6. Відмінності в поняттях "крайня необхідність" та "необхідна оборона".

Відмінність необхідної оборони від крайньої необхідності полягає в таких ознаках:

1. Небезпеку, що вимагає потребу захисту в стані необхідної оборони створюють суспільно не безпечні дії фізичної особи, а небезпеку крайньої необхідності – дії людей, сил природи, тварин, фізіологічні процеси і т. ін.

2. В стані необхідної оборони шкода спричиняється нападаючому, а в стані крайньої необхідності – непричетним до події третім особам.

3. Заподіяння шкоди третім особам в стані крайньої необхідності правомірне лише в тому випадку, якщо це був єдиний засіб відвернення небезпеки. При необхідній обороні такої умови немає.

4. Головною умовою крайньої необхідності є вимога, щоб заподіяна шкода була меншою ніж відвернута. Заподіяна при необхідній обороні шкода може бути і більшою ніж відвернута.

5. На відміну від необхідної оборони стан крайньої необхідності виникає лише при наявності сукупності всіх його умов. Відсутність хоча б однієї з них виключає стан крайньої необхідності.

6. Особа, що заподіяла шкоду в стані крайньої необхідності зобов’язана відшкодувати її потерпілому. Враховуючи обставини події, суд може перекласти цей обов’язок на особу, в інтересах якої ця шкода була заподіяна

7. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності: організованої групи чи злочинної організації.

Не є злочином вимушене заподіяння шкоди право-охоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного є насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

Ст. 43 визначає умови, за яких заподіяння шкоди правоохо-ронюваним інтересам особою, яка виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, ви­знається правомірним. Вказане заподіяння шкоди визнається об­ставиною, що виключає злочинність діяння, за сукупності таких умов:

1) воно є вимушеним, вимушеним визнається таке заподіяння шкоди, що є необхідним для збереження особою у таємниці факту виконання нею спеціального завдання, її співробітництва з опера­тивним підрозділом (розвідувальним органом) чи її інкогніто. Вчи­нення особою, яка виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, злочинного діяння, не зумовленого зазначеною вище необхідністю, не підпадає під дію ст. 43, і особа, яка вчинила це діяння, має нести за нього кримі­нальну відповідальність на загальних підставах;

2) воно здійснюється особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації.

Під особою, яка виконує спеціальне завдання, слід розуміти: а) штатного працівника оперативного підрозділу правоохоронних (органів МВС, СБ, ПВ, податкової міліції, інших органів, що мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність) або розвіду­вальних органів, який проникає до складу організованої групи чи злочинної організації. Це проникнення як правило є негласним (працівник правоохоронного органу видає себе за іншу особу), але не виключено, що працівник правоохоронного органу, який ви­конує спеціальне завдання, не приховує від злочинців свого служ­бового становища (наприклад, вдає корумпованого співробітника правоохоронного органу); б) особу, яка на передбаченій законом основі негласно співробітничає з оперативним підрозділом (праців­ником оперативного підрозділу) правоохоронного органу або з роз­відувальним органом і отримала відповідне спеціальне завдання.

Участь особи в організованій групі чи злочинній організації мо­же вважатись виконанням спеціального завдання, про яке йдеться у ст. 43 і яке дає особі право на правомірне заподіяння шкоди лише за умови документального оформлення такого завдання і відобра­ження його у документах відповідної оперативно-розшукової спра­ви. Документальне оформлення спеціального завдання необхідне як у випадку проникнення особи до складу організованої групи чи злочинної організації, так і у разі укладення угоди з особою, яка вже є членом такої групи чи організації. Про необхідність неглас­ного проникнення працівника оперативного підрозділу (розвіду­вального органу) або особи, яка співробітничає з оперативним під­розділом (розвідувальним органом), до складу організованої групи чи злочинної організації має бути винесена постанова, яка затвер­джується начальником органу, до складу якого входить підрозділ, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, а у деяких випад­ках — безпосередньо начальником такого підрозділу. Виконання спеціального завдання особою, яка до укладення угоди про співро­бітництво з оперативним підрозділом (розвідувальним органом) вже була членом організованої групи чи злочинної організації, не звільняє цю особу від кримінальної відповідальності за злочини, вчинені нею до укладення угоди й отримання спеціального завдан­ня. Це саме стосується і особи, яка діяла з метою попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації за власною ініціативою, без спеціального завдання від­повідних органів;

3) метою такого завдання було попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації;

4) під час виконання зазначеного спеціального завдання особою, яка виконує таке завдання діяння, не вчинено злочини, зазначені у ч. 2 ст. 43.

Про поняття організованої групи та злочинної організації див. коментар до ст. 28.

Закон забороняє залучати до виконання оперативно-розшукових завдань медичних працівників, священнослужителів, адвокатів, якщо особа, щодо якої вони мають здійснювати оперативно-розшукові заходи, є їхнім пацієнтом чи клієнтом. Тьму не може визнаватись правомірним виконання медичними працівниками, священнослужителями, адвокатами спеціальних завдань у складі організованих груп чи злочинних організацій, члени яких є їхніми пацієнтами чи клієнтами, а вчинення цими особами злочинних діянь за таких обставин розглядатися з урахуванням положень, передбачених ст. 43 КК.

Згідно з ч. 2 ст. 43 заподіяння шкоди особою за наявності умов, передбачених ч. 1 цієї статті, не визнається правомірним, якщо відповідне діяння за своїми ознаками є: а) особливо тяжким умисним злочином, поєднаним з насильством над потерпілим; б) тяжким умисним злочином, пов'язаним зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких чи особли­во тяжких наслідків.

Під насильством над потерпілим у даному разі слід розуміти як фізичне, так і психічне насильство (застосування чи погроза за­стосування щодо потерпілого фізичної сили, зброї, інших знарядь, що можуть заподіяти шкоду життю чи здоров'ю потерпілого). Про поняття потерпілого див. коментар до ст. 46, а про поняття тяж­кого тілесного ушкодження — до ст. 121. Під тяжкими чи особливо тяжкими наслідками у ч. 2 ст. 43 слід розуміти наслідки (смерть лю­дини, шкоду для здоров'я людей, майнову шкоду тощо), які визна­ються тяжкими чн особливо тяжкими відповідно до норм КК про відповідальність за вчинення того чи іншого умисного тяжкого зло­чину (див. ч. З ст. 146, ч. 3 ст. 204, ч. З ст. 206, ч. 3 ст. 355 тощо).

Ч. 3 ст. 43 КК встановлює, пільгові правила призначення покаран­ня особі, яка, виконуючи спеціальне завдання, вчинила злочин, за­значений у ч. 2 ст. 43. Ці пільги щодо розміру покарання діють лише за наявності перелічених вище чотирьох умов.

Пільгові правила, встановлені ч. З ст. 43, застосовуються при призначенні винній особі покарання окремо за кожен вчинений злочин. При сукупності злочинів остаточне покарання для неї ви­значається судом на основі покарань, призначених окремо за ко­жен вчинений злочин, за загальними правилами, встановленими ст. 70. У разі вчинення за умов, передбачених ч. ч. 1 та 2 ст. 43, злочину особою, яка після засудження не відбула повністю призна­ченого судом покарання, покарання за новий злочин призначається з урахуванням пільг, передбачених ч. 3 ст. 43, а остаточне покаран­ня визначається за загальними правилами, встановленими ст. 71.

Рекомендовані для використання –