2.1. Основні методи соціальної роботи з дітьми з сімей, що опинились в складних життєвих обставинах

Зміни, що вже тривалий час відбуваються в політичній, соціальній та економічній сферах українського суспільства, справляють глибокий вплив на життя і становище усіх груп і прошарків населення, спричинили загострення низки складних суспільних проблем, зокрема проблем сім’ї, виховання дітей, молоді. Становище багатьох українських сімей характеризується загальним зниженням рівня життя. Крім того, напруженість у суспільстві істотно позначається на психологічному кліматі в сім’ї. Виникають проблеми і труднощі в благополучних сім’ях, а ще більше – в сім’ях, що опинились в складних життєвих обставинах [69].

Соціальної допомоги потребують не лише ті сім’ї, які вже перебувають у складних життєвих обставинах, а й такі, які можна віднести до категорії сімей соціального ризику (цей термін не має законодавчого закріплення). Такі сім’ї самостійно справляються зі своїми соціальними функціями, проте в них наявні фактори ризику, що при певних змінах ситуації провокують виникнення кризових станів, з якими родина самостійно не зможе впоратися, що призведе її до розряду неблагополучних. До них можна віднести:

• сім’ї, в яких виховується нерідна дитина (сім’ї опікунів, усиновителів, в яких дітей виховують нерідні батьки (вітчим або мачуха), прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу);

• малозабезпечені сім’ї;

• багатодітні сім’ї;

• сім’ї, які виховують дітей з особливими потребами;

• неповні сім’ї;

• молоді сім’ї тощо [3, с.8].

Для того, щоб потенційно-неблагополучні сім’ї не стали внаслідок зниження власного соціального потенціалу і функціональної спроможності неблагополучними сім’ями, необхідна спеціальна соціально-педагогічна робота з ними: обслуговування і профілактика. Оскільки незмінними є мета, принципи, форми і методи роботи, то особливості роботи з такими сім’ями полягають у технологіях, які враховують суб’єктивні та об’єктивні фактори роботи з сім’єю, передбачають добровільність роботи, бажання сімей усвідомити свої проблеми і розв’язувати їх із сторонньою допомогою [62, с.108].

Розглянемо технології роботи з потенційно-неблагополучними сім’ями різних типів.

Основним методом соціальної роботи з сім’єю, в якій виховується нерідна дитина є соціальний супровід. Соціальна робота з такими сім’ями, перш за все спрямована на вирішення проблемних питань життя та розвитку прийомних дітей. Але, враховуючи потребу забезпечення сприятливого сімейного оточення, при необхідності, робота ведеться також з батьками і біологічними дітьми.

Основними завданнями соціального супроводу є:

• ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної та швидкої адаптації сім’ї та дитини-вихованця з метою вирішення проблем останньої;

• надання допомоги батькам для того, щоб у подальшому вони могли вирішувати проблеми шляхом мобілізації власних ресурсів;

• забезпечення партнерських стосунків між сім’єю, соціальною службою, іншими державними і громадськими установами для комплексного забезпечення прав дитини [61, c.20].

Багатодітна сім’я - це сім’я в якій проживають і виховуються троє і більше дітей. Проблема такої сім’ї: матеріальне забезпечення дітей, нестабільність статусу у суспільній свідомості, соціально-рольова нестабільність у сім’ї, наявність споживацьких життєвих установок. Методи соціальної роботи: інформування, переконання, консультації, приклад, перенавчання, заохочення. Напрямки роботи: навчання сімейному бізнесу, інформування про права сім’ї і дітей, організація дозвілля, відпочинку і предметного спілкування батьків і дітей, представництво інтересів багатодітних сімей, організація підготовки і перепідготовки членів сім’ї [62, с.110].

У соціальній роботі з малозабезпеченими сім'ями застосовуються такі соціальні технології: соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальна опіка і піклування. З сім'єю, яка перебуває у складній життєвій ситуації внаслідок індивідуального випадку чи складної психотравмуючої ситуації, проводиться сімейна психотерапія, реалізуються різні технології соціальної роботи, які мають на меті поліпшення соціального і психологічного стану подружжя і членів родини: соціальна корекція, соціальна терапія, психологічне і соціальне консультування, соціально-психологічна адаптація. Для організації рекреаційної діяльності, проведення дозвілля, допомоги у реалізації виховної функції сім'ї застосовуються соціально-педагогічні методи і методи соціального виховання [63].

