Аналіз продуктивності праці

Продуктивність праці є основним показником ефективності виробництва. Від її рівня і динаміки залежать тією чи іншою мірою всі основні показники роботи підприємства: обсяг виробництва продукції, чисельність працівників, фонд заробітної плати, зниження собівартості продукції, розмір прибутку, рівень рентабельності іі т. ін.

До основних задач аналізу продуктивності праці відносяться:

• встановлення причин відхилення фактичних показників продуктивності праці від планових і базових;

• визначення ступеня виливу кожного фактора, що викликало ті чи інші відхилення, на збільшення (зниження) прибутку;

• визначення фактичної ефективності виконаних організаційних і технічних заходів;

• виявлення невикористаних можливостей, скорочення чисельності працівників і витрат праці;

• оцінка стану продуктивності праці в цілому по підприємству і по його підрозділах;

• розробка організаційно-технічних заходів щодо використання виявлених резервів і визначення їхньої економічної ефективності;

• вибір оптимального завдання із зростання продуктивності праці на плановий період.

При проведенні аналізу ставиться задача визначити ступінь виконання плану зі зростання продуктивності праці, динаміки цього показника, якою мірою продуктивність праці забезпечує приріст обсягу виробництва, які фактори сприяли перевиконанню чи недовиконанню плану зі зростання продуктивності праці. Інформаційною базою для аналізу служать дані річного і періодичного звітів по праці (статистична звітність, бухгалтерська звітність, дані відділу кадрів, акти ревізій і перевірок).

Аналіз використання робочого часу

Розрізняють календарний, номінальний та ефективний фонди робочого часу.

Календарний фонд робочого часу дорівнює плановій кількості календарних днів планового періоду.

Номінальний фонд робочого часу дорівнює кількості робочих днів, яка максимально може бути відпрацьована протягом планового періоду. Визначається відніманням від календарного фонду неробочих днів.

Ефективний фонд робочого часу складається з середньої кількості робочих днів, які корисно використовуються протягом планового періоду. Через неявку деяких працівників цей фонд зазвичай менший за номінальний.

Баланс робочого часу одного працівника встановлює середню кількість годин, яку працівник повинен відпрацювати потягом планового періоду. Вона визначається множенням середньої кількості явочних днів працівника протягом планового періоду на середню тривалість робочого дня одного працівника.

Для аналізу і характеристики рівня використання робочого часу використовують такі показники:

1. Рівень використання річного фонду робочого часу (відношення фактично відпрацьованого часу до номінального фонду робочого часу);

2. Рівень використання робочого дня (відношення середньої фактичної тривалості робочого дня до встановленої законом).

При аналізі використання робочого часу виявляють причини відхилень фактичних даних від даних планового і базисного (попереднього) року, вивчають динаміку втрат робочого часу. Вихідною інформацією для аналізу служать зведення статистичної звітності про відпрацьований і невідпрацьований час, планового і звітного балансів робочого часу одного робітника. Для більш глибокого вивчення використовують матеріали фотографії робочого дня.