3. Характеристика пасивних та активних банківських операцій

Формування ресурсів комерційних банків здійснюється за рахунок власних та залучених грошових коштів.

Власні ресурси комерційного банку формуються із статутного, резервного та інших фондів, а також нерозподіленого прибутку поточного і минулого років.

Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію – страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також забезпечує покриття поточних збитків від банківської діяльності.

Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, сплати дивідендів за привілейованими акціями, якщо для цього недостатньо прибутку. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку.

Спеціальні фонди призначені для покриття збитків від активних операцій та для виробничого і соціального розвитку банку. Їх формування також здійснюється за рахунок прибутку.

Прибуток комерційного банку являє собою залишок прибутку після сплати податків та відрахувань до фондів банку. Якщо після сплати дивідендів виникне залишок прибутку, він може бути направлений на поповнення статутного фонду банку. За рішенням загальних зборів акціонерів поповнення статутного фонду може бути здійснене і без сплати дивідендів.

На сучасному етапі більша частина операцій комерційних банках базується на залучених ресурсах. Як основний елемент грошової маси залучені кошти відіграють важливу роль в економіці, тому вони є об’єктом державного регулювання. Так, за багатьма видами залучених ресурсів банк повинен здійснювати резервування коштів у вигляді обов’язкових резервів у центральному банку, з тим щоб захистити вкладників від можливих втрат, ризику ліквідності та кредитного ризику. Для захисту вкладників від кредитного ризику призначена також система страхування депозитів.

Залучені ресурси комерційного банку можна класифікувати за різними критеріями. За терміном залучення вони поділяються на кошти до запитання та залучені на певний термін: коротко-, середньо- та довгострокові. За джерелами походження це можуть бути кошти фізичних і юридичних осіб, підприємств, фінансових інститутів, інших комерційних банків, центробанку, бюджетні кошти тощо. Залежно від умов залучення вкладникам може сплачуватись фіксований чи плаваючий процент. Кошти можуть вилучатись їх власниками за різними схемами: без попереднього повідомлення, через визначений чи невизначений термін, частками чи в повному обсязі.

За економічною природою всі залучені кошти банків поділяють на дві основні категорії: на депозити і недепозитні (запозичені) залучені кошти.

Депозити, залучені банком, поділяють на депозити до запитання, строкові депозити та ощадні вклади.

1. Депозити до запитання – це кошти, які за вимогою клієнта у будь-який час можуть видаватись у вигляді готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів. До депозитів до запитання відносять залишки на розрахункових та поточних рахунках юридичних осіб, на кореспондентських рахунках інших банків, кошти бюджетів різних рівнів, кошти позабюджетних фондів.

Власники рахунків сплачують банку комісійні за їх ведення. Деякі банки не стягують такої плати за умови стабільного зберігання на них певного залишку. Банк, у свою чергу, за користування коштами клієнтів може сплачувати їм деякий процент. За відсутності плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів шляхом надання їм додаткових послуг (кредитування з поточного рахунку, пільги в одержанні кредиту, розрахунково-консультативне обслуговування).

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій.

2. Строкові депозити – це грошові кошти, внесені до банку на визначений термін, за якими сплачується депозитний процент. Процентна ставка збільшується залежно від терміну.

Кошти зі строкових депозитів не використовуються для здійснення поточних платежів і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку клієнтом. При вилученні коштів раніше обумовленого терміну банк сплачує власникам депозитів понижений дохід.

Однією з форм строкових вкладів є депозитні та ощадні сертифікати, які є письмовим свідоцтвом банку про депонування грошових коштів і про право власника на отримання доходу та внесених коштів по закінченні визначеного терміну. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні – фізичним особам.

Сертифікат – це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатись на фондовому ринку. Сертифікати мають перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат (крім іменного) може бути достроково проданий власником. На відміну від дострокового вилучення власником строкового вкладу, це не змінює обсягів ресурсів банку і не означає втрати прибутку для власника депозиту.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти фізичних і юридичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб, причому новий власник може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Для придбання банківського векселя покупець перераховує гроші на рахунок банку-продавця. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. Продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу.

3. Ощадні вклади призначені для зберігання вільних коштів і отримання доходу за ними. Вони можуть мати або не мати фіксованого терміну. Операції з ощадними вкладами обов’язково фіксують у спеціальному документі – ощадній книжці, яка видається вкладникові.

Обіг коштів на строкових та ощадних рахунках здійснюється дуже повільно. Вони є найбільш стабільною частиною залучених коштів і зручні для банківського планування.

Джерелом недепозитних залучених ресурсів головним чином є міжбанківські та кредити центрального банку, операції з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, кошти, отримані від врахування та переврахування векселів, кошти за трастовими операціями, інші залучення на національному та міжнародному грошових ринках.

Міжбанківські кредити надають фінансово стійкі комерційні банки, яким вигідніше розміщувати свої кредитні ресурси в інших банках порівняно з кредитуванням суб’єктів господарської діяльності, оскільки банки, як правило, є більш надійними. Терміни міжбанківського кредитування – від одного дня до трьох-шести місяців. Процентна ставка за кредитами нижча ніж за кредитами, наданими господарникам.

