1. Номінальний внп:

(2.11)

де Q_t - фізичний обсяг випуску продукції за галузями націо­нальної економіки в поточному періоді; Р, - ціни поточного періоду.

2. Реальний внп:

(2.12)

де Р₀ - ціни базового періоду.

3. Дефлятор ВНП: ; (2.13)

4. Темп зміни реального ВНП: (2.14)

де R_Bm - реальний ВНП поточного періоду; R_BHI7 - реальний ВНП базового періоду.

5. Розрив ВНП: (2.15)

де ВНП_пот - потенціальний ВНП; ВНПф_акт - фактичний ВНП.

6. Індекс споживчих цін:

(2.16)

де CK_t - споживчий кошик поточного періоду; СК₀ - споживчий кошик базового періоду.

7. Темп інфляції:

а); (2.17)

б) (2.18) де Д_п Д₀~ дефлятор відповідно поточного і базового періодів;

49. Сукупний попит та фактори впливу на нього.

Сукупний попит - це агрегований (об'єднаний) попит на елементи реального валового національного продукту при відносному рівні інфляції. Сукупний попит показує різні обсяги товарів і послуг (реальний обсяг ВНП), який споживачі, підприємства і уряд готові купити за будь-який можливий рівень цін.

Сукупний попит визначається:

• споживанням населення;

• інвестиціями підприємств;

• державними витратами.

Його пред'являють всі суб'єкти економічної системи, об'єк­том їх уваги стає вся сукупність товарів і послуг (ринок продуктів).

Відповідно до кількісної теорії грошей, сукупний попит визначається за формулою:

На криву сукупного попиту (рис. 3.1) впливають такі фактори:

1. грошова маса і швидкість обігу грошей. З формули вид­но, що сукупний попит на національний продукт тим вищий, чим вища швидкість обігу грошей в русі доходів і чим більша грошова маса, що знаходиться в обігу. Конкретна крива AD за своєю конструкцією завжди відповідає певному рівню грошового обігу МV ;

2. ефект процентної ставки. Коли рівень цін підви­щується, ростуть і процентні ставки, що, в свою чергу, приводить до скорочення споживчих витрат і скорочення попиту на реальний ВНП;

3. сукупний попит, який швидше всього скоротиться, якщо реальна вартість касових залишків на рахунках у ринкових контрагентів знизиться під впливом зростаючих процесів інфляції;

4. ефект багатства. При більш високому рівні цін реальна вартість (або купівельна здатність) нагромаджених фінансових активів, які знаходяться у населення, зменшиться. Воно стане біднішим і може скоротити свої витрати;

5. ефект імпортних закупок. Скороченню сукупного попиту на вітчизняні товари сприяє відкриття національного ринку для інтервенції іноземних товарів, ліберальний режим імпорту, очікування споживача, існуючий податково-інвестиційний режим.

Таким чином, зміни в рівні цін приводять до таких змін рівня затрат споживачів всередині країни, що це впливає на зміни в обсягах попиту на національний продукт. Отже, підвищення цін за інших рівних умов приводять до зменшення попиту на реальний ВНП і навпаки. Це явище представлено на графіку як рух точки а в точку Ь по стабільній кривій сукупного попиту (рис. 3.2).

Однак, ми аналізували сукупний попит в "чистому" вигляді, без впливу інших факторів. А в реальній дійсності діє маса нецінових факторів, які викликають зміни в сукупному попиті і обумовлюють зміщення кривої AD вліво чи вправо (рис. 3.3).

Зростання сукупного попиту характеризується зміщенням кри­вої AD1, в положення AD2 під впливом нецінових факторів. При фіксованому рівні ціни P1 зростання сукупного попиту обумовлено їх сукупним впливом.

Зменшення сукупного попиту характеризується зміщенням кривої AD1 в положення AD3, під впливом нецінових факторів при фіксованій ціні P1. В першому випадку сукупний попит зростає з У1 до У2, де У2 > У\, а в другому - сукупний попит зменшується з Y1 до У2, де Уз < У1,.

Розглянемо нецінові фактори.

Нецінові фактори сукупного попиту зміщують криву сукупного попиту і включають:

1)зміни у витратах споживачів:

• очікування споживача;

• добробут споживача;

• заборгованість споживача;

• податки;

2)зміни у інвестиційних витратах:

• процентні ставки;

• очікувані прибутки від інвестицій;

• податки з підприємств;

• технологія;

• надлишкові потужності;

3. зміни у державних витратах;

4. зміни у витратах на чистий обсяг експорту:

• національний доход в зарубіжних країнах;

• валютні курси.

Таким чином можна зробити такі висновки:

1. існує ряд нецінових факторів, що впливають на реальний обсяг продукту, який готові придбати споживачі, підприємства, уряд чи зарубіжні споживачі за даним рівнем цін;

2. збільшення витрат, викликане змінами в одному чи кількох факторах сукупного попиту, зміщує криву сукупного попиту вправо; зменшення таких витрат призводить до зміщення цієї кривої вліво;

3) дія нецінових факторів приводить до переміщення кривої AD;

4) зміни в рівні цін приводять до ефекту багатства, процентних ставок та імпортних закупок і викликає зміну величини попиту на стабільній кривій AD.

50. Сукупна пропозиція та фактори впливу на неї.

Сукупна пропозиція відображає розміри створеного націо­нального продукту і породжену даними масштабами відтворення зміну цін. Крива сукупної пропозиції показує рівень наявного реального обсягу виробництва при кожному можливому рівні цін.

Форма кривої сукупної пропозиції залежить від того, що від­бувається з витратами на одиницю продукції, а тому і з цінами, які по­винні дозволити підприємствам покрити витрати і отримати прибутки при збільшенні реального обсягу національного виробництва.

Форма кривої сукупної пропозиції фіксує зміни рівня питомих витрат на виробництво тієї чи іншої величини ВНП і залежить від пріоритетів і “кризових точок” економічного зростання, від рівня вироб­ництва, нижче якого настає стрімкий розпад господарської системи.

Крива складається з 3 відрізков:

1 – кейсіанський, хар. економ. яка перебуває в етапі кризи оба депресі, коли є великий обсяг вільних ресурсів, і ці не використан ресурси можна залучити до вир-ва не підвищуючи ціни на них, в тому числі зарплати.

2 - проміжний, хар. економ. стані пожвавлення і виходу з кризи, в цих умовах розте попит на ресурси усіх видів,якщо вони обмежені на них росте ціна. Отже, можно сподіватися на підвищення зарплати, але одночасно починають рости ціни, з’являеться інфляція.

3 – класичний, хар. стан полної зайнятості в економ. коли задіяно всі види ресурсів і дальше нарошування вир-ва можливе за умов сплати високої ціни за ресурси.

На величену сукупної пропозиції впливають також нецінові факторі, які змішують криву AS.

1. Зміни цін на ресурси:

а) наявність внутрішніх ресурсів, в тому числі:

• земля;

• капітал;

• трудові ресурси;

- підприємницькі здібності;

б) ціни на імпортні ресурси;

2. Зміни в продуктивності праці;

3. Зміни правових норм, в тому числі:

а) податки з підприємств і субсидії;

б) державне регулювання.

Зменшення сукупної пропозиції характеризується зміщенням кривої сукупної пропозиції вліво і вверх, тобто скороченням макси­мального обсягу виробництва, обмеженого класичним відрізком, і під­вищенням мінімального рівня цін, обмеженого кейнсіанським відріз­ком (крива AS ₃).

Збільшення сукупної пропозиції визначається зміщенням кри­вої вправо і вниз, тобто ростом максимального обсягу виробництва на класичному відрізку і зниженням мінімального рівня цін на кейнсі­анському відрізку (крива AS₂)

51. Рівновага АD-AS та її аналіз.

Рівновага економічної системи передбачає урівноважен­ня сукупного попиту та сукупної пропозиції. Така ситуа­ція властива точці перетину кривих сукупного попиту (АD) та сукупної пропозиції(AS) їй відповідає рівноважний рівень цін (Ро) та рівноважний рівень національного вироб­ництва (Qо).Оскільки крива сукупної пропозиції має склад­ну конфігурацію, то виникає потреба розглянути різні ва­ріанти перетину кривою сукупного попиту (AD) різних відрізків кривої сукупної пропозиції (АS).

Приклад 1. Нехай крива АD перетинає криву AS на горизонтальному відрізку (рис. 4.13).

Нагадаємо, що таке положення АS властиве депре­сивному стану економіки. Як видно із графіка, у цій ситуа­ції рівновага не залежить від рівня цін. Якби обсяг вироб­ництва зріс дo Q2, то спостерігалося б перевиробництво товарів та послуг, обсяг запасів зріс би і система засушена була б повернутись у точку Qо- Якби обсяг виробництва відповідав точці Q1, це означало б, що затоварювання по­чало зменшуватись і система прямувала знову ж таки до точки Qо.Отже, рівноважний обсяг виробництва завжди виявляється через перетин кривих АD I AS.

52. Споживання та заощадження:

Споживання є найважливішим компонентом ВВП, який у більшості країн світу впродовж останніх десятиліть у середньому становить дві третини сукупних видатків на купівлю товарів і послуг. Після сплати домогосподарствами податків у їхньому розпорядженні залишається використовуваний дохід, котрий, як відомо, йде на споживання і заощадження. Споживання – це видатки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людей. Заощадження є тією частиною використовуваного доходу, що не витрачається на споживання.

Криву, яка відображає зв*язок між споживанням та доходом, нази­вають функцією споживання (рис.4.1).

Щоб глибше зрозуміти цю функцію, з початку координат прове­демо лінію під кутом 45°, тобто бісектрису. В кожній точці цієї лінії споживання і використовуваний дохід рівні між собою. Точка ну­льового заощадження обов'язково лежить на бісектрисі. Праворуч від точки нульового заощадження функція споживання лежить ни­жче від лінії 45°. Ця частина функції вказує на те, що країна має чис­ті додатні заощадження. їхня величина вимірюється вертикальним відрізком між функцією споживання і лінією 45°.

Ділянка функції споживання, що лежить ліворуч від точки нульо­вого заощадження, відображає ситуацію, коли країна витрачає більше за свій поточний дохід. У цьому разі заощадження є від'ємними, вели­чина яких вимірюється вертикальним відрізком між функцією спожи­вання і лінією 45°.

Тепер відкладемо по горизонтальній осі використовуваний дохід, а по вертикальній — заощадження. Нанесемо на площину кожну комбінацію "дохід — заощадження" з таблиці 4.1. З'єднаємо точки і отримаємо криву, яку називають функцією заощадження. Функція за­ощадження відображає зв*язок між використовуваним доходом і заощаженнями. Частина функції заощадження, яка лежить нижче від ну­льової горизонтальної лінії, вказує на від'ємні заощадження. Додатні іаощадження відбиває та частина функції, яка лежить вище від нульо­вої лінії. Точка нульового заощадження міститься на нульовій горизо­нтальній лінії (рис. 4.2).

Для характеристики споживання та заощадження важливо визначити,яка часткадоходу йде на потреби споживання чи заощадження.Для цього розраховують такі показники:

-Середня схильність до споживання ССС:

ССС=С/Y∙100%

- Середня схильність до заощадження CCЗ:

ССЗ= S/Y∙100%

CCC+CCЗ=100%

ССС показує,яка частка ДІ надходить для потреб особистого споживання у домогосподарствах.

ССЗ показує,яку частину отриманих доходів домогосподарства заощаджують з метою майбутнього споживання.

При аналізі споживання та заощадження важливим є визначення проблеми використання додаткового доходу:

ΔY=Y₂-Y₁,де ΔY – зміна доходу;

Y₂ і Y₁ – доход відповідно даного попереднього періодів.

Додатковий доход розподіляється на зміну заощаджень ΔS та приріст споживання ΔС:

ΔS=S2-S1,де ΔS- приріст заощаджень;

S2,S1- заощадження даного і попереднього періодів.

ΔС=С₂-С₁,де ΔС- приріст споживання ;

С₂,С₁- споживання даного і попереднього періодів

Характеристику ΔS та ΔС дають категорії гранична схильність до споживання ГСС та гранична схильність до заощадження ГСЗ:

ГСС= ΔС / ΔY=C'=Cy;

ГСЗ= ΔS /ΔY=S'=Sy;

ГСЗ+ГСС=1

ГСС показує,яка частка з додатково отриманої одиниці грошового доходу йде на ΔС.

ГСS показує,яка частка з додатково отриманої одиниці грошового доходу йде на ΔS.

53. Інвестиції в макроекономіці:

В макроекономічних дослідженнях важливе місце відводиться характеристиці такого фактора сукупного попиту як інвестиції, що впливають па величину ВНЛ. Інвестиційні витрати виступають як фактор, який формує сукупний попит АД :

АД = С + І. (4.36)

Розглянемо інвестиційний попит підприємства. Підприємства можуть інвестувати кошти із двох джерел:

- власно зароблені (прибуток),

- позичені у банків чи підприємств.

Інвестиції здійснюються підприємствами за такими нап­рямками:

- будівництво нових виробничих приміщень,

- закупка обладнання, техніки та технологій,

- додаткові закупки сировини, матеріалів та іншого оборот­ного капіталу,

- будівництво соціально-культурних об'єктів. На розміри та динаміку інвестицій впливають:

1) рівень доходу підприємства;

2) витрати на інвестиції, пов'язані із строком служби і окуп­ності, податками, відсотками. Залежно від рівня витрат, які супрово­джують інвестиції, існують більші чи менші стимули до інвестування;

3) розподіл інвестицій на власні та позичені;

4) очікувана віддача від інвестицій у вигляді розширення ви­робництва, зростання прибутків, зниження собівартості, збільшення попиту на продукт;

5) інфляційні процеси. Інфляція погіршує інвестиційний клі­мат, знецінюючи інвестиції, тому в умовах інфляції, як правило, немає довгострокових інвестицій.

Процент визначає вартість інвестиційного проекту і фак­тично є платою за користування позиченими коштами. Розрізняють номінальну (і) та реальну ставки процента (г).

Номінальна - це ставка відсотка в поточних цінах за даним рівнем інфляції. Реальна ставка дорівнює номінальній за мінусом темпу інфляції.

