичних стратегій; [3; 19]

─ налагодження економічних стосунків з Росією виходячи з розуміння важливості зв’язків з Росією для економічної і соціальної стабільності, необхідності їх деполітизації та переведення у площину взаєморозуміння і взаємної вигоди;

─ створення умов для розвитку довгострокового економічного співробітництва в пріоритетних галузях;

─ забезпечення економіко-правової бази для повнішого використання вітчиз­няного науково-технічного потенціалу, виробничих потужностей, у тому числі шляхом збільшення збуту продукції на ринку Росії, поглиблення коопера­ційних зв'язків між підприємствами обох держав, активізація інвестиційно­го співробітництва;

─ реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі та усунення перешкод на шляху просування українських товарів на російські ринки, зокрема через укладення нової двосторонньої угоди про вільну торгівлю;

─ створення транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп, спільних виробничих та банківських структур із забезпеченням вигідних для України умов.

Основний акцент необхідно перенести на розвиток тих сфер співробітництва, які сприяють економічному зростанню України, захисту її національних інтересів, зміцненню економічної безпеки. Алгоритм дій на російському напрямі має базуватися на застосуванні нових комплексних підходів до двосторонніх відносин, які відповідали б сучасним політичним реаліям, а також пріоритетним інтересам нашої держави, пов'язаним з європейською інтеграцією.