НБУ застосовує механізм рефінансування комерційних банків через операції РЕПО та ломбардне кредитування, а також надання кредитів під заставу конверсійних облігацій внутрішньої державної позики та надання стабілізаційних кредитів. Для здійснення операцій РЕПО між НБУ і комерційним банком укладається угода про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотної купівлі-продажу у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за попередньо обумовленою ціною.

Серед активних операції банків провідними є кредитні та інвестиційні.

Кредитні операції пов’язані з наданням і погашенням банківських позичок.

Сьогодні вітчизняні банки надають своїм клієнтам різні види кредиту, основні критерії до класифікації якого розглядаються у темі “Кредит у ринковій економіці”.

1. Так, за укрупненими об’єктами кредитування банківський кредит поділяється на три групи: кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, реконструкцію та розширення функціонуючих, а також будівництво нових підприємств); кредит в оборотний капітал (на придбання предметів праці – сировини, матеріалів, палива, тари тощо, на покриття витрат виробництва та обігу, на покриття дефіциту коштів для розрахунків); на споживчі потреби (на житлове та інші види будівництва, на придбання житла, на різні невідкладні потреби населення).

2. За характером повернення розрізняють кредити: з одноразовим поверненням (заборгованість погашається у визначений кредитною угодою день або достроково на вимогу банку чи за бажанням позичальника); з погашенням у розстрочку (окремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну або у міру надходження виручки від реалізації продукції на позичковий рахунок); з регресією платежів, коли кредити були видані під гарантію, поручительство чи інше боргове зобов’язання третьої особи.

3. За термінами користування банківський кредит поділяють на короткостроковий (умовно до одного року), середньостроковий (від одного до трьох років) і довгостроковий (понад три роки).

4. За сферами суспільного відтворення розрізняють кредити у сферу виробництва, у сферу обігу та у сферу споживання.

5. За порядком надання кредит поділяють на прямий та непрямий. Непрямим є такий кредит, коли між кредитором і позичальником є посередник. (наприклад, продавець продав товар покупцеві в кредит з оформленням операції векселем. А оскільки продавцю для продовження своєї діяльності потрібні кошти, то під цей вексель він може отримати кредит у банку. У цьому разі кінцевим позичальником буде покупець товару, а кінцевим кредитором – банк. Продавець у такому випадку є посередником).

6. За методом надання розрізняють кредити, які позичальники отримують одноразово, перманентно або гарантовано. Одноразові кредити видаються на підставі документів, які позичальник подає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці (у такий спосіб банки надають кредити тим клієнтам, поточні рахунки яких перебувають в інших банках). Перманентні позички переважно надаються клієнтам, які мають постійні кредитні відносини з банком (у цьому разі з позичкового рахунку оплачуються розрахункові документи в межах установленого кредитним договором ліміту без погодження з банком розміру кожної позички і без оформлення її спеціальними документами). Гарантійний кредит надається, якщо банк взяв на себе договірні зобов’язання надати його клієнту в разі потреби протягом певного періоду у визначеному розмірі.

7. За схемою надання розрізняють кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії, револьверні, контокорентні та овердрафт. Кредитна лінія дає змогу позичальнику використовувати кредит поступово в межах обумовленої договором суми та терміну. Револьверні кредити автоматично поновлюються в межах обумовленого кредитною угодою розміру. Контокорентне кредитування передбачає відкриття клієнту рахунку, з якого здійснюються усі його платежі (в тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту) та зараховуються усі надходження клієнту (в тому числі в рахунок погашення кредиту). Овердрафт передбачає, що банк може відкрити клієнтові поточний та позичковий рахунки (з останнього оплачуються розрахункові документи). Умови кредитування у всіх випадках фіксуються кредитною угодою.

8. За формою залучення кредиторів банківський кредит може бути двостороннім, консорціумним (синдикатним), паралельним (багатостороннім). У двосторонньому кредиті беруть участь банк і позичальник. За консорціумного кредиту створюється банківський консорціум (синдикат). При цьому один банк виступає в ролі менеджера (укладає з позичальником кредитну угоду і надає кредит, а також стягує заборгованість за позичкою і процентами та розподіляє їх між членами сформованого банківського утворення). За паралельного кредиту кожен з банків на свою частку в загальній сумі кредиту, який надається одному позичальнику, укладає з останнім кредитний договір. У деяких країнах має місце практика спільного кредитування, коли банк надає кредит разом з кредитною установою небанківського типу.

9. За забезпеченістю повернення розрізняють забезпечені та незабезпечені (бланкові) кредити. Забезпеченням кредиту може бути нерухоме та рухоме майно, цінні папери, гарантія чи поручительство третьої особи, страховий поліс, перевідступлення на користь банку дебіторської заборгованості позичальника тощо. Незабезпечені кредити банки надають рідко, переважно надійним постійним клієнтам та інсайдерам (особам, тісно пов’язаним з банком певними інтересами).

