Лекція 13. Лідерство і керівництво в малих групах

13.1 Соціальна влада в групі

13.2 Феномен лідерства та основні підходи до його вивчення

13.3 Види лідерства в малих групах

13.1 Соціальна влада в групі

Структура соціальної влади в малій групі – це система взаємного розташування членів групи в залежності від їх здатності здійснювати вплив в групі.

Соціальна влада в групі, яка реалізується через потенційне чи актуальне право на впливові дії з боку певних членів групи, може здійснюватися в різних формах, серед яких найбільш дослідженими є феномени лідерства і керівництва. Обидва феномени є проявами процесу впливу, але мають різну природу: керівництво – вплив соціально зафіксованої формальної природи, а лідерство – психологічний вплив одного члена групи на інших всередині групи, що виникає спонтанно.

Група є надзвичайно складним організмом, активність якого розгортається одночасно у багатьох напрямках. Тому необхідні особливі зусилля по збереженню цілісності групи, об’єднання індивідуальних активностей в єдине ціле.

Лідерство в групі – це процес міжособистісного впливу, який формується і визначається цілями групи, цінностями і нормами, які в ній сформувалися. Лідером приймається і визначається той, чиї установки і орієнтації стають референтними (тобто вихідними еталонами) для всіх або більшості членів групи в оцінці ними значущих аспектів її життєдіяльності.

13.2 Феномен лідерства та основні підходи до його вивчення

Феномен лідерства приваблює увагу дослідників, перш за все, виключною практичною значущістю проблеми з точки зору підвищення ефективності управління в різних сферах суспільного життя.

Лідерство в малій групі – це феномен впливової дії або впливу індивіда на думки, оцінки, відношення і поведінку групи в цілому або окремих її членів.

Лідерство засновано на особистісних якостях лідера і соціально-психологічних стосунках, що складаються в групі. Тому лідерство як явище, засноване на соціально-психологічних механізмах, слід відрізняти від керівництва, в основі якого лежить використання економічних, організаційних і командно-адміністративних методів впливу.

Керівник - особа, на яку офіційно покладені функції управління групою і організація її діяльності; несе юридичну відповідальність за функціонування групи перед інстанцією, що призначила його, і має в своєму розпорядженні строго певні можливості санкціонування — покарання і заохочення підлеглих для впливу на їх активність.

Визначний принцип лідерства – це визнання за людиною здатності розуміти інтереси інших людей і керувати ними у відповідності до цих інтересів.

Феномен лідерства визначається взаємодією ряду чинників, серед яких основними є:

• психологічні характеристики самого лідера;

• соціально-психологічні характеристики членів малої групи;

• особливості ситуації, в якій знаходиться група;

• характер вирішуваних задач.

Лідерство стало предметом досліджень на початку ХХ ст., коли вперше стали вивчати керівництво. Проте лише в період між 1930 і 1950 рр. вперше було здійснено вивчення лідерства у великих масштабах і на систематичній основі.

Існуючі теорії лідерства намагаються виявити і передбачити які характеристики лідерства виявляються найбільш ефективними і чому. Найбільш цікавими є підходи до визначення значущих факторів ефективного лідерства, розроблені в біхевіористському напрямку. Це підхід з позиції особистісних якостей, поведінковий підхід і ситуативний підхід.

Підхід з позиції особистісних якостей

Є найбільш раннім дослідженням, яке ставило за мету виявити властивості та особистісні характеристики ефективних керівників. Згідно цієї теорії (яка відома також як „теорія великих людей”), кращі з керівників мають певний набір спільних для всіх особистісних якостей. Зокрема, до таких властивостей відноситься рівень інтелекту і знання, вражаюча зовнішність, чесність, здоровий глузд, соціальна і економічна освіта, високий ступінь впевненості в собі.

В 1948 р. Стогділл здійснив комплексний огляд досліджень в галузі лідерства, який дав йому змогу зробити висновок, що в різних ситуаціях вимагаються різні здібності і якості, тому „структура особистісних якостей керівника має співвідноситися з особистісними якостями, діяльністю і задачами його підлеглих”.

Поведінковий підхід

Поведінковий підхід створив основу для класифікації ситів керівництва або стилів поведінки. Це стало вагомим вкладом і корисним інструментом розуміння складностей лідерства.

Розчарування в підході з позиції особистісних якостей привело до зосередження уваги на поведінці керівника.

Згідно поведінковому підходу до лідерства, ефективність визначається не особистісними якостями керівника, а, швидше, його манерою поводження по відношенню до членів групи. Така поведінка керівника визначається бажанням стимулювати індивідів на досягнення цілей групи.

Головний недолік цього підходу полягав в тенденції виходити із положення, що існує якийсь один оптимальний стиль керівництва. тому більш пізні науковці біхевіористського напрямку визнають, що „оптимальний” стиль лідерства змінюється в залежності від ситуації.

Ситуативний підхід

Хоча попередні підходи не змогли виявити логічне співвідношення між особистісними якостями чи поведінкою керівника і його ефективністю, це не означає, що вони не мають значення для лідерства. Навпаки, вони є суттєвими компонентами успіху. Проте, більш пізні дослідження показали, що в ефективності лідерства вирішальну роль можуть відігравати додаткові фактори:

• потреби і особистісні якості підлеглих;

• характер завдання;

• вимоги і впливи середовища;

• інформація, що є у керівника.

Тому сучасна теорія лідерства спирається на ситуативний підхід. Результати досліджень показують, що аналогічно тому як різні ситуації вимагають різних організаційних структур, так мають обиратися і різні стилі керівництва – в залежності від характеру конкретної ситуації. Це означає, що лідер повинен вміти поводити себе по-різному в різних ситуаціях.