2.3. Види та техніки арт-терапії

Арт-терапія є сукупністю психокорекційних методик, що мають відмінності і особливості, що визначаються як жанровою приналежністю до певного виду мистецтва, так і спрямованістю, технологією психокорекційного лікувального застосування.

Оскільки арт-терапія забезпечується дією засобами мистецтва, грунтується вона передусім на специфіці видів мистецтва (музика - музикотерапія; образотворче мистецтво - ізотерапія; театр, образ - імаготерапія; література, книга - бібліотерапія, танець, рух - кінезітерапія). У свою чергу кожен вид арт-терапії підрозділяється на підвиди [6, с.165].

Одним з поширених видів арт-терапії є, музикотерапія - це вид арт-терапії, де музика використовується з лікувальною або корекційною метою. Нині музикотерапія є цілим психокорекційним напрямом (у медицині і психології), що має у своїй основі два аспекти дії : психосоматичне (в процесі якого здійснюється лікувальна дія на функції організму) і психотерапевтичне (в процесі якого за допомогою музики здійснюється корекція відхилень в особовому розвитку, психоемоційному стані). Саме катаристична (що очищає) дія музики дозволяє використати її в такій якості в коррекційній роботі з дітьми, що мають проблеми в розвитку [6, с.166].

Автори Є. Мєдвєдєва, І. Левченко, Л. Комісарова та Т. Добровольська зазначають, що музикотерапія організовується в індивідуальній і груповій формах. Кожна з цих форм може бути представлена в трьох видах (рецептивній, активній, інтеграційній музикотерапії):

• рецептивна (пасивна) музикотерапія характеризується тим, що пацієнт в музикотерапевтичному сеансі бере участь відносно активно у безпосередній дії. У рецептивній музикотерапії виділяються два види: музикопсихотерапія, музикосоматотерапія. Музикопсихотерапія вирішує завдання нормалізації психоемоційного стану. У свою чергу, цей напрям забезпечує психокорекційну дію в трьох напрямах: комунікативному (установка контакту психолога, психотерапевта з пацієнтом); реактивному (досягнення катарсису, очищення від хворобливих негативних станів, що нашарувалися, в процесі музичного сприйняття); регулятивному (зняття нервово-психічної напруги, релаксація). Нормалізація психоемоційного стану за допомогою сприйняття музики забезпечується шляхом виходу людини з негативних переживань, наповнення його позитивними емоціями, реконструювання його емоційного стану, когнітивної сфери.

• активна музикотерапія припускає активне включення пацієнта (дитини) в музикотерапевтичний процес за допомогою співу (вокалотерапія) або руху (кінезотерапія - танцетерапія, хореотерапія) і гри на музичних інструментах (інструментальна музикотерапія). Активна участь в музикотерапевтичному сеансі самого пацієнта (дитини), що дістає можливість виразити себе, свій безпосередній емоційний стан співом, рухом, грою на інструменті, призводить до вирішення внутрішнього конфлікту і, як наслідок, до стабілізації психоемоційного стану, до регуляції функцій організму.

• інтеграційна музикотерапія - це вид музикотерапії, що поєднує у своїй методології підходи рецептивної і активної музикотерапії. Основною метою інтеграційної музикотерапії є корекція як психофізіологічних і психоемоційних порушень, так і підвищення резервних можливостей організму в цілому. Корекція психофізіологічних процесів заснована на використанні сучасних музикотерапевтичних методів і технологій музикосоматотерапії : рефлексомузикотерапії. В цьому випадку здійснюється інтеграція фізіології, рефлексотерапії, музикознавства. Цей напрям досить широко використовується в клінічній практиці, а в системі допомоги дітям з проблемами вона робить перші кроки. Корекція психоемоційних порушень здійснюється при інтеграційній музикотерапії на основі синтезу музичного і зорового сприйняття: музикокольоротерапія (сприйняття музики у поєднанні з кольором), музикоізотерапія (сприйняття витворів образотворчого мистецтва, картин природи, а також «зображення» музики в малюнку) [6, С.166-167].