При характеристиці інвестиційних процесів має значення чис­тий очікуваний прибуток, тобто дохід, який планує отримати ін­вестор від інвестицій без експлуатаційних витрат на податки, робочу силу, матеріали. Як правило, відсоток сплачується із загальної суми прибутку.

При характеристиці інвестицій визначають інвестиційну функцію, яка виступає як результат взаємодії реальної ставки про­цента та обсягу інвестицій (рис. 4.8).

На інвестиційну функцію можна поширити дію закону попиту і відповідно крива I виступає як попит на інвестиції. Величина попиту на інвестиції залежить від таких факторів, які не пов'язані з доходом:

1) витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування обладнання;

2) податки на підприємців;

3) наявний основний капітал;

4) очікування прибутків та інфляції.

Названі фактори впливають на зміщення кривої інвести­ційного попиту (рис. 4.9).

Структура інвестицій. В макроекономічних дослідженнях розглядають валові, чисті, автономні та індуковані інвестиції.

Валові інвестиції включають чисті інвестиції та амортизацію.

Чисті інвестиції спрямовуються на приріст засобів вироб­ництва і формуються за рахунок фонду нагромадження від прибутку. Автономні інвестиції - це такі, що мають місце при фіксованому доході, тобто, заданому попиті на блага (рис. 4.10, а). їх можна виз­начити за допомогою формули:

I_A=I_i(R*-i). (4.37)

Де I_A - автономні інвестиції;

I_i - гранична схильність до інвестування;

R — гранична ефективність капіталу, рівна ставці позичко­вого процента, при якій можна повністю повернути кредит з від­сотками від очікуваних доходів;

і - поточна ставка процента.

І ндуковані інвестиції- це категорія (рис. 4.10, б), яка пов'яза­на із зміною попиту на блага, а також із зміною доходу.

Де ῃ - приріст капіталу;

Y₁ та Y₀ - початковий та кінцевий обсяги продукції до і після інвестування.

Акселератор показує, скільки одиниць додаткового капіталу потрібно для виробництва одиниці додаткового продукту, а також зв'язок між змінами інвестицій та змінами доходу.

На індуктивні інвестиції впливає ряд факторів, які визначають їх мінливість, зокрема, це:

- тривалість строку служби інвестиційних товарів;

- нерегулярність інновацій;

- мінливість прибутків;

- мінливість очікувань.

При аналізі інвестицій важливо визначити ефективність інвестиційних витрат для того, щоб знати наскільки доцільним є здійснення інвестиційного проекту. Для цього застосовують величину дисконтної ставки процента і отримані прибутки обраховують, виходячи з величини дисконтової вартості за кожен рік дослід­жуваного періоду.

Ефективність інвестиційних затрат розраховується за формулою:

де K₀ - сума капіталовкладень;

П₁...П_n - можливі прибутки в кожному періоді;

R - дисконтна ставка процента;

t - період, на який здійснюються інвестиції.

Проект є доцільним, якщо сума здійснених капіталовкладень більша за суму дисконтних прибутків, отриманих за період строку окупності ставки відсотка, яка перетворює нерівність у рівність.

54. Мультиплікатор як макроекономічний інструмент. Мультиплікатор в моделі AD-AS.

Мультиплікатор- числовий коефіцієнт, який показує, у скіль­ки разів зміниться ВНП під впливом змін

інвестицій

Існують такі принципи, па які спирається ефект мультиплікатора

1. витрати та доходи - дві сторони кожної угоди.

2. Будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні.

3. споживання, яке випливає із доходів, одержаних на попередньому етапі проведення ділових угод, перетворюється у витрати для наступного етапу

Існує зв'язок між мультиплікатором інвестицій, ГСС та ГСЗ. Це впливає з того, що частка приросту доходу, що спрямовується на заощадження (ГЗС) визначає сумарний ефект від послідовних циклів витрат які викликані зміною доходів.

Мультиплікатор є обернено пропорційною величиною до гра­ничної схильності до заощаджень, отже, чим менша частка доходу, яка заощаджується, тим більше чергові витрати в кожному діловому циклі і тим більший мультиплікатор

Мультиплікатор автономних витрат розраховується таким чином:

оскільки 0 < С'< 1, то завжди а> 1. Тобто, ріст автономних витрат на одиницю збільшує ВНП більше, ніж на одиницю. Дію мультиплікатора можна представити щодо кожного елемента су­купного попиту (сукупних витрат).

Простий мультиплікатор розраховується за формулою:

Він враховує лише один канал вилучень - заощадження. Склад­ний мультиплікатор враховує всі вилучення із потоку "доходи - витра­ти" (заощадження, податки, імпорт).

Складний мультиплікатор видатків для відкритої економіки

дорівнює:

де С' - гранична схильність до споживання;

t - граничний коефіцієнт податків t — ЧП/ ; де ЧП - зміна автоматичних чистих податків; - зміна ВНП);

q - гранична схильність до імпорту (q = М / , де М - зміна величини імпорту).

Складний мультиплікатор видатків для закритої економіки визначається так:

1. Зміни реального ВНП викликаної початковим змінами в сукупних видатках при стабільних цінах:

2. Номінального ВНП в умовах нестабільних цін (інфляції):

– номінальний ВНП

– реальний ВНП

– приріст номінального ВНП в умовах інфляції

3. Приросту реального ВНП викликаного початковим приросту сукупних видатків в умовах інфляції.

– рівень цін

Модель мультиплікатора та модель АD-АS є важливими складовими теорії кейнса і вони є різними сторонами кейнсіанської концепції аналізу реальної ситуації в умовах нестабільної економіки. Саме тому кейнс поєднав в одній графічній системі аналіз моделі витрат-випуск з дією мультиплікатора і аналіз моделі рівноваги товарного ринку AD-AS.

Пояснення до рис. 6.6:

а) - модель мультиплікатора - вплив інвестицій на сукупний

попит;

б) - модель АD-АS з залученням величини потенційного ВНП.

В моделі мультиплікатора наявність лише споживчих витрат

C показує, що економіка працює при низьких обсягах виробництва , при цьому має місце значне розходження між обсягами попиту та об­сягами виробництва.

Відставання виробництва викликано низькими цінами, які скла­лися в умовах кризи чи депресії.

Кейнсіанський відрізок - застій економіки.

Поява інвестицій збільшує АД до С +1, що відповідає про­міжному відрізку кривої АS, тобто інвестиції дають поштовх до економічного зростання. Це зображується переміщенням точки рів­новаги з Е у F. Відповідно розпочинається приріст ВНП від Y1 до

В точці Е досягається рівність АД = АS. Тобто, за даного рівня витрат економіка досягає збалансованості. Вийшовши на рівень рівноваги, економіка набирає темпів для подальшого розвитку, який продов­жується в напрямку до повної зайнятості. Точка F в межах приросту інвестицій І в сукупному попиті та в сукупних витратах вмикає дію мультиплікатора і економіка досягає стану повної зайнятості з по­тенційним ВНП

Дана модель дозволяє зробити висновки:

1. Аналіз мультиплікатора доцільно застосовувати в си­туаціях, коли обсяг виробництва менший за потенційний при наявності вільних ресурсів, тобто для економіки у фазах циклу депресії та пожвавлення.

2. Якщо в економіці відсутні вільні ресурси, тобто вона працює на потенційному максимумі, то розширення виробництва є неможливим і збільшення АД за цих умов викличе підвищення цін у вигляді руху по вертикальному відрізку кривої АS.

3. Якщо інвестиції та інші автономні видатки збільшуються при наявності резервних виробничих потужностей і резерву робочої сили або безробіття, то приріст сукупних витрат втілиться в рості реального ВНП при незначному зростанні цін.

4. Якщо економіка працює на рівні потенційних можли­востей, то більше виробити за поточний рівень цін неможливо. А ефект зростання цін не дасть приросту виробництва. Тобто, отримаємо нульовий економічний ріст.

55. Парадокс ощадливості. Похідні інвестиції. Ефект акселератора. Взаємодія акселератора та мультиплікатора.

Прагнення до заощадження пов’язане з тим, що при певному рівні доходів населення прагне заощадити кошти. Інколи обсяг заощаджень перевищує можливості виробництва. Тобто, виникає парадокс ощадливості, коли ріст заощаджень супроводжується скороченням інвестицій.

Парадокс ощадливості полягає в тому, що спроби суспільства більше зберігати можуть фактично привести до того ж S₁ або навіть меншого фактичного обсягу заощаджень S₂ (рис. 1).

Рисунок 1 – Парадокс ощадливості

         Цей парадокс проявляється в таких формах:

-спроби суспільства більше заощаджувати закінчуються невдачею через багатократне зменшення рівноважного рівня ВВП, що викликається самою цією спробою;

- ощадність може бути соціальним злом. З точки зору індивіда, заощаджувальна копійка є зароблена копійка, а з точки зору суспільства, заощаджена копійка – це ще не витрачена і, відповідно, копійка, яка зменшує чийсь доход. Ощадність може бути благом для окремого індивіда, але може повернутися злом для суспільства, через можливий небажаний вплив на загальний обсяг виробництва і зайнятість.

Парадокс проявляється і в тому, що домогосподарства виявляють значні стимули заощаджувати більше (менше споживати) якраз в той час, коли зростання заощаджень для економіки є найбільш небажаним, тобто коли економіка вступає у фазу падіння (можливість втрати роботи, падіння реальних доходів населення).

Похідні інвестиції - інвестиції, породжені зростанням реального ВВП

Акселератор – це коефіцієнт, який характеризує зв'язок між  зміною доходу (споживання) і чистими інвестиціями, а саме:

b=∆І/∆У, де b – акселератор , ∆І – зміна чистих інвестицій, ∆У – зміна доходу.

         За відсутності інвестування почнеться скорочення виробництва у галузях, що виробляють засоби виробництва, що ще більше підсилює депресійні явища, зменшує доходи і, відповідно, витрати працівників на споживчі товари, у кінцевому підсумку все це породжує інфляцію. Очевидно, що принцип акселерації є потужним фактором, що породжує нестабільність економіки.

Мультиплікатор — це числовий коефіцієнт, який показує залежність змін доходу від змін інвестицій. Мультиплікатор використовується для визначення числового коефіцієнта, що показує, у скільки разів зміниться (зросте чи зменшиться) національний доход при певній конкретній зміні (збільшенні чи зменшенні) інвестицій.

Дія мультиплікатора спонукає працювати похідні інвестиції, породжені автономними інвестиціями, які залежать від динаміки національного доходу. Похідні інвестиції доповнюють автономні, накладаються на них і посилюють економічне зростання. Виникає ефект прискорення економічного росту – “ефект акселератора”.

Взаємодія акселератора і мультиплікатора полягає в тому, що вони діють не ізольовано, а взаємовпливають один на одного. Для здійснення технологічного проекту насамперед треба збільшити автономні інвестиції, в наслідок чого зросте попит і виробничий доход. Ці процеси в макроекономіці ведуть до появи похідних інвестицій, ефект мультиплікатора (зростання автономних інвестицій і сукупного попиту) викликає ефект акселератора (зростання індукованих інвестицій). Економічна система із статичного стану переходить у динамічний. Взаємозв'язок мультиплікатора і акселератора відображає модель Самуельсона – Хікса, яка визначається рівнянням:

У_t = (1-Ś)*У_t-1+b*(У_t-1-У_t-2)+I^a_t ,

де У_t – національний дохід (НД) періоду t;

Ś – частка заощаджень в НД;

b – коефіцієнт акселерації;

У_t-1 і У_t-2 – вироблений доход у відповідні періоди;

I^a_t – величина автономних інвестицій.

56. Класична модель макрорівноваги.

Класична модель макрорівноваги (рис. 9.1) належить до по­яснюючих моделей. Вона дозволяє з'ясувати, як забезпечується економічний оптимум без державного втручання.

Рис. 9.1 — Класична модель макрорівноваги

М М 'Е І

Пояснення до рис. 9.1: графік 1) - ринок праці; графік 2) - ви­робнича функція y = f (L) ; графік 3) - ринок грошей; графік 4) -

ринок товарів; графік 5) - розподіл сукупного попиту у_rD на спо­живання та інвестиції; графік 6) - ринок інвестицій (нагромаджень).

Класична модель є основою практично всіх сучасних мак- ромоделей і ґрунтується на таких гіпотезах:

5. рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій;

6. вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів;

7. на ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врів­новажує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції.

Головним інструментом макроекономічного саморегулювання за класичною моделлю є:

• реальна зарплата як чинник ринку робочої сили;

• загальний рівень цін як чинник попиту на ринку товарів;

• ставка процента як чинника розподілу сукупного попиту (при його незмінній величині).

57. Загальна рівновага національного ринку.

Р-гу нац. Ринку в цілому можна прослідкувати через зв'язок тов., грош та ринку праці.

1-графік – р-га Р тов. та грошей IS-LM, граф 2 – виробнича функція y=f(L), граф 3 – р-га на Р праці LD-LS. Р-га нац. Р визнач рівноважними: ставкою номін %; обсягом випуску ВНП; рівноважною зайнятістю; рівноважн ставкою реальної з/п.

58. Модель "витрати-випуск", модель "кейнсіанський хрест".

Модель «витрати-випуск» досліджує зв'язок сукупного попиту і сукупних витрат та досягнення збалансованості між ними, а також поведінку функції Y=C+I , де Y- ВНП, C+I – сукупний попит. Y=C+I=AD=CB, де C – споживання, І – інвестиції, СВ – сукупні витрати.

45*

CB

CB₀

0 Y₀ Y

E

C+I<Y AD=C+I

C+I>Y

В

F

CB

т. Е виконується рівність Y=AD=C+I. Тобто, т. Е – точка рівноваги або збалансованості ВНП, в якій весь ВНП реалізовується на споживчі та інцест потреби. В т. Е величина сукупних витрат су-ва представлена витратами домашніх господарств та інвестиція приватного сектора, що відповідає сукупному попиту цих суб’єктів. Дана модель показує просту схему кругообігу між домогосподарствами та фірмами.

