8.4. Рівень життя

Рівень життя − це соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб.

Відповідно до конвенцій Міжнародної організації праці (МОП) кожна людина має право на такий життєвий рівень (включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування), який необхідний для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, а також право на забезпечення у разі безробіття, інвалідності тощо.

Згідно з рекомендаціями МОП рівень життя відображають такі показники: обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи, тривалість життя, освіта; обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом і зв’язком; охорона здоров’я, соціальне забезпечення. Виходячи з міжнародних норм необхідно також враховувати: зайнятість і умови праці, чинні соціальні гарантії, демографічні, екологічні умови, домашнє майно тощо. Окрім цього, необхідно брати до уваги поширення негативних соціально-економічних явищ, таких як інфляція, безробіття, бідність, злочинність, дискримінація в різних її проявах.

Рівень життя визначають в цілому по країні, по окремих територіях та соціальних групах.

У світовій практиці для характеристики рівня життя використовується такий показник, як індекс людського розвитку, котрий включає такі індикатори: тривалість життя, рівень освіти, рівень бідності, рівень безробіття, валовий внутрішній продукт на душу населення:

,

де І_х1 – індекс очікуваної тривалості життя;

І_х2 – індекс рівня освіти;

І_х3 − індекс рівня бідності;

І_х1 − індекс рівня безробіття

І_х1 − індекс реального ВВП на душу населення.

За цією методикою для розрахунку кожної складової зведеного індекса використовуються стандарти мінімальних і максимальних значень, з якими порівнюються фактичні показники

Для індекса тривалості очікуваного життя за максимальний рівень приймається 85 ироків, за мінімальний – 25 років. Для індекса рівня освіти максимальне значення 100%, мінімальне − 0%. Індекс бідності визначається як частка населення з доходами нижче прожиткового мінімуму, Індекс безробіття, як частка безробітних в економічно-активному населенні.

На поняття бідності як соціально-економічного явища впливає соціальна політика, що проводиться в країні. Рівень бідності і чисельність бідних залежить від межі бідності, офіційно востановленої державою, яка, у свою чергу, залежить від її фінансових можливостей, оскільки декларовані межі бідності ґрунтуються на певних розмірах соціальних програм.

Інтегральною оцінкою рівня життя виступає показник якості життя.

Якість життя характеризується, насамперед, рівнем споживання товарів і послуг, а також включає соціальні результати економічного і політичного розвитку, а саме: середня тривалість життя, рівень захворюваності, умови й охорона праці, соціальна захищеність населення, поліпшення соціального середовища, забезпечення прав людини тощо.

Для оцінювання зміни рівня життя населення визначають індекс вартості життя (І_в.ж), який розраховують за набором товарів та послуг для різних соціально-демографічних груп населення і за мінімальним набором:

,

де Ц₀, Ц₁ — ціна покупки відповідно базисного і поточного періодів;

g₀, g₁ — обсяг покупок базисного і поточного періодів.

На життєвий рівень населення негативно впливає інфляція. В Україні у квітні 1997р. було ухвалено закон, який передбачає індексацію доходів населення за інфляції більше 5%.

Існують різні методики якості життя. Зокрема фахівцями Центрального економіко-математичного інституту (ЦЕМІ) РАН запропонована комп’ютерна система оцінки якості життя, заснована на використанні статистичних даних, що характеризують здоров’я населення країни (народжуваність, смертність, тривалість життя); його майно і доходи; соціальну безпеку (умови праці, злочинність, розміри соціальної допомоги), екологічні параметри. Значимість показників оцінюється експертами. Інтегральна оцінка якості життя розраховується за 10-бальною шкалою.

Розрахунки, виконані за методикою ЦЕМІ в 2001 р., показали, що найкращий інтегральний показник якості життя в Австрії (9 балів), Франція, Німеччина, Бельгія мають 8 балів, СІЛА й Іспанія — 7,5 бала, Японія — 5 балів, Індія — 3 бали, Китай — 2 бали, Україна, Росія — 1 бал [Известия. — 2001. 29 червня].