Перевагами музикотерапії є те, що її можна використовувати з усіма категоріями населення, вона допомагає виразити свій емоційний стан за допомогою співу, грою на інструменті, в танці, що призводить до вирішення внутрішнього конфлікту. Доцільне використання музикотерапії є в роботі з дітьми з проблемами а розвитку, за допомогою музики здійснюється корекція відхилень в особовому розвитку, психоемоційному стані, допомагає дитині вийти з негативних переживань, наповнює позитивними емоціями. Недоліками музикотерапії є те, що її не можна використовувати з людьми, які маєть порушення зі слухом.

Імаготерапія (від лат. imago - образ) займає особливе місце серед видів арт-терапії. Її основою є театралізація психотерапевтичного процесу. Імаготерапія спирається на теоретичні положення про образ, а також про єдність особи і образу. Відповідно до цього завданнями імаготерапії є:

- зміцнення і збагачення емоційних ресурсів і комунікативних можливостей;

- виховання здатності адекватно реагувати на виникнення несприятливих ситуацій, а також здатність виконувати роль, що відповідає течії подій, - приймати адекватний образ і «йти» таким шляхом від деформованого образу свого «Я»;

- розвиток здатності до творчого відтворення спеціально показаного «лікувального» образу, що набуває самостійного значення в оздоровленні особи;

- тренування здатності до мобілізації життєвого досвіду в потрібний момент, виховання вольових якостей, здібностей до саморегуляції;

- створення в процесі імаготерапії певного творчого інтересу, що збагачує життя новим змістом.

Імаготерапія може проводитися в різних формах:

- індивідуальній (використання переказу прозаїчного твору; перехід розповіді в заздалегідь запланований психологом діалог, який за своїм змістом може відбивати і розвивати викладену ситуацію, імпровізаційний діалог по заданій ситуації в «режисерській грі» з персонажами в «театрі» на столі або на ширмі);

- груповий (драматизація народної, авторської казки, де пацієнт виконує «лікувальний» образ персонажа, театралізація спеціально складеної для нього розповіді, інсценування фрагмента класичної або сучасної п'єси) [12].

Перевагою імаготерапії є те, що вона може використовуватись в індивідуальній та груповій роботі, з різними людьми. Важливим є той факт, що в процесі імаготерапії арт-терапевт може контролювати сам процес, тому що сценарії є заздалегідь написаним для конкретної особи, з якою уде використовуватись цей метод. Також перевагою імаготерапії є те, що закінчення вистави не має трагічного завершення, що важливо для самого пацієнта, допомагає йому програти ситуацію з початку і знайти, в деякій мірі, вихід із ситуації.

Імаготерапія має різні підвиди: лялькотерапію, образно-рольову драмтерапію, психодраму.

Л. Терлецька зазначає, що лялько-терапія - це розділ психотерапії (арт- терапії), яка використовує як основний прийом корекційного впливу ляльки, яка є проміжним об'єктом у взаємодії дитини і дорослого. Метою лялько-терапії є допомогти дитині ліквідувати хворобливі переживання, укріпити психічне здоров'я, покращити соціальну адаптацію, розвинути самосвідомість, вирішити конфлікти в умовах колективної творчої діяльності [60].

Використовується ця методика при різних порушеннях поведінки, страхах, труднощах в розвитку комунікативної сфери і т. д. Технологія проведення лялькотерапії полягає в тому, що з дорогим для дитини персонажем розігрується в особах в «режисерській грі» історія, пов'язана з ситуацією, що травмує її. Необхідно в ході гри добитися того, щоб інсценування розповіді захопило дитину і вона, співчуваючи героєві, ідентифікувалася з ним. У міру розгортання сюжету емоційна напруга дитини повинна зростати. Для цього сюжет будується по «наростаючій», з «розгортанням» конфлікту у кінці, досягнувши максимуму, змінюється бурхливими емоційними реакціями (плачем, сміхом), зняттям напруги. Після завершення «спектаклю» дитина повинна відчути полегшення. Дуже важливо, щоб в дії, що театралізується, був початок, кульмінація (коли героєві погрожує що-небудь) і розв'язка (герой перемагає). Кінець має бути завжди позитивним [6, с.173].