Молода сім’я включає проблеми адаптації подружжя до сімейного життя, вироблення спільної моделі спільного життя, відокремлення від батьківських сімей, розподіл соціальних ролей і оволодіння різними функціями сім’ї. Методи роботи: інформування, консультування, переконання, приклад, представництво, заохочення, вправи. Напрямки роботи: формування гендерної рівності в сім’ї, запобігання насильству в сім’ї, просвіта з прав і обов’язків сім’ї та молодої сім’ї у суспільстві, запобігання сімейних конфліктів, планування сім’ї, допомога у працевлаштуванні [62, с.110].

Зміст соціально-педагогічної роботи з дітьми (включаючи підлітків і молодь до 18 років) з функціональними обмеженнями, як правило, включає такі напрями:

• вивчення соціально-психологічного стану клієнта;

• соціально-педагогічне дослідження особливостей соціалізації дитини;

• побутова реабілітація (навчання елементам самообслуговування та дотриманню найпростіших норм поведінки в різних мікросоціумах);

• психологічне консультування дітей;

• консультування членів сімей, де виховуються діти-інваліди, з праових та психолого-педагогічних питань;

• психолого-педагогічна корекційна робота;

• розвиток потенційних творчих можливостей дітей;

• формування особистісних якостей дітей спеціальними засобами психологічного тренінгу;

• організація культурно-дозвіллєвої діяльності дітей через проектування та впровадження різноманітних програм та форм роботи соціальних служб;

• професійна орієнтація підлітків і молоді з інвалідністю;

• лобіювання пропозицій на рівні органів місцевої влади і самоврядування щодо поліпшення соціальної роботи з дітьми, підлітками і молоддю з інвалідністю;

• координація діяльності різних соціальних інститутів, що опікуються проблемами дітей інвалідів [27, с. 52].

Неповна сім’я характеризується проблемами адаптації до нового статусу в соціумі, проблема виховання дітей через відсутність когось із батьків, матеріальні умови життя сімей, можливість розвитку у батьків та дітей девіантностей типу: «нерозвиненість батьківських почуттів», «емоційне відторгнення», комплексу неповноцінності у дітей чи батьків. Напрямки роботи: формування позитивного мислення, профілактика помилок у родинному вихованні, просвіта з прав сім’ї та дітей, корекція стосунків сім’ї та її членів з мікросередовищем, допомога у навчанні та працевлаштуванні дітей і батьків з неповної сім’ї. Методи роботи: інформування, консультування, переконання, навіювання, приклад, представництво, перенавчання, переключення, реконструкція характеру, педагогічні ситуації, вправи тощо [62, с.111].

Основні засади соціальної роботи з особами та сім’ями, що перебувають у складних життєвих обставинах, регулюються Законом України «Про соціальні послуги».

Спеціальним закладом, що надає соціальні послуги сім’ям, дітям та молоді, що перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю" від 27.08.2004 р. № 1126 є центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді [3, с.10].

Безпосереднє здійснення соціальної підтримки сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, реалізується Службою соціальної підтримки сім’ї, яка є підрозділом центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Служба не є юридичною особою, це спеціалізоване формування центру соціальних служб. Діяльність служб соціальної підтримки сім’ї регулюється Типовим положенням про Службу соціальної підтримки сім’ї, затвердженим наказом Міністерства у справах молоді та спорту України від 17.08.2005 р. №658 [16].

Основні соціальні послуги, що надаються сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, регулюються Законом України «Про соціальні послуги». Відповідно до статті 1 Закону, соціальні послуги визначаються як комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя [27].

Сучасна система державної допомоги підліткам, які виховуються в сім’ях, що опинились в складних життєвих обставинах, складається з наступних компонентів:

а) безготівкова допомога:

• безоплатний проїзд для дітей, що мають статус сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;

• безкоштовне оздоровлення;

• надання безкоштовної шкільної форми;

• безкоштовне харчування дітей в закладах освіти;

• безкоштовне оздоровлення для окремих категорій дітей.

б) пільги:

• пільги для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при вступі у навчальні заклади середньої спеціальності та вищої освіти.

в) послуги:

• безкоштовне медичне обслуговування [24, с.7].

Г. Козубовська, В. Керецман, Г. Товканець зазначають, що з огляду на потребу у визначенні основних видів соціальної допомоги сім’ї, які перебувають у складних життєвих обставинах, можуть бути класифіковані наступним чином:

• соціально-демографічні – неповні, багатодітні, сім’ї, що перебувають у процесі розлучення тощо;

• матеріально-побутові – малозабезпечені, сім’ї, де є безробітні тощо;

• медико-соціальні – сім’ї, де є інваліди, алкоголіки, наркомани, психічно хворі тощо;

• психологічні і соціально-педагогічні – сім’ї, де простежуються недобра психологічна атмосфера, емоційно-конфліктні взаємини, педагогічна некомпетентність батьків тощо;

• соціально-правові – сім’ї, де простежуються криміногенні прояви способу життя, є раніше засуджені [32].