Y₀ Y₁ Y₂ Y_F

C

C+I

C+I+G

E₂

E₁

E₀

I

G

В моделі кейнсіанський хрест прослідковано зв’язки та залежності між динамікою ВНП, сукупного попиту та кожного із елементів сукупного попиту, а саме: CB=C+I+G=AD. Дана модель показує початкову рівновагу ВНП в точці Е₀ для якої C=Y, тобто, су-во споживає весь вироблений продукт. Якщо в су-ві зявляється інвестиційний попит, то лінія AD переміщується на C+I, це викликає збільшення ВНП від Y₀ до Y_1. Поява на макроринку сукупного попиту держави G підіймає лінію AD до C+I+G, відповідно ВНП нарощується від Y₁ до Y_2.

59. Модель "вилучення – ін'єкції".

В макроекономічному аналізі важливе значення має вивчення моделі "вилучення-ін'єкцї” (рис. 5.6). Суть методу полягає в тому, що домашні господарства частину доходів заощаджують, вилучають із потоку споживання. Заощадження виступають як вилучення, тобто, відплив потенційних витрат із потоку "витрати-доходи".

Рис. 5.6- Модель "вилучення-ін'єкції"

Для точки Е виконується рівність I = S, тобто домашні гос­подарства заощаджують стільки коштів, скільки підприємці можуть інвестувати у виробництво.

Таким чином, гіри I = S відплив коштів на заощадження ком­пенсується ін'єкціями інвестицій. Сукупні витрати рівні обсягам ви­робництва: С +I = Y.

0 У_е У

Отже, інвестиції є потенційною компенсацією вилучення

60. Рівновага товарного ринку. Крива IS як засіб аналізу рівноваги товарного ринку.

Рівновага – це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану до дії автоматично підключаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв`язки.

Рівновага між заощадженнями і запланованими інвестиціями – це в першу чергу рівновага на ринку позичкового капіталу, завдяки якій забезпечується рівновага на товарному ринку. Отже, рівновага на ринку позичкового капіталу є необхідною умовою досягнення рівноваги на товарному ринку.

Для аналізу умов рівноваги товарного ринку застосовують модель ІS яка є частиною моделі Хікса під назвою ІS-LM. Дана модель прослідковує залежність між обсягами ВНП, зміною сукупного попиту, зміною величини інвестицій з позицій збалансованості

І .Побудова кривої IS на основі моделі “витрати - випуск”.

   

1. Модель витрати-випуск при динамічному сукупному попиту.

2. Графік попиту на інвестиції.

3. Крива IS.

Припустимо, що відбулось зниження r від r₁ до r₂. Це викликало зростання попиту на інвестиції від І₁ до І₂ на ΔІ.

Графік 1. Відповідно у виробництві продукції відбулось зростання ВНП від У₁ до У₂ на ΔУ.

Графік 3 поєднує взаємодію зміни r, зміни АД, зміни інвестицій, зміни ВНП.

Оскільки всі комбінації r, та У відображають рівноважні ситуації ВНП, відсотка та АД, то крива ІS називається графік рівноваги товарного ринку.

Зміщення кривої IS (вплив зміни автономного попиту при незмінній ставці процента).

На стан рівноваги на товарному ринку може вплинути ряд факторів, дія яких впливає на зміну АД, який зростає від АД₁ до АД₂. Цей процес збільшує ВНП від У₁ до У₂, і при фіксованій ставці відсоток r не впливає на зміну рівноваги товарного ринку, яка характеризується зміщенням ІS₁ на ІS₂ при новому рівноважному ВНП У₂

Точки поза кривою IS(нерівновага на товарному ринку).

На ринку може настати ситуація коли АД>АS = точка Е₃, тобто маємо незбалансованість з боку завищеного попиту. Точка Е₃ показує стан економіки, коли занижена ставка відсотка r₂, не стимулює приплив інвестицій до виробництва, і тому ВНП виробляється на недостатньому рівні у₁.

Точка Е_4. Ця точка визначає стан АS>АД. Такий стан можливий, коли в економіці довгий час зберігається завищена ставка відсотка r₁ і перевиробляється обсяг продукту.

61. Рівновага грошового ринку. Крива LM.

Рівняння кривої LM uae такий вигляд:

(7.24)

де / - номінальна ставка процента; k - коефіцієнт еластич­ності попиту на гроші за розміром реального продукту; h - коефіцієнт

еластичності попиту на гроші за величиною ставки процента; у - до­ход; М - маса грошей; Р - загальний рівень цін.

На рис. 7.9 крива LM виступає як сукупність різних комбіна­цій доходу у та ставки процента /, яка задовольняє вимогу рівноваги

грошового ринку MD = MS .

Рис. 7.9 - Побудова кривої LM

Пояснення до рис. 7.9: 1) - товарний ринок в моделі "витрати-випуск"; 2) - рівновага грошового ринку; 3) - крива LM.

Як видно з рис. 7.10, якщо на ринку зросте пропозиція грошей

від MS_X до MS₂, то утвориться надлишок грошової маси М₂.

Попит на гроші визначається кривою MD, який пов'язано з обсягом ВНП ух (рис, 7.10, графік 2).

Для відновлення рівноваги грошового ринку за рівнем доходу у\, процентна ставка має знизитися до і₂ і нова точка рівноваги буде Е_г .

Рис. 7.10 - Зміщення кривої LM

Зміщення рівноваги на графіку 2 рис. 7.10 (модель MD - MS\) визначить нову точку рівноваги на графіку 1 (Е₂) і крива LM_X зміс­титься на LM ₂.

Рис. 7.11 - Нерівновага на грошовому ринку (точки поза кривою LM) 7.5. Модель IS - LM

Крива IS (рис. 7.12) дає всі комбінації /та у, які забезпе­чують рівновагу на товарному ринку.

Крива LM~ комбінації і та у, які забезпечують рівновагу па грошовому ринку.

Рис. 7.12 - Модель IS - LM

Рис. 7.13 - Зміщення кривої IS

Поясненім до рис. 7.13:

• якщо поліпшується інвестиційний клімат, то при ставці про­цента і підприємці збільшать інвестиції, в результаті чого рівновага товарного ринку визначатиметься кривою IS₂;

• ріст інвестицій збільшує виробництво до у₂;

• на грошовому ринку пропозиція грошей залишається незмін­ною (крива LM), і приріст доходу перетворюється на додатковий попит на гроші, внаслідок чого ставка процента зросте з і до іі\

• підвищення ставки процента вмикає механізм товарного ринку. Подорожчання кредиту зменшує інвестиційний попит і крива IS^ переміститься на IS_l;

• в результаті скоротяться обсяги виробництва до у_х і ставка процента впаде до i_v.

Як видно з рис. 7.14, якщо Нацбанк збільшить грошову про­позицію, то ставка процента знизиться від і до ij, крива LM зміститься на ЬМг, обсяг інвестицій зросте і виробництво збільшиться до у і- При скороченні грошової пропозиції ставки процента зростають від і до і\, інвестиції спадають, на товарному ринку скорочуються заплановані витрати і відповідно виробництво скорочується від у ш>у\.

Рис. 7.14 - Грошово-кредитна політика в моделі IS - LM

62. Модель IS-LM як відображення рівноваги товарного та грошового ринків. (Модель Хікса). Нерівновага в моделі IS-LM.

Крива IS (рис. 7.12) дає всі комбінації i та у, які забезпе­чують рівновагу на товарному ринку.

Крива LM - комбінації і та у, які забезпечують рівновагу па грошовому ринку.

Рис. 7.12 - Модель IS - LM

Рис. 7.13 - Зміщення кривої IS

(Чим більший дохід – тим більші інвестиції)

Поясненім до рис. 7.13:

• якщо поліпшується інвестиційний клімат, то при ставці про­цента і підприємці збільшать інвестиції, в результаті чого рівновага товарного ринку визначатиметься кривою IS₂;

• ріст інвестицій збільшує виробництво до у₂;

• на грошовому ринку пропозиція грошей залишається незмін­ною (крива LM), і приріст доходу перетворюється на додатковий попит на гроші, внаслідок чого ставка процента зросте з і до і₂;

• підвищення ставки процента вмикає механізм товарного ринку. Подорожчання кредиту зменшує інвестиційний попит і крива IS₂ переміститься на IS_l;

• в результаті скоротяться обсяги виробництва до у₁ і ставка процента впаде до i₁.

Як видно з рис. 7.14, якщо Нацбанк збільшить грошову про­позицію, то ставка процента знизиться від і до i₂, крива LM зміститься на LМ₂, обсяг інвестицій зросте і виробництво збільшиться до у₂. При скороченні грошової пропозиції ставки процента зростають від і до і₁, інвестиції спадають, на товарному ринку скорочуються заплановані витрати і відповідно виробництво скорочується від у до у₁.

Рис. 7.14 - Грошово-кредитна політика в моделі IS - LM

(Скоротили кількість грошей в обороті – попит зменшився)

Нерівновага в моделі IS - LM

Рис. 7.15 - Комбінації нерівноважних станів товарного і грошового ринків

Рис. 7.16 - Механізм поетапного виходу товарного та грошового ринків із стану нерівноваги

63. Механізм функціонування грошового ринку.

64. Зміст фіскальної політики, цілі та інструменти. Державні витрати як елемент сукупного попиту. Мультиплікатор державних витрат.

65. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції.

66. Фіскальна політика і державний бюджет.

67. Державний борг та його вплив на національну економіку. «Ефект витіснення».

68. Грошова пропозиція та способи її вимірювання. Банківська система. Механізм створення грошей.

69. Центральний банк та його роль у національній економіці. Емісійна політика. Рівень монетизації. Суть монетарної політики Центрального Банку України.

70. Грошово-кредитна політика (ГКП) та її інструменти. Передавальний механізм грошово-кредитної політики.

71. Циклічність економічного розвитку, суть та причини. Типи економічних циклів. Економічний цикл та його фази. Економічна криза. Теорія “довгих хвиль” в економіці. Нециклічні коливання економіки.

72. Суть економічного зростання: типи, ресурси, темпи. Фактори економічного зростання. "Залишок Солоу". Графічний аналіз економічного зростання.

73. Моделі економічного зростання.

74. Теорія розвитку. Економічне зростання та економічний розвиток. Проблеми економічного зростання в різних групах країн. Закляте «коло бідності».

75. Макроекономічний аналіз інфляції. Форми відкритої інфляції.

76. Соціально-економічні наслідки інфляції.

77. Антиінфляційна політика держави.

78. Механізм функціонування ринку праці. Рівновага на ринку праці та її регулювання за неокласичною теорією.

79. Безробіття як відхилення від рівноваги.

80. Зв'язок безробіття та інфляції. Крива Філіпса.

81. Державне регулювання зайнятості. Соціальний захист безробітних. Особливості ринку праці та стан безробіття в Україні.

82. Механізм зовнішньоекономічної політики, її інструменти. Платіжний баланс. Валютний курс.

83. Міжнародний потік товарів та капіталів. Вплив зовнішньої торгівля на ВВП. Модель Мандела-Флемінга для відкритої економіки.

84. Корисність і уподобання в економічній теорії. Закон спадної граничної корисності. Криві байдужості, їх властивості. Карта кривих байдужості. Взаємозамінні та взаємодоповнюючі товари. Зона заміщення. Гранична норма заміщення.

Корисність - це здатність даного товару чи послуги задовольнити потребу споживача, бажання та уподобання.

Корисність товару – це здатність товару задовольняти споживача і приносити йому певну корисність. Не можна корисність порівнювати з користю. Наведемо невеликий приклад: ( наприклад користуванням автомобілем приносить нам корисність, а наприклад куріння навпаки - шкоду)

Корисність – явище суб’єктивне, індивідуальне. Його не слід ототожнювати з корисністю в суспільному розумінні. Звичайно, є чинники, які обмежують можливості споживача придбати для використання певні товари, це ціна товарів, котрі споживач хотів би купити, та обсяг його доходу. З огляду на свої прагнення придбати певну кількість товарів специфічного для кожного споживача ассортименту та власні бюджетні обмеження, споживач прагне таким чином використати свій бюджет, щоб максимізувати корисність від споживання тих благ, яким він надав перевагу, зробивши вибір на споживчому ринку товарів. Споживчий вибір здійснюється на основі смаків (уподобань) індивіда.

Смаки (уподобання) – це ієрархічна система цінностей людини стосовно тих благ, які задовольняють її життєві потреби. Кожна людина має свою певну систему цінностей.

Є типові характеристики уподобань споживача, які ви­користовуються у теорії мікроекономіки для осмислення по­ведінки споживача, коли він робить економічний вибір. Це певна упорядкованість або зіставність уподобань, рефлектив­ність, транзитивність, ненасичення, незалежність спожива­ча, монотонність, строга опуклість.

Ці характеристики настільки очевидні, що не потребують доведення і тому виступають як аксіоми.

Повна упорядкованість, або зіставність (comparability) уподобань означає, що для будь-якої пари наборів товарів А і В є три вірогідних варіанти ранжування індивідуальної ко­рисності:

кошик "А" має перевагу над набором "В";

кошик "В" має перевагу над набором "А";

кошик "А" і набір "В" однаково важливі.

Рефлексивність уподобань полягає в тому, що будь-який

набір не може мати переваги стосовно самого себе. Він може виявити перевагу тільки рефлектуючись в іншому наборі. Це означає, що індивід байдужий до вибору між двома однакови­ми наборами.

Транзитивність уподобань — певна послідовність у на­данні переваги певному наборові. Наприклад, якщо спожи­вач надає набору "А" перевагу порівняно з кошиком "В", але набір "В" для нього має перевагу порівняно з кошиком "С", то набір "С" не може мати переваги над кошиком "А".

Ненасиченість означає, що за інших незмінних умов спо­живач надасть перевагу більшій кількості блага порівняно з меншою.

Незалежність споживача. За цією аксіомою, задоволен­ня споживача залежить тільки від розміру вживаних ним благ і не залежить від обсягу благ, спожитих іншими споживача­ми. Це означає, що споживач розглядається як такий, якому не властиві ні почуття заздрощів, ні співчуття. Такі риси тео­рія поведінки споживача враховує при дослідженні зовнішніх ефектів.

Монотонність уподобань означає, що збільшення обсягу (кількості) благ із додатною корисністю у певному наборі благ робить цей кошик привабливішим для споживача, а збіль­шення благ з від'ємною корисністю в наборі робить кошик менш привабливим.