Перевагою казкотерапії є те, що її можна використовувати з дітьми, які мають різні порушення поведінки, страхи, труднощах в розвитку комунікативної сфери, вона допомагає покращити соціальну адаптацію, розвинути самосвідомість, вирішити конфлікти в умовах колективної творчої діяльності. Недоліком є те, що її важко використовувати зі старшими людьми.

Драмтерапія (розігрування по ролях і драматизація сюжету), де здійснюється «реконструкція поведінкової реакції». Роль – «лікувальний образ» - підбирається з урахуванням індивідуальних, конструктивних форм спілкування. Програвання ролей спрямоване на руйнування старих патологічних комунікативно-поведінкових стереотипів. Образно-рольова драмтерапія допомагає вирішувати різні проблемні ситуації. Наприклад, при корекції пониженої учбової мотивації у дітей може використовуватися гра в «школу звірів», де діти виконують ролі учнів і учителя. Відмінність від психодрами полягає в тому, що в драмтерапії, як правило, немає протагоніста й не драматизується проблема. Отже, це не боляче, а крім того учасники мають більшу свободу творчості, ролі менш жорстко задані. Метод не простий, потребує додаткової спеціальної підготовки терапевта, необхідності застосовувати й музику, й танець, і грим, і малювання, й тексти тощо. Сьогодні існує багато видів драмтерапії (власне драматизації, терапевтичний театр, драмтерапевтичні групи підтримки, драматизація сновидінь, середньовічний театр і комедія дельарте тощо) [13, c.14].

Перевагою драмотерапії є те, що вона хорошим методом роботи з групою. При використанні драмотерапії відбувається (крім розвитку креативності) розширення свідомості, діапазону поведінкових стратегій, відпрацьовуються нові, більш креативні способів взаємодії зі світом, сприяє покращенню вербального і невербального спілкування.

Одним з найбільш поширених видів арт-терапії є ізотерапія (малюнок, ліплення) - лікувальна дія, корекція за допомогою образотворчої діяльності, може бути індивідуальною та груповою, виділяють наступні напрями цього методу:

• використання вже існуючих витворів образотворчого мистецтва шляхом їх аналізу і інтерпретації пацієнтами;

• спонукання до самостійних творчих проявів в образотворчій діяльності [6, с.174].

Перевага ізотерапії є втому, що в процесі творчої діяльності, коли ти малюєш, ти відкриваєш свої відчуття, емоції на папері, що знаходяться на підсвідомому рівні, про що ти інколи навіть не здогадуєшся. Також багато чого можна сказати про людину, яка виконувала малюнок проінтерпретувавши значення кольорів, які вона використовувала і, звичайно, малюнок, який дає надзвичайно багато інформації. Ізотерапія дає позитивні результати в роботі з дітьми з різними проблемами - затримкою психічного розвитку, мовними труднощами, порушенням слуху, розумовою відсталістю, при аутизмі, де вербальний контакт ускладнений

Бібліотерапія – це вибір книг, орієнтованих на коло проблем певної особи чи групи. Після прочитання відбувається спільний аналіз змісту. До видів арт-терапії, заснованим на лікувальній корекційній дії читанням, відносяться лібропсихотерапія (лікувальне читання, метод запропонований) і бібліотерапія (терапія через книгу), цей напрямок заснований на літературному самовираженні через творче «письмо», твір. Часто мають на увазі лікувальний вплив на психіку хворої людини читання книг. Термін з'явився у 20-ті роки минулого століття в США. Сучасна бібліотерапія (на відміну від традиційних її форм) переважно не читання літератури, а самостійна творчість [50].

Перевагою бібліотерапії є те, що вона може застосовуватися як в індивідуальній, так і груповій формах (групове читання). Після читання «лікувального» твору проводиться обговорення, в результаті якого може вимальовуватися структура міжособових стосунків його учасників, робляться етичні висновки на підставі прочитаного. Бібліотерапія являється також і лікувально-педагогічним методом, оскільки вирішує завдання перевиховання.