О. Безпалько, І. Звєрєва, З. Кияниця, В. Кузьмінський зазначають, що процес соціальної роботи із сім’єю, що опинилася у складних життєвих обставинах, відбувається у логічній послідовності і включає наступні етапи:

• Етап 1. Виявлення сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах.

• Етап 2. Здійснення діагностування ситуації у сім’ї, її потреб та проблем (у т. ч. Обстеження умов проживання сім’ї).

• Етап 3. Ухвалення рішення про необхідність надання комплексних соціальних послуг, планування спільних дій (соціальний супровід).

• Етап 4. Надання соціальних послуг сім’ї, що опинилася в складних життєвих обставинах.

• Етап 5. Оцінка проведеної роботи, припинення соціального супроводу [25, с.191].

Професор А. Капська зазначає, що спрямованість соціальних послуг залежить від життєвих обставин і потреб, тому соціальну роботу із сім’ями, які перебувають у складних життєвих обставинах, поділяють на такі напрямки:

1) консультування за зверненням;

2) екстрені дії, спрямовані на гарантування безпеки дитини (термінова соціальна допомога, надання притулку, негайне вилучення з родини дітей, що зазнають жорстокого ставлення, перебувають у небезпеці чи залишені без піклування батьків);

3) допомога у розв’язання проблеми, яку сім’я не в змозі подолати самостійно.

В узагальненому вигляді можна виокремити такі форми соціальної роботи із сім’єю:

• індивідуальна робота з кожним членом родини (індивідуальні бесіди окремих членів родини спрямовуються на формування інших відносин, розуміння труднощів інших членів родини, переконання у потребі взаємопідтримки. Прищеплення індивідуальних навичок відновлення добрих стосунків, участі кожного у плануванні витрат сімейного планування, веденні домашнього господарства, організації дозвілля, надання знань і умінь кожному члену родини по можливості організовувати з державними органами, іншими зовнішніми установами, підтримати одне одного в цьому процесі, у вирішенні проблем навчання, роботи тощо. Сприяє розвитку самоповаги, відчуття власної значимості, відновленню (набуттю) пристойного соціального статусу);

• спільна робота з усіма членами родини (базується на використанні методів сімейної терапії, які слугують залагодженню внутрішньосімейних відносин Сімейні конференції слугують налаштуванню контактів між членами родини, ідентифікації неконструктивних моделей взаємостосунків, які стали стереотипними, і від того можуть не помічатися й не усвідомлюватися тим членом сім’ї, який у цьому випадку стає джерелом конфлікту);

• групова робота, що виходить за межі родини (доцільна тоді, коли ситуація в родині характеризується соціальною ізоляцією (що виникає досить часто) і від того у родині панує низька самооцінка, острах неприйняття суспільством. У ході групової роботи члени родини здобувають досвід зав’язування контактів і спілкування з іншими людьми) [55].

У соціальній роботі з сім’ями, що опинилися у складних життєвих обставинах, важливо навчитися виявляти ключову проблему, яка має певні ознаки, часові рамки, кордони втручання соціального працівника. До методів виявлення ключової проблеми сім’ї відносять уміння:

• визначати причину і наслідки;

• відрізняти інформацію від емоцій (деякі факти – емоційні, але не інформаційні);

• бачити інформацію з різних кутів зору (сусіди, вчитель, соціальний працівник тощо);

• думки і вислови оточення;

• бачити і аналізувати сім’ю як функціональну систему з уже визначеними стосунками.

При визначенні ключової проблеми сім’ї необхідно враховувати ознаки, що є показниками наявності декількох проблем, а саме: сім’ї, де батьки страждають на алкоголізм; де батьки – безробітні; сім’ї, які розпадаються; неповні сім’ї; сім’ї, де батьки – інваліди. Слід також враховувати ознаки дисфункціональності сім’ї: дитина без догляду, слабка система спілкування; відчуженість між членами сім’ї; брак відповідальності; емоційна замкнутість; брак емпатії; недостатня увага до дитини, до її розвитку і життя); експлуатація в сім’ї, нав’язування дитині батьківської ролі; очікування від дитини емоційної прив’язаності до батьків; недотримання меж, у тому числі сексуальних, між батьками й дітьми; батьки не забезпечують розвитку дитини, її становлення, формування поглядів на світ; батьки неспроможні відділити свої потреби від потреб дитини); дитина – потенційна жертва, прояви батьківської люті; жорсткі вимоги до дисципліни; дитина – «симптом неблагополуччя»; нереальні вимоги до дитини; вимоги підкорення; непослідовна поведінка батьків щодо дитини: від приниження до ідеалізації); насильство над дитиною: сексуальне, психологічне, економічне, фізичне; брак у батьків знань про потреби та проблеми дитини; ізольованість сім’ї тощо [25, с.197].