Благо з додатною корисністю — благо, яке бажане для споживача. Блага з від'ємною корисністю (антиблага) є не­бажаними для споживача. Приклад антиблага — забруднен­ня довкілля, продукти, що містять шкідливі для організму речовини і т. ін. Окремий індивід може вважати антиблагом і будь-яке благо, якщо воно не подобається або "душа не ле­жить" до певних продуктів чи видів діяльності (наприклад, яйця, гриби, заняття музикою, спортом тощо).

Строга опуклість (закон спадної граничної схильності до заміщення одного блага іншим) означає, що зі збільшенням кількості блага X відносно блага Y, кожна додаткова одиниця X компенсується все меншим скороченням блага Y. Тому кри­ва байдужості, яку ми розглянемо далі, має випуклу до по­чатку координат форму.

Принцип спадної граничної корисності називається першим законом Госсена, на честь нім. вченого-економіста Г. Госсена, який досліджував поведінку споживача на основі оцінки ним цінності економічних благ.

Цей закон формулюється так: корисність кожної наступної одиниці блага в певний момент менша корисності попередньої одиниці блага, або гранична корисність блага зменшується зі зростанням його споживання доти, доки не досягне нуля у точці повного насичення задоволення потреби.

Криві байдужості – альтернативні набори благ, які забезпечують однаковий рівень корисності. Нахил кривої байдужості

На рисунку зображена крива різних комбінацій Х та У у споживчих кошиках з однаковою сумарною корисністю для споживача. Це означає, що в будь-якій точці, розташованій на кривій байдужості (TU), споживач отримає однакову корисність від споживання набору, незалежно від того, буде це точка N, M, L, K, G чи якась інша.

Комбінація товарів Х та У, розташована вище кривої байдужості (точна F) має переваги над точками, розташованими по кривій. А корисність набору в точці Е менша, ніж у будь-якій точці кривої TU.

Можна зробити такий висновок: щоб корисність споживчого кошика В залишилася такою, якою вона є для набору А, потрібно, щоб для збільшення споживання товару X на 1 одиницю, споживач відмовився від 8 одиниць товару Y.

Розглянемо основні риси кривих байдужості:

Для будь-якої комбінації двох товарів є інші набори цих самих товарів, які мають однакову загальну корисність для споживача.

Крива байдужості має нисхідний нахил. Він пояснюєть­ся тим, що для збереження незмінної загальної корисності по кривій байдужості має бути зворотний зв'язок між товарами, що формують споживчий кошик. Тобто зменшення кількості одного товару в споживчому наборі має компенсуватися збіль­шенням кількості другого товару для збереження загальної корисності споживчого кошика.

Крива байдужості має опуклу до початку координат форму. Це означає, що нахил кривої байдужості стає плоскі­шим у міру наближення її до горизонтальної та вертикальної осей координат. Така конфігурація кривої байдужості — свідчення дії закону спадної граничної корисності. Рухаючись по кривій байдужості (рис. 4.2) згори донизу від точки N до М і т. д. від точки К до G, спостерігаємо, що чим менше у споживчому кошикові товару У, тим ціннішим він стає для споживача, тим важче споживач відмовляється від цього то­вару, сплачуючи за кожну одиницю відмови від товару Y біль­шу плату, яка вимірюється обсягом товару X. Наприклад, спо­живач відмовляється від восьми перших одиниць товару Y для збільшення товару X тільки на 1 одиницю. А при заміні кошика D на набір Е споживач готовий поступитися однією одиницею товару Y, збільшивши споживання товару X на 8 одиниць.

Описана поведінка споживача математично представле­на граничною нормою заміщення (MRS) одного товару іншим.

Гранична норма заміщення – показує, якою кількістю одного товару споживач го­товий пожертвувати заради збільшення споживання другого то­вару на одну одиницю за незмінного рівня загальної корисності

споживчого кошика.

Математично гранична норма заміщення має вигляд

Економічний зміст граничної норми заміщення полягає у визначенні кількості товару X, від котрої споживач готовий відмовитися (чи якою здатний пожертвувати), щоб придбати додаткову одиницю товару У, залишаючись при цьому на кривій споживчої байдужості.

Графічно гранична норма заміщення визначається танген­сом кута нахилу дотичної до кривої байдужості в точці, яка показує певну комбінацію товарів X та У (рис. 4.3).

На рис. 4.3 гранична норма заміщення блага У благом X дорівнює tga, коли споживач має 5 одиниць блага У і 2 оди­ниці блага X.

Множину кривих байдужості називають картою кривих байдужості (рис. 4.4).

Карта кривих байдужості вказує на можливість для спо­живача вийти за межі однієї кривої байдужості й перемісти­тися на іншу. Вона будується на іншій передумові, ніж одна крива байдужості, де ми припускали, що для неї залишається незмінною загальна корисність. Карта кривих байдужості долає це обмеження. Кожна із кривих байдужості карти має особливу, відмінну від інших кривих, загальну корисність. Припустимо, що для кривої Тиг вона дорівнює 2, для TU2 = З, а для TUз = 4, отже TU3 > TU2 > TUV

Кожна крива карти має незмінну загальну корисність, од­нак кожна крива карти має корисність, відмінну від корисності інших кривих. На рис. 4.4 представлено три кривих байдужості. Точки А і В на кривій TUl мають однакову ко­рисність для споживача. Точка С має для нього переваги по­рівняно з А і В, оскільки має більшу корисність. Точка D має перевагу порівняно з точкою С. Із цього випливає, що будь-яка точка (комбінація товарів) на кривій TU3 є бажанішою для споживача, ніж будь-яка точка на кривій TU2, а будь-яка точка на кривій TUX є менш привабливою, ніж на кривій TU2. Це означає: що, по-перше, чим вище від початку координат розміщена крива байдужості, тим більшу корисність для спо­живача вона відображає. По-друге, криві на карті байдужості ніколи не перетинаються. По-третє, карта кривих байдужості показує тільки порядкове ранжирування кошиків за корисністю. Але вона не дає відповіді на запитання, наскільки один кошик має перевагу над іншим.

Взаємозамінними - називаються ті товари, які споживач може замінити один товар на інший, при цьому корисність від цього залишатиметься сталою. До таких товарів наприклад можна віднести мінеральну воду та сік. Цей приклад показує нам, що якщо на ринку товарів підвищиться ціна на мінеральну воду, то споживач може її запросто замінити соком, при цьому корисність від покупки не зменшиться.

Для абсолютних замінників MRSXY=const.

Є ще такі товари які доповнюють один одного. Наведемо один приклад з взаємодоповнюючих товарів ( автомобіль є основним товаром, для того щоб він рухався йому потрібно бензин. Отже авмомобіль і бензин будуть взаємодоповнювальними товарами.

Взаємодоповнювальні товари - це ті товари, які споживаються разом.

Криві байдужості матимуть вигляд прямих і які будуть паралельні одній з осей тоді, коли споживач буде байдуже ставитися до одного із товарів які споживатиме.

85. Бюджетне обмеження і можливості споживача. Рівновага споживача.

Рівновага споживача

Споживач максимізує корисність при наявності певних бюджет­них обмежень, тому завданням моделі поведінки споживача є пояс­нення того, як на його вибір впливають уподобання, дохід і ціни на товари. Для наочної демонстрації процесу вибору сумістимо на од­ному графіку карту кривих байдужості та лінію бюджетних обме­жень якогось споживача (рис. 2.7). Як бачимо, лінія бюджетних обмежень перетинає криву байдужості, що відповідає корисності и в точках А₁ і А_г Це означає, що дохід споживача при максимальному використанні дає змогу придбати як перший, так і другий набір. Чи буде це означати, що в точках А₁ і А, споживач отримає максималь­ну корисність, яка доступна йому при існуючих бюджетних обме­женнях? Очевидно, що ні. Адже будь-яка точка, що лежить на відрізку АдА., буде доступна споживачеві і матиме корисність більшу, ніж її., оскільки більш віддалена від початку координат. Максимальна ко­рисність, яка доступна при заданому бюджеті, досягається тоді, коли споживається комбінація товарів, що відповідає точці, де бюджетна лінія дотикається до найвіддаленішої від початку координат кри­вої байдужості.

Рис. 2.7. Рівновага споживача

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних то­варів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обме­женні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

Рівновазі споживача можна дати геометричне тлумачення. Якщо рівновага досягається у точці дотику лінії бюджетних обмежень I₁до кривої байдужості II',, то це означає, що у точці Л₃ нахил цих двох ліній збігається (довідково: нахил кривої у будь-якій точці відповідає нахилу дотичної, проведеної до неї у цій точці). Тоді

Ми_х/Ми_у = Р_х/Р_у, (2.8)

або

Ми_х/Р_х - Ми_у/Р_г (2.9)

Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме два види товару таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні. Цей підхід називається еквімар-жинальним принципом.

Рівновага споживача, при якій він придбає обидва товари, нази­вається внутрішньою. Однак може статися, що споживач буде мак-симізувати свою корисність, зупинившись на придбанні лише одно­го товару. Така рівновага називається кутовою. Наприклад, хтось із студентів вирішив обмежити споживання борошняних виробів, тоді кут нахилу кривої байдужості значно зросте, і в жодному місці лінія бюджетних обмежень не зможе бути дотичною. Рівновага буде досягатися в точці, яка відповідає максимально можливій кількості котлет, що може придбати студент залежно від його бюджету (рис. 2.8).

У наведеному прикладі кутова рівновага може перетворитися у внутрішню, коли ціни значно знизяться на пиріжки чи значно зро­стуть на котлети. Якщо споживач взагалі не бажатиме відмовляти­ся від котлет заради пиріжків, то крива байдужості матиме вигляд вертикальної прямої, і перехід від кутової рівноваги до внутріш­ньої буде взагалі неможливий.

Виключно кутовою рівновага споживача буде і тоді, коли один з товарів є антиблагом, тобто таким, що має від'ємне значення корис-

ності для споживача. У цьому разі зміниться сам характер кривої байдужості: замість спадної вона стане зростаючою. Наприклад, через якесь захворювання споживач взагалі не може вживати м'ясо, тоді його приваблюватиме той набір, де менше котлет, а рівновага (мак-симізація корисності) досягатиметься у точці, що відповідає макси­мальній кількості пиріжків, .яку він може придбати, виходячи з бюджету. Адже споживач ніколи добровільно не придбає антибла-го. Зауважимо, що практично кожен товар може перетворитися на антиблаго, коли він доступний у такій кількості, що повністю задо­вольняє потреби споживача. Точка, в якій споживач перестає роз­глядати додаткове споживання як таке, що приносить йому користь, називається точкою насичення.

Яг

Треба звернути особливу увагу на споживання товарів, що іде­ально доповнюють один одного, тобто, коли ефективне споживання одного товару без певної кількості іншого взагалі неможливе (авто­мобілі та номерні знаки, черевики та шнурки до них тощо). У цьому випадку ні зміна співвідношення цін, ні дохід споживача не вплива­тимуть на співвідношення цих товарів у наборі, який обирає спожи­вач (рис. 2.9).

Рис. 2.9. Рівновага споживача для ідеально комплементарних благ

Теорія споживацького вибору має широке практичне застосуван­ня. Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослі­дження. Прогнозування поведінки споживача, розуміння механіз­му прийняття ним рішення про вибір того чи іншого набору то­варів дають змогу опрацьовувати ефективнішу стратегію фірми та приймати більш обґрунтовані економічні рішення.

Бюджетні обмеження

Як зазначалося, вибір споживача залежить не тільки від його уподобань і переваг, а й від бюджету. Бюджет — це кількість гро­шей, яка доступна споживачеві для витрат у певний період часу. Дохід споживача та купівельна сила грошей (тобто ціни товарів) визначають бюджетні обмеження споживача.

Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемо деякі обмеження:

• весь дохід споживач витрачає тільки на придбання товарів X та У (у нашому випадку — це котлети та пиріжки);

• споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попе­редні заощадження;

— споживач не дає та не бере кредити.

У цьому випадку дохід споживача (I) дорівнюватиме всім його витратам: I = Р_ХQ_Х + Р_у Q_у,

Лінія бю­джетних обмежень, що міститься на цьому графіку, показує всі ті набори товарів X та У, які бюджет споживача дає змогу йому при­дбати. Якщо споживач захоче придбати набір, що відповідає коор­динатам точки N₇, то бюджет не дозволить йому цього зробити; якщо він зупиниться на наборі N₈ , то не витратить усі кошти, що у нього є.

Оскільки лінія бюджетних обмежень пряма, вона має постійний нахил, який можна виразити через граничну норму заміщення:

^{MRS = -AQ}_Y^/Q_X ^{- P}_X^/P_Y^{. (2.7)}

Чим крутіша лінія бюджетного обмеження, тим більшою кіль­кістю товару У треба пожертвувати для отримання додаткової оди­ниці товару X.

Зміна доходу та цін на товари змінює положення лінії бюджетного обмеження. Якщо змінюється дохід, то крива пересувається вправо (збільшення доходу) чи вліво (зменшення доходу). При цьому кут на­хилу лінії залишається незмінним. Навпаки, якщо змінюється ціна на продукт, то це призводить до зміни кута нахилу лінії: він збільшуєть­ся при зростанні цін на товар X та зниженні цін на товар У і змен­шується, якщо на ринку складається протилежна ситуація (рис. 2.6).

Побудова кривої байдужості споживача та лінії його бюджетних обмежень дає змогу визначитися з положенням рівноваги споживача.

86. Реакція споживача на зміну доходу. Крива «дохід-споживання».

Вибір споживача залежить не лише від його уподобань, але і від рівня доходу. Збільшення доходу призводить до переміщення бюджетної лінії вправо або вгору.

Крива "доход - спожи­вання" - це крива, яка прохо­дить через всі точки рівноваги споживача, пов'язані з різними рівнями дохо­ду, і показує співвідношення між доходом споживача і кількістю товарів, що купуються.