Недоліком є те, що при груповому читанні обов'язково враховується підбір її членів за характером наявних проблем, віку, а це іноді складно зробити.

Казко-терапія, в основі якої також лежить психокорекція засобами літературного твору. Цей вид бібліотерапії прийнятніший для роботи із старшими дошкільнятами і молодшими школярами, що мають проблеми в розвитку. За допомогою казкотерапії можна надати допомогу дітям з різними проблемами - агресивним, невпевненим, сором'язливим, з проблемами прийняття своїх почуттів, а також з різного роду психосоматичними захворюваннями [2].

Автор Л. Терлецька зазначає, що казкотерапія як метод арт-терапії використовується в наступних ситуаціях:

• коли люди відчувають явні ускладнення і розгубленість, особливо на початку роботи над собою;

• коли люди почувають себе занадто напружено в групі;

• коли необхідно згуртувати групу;

• коли потрібно дати гру на вибір, для того щоб налаштувати групу на ті чи інші проблеми і задачі роботи;

• коли потрібно активізувати взаємодію між учасниками групи;

• коли треба вивести людей з їхнього занурення у свої проблеми і спонукати до більш активної спільної роботи [60, c. 3-14].

Перевагою казкотерапії, як одного з методів арт-терапії, є те що казка дозволяє розкривати рамки звичайного життя, стикатися із складними явищами і почуттями і в доступній формі осягати світ почуттів і переживань. Вона дає можливість дитині ідентифікувати себе з близьким для нього персонажем, порівнювати себе з героєм, зрозуміти, що у нього є такі ж проблеми, як у героя казки. За допомогою казкових образів, їх дій, дитина може знайти вихід з різних складних ситуацій, побачити шляхи рішення виниклих конфліктів, засвоїти моральні норми і цінності, розрізняти добро і зло.

Серед сучасних засобів і напрямів в арт-терапії все яскравіше заявляє про себе відносно новий перспективний напрям - орігамі - конструювання різноманітних паперових фігурок шляхом складання квадрата без вирізування і склеювання. Численні дослідження свідчать про те, що заняття орігамі покращують якість життя хворих, зменшують рівень тривожності, допомагають забути біль і горе, підвищують самооцінку, сприяють налагодженню дружніх стосунків, взаємодопомозі в колективі, допомагають встановити контакт між лікарем і пацієнтом. Займаючись орігамі, пацієнт стає учасником захоплюючої дії - перетворення паперового квадрата на оригінальну фігурку - квітку, коробочку, метелика, динозавра. Цей процес нагадує фокус, маленьке представлення, що завжди викликає радісне здивування. Шляхом послідовного нескладного складання паперу уздовж геометричних ліній отримуємо модель, яка вражає своєю красою і змінює в кращу сторону емоційний стан хворого. Виникає бажання показати комусь це диво, скласти щось ще. Зникає почуття ізольованості, налагоджується спілкування, у тому числі і лікаря з пацієнтом, що є особливо важливим, якщо пацієнт - дитина [30].

У процесі арт-терапевтичної роботи необхідно мати широкий вибір різних образотворчих матеріалів. Разом з фарбами, олівцями, восковою крейдою або пастеллю часто використовуються також журнали, кольоровий папір, фольга, текстиль, глина, пластилін, спеціальне тісто - для ліплення, пісок з мініатюрними фігурками - для "гри з пісочницею", дерево і інші матеріали. Папір для малювання має бути різних форматів і відтінків. Необхідно також мати кисті різних розмірів, губки для зафарбовування великих просторів, ножиці, нитки, різні типи клеїв, скоч і так далі. Слід враховувати те, що вибір того або іншого матеріалу може бути пов'язаний з особливостями стану і особи клієнта, а також з динамікою арт-терапевтичного процесу. Клієнтові має бути надана можливість самому вибирати той або інший матеріал і засоби для образотворчої роботи. Як правило, на початку роботи клієнти вважають за краще користуватися олівцями, восковою крейдою або фломастерами. Ці засоби роботи дозволяють їм добре контролювати процес малювання, що відповідає потребі уникати конфронтації зі своїми почуттями на початкових етапах роботи. Вибирання цих засобів може бути пов'язане з потребою в психологічній захищеності [8].

