10.3 Формування та зміна соціальних установок

Формування соціальних установок може бути пояснено теоріями класичного й оперантного (інструментального) зумовлювання, а також теорією соціального порівняння.

Класичне зумовлювання наголошує, що соціальна установка являє собою результат научіння, яке засноване на асоціаціях. Згідно цієї теорії безпосереднє оточення, або інші стимули, які можуть діяти підсвідомо або сприйматися усвідомлено, впливають на формування установки. Прикладом може бути виникнення негативної соціальної установки по відношенню до чорношкірих людей у жінки, яка в дитинстві зафіксувала негативну невербальну реакцію своєї мами на представників такої раси.

Інструментальне зумовлювання пояснює виникнення соціальної установки шляхом підкріплення бажаної поведінки. Відбувається підкріплення слів, дій, реакцій – посмішкою, схваленням, обіймами. Тому діти часто виражають подібні погляди як у їхніх батьків.

Соціальне порівняння – це співвіднесення свого відношення й своїх дій з відношенням і діями інших людей, за умови незнайомої ситуації. Наприклад, якщо всі так роблять, то це правильно, якщо авторитет сказав, що ця людина гарна, то ми до неї ставимося теж добре.

Зміна соціальних установок, відповідно до теорії Петті й Качіоппо, може здійснюватися двома шляхами: центральним і периферійним.

Центральний шлях ґрунтується на солідних аргументах, заснованих на значимих фактах і цифрах, які змусять людей задуматися про дану проблему. Важливу роль тут відіграє саме якість аргументів.

Периферійний шлях, замість того щоб залучати людину до розумового процесу, постачає її підказками, що стимулюють прийняття аргументів без серйозного осмислення. Важливу роль тут відіграє саме кількість аргументів.

При необхідності змінити установки треба враховувати такі фактори:

1) джерело повідомлення (хто говорить);

2) характер повідомлення (як говорить);

3) характеристики аудиторії (кому говорить).

Вірогідність зміни установки буде залежати від врахування якомога більшої кількості змінних за перерахованими вище факторами.

Лекція 11. Загальна характеристика соціальної психології груп

11.1 Поняття та історія вивчення груп

11.2 Соціально-психологічні характеристики групи

11.3 Класифікація груп

11.1 Поняття та історія вивчення груп

До проблеми груп соціальна психологія звернулась не одразу, лише у 30-х роках ХХ ст. До цього вся увага приділялась психології мас. Багато вчених вважало, що група, як носій особливої психології, взагалі відсутня, група – це фікція. Г.Олпорт говорив, що група – це сукупність людей з різними цінностями, мисленням, тому необхідно приділяти увагу особистості – персонології, як окремій галузі психологічної науки. Але паралельно в соціальній психології склалась і соціологічна традиція, яка говорила про те, що вся соціальна поведінка не може бути адекватно зрозуміла, лише на рівні поведінки індивідів. Активне дослідження почалось у 30-х р. ХХ ст.. з К.Левіна і його лабораторії з дослідження групової динаміки.

По мірі становлення соціальної психології заперечення груп було переборено, але залишилось багато проблем пов’язаних з визначенням поняття „група”.

За Р.Мертоном, група – це сукупність осіб, які певним чином взаємодіють один з одним, усвідомлюють свою приналежність один одному і розглядаються як група іншими особами.

Безумовно, що група – це сукупність осіб, об’єднаних чимось спільним, але не кожну сукупність можна назвати групою.

Проміжним феноменом між окремими людьми і справжньою групою є скупчення або групування.

Мінімальними критеріями для виокремлення справжньої групи від групування є:

• наявність взаємодії і взаємовпливу між членами групи;

• наявність групової ідентичності;

• структурованість відносин у групі

Групування має 1 або 2 критерії, але не може мати усі 3 одночасно.