Траєкторія кривої "доход - споживання" залежить від типу благ. У дано­му випадку рис. 6.1 відображає найпоширенішу ситуацію реального життя, коли зі зростанням доходу відбувається збільшення споживання всіх товарів. Це означає, що всі споживані товари належать до нормальних благ. Крива "доход - споживання" для нормальних благ є монотонно зростаючою

Рис. 6.2 ілюструє випадок, коли товар X спочатку виступає для споживача як нормальне благо (до

обсягу Х_ъ), а з певного "критич­ного" рівня доходу (I₃) і за пода­льшого його підвищення до І₄ оцінюється ним вже як нижче бла­го. Крива "доход - споживання" від точки Е*з відхиляється ліво­руч, відображаючи скорочення споживання товару X. Для ниж­чих благ крива "доход - спожи­вання" набуває від'ємного нахи­лу

Теоретично можливий варіант, ко­ли споживання блага не залежить від рівня доходу (рис. 6.3). Такі товари називають нейтральними. Крива "до­ход - споживання" для нейтральних благ має вигляд вертикальної лінії.

За допомогою моделі "доход -споживання" можна охарактеризувати зміну індивідуального попиту на пев­не благо.

Перенесемо рівноважні об­сяги споживання товару ^ґ для випад­ку нормальних благ (рис. 6.4.а) в сис­тему координат "ціна - обсяг попиту" (рис. 6.4.6). За умови незмінності ціни кожен обсяг товару X має на кривій попиту лише одну точку. Обсяг Х_{ розміщений на кривій попиту D_x, a обсяг X₂, що відповідає вищому доходу 12, вже розташований на іншій кри­вій попитуD₂, і далі відповідно по­пит споживача за будь-якого вищого рівня доходу буде зростати. На гра­фіку попиту це виглядає як зміщення кривої попиту праворуч. Таким чи­ном, зміна доходу споживача спри­чиняє зміни у попиті на товар, впливаючи як нецінова детермінан­та, і зміщує криву попиту.

Узагальнена модель "доход -споживання" на основі розширеного бюджетного обмеження може бути використана для побудови кривих Енгеля, названих так на честь німе­цького економіста і статистика Е.Енгеля.

Криві Енгеля характеризують залежність обсягу споживання това­ру від доходу споживача.

Оскільки в узагальненій моделі на вертикальній осі (за умовиX = 0 ) видатки на всі інші товари стають рівними доходу / , то криву Ен-геля можна побудувати безпосередньо на моделі "доход - споживання", ви­значивши параметри рівноважних обсягів споживання товару X по відно­шенню до відповідних рівнів доходу /,,/,, /₃. На рис. 6.4.а. крива Енгеля

показана пунктиром вище кривої "доход - споживання".

На рис. 6.5 подана серія кривих Енгеля для нормальних, нижчих та ней­тральних благ. Порівняння графіків 6.1, 6.2, 6.3, 6.4.а), 6.5 показує, що криві Енгеля і криві "доход - споживання" мають однаковий характер залежності від доходу: для нормальних благ обидві є висхідними і мають додатний на­хил, для нижчих - відхиляються ліворуч і набувають від'ємного нахилу, а для нейтральних є вертикальними.

Криві Енгеля мають неабияке практичне значення. Наприклад, вони мо­жуть надати інформацію стосовно груп населення з відповідними доходами, для яких реклама певних товарів буде найбільш ефективною. Зокрема, попит на меблі чи автомобілі дуже еластичний за доходом, тому реклама цих това­рів повинна орієнтуватись на верстви населення з високими доходами.

87. Реакція споживача на зміну цін. Крива «ціна-споживання». Товар Гіффена.

Якщо ціна блага Х зростає, споживач, згідно закону попиту, зменшує споживання цього блага.

Загальний ефект від зміни ціни може бути розділений на два окремих ефекти: ефект доходу та ефект заміщення. При зміні абсолютних цін змінюються відносні ціни на блага (Px/Py). У випадку, коли ціна на благо Х зростає, то це благо стає більш дорогим відносно блага Y, відповідно споживач скорочує споживання блага Х і збільшує споживання блага Y.

Ефект заміщення — зміна обсягу попиту, спричинена зміною відносної ціни товару при незмінному реальному доході. Одночасно, в результаті зростання ціни одного з благ загальна сума благ, яку споживач може придбати на грошовий доход, зменшується, тобто зростання цін знижує реальний доход. При падінні цін реальний доход зростає.

Ефект доходу — зміна обсягу попиту, спричинена зміною реального доходу при незмінності відносних цін.

Інтерпретація ефекту впливу зміни цін на споживання існує в двох варіантах: за Дж. Хіксом та за Є. Слуцьким. Розкладання тзагального результату зміни ціни на ефекти доходу і заміщення за Хіксом і за Слуцьким відрізняється трактуванням реального доходу.

Згідно Хіксу, різні рівні номінального доходу, що забезпечують один і той же рівень задоволення, представляють однаковий рівень реального доходу. За Слуцьким постійний рівень реального доходу забезпечує лише той рівень номінального доходу, який достатній для придбання одного й того ж набору благ. За Слуцьким для незмінності реального доходу необхідно зберегти той же самий набір товарів, що і до зміни ціни, а не зберегти попередній рівень задоволення, як за Хіксом.

Дослідження поведінки споживача в залежності від зміни цін на товари здійснюється за допомогою лінії «ціна-споживання».

Лінія «ціна-споживання» з’єднує різні точки рівноваги споживача, що утворюються при зміні цін.

Для різних видів супутніх товарів лінія «ціна_споживання» буде мати різний нахил.

1. Лінія «ціна-споживання» для товарів, які є взаємодоповнюючими, буде мати додатний нахил (ціна товару Х зменшується) (рисунок 4.29).

Рисунок 4.29. Лінія «ціна-споживання» для взаємодоповнюючих товарів

2. Лінія «ціна-споживання» для нейтральних товарів буде горизонтальною лінією (ціна товару Х зменшується) (рисунок 4.30).

Рисунок 4.30. Лінія «ціна-споживання» для нейтральних товарів

3. Лінія «ціна-споживання» для товарів, які є взаємозамінними, і ціна товару Х зменшується (рисунок 4.31).

Рисунок 4.31. Лінія «ціна-споживання» для взаємозамінних товарів

88. Ринковий попит, фактори зміни.

Ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни.

Попит відображає ряд альтернативних можливостей, які можна відобразити в формі таблиці. Він показує ту кількість продуктів, на яку (при інших рівних умовах) буде пред’явлений попит при різних цінах. Попит переважно розглядається з позиції відносності ціни , іншими словами, ми вважали, що попит показує кількість продукту, яку споживачі будуть купувати за різними можливими цінами. В такій же мірі вірно і іноді і корисніше розглядати попит із кількісної точки зору.

Крива попиту. Р — це ціна, Q — це кількість.

Крива ринкового попиту показує загальний обсяг попиту всіх споживачів при будь-якій ціні (рис.1).

Крива попиту показує вірогідну кількість товару, який вдається продати за певний час та за певною ціною. Що еластичніший попит, то вища ціна може бути встановлена на товар.

Залежність попиту від ціни розглядається як закон попиту, що виражає : 1) обернену залежність між ціною та кількістю товарів, які купують; 2) поступове збільшення попиту на на даний товар.

Вперше графічну залежність кількості товару на який є попит від її ціни зобразив анг. вчений економіст А.Маршал у 1890 році.

На величину попиту, тобто на пересування точки по незмінній кривій попиту, впливає виключно ціна товару- Всі інші фактори, від яких залежить кількість товару, що споживачі готові придбати, належать до нецінових. їхня дія призводить до пересування самої кривої попиту на графіку вправо (збільшення попиту) чи вліво (зменшення попиту).

До нецінових факторів ринкового попиту належать:

— зміна споживацьких переваг під впливом зміни потреб споживача, моди чи реклами;

— зміна цін на інші товари, зокрема товари субститути чи товари-комплементи;

— кількість споживачів, які виходять на ринок цього товару;

— цінові очікування покупців;

— доходи споживачів.

89. Ринкова пропозиція, фактори зміни.

Вплив зміни п-ту на ціну рівноваги:

2.вплив зміни ціни п-ції на ціну рівноваги:

3.Вплив на цінову рівнов. Одночасного зростання п-ту та п-ції.

4.Вплив на ціну рівнов. Одночасного скорочення п-ту та п-ції:

5.Вплмв на ціну одночасного зрост. П-ту та п-ції.

6.вплив на ціну рівнов одночасного зростання п-ції та скороч п=ту

90. Ринкова рівновага та її характеристики. Павутиноподібна модель ринкової рівноваги.

Ринкова рівновага існує тоді, коли немає тенденції до зміни рин­кової ціни чи кількості товарів, які продаються. Якщо ринок перебуває в рівновазі, ціна товару така, що кількість товару, яку покупці хочуть придбати, точно збігається з кількістю товару, яку продавці хочуть запропонувати.

Поєднаємо лінії попиту і пропозиції на одному графіку (графік 2.5).

Лінія DD є графічним зображенням функції попиту від ціни, лінія SS - функція пропозиції від ціни. Координатами точки Е є рівноважна ціна Р_E та рівноважний обсяг Q_Е. В цій точці досягається рівність:

Q_Е = Q_S = Q_D, де Q_S - обсяг пропозиції; Q_D - обсяг попиту.

Ринок перебуває в рівновазі, коли обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції за певної ціни. Криві попиту і пропозиції дають змогу знай­ти відповіді на запитання: як багато блага буде споживати домашнє господарство за кожної можливої ціни; скільки товарів готова буде запропонувати для продажу фірма за різних цін.

Спробуємо визначити ціну і кількість реалізованого товару, за який встановиться рівновага.

На графіку 2.5 площа між осями ціни та кількості, на якій розміщені криві DD і SS, являє собою ринковий простір. Він поділяється на чотири сектори

1. - «мертвий» сектор ринку, на якому інтереси і покупців, і продавців не реалі­зуються.

2. - сектор можливих продаж, але неможливих купівель. Тут існують тільки інтереси продавця.

НІ - сектор можливих купівель, але не­можливих продаж, де існує тільки інтерес покупця.

IV- сектор можливих купівель і продаж даного товару. Але всі точки угод нестійкі, окрім однієї. Це точка рівноваги Е.

Рівноважна ціна - це ціна, яка врівноважує попит і пропозицію внаслідок дії конкурентних сил..

Павутиноподібна модель ринкової рівноваги

Досягнення стану рівноваги — це не одноразовий акт, а процес. Розглянемо один із прикладів моделей такого процесу.

Досить часто продавці розробляють свою цінову стратегію, базуючись на минулому досвіді. Припустімо, продавці сподіваються, що в наступному періоді ціни, за якими вони успішно реалізували продукцію в попередньо­му періоді, залишаться незмінними. Коригування обсягу виробництва при уточненні цін неможливе. Отже, обсяг пропозиції Qs_t поточного періоду t залежить від ціни товару в попередньому періоді (t-1):

Q_st= f_s(P_t-1) (2.9)

Розглянемо проблему досягнення рівноваги графічно (мал. 2.9). Лінія попиту D відображає ситуацію поточного періоду: споживач знає, скільки та за якою ціною він бажає купити сьогодні, тобто

Q_Dt = f_D(P_t) (2.10)

Нехай ціна в початковий період встановилася на рівні Р₀. Прийнявши це значення за ціну наступного (поточного) періоду, фірма виробить Q₁, одиниць продукції, але споживач за такою ціною готовий мати лише Q₀. Кількість Q₁, яку продавець запропонував на ринку, може бути реалізована лише за ціною Р₁ Далі, за тією ж логікою, можна продовжити рух (на графіку його зображено стрілками) і, нарешті, потрапити до рівноважної точки Е (або ж максимально наблизитися до неї). Варто відмітити, що в даному випадку рух до рівноважної точки став результативним, оскільки нахил лінії пропози­ції перевищує нахил лінії попиту. Якщо ж лінія пропозиції пологіша в по­рівнянні з лінією попиту, то рівноваги можна й не досягти. За умови, коли нахили обох ліній рівні між собою, відбуватимуться коливання навколо точки рівноваги, без наближення до неї. Описана модель називається павукоподібною моделлю.

91. Державне регулювання ринкового ціноутворення та його наслідки.

Основними інструментами впливу держави на процес ринкового ціноутворення є система оподаткування та надання субсидій. Розглянемо вплив податків на ринкову рівновагу(2.19) Точка Ео є ринковою рівновагою до запро­вадження податку. Внаслідок встановлення податку' (акцизу) у розмірі Т грош, од. з одиниці проданої продукції лінія пропозиції зміщується вгору на величину' податку (Зо 81), оскільки тепер кожна одиниця проданої продукції коштує виробнику на Т гроги, од. дорожче. Попит і пропозиція вирівнюються за ціною Рі, з якої виробнику дістається тільки Рs = Р₁- Т. Внаслідок цього зменши­лись і обсяг попиту, і обсяг випуску, отже, нова рівноважна кількість менша від первісної.

Щоб установити, як вплинув податок на добробут суб’єктів ринку, необхідно визначити зміни надлишків споживачів і виробників. До запровадження податку споживацький надлишок дорівнював площі а + Ь + с, а після його запровадження дорівнює площі а, тобто втрати споживачів відповідають площі Ь + с. Надлишки виробників ско­ротилися з величини, що представлена площею d + e +f до величини, шо відповідає площі f тобто їхні втрати відображені площею d + e, Величина зібраних податків дорівнює площі b + d яка менша від сумарних втрат споживачів І виробників. Площа с + е являє собою чисті втрати суспільства від запровадження податку (втрати «мертвого вантажу»).

Наслідки дотації одиниці реалізованої продукції в розмірі H грош.од. показані на графіку 2.20

Без дотації ринкова рівновага вста­новлюється в точці Ео. Дотація для ви­робника рівнозначна тому, що частину виробничих задірат держава бере на себе, і тому лінія пропозиції зміщується вниз на величину дотації (Sо –S₁). Рівноважною стає комбінація P₁,Q₁ Для покупців ціна знизи­лася(P₁<P₀)., що збільшило обсяг попиту, а для продавців підвищишся, що збільшило обсяг пропозиції. В результаті рівноважна кількість зросла.