Глина, тісто, пісок і інші пластичні матеріали мають значні можливості для вираження сильних переживань, у тому числі почуття гніву. Робота з ними припускає велику міру фізичної залученості і м'язової активності, що робить її «енергоємнішою», такою, що зачіпає психофізіологічні процеси. Тому при роботі з ними нерідко може мати місце позитивний ефект при психосоматичних порушеннях і соматовегетативних проявах невротичних станів.

Використання техніки колажу нерідко допомагає пацієнтам здолати боязкість, пов'язану з відсутністю «художнього таланту» і умінь. Крім того, використання вже готових предметів і зображень для створення з них нових композиції дає пацієнтам почуття захищеності, оскільки вони не так ототожнюють свої переживання з цими предметами і зображеннями, як, наприклад, при малюванні. Це забезпечує необхідну міру дистанційованості від занадто сильних або делікатних почуттів і необхідну міру безпеки при образотворчій роботі [7].

Багато арт-терапевтів використовують роботу з ефектами. Метою цієї роботи завжди є поглиблене самопізнання, освоєння нових видів діяльності і способів поведінки в невідомій ситуації, актуалізація сильних переживань, почуттів, фантазій і страхів. У цьому напрямі немає чіткої тематичної обумовленості. Прийоми використовуються на робочій стадії групи в умовах атмосфери довіри і прийняття, що сформувалася. Ця техніка відноситься до техніки роботи з глибинним несвідомим і використовується в контексті аналітичною і екзистенціальною арт-терапією. Серед техніки цього напряму можна виділити наступні: створення об'ємної композиції або скульптури з паперу, малюнок на пом'ятому або на мокрому папері, експерименти з кольором, використання контрастних кольорів і стилів, вільні карлючки, монотипи (створення малюнка на склі і відбиток на папері), відбитки різних предметів, техніка роздмухування фарби, чорнильні плями і метелики, змішування фарб, малюнок вугільною крейдою і так далі [8].

Метод sandplay (дослівно - пісочна гра) є одним з незвичайної техніки арт-терапії, під час якої дитина (а іноді і дорослий) будує власний світ в мініатюрі з піску і невеликих фігурок, виражаючи на піску те, що спонтанно виникає впродовж заняття. В процесі роботи, дитина може змішувати пісок з водою, якщо йому необхідно сформувати пагорби, гори, або створити різні вологі ландшафти, наприклад, болото. Крім того, в роботі використовується безліч мініатюрних фігур: людей, тварин, дерев, будівель, автомобілів, мостів, релігійних символів, і ще багато іншого. Така безліч фігур і матеріалів потрібна для того, щоб дати дитині стимул створювати власний світ.

Цей метод можна використати в роботі з дітьми від трьох років (а також, як один з етапів в роботі з підлітками і дорослими), з наступним спектром проблем:

- різні форми порушень поведінки;

- складнощі у взаємовідносинах з дорослими (батьками, вихователями, учителями) і однолітками

- психосоматичні захворювання;

- підвищена тривожність, страхи;

- складнощі, пов'язані зі змінами в сімейній (розлучення, поява молодшої дитини, і так далі) і в соціальній ситуаціях (дитячий сад, школа);

- неврози [30].

Автор Л. Терлецька, зазначає, що усі техніки і вправи об’єднані в кілька тематичних груп:

• Група А «Робота з матеріалами» містить у собі техніки і вправи, застосування яких має своїм основним завданням подолання ускладнень в образотворчій роботі клієнта або учасників групи (що нерідко відмічаються на початку арт-терапевтичного процесу, а також стимуляцію спонтанності, розвиток уяви і творчих здібностей. Підгрупа І містить графічні техніки. Підгрупа ІІ пов’язана з використанням інших образотворчих матеріалів і засобів роботи (пісок, глина, тісто, текстура, кольоровий папір тощо).