10. За ступенем ризику кредити поділяють на стандартні та з підвищеним ризиком. Перші надаються позичальникам, які раніше своєчасно розраховувалися з банком за позичками і процентами та мають належну фінансову стійкість. До других належать бланкові кредити та кредити, надані клієнтам з нестійким фінансовим становищем або які допускали прострочені платежі банкові у минулому.

11. За строками повернення розрізняють кредити строкові, до запитання, відстрочені (пролонговані) та прострочені. До строкових належать кредити, строк погашення яких ще не настав. Кредити до запитання видаються банком на невизначений термін з погашенням відповідно до появи для цього можливостей у клієнта. Але позичальник має погасити такі кредити за першою вимогою банку. Відстроченими є кредити, погашення яких на прохання клієнта банк переніс на пізніший термін. Простроченими вважаються кредити, які не погашені клієнтом у передбачений кредитним договором термін.

Стосовно практики організації банківського кредитування в Україні можна зазначити таке. Позички надаються банками всім суб’єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб’єкт підприємництва, або фізичною особою.

Банки не можуть надавати кредити на покриття збитків господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статутного фонду клієнта; на внесення клієнтом платежів в бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування за контокорентним рахунком); підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставок матеріальних цінностей; підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позиками і несплаченими процентами.

Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку: пріоритетні напрями, обсяги кредитів та структура кредитного портфеля, граничні розміри кредиту на одного позичальника, методи оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника, рівень процентної ставки тощо.

Кредитування позичальників повинно здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Кредити надаються на комерційних засадах з додержанням таких додаткових умов: 1 – урахування кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності; 2 – кредитування лише тих видів діяльності позичальника, які передбачені його статутом; 3 – позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об’єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.

Незабезпечені кредити можуть надаватися банками у межах їхніх власних коштів лише клієнтам із стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50% номінальної вартості акцій банку, які перебувають у їхній власності.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, що входить до складу певного пакету документів.

Рішення про надання кредиту повинно прийматися колегіально кредитним комітетом (комісією) банку (відділення, філії) і оформлятися протоколом.

Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору), в якому передбачається мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зобов’язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів і основного боргу, права, зобов’язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок наявності і стану зберігання заставного майна тощо.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових труднощів з об’єктивних причин та неможливості у зв’язку з цим погашення кредиту в установлений договором строк банк може надати позичальнику відстрочку (пролонгацію) погашення боргу. Вона оформляється додатковою угодою.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням і сплатою процентів за ним. Якщо мають місце певні порушення умов кредитного договору з боку позичальника, банк має право застосовувати економічні та правові санкції. З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використати такі форми, як перевідступлення вимоги та переведення боргу.

Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий, спеціальний, контокорентний.

На простому позичковому рахунку може бути лише активне (дебетове) сальдо. Кожен факт видачі і погашення кредиту оформляється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу або операційному відділу тощо).

Спеціальний позичковий рахунок передбачений для обліку позичок до запитання. Якщо на цьому рахунку виникає кредитове сальдо, воно в той самий день має бути зарахованим на поточний рахунок позичальника. Погашення кредиту може здійснюватися як за платіжним дорученням позичальника, так і шляхом зарахування коштів, які надходять на користь позичальника від боржників за векселями, у кредит спеціального позичкового рахунку. Банк має право стягнути заборгованість за спеціальним позичковим рахунком без попередження клієнта, якщо це передбачено кредитною угодою.

Контокорентний рахунок є активно-пасивним рахунком, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом: за дебетом – заборгованість перед банком і всі платежі з рахунку за дорученням клієнта, за кредитом – надходження коштів у банк від клієнта у вигляді вкладів, повернення позик тощо. Операції по контокорентному рахунку здійснюються за письмовим дорученням власника рахунку.

Близькими за своїм характером до кредиту є лізингові та факторингові операції.

Інвестиційні операції банків поділяють на прямі та портфельні. Прямі інвестиції передбачають внесення коштів або майна для збільшення статутного капіталу юридичної особи і придбання таким чином корпоративних прав, емітованих цією юридичною особою. Портфельні інвестиції полягають у вкладенні коштів у цінні папери та інші фінансові активи на фондовому ринку.

Основними об’єктами інвестиційної діяльності банків є облігації приватних компаній і держави, а також акції корпорацій. Сукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються відповідно до інвестиційної політики банку. Суть такої політики полягає у визначенні кола цінних паперів, найбільш придатних для вкладання коштів, і оптимізації структури портфеля інвестицій стосовно конкретного періоду часу.

Структура інвестиційного портфеля комерційних банків має бути оптимізована таким чином, щоб максимально зменшити ризик імовірних втрат коштів, вкладених у цінні папери, що пов’язано, передусім, із можливим невиконанням емітентом взятих на себе зобов’язань. Основним способом зниження цього ризику є диверсифікація, тобто формування інвестиційного портфеля за рахунок багатьох видів цінних паперів з різним рівнем якості та різними строками погашення. Портфель цінних паперів банку є також його фінансовим резервом, який використовується в разі погіршення фінансового стану банківської установи для забезпечення її платоспроможності та ліквідності.