Суму виплаченої державою дотації відображено площею . а + Ь + с+ d + e. Виграш виробників у вигляді приросту їхнього ашдмшку дорівнює площі а + Ь, а виграш споживачів відповідає площі е. Площа с показує чисті втрати суспільства, що виникають дшслідок наданих дотацій виробникам.

Таким чином, вплив держави на процес ринкового ціноутворення ш допомогою оподаткування або дотації виробництва знижують «шюмічну ефективність функціонування ринкового механізму. Це, «шк, не виключає можливості використання названих інструментів ди досягнення деяких соціальних цілей.

Одним із інструментів опосередкованого впливу держави на рейкову ціну є мита {тариф на імпорт),експортні субсидії(протележність миту).

92. Поняття еластичності в мікроаналізі:

Спостерігаючи за поведінкою покупців і продавців на ринку, ми можемо помітити, що вони орієнтуються не лише на зміну ціни, але враховують та­кож свій доход, смаки, моду, наявність замінників та ін. Тому їх реакція на зміну певних умов буде різною. Для одних товарів навіть незначна зміна ціни або доходу може спричинити значні зміни в обсягах покупок і продаж, а для інших товарів навіть значне підвищення або зниження ціни чи доходу буде мало помітним.

Ступінь чутливості функціонально пов'язаних між собою величин можна вимірювати в абсолютних показниках як похідну функції у = f(x)

Або ж її можна вимірювати у відносних показниках як співвідношення про­центних змін. Відносний показник мас перевалі, оскільки не залежить від одиниць вимірювання. Тому в економічному аналізі частіше застосовується саме показник процентних змін, який дістав назву еластичності.

В залежності від досліджуваного явища та чинників, які викликають його зміни, розрізняють багато видів еластичності:

• чутливість покупців і продавців до зміни цін товарів відображають такі види як цінова еластичність попиту і цінова еластичність пропону­вання - вони визначають процентну зміну обсягу попиту чи пропонуван­ня, спричинену однопроцентною зміною ціни даного товару;

• • вплив зміни нецінових чинників на обсяги попиту чи пропонування ви­значають такі види як еластичність попиту за доходом, перехресна еластичність попиту та пропонування та ін. - вони показують, на скі­льки процентів змішуються криві попиту або пропонування від зміни від­повідного чинника на один процент;

• чутливість обсягів виробництва визначається еластичністю виробничої функції за факторами виробництва, еластичністю інвестицій за ставкою проценту і т. ін.

Отже, еластичність - як міра чутливості функціонально пов'язаних величин - обчислюється як співвідношення процентних змін залежної і неза­лежної змінних.

93. Виробнича функція та її властивості. Виробнича сітка. Ізокванта. Закон спадної граничної продуктивності. Сукупний, середній та граничний продукт.

Виробнича функція — це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально мож­ливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

де Q — обсяг виробництва; L — затрати праці; К — затрати капіталу; М — матеріали.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використо­вуваних ресурсів:

1. Існує межа для збільшення обсягів виробницт­ва, яке може досягатися зростанням затрат одного ре­сурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, К,  а зростає тільки

2. Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кож­ного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів ви­робництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналі­зуючи залежність обсягів виробництва лише від кіль­кості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку — таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів ви­робництва (табл. 5.1).

Легко помітити, що однакові обсяги продукції можуть бути отримані при різних співвідношеннях фак-

торів виробництва: 150 шт. при К = 300; L = 200  та при К = 200; L = 300; 210 шт. при К = 400; L = 200 та при К = 300; L = 300 тощо. Можна графічно пока­зати ті комбінації факторів виробництва, що дають однаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива називається ізоквантою (рис. 5.2) .

Ізокванта — це крива, що відображає різні варі­анти комбінацій ресурсів, які можуть бути викорис­тані для виробництва заданого обсягу продукції. Ізо-кванти подібні до кривих байдужості. Так само, як криві байдужості відображають альтернативні варіан­ти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтерна­тивні варіанти комбінацій затрат ресурсів для вироб­ництва певного обсягу продукції.

Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпе­чать обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації mi обсяг виробництва перевищить заданий.

Закон спадної граничної продуктивності полягає в тому, що, починаючи з пев­ного обсягу збільшення використання одного з факто­рів виробництва, в той час як інші фактори залиша­ються    незмінними,    супроводжується    зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, що збільшення обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється  тільки  один  фактор,  Точка  зменшення граничної продуктивності — це межа використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає зменшуватися.

Дія закону спадної граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти за приклад вирощування кар­топлі на присадибній ділянці чи дачі. Якщо вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нор­мального рівня, то кількість зібраної картоплі зросте у меншій пропорції. Якби такої  залежності не існува­ло, то все сільське господарство світу можна було б помістити на одному гектарі землі, сконцентрувавши там усі витрати праці.

Щоб з'ясувати, як впливають зміни співвідношення капітала та праці на ефективність їх використання, є ряд понять, що характеризують результати виробництва:

— сукупний продукт змінного фактора вироб­ництва (у нашому випадку праці — TPL) — це кіль­кість продукції, що виробляється при певній кількос­ті цього фактора за інших незмінних умов;

— середній продукт, змінного фактора виробни­цтва      це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка ви­користовується у виробництві:  Цей по­казник можна вважати продуктивністю змінного фак­тора;

— граничний продукт змінного фактора — це зміни за інших рівних умов сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одини­цю:р

94. Взаємозаміщення факторів виробництва. Зона технічного заміщення. Гранична норма технічного заміщення.

Гранична норма технологічного заміщення працею капітала (MRTSLK) визначається величиною капіталу,що може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи збільшення чи зменшення виробництва. Цей показник подібний до граничної норми заміщення,що використовується при аналізі поведінки споживачів.

MRTSLK= -(зміна К/зміна L).

Випукла форма ізоквант показує, що гранична норма технологічного заміщення працею капіталу зменшується по мірі руху по ізокванті. Це означає,що кожна година праці може заміщувати все менше і меншу кількість годин роботи машин, коли капітал витісняється працею, а виробництво залишається на тому ж самому рівні.Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення в тому, що фактори доповнюють один одного.Взаємодоповнення факторів вир-ва - одна з основних передтеч теорії виробництва. Можливості взаємозаміщення факторів вир-ва знаходяться в діапазоні від випадку, коли фактори ідеально взаємозамінні, до виробничої функції із жорстко фіксованою пропорцією їх використання.

А капіталу працею

Досі ми розглядали виробничі функції коротко- та довго­строкового періодів, припускаючи незмінність технологічного процесу. Наразі ми маємо дослідити вплив змін у технології на виробничу функцію. Зміни в технологіях можуть відбуватися або в бік їх поліпшення, або ж погіршення в результаті природних катаклізмів, політичних потрясінь і т. ін. Оскіль­ки погіршення технологій пов'язане з екстремальними ситуа­ціями, ми їх розглядати не будемо. Об'єктом нашого дослі­дження буде поліпшення технологій, властиве нормальному | руху суспільного та економічного процесу, оскільки, справді, в нормальних умовах знання суспільства про методи здійснен­ня виробничих процесів постійно вдосконалюються. Голов­ною метою технологічних удосконалень є вплив на зростання продуктивності економічних ресурсів.

Вплив зміни технології в бік її поліпшення для коротко­строкового періоду виявляється в тому, що заданий обсяг випуску можна забезпечити використанням меншого розміру одного із ресурсів (змінного), тоді як обсяг іншого ресурсу залишається незмінним. Або ж, інакше кажучи, можливо збільшити загальний обсяг випуску за незмінного розміру змінного ресурсу.

Для довгострокового періоду, в якому змінюються всі ресурси виробництва, зростання обсягів введених ресурсів зумовлює прискорене розширення виробництва. Такий результат не є безумовним. А збільшення величини випуску при незмінному обсязі ресурсів або виробництва того самого обся­гу випуску за меншого обсягу ресурсів залишається результа­том технологічного впливу на виробничу функцію і в довго­строковому періоді.

Графічно вплив технологічного прогресу на виробничу функцію зображається зміщенням кривої ізокванти ліворуч всередину до початку координат (рис. 5.7).

На рис. 5.7 ізокванта Q₁ = 10 відображає виробничу функ­цію до запровадження нових технологічних змін, а ізокванта Q₂ ⁼ 10 — після запровадження технологічних новацій. Вона К^4-показує, що обсяг випуску 10 одиниць на ізокванті Q₂ дося­гається використанням меншого розміру праці, адже точкам А₁ і А₂ відповідає величина випуску 10 одиниць і обсяг капіта­лу К₀. Але в першому випадку для обсягу випуску 10 одиниць знадобилось L₁одиниць праці, а в другому — тільки L₂ де, L₁>L₂

Заміщення факторів виробництва

Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення можливостей заміщення одного фактора виробництва іншим у процесі їх використання. Гранична норма технологічного заміщення] працею капіталу (MRTS_LK) визначається розміром капіталу, який може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи при цьому зміни обсягів виробництва:

MRTS_LK = -AK/AL. (5.2)

Форма ізокванти (випукла до початку системи координат) показує, що гранична норма технологічного заміщення зменшується при просуванні вниз уздовж ізокванти. Це означає, що кожна година людської праці здатна замінити все меншу кількість капіталу. Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення поля­гає в тому, що фактори виробництва мають властивість доповнювати один одного. Кожен з них не може робити те, що може робити інший, або якщо й може, то гірше.

Граничну норму технологічного заміщення факторів виробниц­тва можна розрахувати не тільки через зіставлення їх приростів, а й через граничні продукти. Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К₁ до К₂ та зростанні кількості праці з L₁ до L₂ (див. рис. 5.2) вироб­ник залишається на тій самій ізокванті, то справедливою буде така рівність:

AL MP_L = АК МР_К.

Тоді

MRTS_LK = AK/AL = MPJMP_K. (5.4)

Оскільки залежність (5.4) характеризує нахил ізокванти в кожній точці кривої, то в подальшому вона буде використана для обґрунту­вання точки рівноваги виробника.

Хоча спадна гранична норма технологічного заміщення працею і капіталу властива для абсолютної більшості виробничих процесів,! існує цілий ряд винятків, де ця залежність дещо інша. Розглянемо кілька з них.

1. Фактора виробництва можуть використовуватися лише у певній пропорції. Прикладом є співвідношення комп'ютерів та операторів ПЕОМ. Якщо кількість годин роботи комп'ютера протягом робочого дня фіксована, то збільшення кількості операторів не j приведе до зростання обсягів продукції. Справедливим буде також_: зворотне твердження: при фіксованій кількості операторів немож­ливо досягти зростання обсягів виробництва за рахунок збільшеннякількості комп'ютерів. У цьому випадку ізокванта матими щі гляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення дорІЦі нюватиме нулю (рис. 5.7).

2. Повне заміщення факторів виробництва. За такої умінні ізокванта мала б вигляд прямої лінії з постійним нахилом, лпнИ дорівнює 1. Однак цю ситуацію слід розглядати лише як теоретичну абстракцію: в реальному житті повне заміщення факторів вирві ництва в принципі не можливе.

K

Q₃

Q₂

Q₁

L

95. Постійна, спадна та зростаюча віддача від масштабу виробництва. Крива „шлях розвитку”

Якщо обсяги використання факторів виробництва змінюються не в проти­лежних напрямках, а в одному і тому ж, тобто коли фірма збільшує викорис­тання всіх вхідних ресурсів, відбувається зміна масштабів виробниц­тва. Фірма переходить на нові обсяги виробництва у довгостроковому пе­ріоді.

Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу, тобто співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів вироб­ництва. Тут можливі три випадки.

• Якщо темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зрос­тання обсягів ресурсів, має місце зростаючий ефект масш­табу. В цьолгу випадку вигідно будувати великі підприємства, на­приклад, в енергопостачанні.

• Якщо обсяги виробництва зростають тими ж темпами, що і обсяги ви­користовуваних ресурсів, має місце постійний ефект масш­табу. В цьому випадку гранична і середня продуктивність залиша­ються незмінними.

• Якщо зростання обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги залучених ресурсів, має місце спадний ефект масштабу.

У технологічних процесах з частковою замінністю факторів виробництва, які описуються функцією Кобба-Дугласа, характер ефекту масштабу показу­ють константи а і :

• якщо + = 1, ефект масштабу постійний;

• якщо + > 1, має.місце зростаючий ефект;

• якщо + < 1, ефект масштабу є спадним.

Характер ефекту масштабу також показує графічна інтерпретація функції виробництва, представлена на рис. 10.7.а). У даному виробничому процесі праця і капітал застосовуються у співвідношенні: 3 години праці до 1 години експлуатації машин. Пунктирна пряма ОС ілюструє різні комбінації праці і капіталу. Відрізок АВ показує, що фірма має зростаючий ефект масштабу. Найнижчої ізокванти з обсягом випуску 10 одиниць фірма досягає, викорис­товуючи 3 години праці і 1 годину машинного часу. Подвоєння вхідних ре­сурсів (6 Ь + 2 К) збільшує обсяг виробництва в 3 рази (до ЗО одиниць), далі зі збільшенням ресурсів у 1,5 рази (9 Ь +3 К) фірма досягає ізокванти 60, тобто подвоює обсяги продукції. В проміжку між точками В і С прояв­ляється спадний ефект масштабу.

Н а графіку 10.7.а) зростаючий ефект масштабу відображається більш

щільним розташуванням ізоквант, спадний - їх віддаленням одна від одної. За наявності постійного ефекту ізокванти розміщувалися б на однаковій від­стані одна від одної.

Однак така графічна інтерпретація ефектів масштабу не є достатньо пока­зовою, про що свідчить їх зображення на рис. 10.7.6). На цьому графіку ізо­кванти конкретної виробничої функції розміщені на однаковій відстані. Про­те аналіз співвідношень зміни обсягів виробництва до зміни кількості вхід­них ресурсів, який пропонуємо виконати самостійно, покаже, що у даному випадку мають місце всі три види ефекту масштабу.

96. Суть витрат виробництва. Функція витрат. Принцип найменших витрат.

Витрати виробництва - це вартісне вираження споживання виробничих факторів (ресурсів), необхідних для здійснення підприємством виробничої і реалізаційної функції.