• Група Б «Практичні навички» містить у собі вправи , що сприяють тренуванню й удосконалюванню когнітивних навичок (уваги, пам’яті, мислення), тісно пов’язаних із практичною діяльністю й можливостями особистості.

• Група В «Загальні теми» містить у собі вправи і теми, які дозволяють виражати широкий спектр різних переживань, що так чи інакше торкаються більшості людей.

• Група Г «Сприйняття себе». Вправи і теми даної групи дозволябть людині відбити свій біографічний досвід і систему відносин (включаючи і ставлення до самої себе ) [60, c. 3-14].

При роботі з клієнтами соціальної роботи також можна використовувати різноманітні форми арт-терапії. Автор А. Копитін, зазначає, що є різні підходи до класифікації форм арт-терапії, наприклад, він виділяє клінічну, психодинамічну, гуманістичну, трансперсональну і інші її моделі. Зміст і форми арт-терапевтичної роботи можуть розрізнятися залежно від тієї або іншої групи клієнтів (наприклад, психіатричні хворі, особи з прикордонними психічними розладами, пацієнти з соматичною патологією, мотивовані до особового «зростання» клінічно здорові особи і т. д.). Артотерапію можна проводити з одним пацієнтом, з подружжям, зі всією сім’єю, в колективі і групі. Форми арт-терапії також різні при роботі з дітьми, підлітками і дорослими. І проте можна говорити про два основні варіанти арт-терапевтичної роботи –індивідуальної і групової арт-терапії. Кожна з них, у свою чергу, має свої різновиди [50, c.21].

Індивідуальна арт-терапія може використовуватися з широким колом клієнтів. Деякі клієнти, що не підлягають вербальній психотерапії (олігофрени, психотики, особи похилого віку з порушеннями пам’яті і деякі інші), у ряді випадків можуть досить успішно займатися з арт-терапевтом як індивідуально, так і в групі, маючи порушену здібність до вербальної комунікації, вони нерідко здатні виражати свої переживання в образотворчій формі.

Переваги індивідуальної форми роботи: окремо взятому учаснику приділяється більше уваги, що допомагає краще при аналізі того чи іншого фактору, ніж при груповій терапії.

Групові форми арт-терапевтичної роботи в даний час використовуються дуже широко, особливо в освіті, соціальній сфері, інших областях. Існує ціла низка причин, які примушують арт-терапевтів і фахівців, віддавати перевагу її груповим формам. Важливу роль в цьому відіграє їх «економічний» характер, що дозволяє працювати з більш широким колом клієнтів. Групова арт-терапія передбачає не тільки взаємодію з іншими учасниками групи, але і самостійну образотворчу роботу, що робить вплив на динаміку загального процесу. Крім того, поєднуються прагнення учасників до «злиття» з групою і збереження групової ідентичності – з одного боку, і потреба в незалежності і зміцненні індивідуальної ідентичності – з іншого.

Групова арт-терапія дозволяє розвивати конструктивні соціальні навики, дає можливість бачити результати своїх дій та їх вплив на оточуючих, оволодівати новими ролями і виявляти латентні якості особистості. Існує декілька варіантів групової арт-терапії, що розрізняються між собою, головним чином, за ступенем групової взаємодії і і структурованості:

• студійна відкрита група (переважно неструктурована);

• аналітична закрита група (різний ступінь структурованості);

• тематично орієнтована група (різний ступінь відкритості і структурованості) [4].

Л. Підлипишина, зазначає, що групова арт-терапія допомагає:

• розвивати соціальні й комунікативні навички;

• надати взаємну підтримку членам групи і вирішити загальні проблеми;

• спостерігати результати своїх дій і їхній вплив на інших; засвоювати нові ролі і виявляти латентні (приховані) якості особистості, спостерігати, як модифікація рольової поведінки впливає на взаємини з іншими;

• підвищувати самооцінку, що веде до зміцнення особистої ідентичності; розвивати навички прийняття рішень [47].