Оскільки ресурси завжди обмежені, їх використання в одному місці не дає можливості використати їх в іншому місці, тому всі витрати завжди є альтернативними. Альтернативність витрат виробництва - це головна проблема, з якою зустрічається виробник, коли він реалізує свою мету щодо максимізації ппибутку.

Витрати виробника можуть бути явними - експліцитними і неявними — імпліцитними - Явні витрати - це альтернативні витрати, що приймають форму прямих (грошових) виплат за отримані ресурси (сировину, напівфабрикати, заробітну плату найманого персоналу і т.д.). Неявні — це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать виробнику - власнику підприємства, або ж знаходяться у власності підприємства як юридичної особи. Ці витрати не передбачаються контрактами (договорами), які є обов'язковими для явних виплат ("заробіток" самого господаря підприємства, якщо він сам керує ним, використання власноі'о будинку для виробництва, тощо). Неявні витрати, як правило, не знаходять відображення в бухгалтерському обліку підприємства. їх можна оцінити альтернативним використанням: одержання певної суми заробітної плати, якщо виробник працює по найму, продаж за ринковою ціною будівель і обладнання, що належать виробникові чи здача їх в оренду і отримана за це орендна плата.

Тому розглядають два види витрат: бухгалтерські, тобто ті, що обліковуються у відповідності з системою національних рахунків, і економічні, тобто та сума коштів, яку можна отримати за умови найбільш вигідного, найбільш ефективного використання ресурсів (з урахуванням втрачених можливостей повного їх використання в альтернативних витратах). У подальшому під витратами виробництва розуміємо їх економічний зміст, тобто користуватися поняттям економічних витрат.

Витрати можуть бути постійними і змінними.

Постійні (ПВ) (FC) - це витрати, обсяг яких в даний момент часу не залежить від обсягу і структури продукції, що виробляється (оренда землі, приміщень, амортизація, освітлення території підприємства, опалення і т. ін.).

Змінні (ЗВ) (VC) - це витрати, загальна величина яких на даний період часу залежить від обсягу, структури і асортименту продукції, що виробляється і реалізується (вартість сировини, мінералів, енергії, заробітна плата і т. п.).

Різниця між змінними і постійними витратами є основою для поділу періоду часу на короткостроковий і довгостроковий. У короткостроковому періоді є як постійні, незмінні, фіксовані, так і змінні витрати. У довгостроковому періоді всі витрати є змінними. Постійні і змінні витрати завжди мають повертатися виробнику для забезпечення безперервності процесу виробництва. Разом вони складають загальні (валові) витрати (ВВ) (TC), тобто: ВВ = ПВ + ЗВ.

Серед постійних, особливо неявних витрат, виділяють безповоротні витрати, під якими розуміють такі витрати, які ніколи не можуть бути повернуті виробникові (рекламні надписи на будівлях). Безповоротні витрати ніколи не можуть бути альтернативними.

Особливу роль в мікроекономічному аналізі мають граничні (маржинальні витрати) (ГВт), тобто додаткові витрати, які потрібні для виробництва додаткової одиниці продукції.

Валові постійні та змінні витрати можуть бути як загальними, тобто такими, які відносяться на весь обсяг виробництва, так і середніми, тобто такими, що відносяться на одну одиницю продукції. Граничні та середні витрати є важливою інформацією щодо вибору обсягу виробництва.

Економічні витрати залежать від кількості вико­ристаних ресурсів (їх затрат) та цін за послуги факто­рів виробництва. Тоді можна встановити залежність між обсягами виробництва та мінімально можливими витратами, необхідними для його отримання. Ця за­лежність називається функцією витрат:

Q = f (P_L, L, P_K, K) , L, K – затрати праці і капіталу, P_L, P_K - ціни відповідних ресурсів.

За допомогою функції витрат можна вирішувати як прямі, так і зворотні задачі: мінімізація витрат на зада­ний обсяг виробництва або максимізація виробництва при заданих витратах. Легко помітити зв'язок функції витрат з виробничою функцією, яка доповнюється ура­хуванням цін на відповідні виробничі ресурси.

Принципом найменших витрат є стан, коли відношення граничних продуктів факторів виробництва (K, L) на одиницю витрат (Р_L, P_K) дорівнюють одне одному.

97. Прибуток фірми: суть і види. Парадокс прибутку. «Нормальний прибуток». Економічний та бухгалтерський прибуток.

Прибуток є одним з узагальнюючих оціночних показників діяльності підприємств (фірм).

Прибуток — це частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи надлишок надходжень над витратами ресурсів, прибуток є метою підприємницької діяльності та основним її економічним показником. При цьому зарплата розглядається як витрати на ресурсну складову підприємницької діяльності — персонал.

Прибуток виконує дві найважливіші функції:

характеризує кінцеві фінансові результати діяльності підприємства, розмір його грошових нагромаджень;

є головним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства (податок на прибуток — найважливіший елемент доходів державного бюджету).

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні. Тому основний принцип діяльності підприємства (фірми) складається в прагненні до максимізації прибутку. З цієї причини прибуток виступає основним показником ефективності виробництва.

Бухгалтерський прибуток — різниця між загальним доходом і явними витратами. Економісти називають такий прибуток бухгалтерським (чи інакше госпрозрахунковим), тому що вона враховує при розрахунку тільки явні (грошові) платежі, що фіксуються в бухгалтерській звітності підприємства.

BP = TR — EC,

де ВР — бухгалтерський прибуток;

TR — загальний доход;

ЕС — явні витрати.

Економічний прибуток — різниця між загальним доходом і загальними витратами фірми, явними і неявними.

EP = TR — TC,

де ЕР — економічний прибуток;

ТС = ЕС + IC;

IC — неявні витрати.

Нормальний прибуток — це той мінімальний прибуток, що повинний заробити підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати діяльність. Це — плата за виконання підприємницьких функцій.

Поняття "нормальний прибуток" часто використовують для позначення альтернативних (неявних) витрат капіталу фірми. Нормальний прибуток — це прибуток, від якого власник фірми відмовляється, використовуючи свої власні ресурси у своїй фірмі, але яку він міг би одержати, вкладаючи свої ресурси в іншу справу.

У конкретних галузях підприємства можуть діставати прибуток тільки визначений час. Прибуток працює як сигнал. Якби всі галузі були конкурентними, то підприємства могли б постійно вступати в нову для себе галузь, чи залишати її у відповідь на зміну прибутковості. У тривалий період часу жодна фірма в жодній галузі не змогла б одержувати більше, ніж нормальний прибуток. Економічний прибуток неминуче зменшиться до нуля, як тільки нові виробники вступлять у дану галузь. Це називається парадоксом прибутку: економічний прибуток породжує міжгалузеву конкуренцію, що зводить її до нуля.

Аналогічно збитки є також тимчасовими. Якщо підприємство працює зі збитком у конкретній галузі, то зрештою воно неї залишить. Тому що підприємство залишить галузь, то ціни виростуть, і збитки в галузі в кінцевому рахунку зникнуть. У довгостроковому періоді часу жодна фірма не може сподіватися на прибуток більшу, ніж нормальна.

98. Витрати фірми в короткому періоді, їх класифікація. Зв’язок всіх видів витрат.

Витрати в кор період і означ, що обладнання, верстати, буд залиш незмінними, а к-ть праці, сиров, матер може змінюв. Класиф витрат в-ва може бути здійснена з врахув фактора мобільності витрачених ресурсів. Категорії витрат в кор період: FC – постійні витрати, VC – змінні, TC –валові. FC –витрати, які залиш незміггими, якою б не була к-ть вир прод(орендна плата,затрати на обладнання).

С

FC

Q

Змінні – такі, що змін прямо пропорційно до обсягу в-ва, бо вони повяз з витратами на купівлю сиров,матер

Динаміка змінних витрат відрізняється від постійних.

С

VC

FC

Q

Валові: FC+VC=TC

C TC

VC

FC

Q

Щоб порівняти витр на в-во прод з його ціною,необх визнач витрати на в-во одиниці прод. Є середні пост, сер змінні та сер валові сукупні витрати: сер пост AFC=FC/Q, сер змінні AVC=VC/Q, сер валові ATC=TC/Q

Граф аналіз сер витрат: ATC

C MC

AVC

ATC

мін

M

AFC

Q

Q опт

AFC мають тенденцію до зниж по мірі зрост обсягів в-ва, оскільки одна і та сума витрат розпад на більший обсяг прод. AVC мають тенд до зрост,бо розміри обсягів в-ва завжди повяз зі збільш витрат всіх видівресурсів та праці. ATC мають дві вітки: до т.М і після неї. До т.М витрати АТС спадають по мірі зрост обсягів в-ва. Т.М визнач мінімальні сер валові витрати на один прод,обсяг в-ва за такого рівня витрат вваж оптимальним. В т.М викон рівність МС=АТС, тобто в-во додатков один прод = сер валовим витратам на од прод. Після т.М розшир в-ва є не ефект, бо діє нерівність МСбільша АТС

99. Витрати фірми в довгому періоді:

кожна крива SATC показує послідовне нарощування к-ті обладнання, відповідно зростання обсягів виробництва від Q₁ до Q₄.

Крива LATC складається з двох віток: спадної до М₃ і зростаючої після м₃. Отже, до М₃ фірма розширює капітальні ресурси,відповідно зростають обсяги виробництва від Q₁ до Q₃ ,яке супроводжується зниженням витрат від С₁ до С₃. Ця ситуація має назву позитивний ефект масштабу. Оскільки нарощування виробництва супроводжується зниженням витрат. Після М₃ від Q₃ до Q₄ супроводжується зростанням витрат. В дію вступає негативний ефект масштабу, що супроводжується ростом витрат на одиницю продукції. Т. М₃ визначає мінімальні середні витрати відповідно дає максимальний прибуток фірмі і обсяг випуску Q₃ можна вважати оптимальним оскільки будь-яка наступна одиниця продукції після М₃ буде дорожчою. LATC визначає динаміку продуктивності праці. Отже на спадній вітці LATC спостерігається ріст продуктивності праці і зниження витрат виробництва. На зростаючій вітці відбувається одночасно зниження ПП і збільшення витрат виробництва.

100. Ізокоста: суть, рівняння, графік. Карта ізокост. Рівновага виробника.

Одного і того ж обсягу виробництва фірма може досягнути, використовуючи різні комбінації факторів виробництва. З іншого боку, витрачаючи кошти на придбання ресурсів, фірма повинна зважати на свої бюджетні можливості. Нехай фірма купує K одиниць ресурсу ка­піталу та L одиниць ресурсу праці, ціна за одиницю цих ресурсів стано­вить відповідно р_K і р_L, а сумарні витрати фірми на усі ресурси дорівнюють C. Якщо усі наявні кошти витратити на придбання лише одного з ресур­сів, то можна купити С/р_K одиниць капіталу або С/р_L, одиниць праці. З'єд­навши ці дві точки, отримаємо ізокосту (рис. 7.7).

Ізокоста показує різні комбінації двох ресур­сів, які можна придбати за наявного рівня витрат та незмінних цін ресурсів. Рівняння ізокости має вигляд р_K* К + р_L*L= С. Нахил ізокости визна­чається співвідношенням цін факторів – р_K/р_L. Подібно як бюджетна пряма у теорії поведінки споживача, ізокоста є межею між можливим та недосяжним для виробника. Усі досяжні комбінації використання двох ресурсів відображаються точками на ізокості та ліворуч від неї.

Якщо фінансові можливості фірми зростають, вона мас змогу придба­ти більшу кількість обидвох ресурсів. Кожному новому рівневі витрат відпо­відає своя ізокоста, яку можна отримати паралельним переміщенням вправо попередньої лінії, оскільки нахил ізокости не змінюється. Сукупність ізокост, які відповідають різним рівням витрат, називають картою ізокост (рис. 7.8).

Зі зміною ціни одного з ресурсів нахил ізокости змінюється. Якщо ціна ресурсу праці зросте до p_L', то витра­тивши усі кошти на придбання лише цьо­го ресурсу, фірма ку­пить його С/p_L' одиниць (рис. 7.9). Зі зниженням ціни праці до p_L", нахил ізокости, навпаки, зменшиться.

Рівновага виробника

Точку рівноваги виробника можна визначити двома різними способам и. Перший з них полягає у тому, щоб за незмінних цін ресурсів та рівня ви­трат фірми на придбання факторів виробництва знайти таку комбінацію витрат, яка забезпечує максимальний обсяг виробництва продукції. Геометрично ця вдача означає суміщення карти ізоквант з даною ізокостою і знаходження точки дотику ізокости та найвіддаленішої з досяжних ізоквант (рис. 7.10, а).

В алгебраїчному вигляді знаходження точки рівноваги озна­чає розв'язання систе­ми рівнянь:

p_K*K+p_L*L=C

MP_K/MP_L=p_K/p_L

Друге з цих рів­нянь, так зване рівняння рівноваги, стверджує, що у точці рівноваги граничні продукти факторів виро­бництва пропорційні їхнім цінам. Геометричний зміст цього рівняння поля­гає у тому, що в точці рівноваги нахил ізокванти збігається з нахилом ізокости. Використавши поняття граничної норми технологічної заміни, рівняння можна переписати у вигляді МRТS_КІ ⁼ p_K/p_L.

101. Ознаки та умови досконалої конкуренції. Основні правила ринкових структур. Попит фірми в умовах досконалої конкуренції.

Конкуренція в перекладі з латині означає «зіштовхуватися». В економічній теорії досконалою конкуренцією називають таку форму організації ринка, за якої виключені всі види суперництва як між продавцями, так і між покупцями. Таким чином, теоретич-не поняття досконалої конкуренції є фактично запереченням зви-чайного для ділової практики і повсякденного життя розуміння конкуренції як суворого суперництва економічних агентів. Доско-нала конкуренція є досконалою в тому сенсі, що при такій органі-зації ринку кожне підприємство зможе продати по даній ринковій ціні стільки продукції, скільки забажає, а на рівень ринкової ціни не зможе вплинути ні окремий продавець, ні окремий покупець.

Традиційно виділяють характерні риси ринку досконалої кон-куренції:

- багато продавців і багато покупців;

- продукція однорідна;

- кожна фірма має дуже невелику частку загального випуску продукції на ринку, менш 1%;

- фірма не цікавиться виробничими рішеннями своїх конку-рентів;

- інформація доступна;

- вхід на ринок і вихід з нього — вільні.

Якщо розглядати повністю конкурентний ринок якоїсь про-дукції, то рівноважні ціна і обсяг на ньому встановлюються внаслідок взаємодії великої кількості конкуруючих учасників як з боку попиту, так і з боку пропозиції (рисунок 7.1 (а)).

Спроба окремої фірми підвищити ціну на свою продукцію бу-де проігнорована іншими фірмами внаслідок, по-перше, абсолют-ної ідентичності продукції, яка однаково доступна покупцям, і вони не будуть платити більше за те, що можна купити за ниж-чою ціною, а по-друге, внаслідок дуже малої частки окремої фірми в загальногалузевому обсязі продажу, що не дозволяє їй вплинути на поведінку решти конкурентів. Зниження ціни порів-няно з рівноважною на конкурентному ринку також неможливе, оскільки виробництво при нижчій ціні реалізації буде збитковим для виробника. Внаслідок цього попит на продукцію окремої фірми на ринку досконалої конкуренції є абсолютно еластичним, а відповідна крива попиту є горизонтальною лінією, що від-повідає рівноважній ціні на галузевому ринку (рисунок 7.1 (б)). Через це фірма на досконало конкурентному ринку є ціноодержу-вачем. Для неї виконується рівність P = AR = MR.

Рисунок 7.1 Ринок досконалої конкуренції

а)встановлення ринкової ціни;

б)попит на продукцію окремої фірми

Основні правила ринкових структур:

ПРАВИЛО 1: фірма повинна припинити виробництво, якщо сумарна виручка від продажу будь-якого обсягу п продукціг не пе-ревищуе змінних витрат виробництва ціеї кількості товарів і послуг, тобто ТR < ТVС.

У випадку, коли всі одиниці товару продаються за однаковою ціною, обидві частини цієї нерівності можна поділити на величину обсягу виробництва £), і правило 1 одержує іншу інтерпре-тацію: фірма повинна припинити виробництво, якщо ціна товару не перевищуе середні змінні витрати, тобто Р <АVС.

Якщо фірма приймає рішення продовжувати виробництво, тобто якщо TR > ТVС, то вона повинна вирішити, який обсяг продукції виробляти. Якщо додатково вироблена одиниця товару дає фірмі виручку, що перевищує вартість виробництва цієї оди-ниці, то фірма одержує від випуску цієї одиниці прибуток. В такому випадку необхідно виробляти цю одиницю товару, розши-рювати виробництво і збільшувати прибуток. Однак, якщо черго-ва одиниця товару приводить до зниження прибутку, то фірма повинна припинити нарощування обсягу виробництва, оскільки, згідно закону спадної віддачі ресурсів (зростаючих граничних ви-трат), подальше розширення виробництва буде тільки збільшу-вати граничні витрати і зменшувати граничну виручку.

ПРАВИЛО 2: щоб одержати максимальний прибуток, фірма повинна виробляти такий обсяг продукції, при якому гранична ви-ручка дорівнює граничним витратам (MR = MC).

Ці правила носять для фірми загальний характер. Вони прий-нятні незалежно від того, на ринку якого типу діє фірма, і назива-ються універсальними правилами ринкових структур.

102. Максимізація прибутку:

а) сукупний аналіз;

б) граничний аналіз.

Графічний метод визначен­ня оптимального обсягу вироб­ництва (модель TRTC) пред­ставлений на рис. 10.2. Криві TRі ТС на графіку а) побудо­вані за даними таблиці 10.1. Су­ма прибутку для будь-якого об­сягу Q визначається графічно як різниця вертикальних коор­динат цих кривих. За малих об­сягів випуску крива виторгу TR проходить нижче кривої витрат ТС, так само, як і за великих, що визначає збитки. На відрізку аЬ маємо зону прибутковості фірми, крива витрат ТС проходить під кри­вою TR. Точки а і b називаються точками критичного обсягу випуску, або точками беззбитковості (ЕР = 0) , в цих точках криві перетинаються. Сума економічного прибутку максимізується на обсязі, для якого відстань між кривими TR і TС по вертикалі найбільша. ЇЇ знаходимо в точці, де дотична до TС паралельна лінії TR (точка F). На обсязі Q* кути нахилу обох кривих однакові, тобто ΔTR/ ΔQ= Δ TC / Δ Q. Ліва частина рівняння – граничний виторг, а права – граничні витрати. Відрізок EF знаходиться на обсязі, для якого граничний виторг стає рівним граничним витратам.

Графічна модель MRMC зводить задачу максимізації економічного прибутку до пошуку точки перетину графіків функцій граничних витрат і граничного виторгу.

граничний виторг перевищує граничні витрати (MR > МС) . Тому, обмежи­вши випуск кількістю Q_l, фірма втрачає частину можливого прибутку в роз­мірі площі ABE. Якщо вона розширить випуск до Q (точка Е), то зможе збільшити суму прибутку. Якщо фірма буде нарощувати обсяги виробництва

д алі, до обсягу Q₂ , то граничний ви­торг стане меншим за граничні витрати (MR < МС), а збитки величиною

площі EGH зменшать загальну суму отриманого прибутку. В цій ситуації фі­рма зможе збільшити прибуток, скоро­тивши випуск до Q , що відповідає то­чці Е.

Таким чином, рівновага фірми, яка максимізує прибуток, встановлюється в точці перетину кривих МС і MR . Не­залежно від того, чи почне фірма виро­бництво з низького рівня, чи з високого, за існуючою ціною вона змушена

наближати випуск до обсягу Q . Наш аналіз графічної моделі підтверджує

загальне правило максимізації прибутку: коли фірма досягає обсягу, за якого максимізується прибуток, граничний виторг співпадає з граничними витрата­ми. В умовах MR = МС фірма знаходиться в рівновазі; тут вона реалізує всі можливості одержання прибутку.

Оскільки конкурентна фірма приймає ринкову ціну, то вона шукає такий обсяг, де її граничні витрати стають рівними ринковій ціні, МС = Р. Заува­жимо, що лінія граничного виторгу може перетинати криву граничних витрат МС двічі - на низькому і на високому обсягах випуску (рис. 10.3). Рівність МС — MR = Р буде умовою максимізації прибутку лише на висхідному відрізку МС , тому що на низьких обсягах крива МС має спадний характер і розташована нижче лінії ціни, отже, прибуток за нарощування обсягів буде зростати.

Відшукавши методом граничного аналізу оптимальний обсяг, фірма при­ступає до другого етапу прийняття рішення: вона повинна визначитись, чи варто виробляти взагалі. Рішення про доцільність виробництва фірма може прийняти лише після оцінки прибутковості виробництва. В моделі MRMC фірма має справу з середніми і граничними величинами, тому для визначення суми прибутку ЕР = TR— ТС треба зробити перетворення:

EP = (TR/Q-TC/Q)-Q; TR/Q = AR=P; ТС ІQ = АТС. Звідси

EP = (P-ATC)Q. (10.6)

Графічно суму прибутку на оптимальному обсязі ( рис. 10.4) можна визна­чити як площу прямокутника PCFE , висота якого дорівнює Р-АТС,а

основа - обсягу виробництва 0Q . За даними графіка:

ЕР=(35-31,7)хб,3=20,16 грн. Прийміть до уваги, що мета фір­ми - максимізувати загальну суму прибутку, а не прибуток на одиницю продукції. Максималь­ний прибуток на одиницю проду­кції фірма одержить в точці пере­тину АТС і МС, де АТС мі­німальні, але ця точка знаходить­ся ліворуч від оптимального об­сягу і виробництво відповідного обсягу не дозволило б фірмі мак­симізувати сукупний економіч­ний прибуток.

103. Збитковість фірми:

а) сукупний аналіз;

б) граничний аналіз.

Основні підходи до визначення максимізації прибутку.

Сукупний аналіз

- використовує зіставлення сукупних величин.

Граничний аналіз

- використовує зіставлення граничних величин.

Це є графік Максимізації прибутку конкурентною фірмою.

Максимізація прибутку досягається, коли відрізок між TR і ТС найбільший (відрізок АВ (TR >TC), обсяг випуску Q*). Точки С і D – точки критичного обсягу випуску продукції, коли (ТС = TR).

Коли обсяги виробництва менші, ніж Q1, або більші ніж Q2, виробництво стає збитковим (ТС>TR).

При випуску Q*, що відповідає max прибутку, нахил кривої валових витрат (ТС) дорівнює нахилу кривої валового доходу (ТR’).

Оскільки нахил кривої ТС – це граничні витрати (МС), а нахил кривої TR – це граничний доход (МR), то рівність нахилів цих кривих у точках, що відповідають обсягу виробництва Q*, означає і рівність їх граничних витрат і граничного доходу (тобто МС = МR).

Це є графік максимізації прибутку конкурентною фірмою.

Обсяг виробництва Q*, який максимізує прибуток, визначається при умові рівності граничних витрат (МС) і граничного доходу (МR) в точці Е (точці максимізації прибутку).

MR = MC,

MR

DTR=D(PQ)

DTR = PDQ – вплив конкурентної фірми на ціну Р відсутній;

	Тому граничною умовою для фірми, що максимізує прибуток на ринку досконалої конкуренції, буде:

МR = P (DQ)/ DQ = P.

Р = МС.

104. Закриття фірми:

а) сукупний аналіз;

б) граничний аналіз.

а) Умова беззбитковості конкурентної фірми досягається, якщо виробляється обсяг продукції, для якого P = AТC_min Це значить, що TR = TC, а отже збитки підприємства змінних витрат (AVC), то за будьякого відмінного від нуля обсягу випуску збитки виявляться більшими, ніж постійні витрати, і фірма, що максимізує прибуток, припинить діяльність. Таким чином умова закриття фірми (універсальне правило ринку) :

P < AVC_min Точка закриття фірми конкурента — це точка, для якої вико нується умова: P = AVC_min Можливі випадки діяльності фірми в короткий період показа но на рисунку 7.4

105. Пропозиція фірми:

а) в короткому періоді;

б) в довгому періоді.

. а) в короткому періоді крива пропозиції утворюється як частина МС, що розташована не нижче точки перетину з AVC. Крива пропозиції для кожного обсягу Q визначає мінімальну ціну, за якою фірма безбитково для себе пропонує останню вироблену одиницю продукції на ринку. Якщо для кожної із N фірм, що входять в галузь, визначити криву пропозиції, то можна побудувати криву ринкової короткострокової пропозиції; вона утворюється як горизонтальна сума індивідуальних кривих пропозиції окремих фірм.

б)Наявність прибутку в короткостроковому періоді у конкурентних фірм робить галузь привабливою для притоку капіталу.Оскільки вхід і вихід на ринок абсолютно вільні, починається активна експансія капіталу в галузь. Збільшення кількості фірм в галузі приведе до збільшення пропозиції товару; якщо при цьому ринковий попит на товар, що виробляють фірми, не змінить ся, то розширення пропозиції викличе зниження ціни товару. Процес входження в галузь нових фірм буде продовжуватись до тих пір, поки в даному короткостроковому періоді ціна не впаде до значення середніх сумарних витрат і всі фірми галузі будуть одержувати нульовий економічний прибуток (рисунок 7.6) Стан довгострокової рівноваги визначає обсяг випуску,

що забезпечує фірмі нормальний прибуток на перспективу. Умова довгострокової конкурентної рівноваги визначає для довгострокового періоду умову беззбитковості та умову закриття одночасно

106. Ринкова ціна та умови прибутковості, беззбитковості, збитковості, повного згортання виробництва.

107. Монополія та монопольна влада. Індекси ринкової влади. Попит на продукт монополії. Визначення цін та обсягів виробництва при чистій монополії.

108. Максимізація прибутку в умовах монополії. Довгострокова монопольна рівновага.

109. Принципи ціноутворення в умовах монопольної влади. Цінова дискримінація.

110. Суть, умови виникнення і характерні риси монополістичної конкуренції. Крива попиту на продукцію в умовах монополістичної конкуренції. Визначення ціни та обсягів випуску в умовах монополістичної конкуренції

111. Економічні наслідки та соціальна ціна монополізму.

112. Короткострокова рівновага в умовах монополістичної конкуренції. Довгострокова рівновага в умовах монополістичної конкуренції.

113. Нецінова конкуренція. Поглиблення диференціації продуту. Реклама. Витрати реалізації.

114. Характерні ознаки, суть, причини виникнення олігополії. Витрати олігополії в короткостроковому періоді. Встановлення ціни товару і обсягів його випуску фірмою-олігополістом.

115. Олігополістичне ціноутворення. Оцінка економічної ефективності олігополії.

116. Похідний попит. Взаємозв’язок ринку продукту та ринків факторів виробництва. Похідний попит за досконалої конкуренції на ринку продукту та ринку факторів виробництва.

117. Праця як фактор виробництва, її мобільність. Ринкова пропозиція праці на досконало конкурентному ринку.

118. Роль профспілок на ринку праці. Диференціація ставок заробітної плати. Економічна рента.

119. Капітал як фактор виробництва. Попит та пропозиція капіталу. Рівновага на ринку капіталу. Ціна капіталу. Поняття вибору у часі. Споживання та інвестиції.

120. Вступ до аналізу інвестиційних рішень. Поняття дисконтованої величини. Види процентних ставок. Поняття теперішньої та майбутньої вартості у прийнятті інвестиційних рішень. Рівень дохідності. Прибуток на капітал.

121. Ринок землі та природних ресурсів:

122. Аналіз загальної рівноваги ринків на мікрорівні. Ефект зворотного зв'язку.

123. Ефективність обміну. Загальна рівновага в економіці обміну:

124. Економіка добробуту і пошук рівноваги, критерії оцінки добробуту. Теорія загальної рівноваги та політика в галузі економіки добробуту: ефективність та справедливість.

125. Зовнішні ефекти. Негативні та позитивні зовнішні ефекти. Їх наслідки. Інструменти усунення негативних наслідків зовнішніх ефектів. Теорема Коуза-Стіглера. Приватні та суспільні блага.

126. Економічна роль держави у ринковій економіці. Теорія суспільного вибору: способи прийняття рішень та проблеми ефективності.