Існують і «змішані» варіанти арт-терапевтичних груп, які на різних етапах роботи можуть бути більш або менш структурованими. Учасники неструктурованих арт-терапевтичних груп хоча і зустрічаються в певний час в спільному приміщенні працюють цілком самостійно. Їм не пропонується ні будь-яких загальних тем, ні інструкцій з виконання роботи. Структуровані групи передбачають наявність інструкцій або «правил», які додають образотворчій роботі учасників певну спрямованість. Інструкції або «правила» можуть розрізнятися за ступенем своєї «жорсткості». В одних випадках вони зводяться до вимоги малювати що захочеться, але з використанням лише трьох кольорів на вибір або працювати разом з «напарником». В інших випадках визначається не тільки спосіб і умови роботи, але і тема; причому в одних випадках вона може припускати вибір варіантів її виконання, а в інших – ні [50, c.29].

В процесі роботи арт-терапевта виділяють такі стадії творчого процесу. За І. Сусаніною вони наступні:

• Підготовка, що включає, передусім, збір інформації, інструментів, матеріалів для створення чогось нового. У художньому процесі це стадія збору матеріалів і обдумування ідей. З одного боку, ви випробовуєте натхнення і цікавість по відношенню до того, що збираєтеся створити, а з іншого боку, поки ще не ясна мета і тема. Це стадія експериментальної роботи з матеріалами, фарбами, образами і формами. Відбувається зустріч і конфронтація різних матеріалів, ідей, перешкод і проблем. Ця стадія включає також намір створити що-небудь. Необхідність цього наміру визначається у виявленні напряму творчого процесу, його мети і сенсу.

• Стадія інкубації є однією з найкритичніших. Вона включає не лише роботу, але і відпочинок, медитацію. Настає змінений стан свідомості, в процесі якої відбувається створення творчого продукту. Втрачається почуття часу, і усі проблеми йдуть з плану свідомості. Стадія інкубації може проходити дуже важко, оскільки ви можете втратити надію або відчути себе абсолютно застряглими і розчарованими. Ви можете втратити упевненість в собі, віру в те, що щось путнє може прийти в голову. Іноді раціональність перемагає, і ви можете повернутися до того, що ви вже знаєте, до чого-небудь, що ви вже створили раніше, або до якого-небудь стереотипного представлення. П. Пікассо помітив, що будь-який акт творчості одночасно є і актом руйнування. Р. Мей також вказував на те, що в творчому процесі ви руйнуєте те, в що вірили раніше, але за допомогою цього руйнування ви стаєте здатні змінити самого себе. Впродовж фази інкубації ви можете створити уявний образ майбутнього творчого продукту, проте він може змінитися в процесі подальшої роботи. Для того, щоб сприйняти усі ті нові ідеї, які можуть прийти, необхідно відпустити раціональне мислення, дати свободу власній інтуїції, імпровізації і дати можливість захопити себе грою.

• Стадія ілюмінації - це стадія, коли приходить осяяння. Несподівано і спонтанно приходить вирішення проблеми або відповідь на поставлене питання. Цей час відкриттів і час радості і задоволеності тим, що вдалося створити. На цій стадії художній продукт може бути ще незавершеним, проте ви переживаєте почуття упевненості від вже досягнутого результату.

• Стадія верифікації включає опрацювання деталей і завершення проекту. Це раціональний процес, в якому художнє вираження отримує остаточну форму [58].

Отже, виділяють такі види арт-терапії: музикотерапія, драмтерапія, ізотерапія, бібліотерапія, казкотерапія та лялькотерапія, вони надають можливість самовираження, самопізнання і дозволяють особі піднятися на більш високий ступінь свого розвитку.

Сучасні арт-терапевти використовують в роботі з клієнтами безліч методів і технік, серед яких малювання олівцями, фарбами, крейдою і так далі, ліплення з тіста, глини, пластиліну, орігамі, пісочну гру і багато іншого. У кожному методі існує велика кількість техніки, яку терапевт підбирає залежно від особливостей клієнта.