Автори С. Толстоухова, О. Яременко та О. Вакуленко, зазначають, що у загальному виді пріоритети діяльності з сім’ями, що опинились в складних життєвих обставинах можна класифікувати за такими напрямками:

• соціальна опіка, допомога та патронаж соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу;

• попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров’я дітей і молоді і запобігання такому впливу (зокрема елементами арт-терапії);

• відновлення морального, психологічного та фізичного стану дітей та молоді, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами і нормами;

• контроль за додержанням вимог законодавства щодо захисту прав і свобод дітей та молоді [61, с.50].

Отже, основною технологією соціальної роботи із сім’ями (зокрема, з тими, в яких існує ризик вилучення дітей) є соціальний супровід таких сімей. Це оптимальний спосіб для здійснення соціальної підтримки сімей що перебувають у складних життєвих обставинах, оскільки передбачає тривалу в часі, професійну, всебічну допомогу. Соціальний супровід, згідно із Законом України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» – робота, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу [34, с.54].

У межах технології соціального супроводу сім’ї виділяють:

1) соціальну опіку – представлення працівником соціальної служби інтересів сім’ї (чи її члена) в органах влади, різних установах;

2) соціальний патронаж — надання соціальних послуг (переважно за місцем проживання) індивідуальним клієнтам і групам ризику, який полягає у постійному соціальному нагляді, регулярному відвідуванні їх житла соціальними та іншими працівниками, надання їм необхідної економічної, соціально-побутової, лікувально-профілактичної допомоги;

3) соціальну допомогу сім’ї – передбачає надання соціальними службами, кризовими центрами, соціальними працівниками соціальних послуг відповідно до Закону України «Про соціальні послуги».

Технологія соціального супроводу має багато схожого з відомою у соціальній роботі методикою «ведення випадку», адже вона є тривалою у часі і застосовується стосовно конкретної сім’ї. Вибір методів та заходів у процесі здійснення соціального супроводу сім’ї повинен ґрунтуватися на індивідуальному підході, з урахуванням усіх суттєвих обставин функціонування сім’ї [1, с.99].

Соціальний супровід сім’ї, яка потребує допомоги, має такі етапи:

1) підготовчий (вивчення ситуації, встановлення контакту і знайомства, діагностика, планування);

2) реалізація (безпосереднє надання послуг, інтервенція);

3) підсумковий (оцінка і припинення, стабілізація, згортання).

Здійснення соціального супроводу дисфункціональних сімей має певні особливості:

– він потрібен усім різновидам сімей, але повинен брати до уваги кризовість сімейної ситуації, екстремальність умов життя сім’ї; здійснюватися групою фахівців;

– соціальний супровід повинен здійснюватися тільки з урахуванням результатів вивчення ситуації в сім’ї, ретельної перевірки її обставин, стосунків, виявлення порушень прав дитини та інших членів сім’ї в родині з їх подальшою соціальною опікою;

– до допомоги сім’ям, де є факти зловживання алкоголем, вживання наркотичних речовин, є підозра щодо скоєння насилля над дітьми, крайній рівень зубожіння, необхідно залучати різних фахівців;

– особливої уваги у процесі соціального супроводу вимагають сім’ї, де є діти з проявами асоціальної поведінки, схильні до бродяжництва; безвідповідальне батьківство. Неповні сім’ї можуть потребувати допомоги, пов’язаної із компенсацією функцій одного з батьків;

– соціальний супровід повинен включати просвітницьку роботу щодо умов, необхідних для виховання і розвитку дитини, щодо прав та обов’язків членів сім’ї у випадку, коли вони порушуються чи не виконуються, навчання і контроль за дотриманням прав і виконанням обов’язків;

– соціальний супровід сім’ї повинен поєднуватися із соціальною реабілітацією окремих членів родини, профілактикою та обслуговуванням сімей, але не зводитися до них; це є комплекс послуг;

– критерієм неефективності супроводу є рецидиви порушень прав членів сім’ї, асоціальні прояви у поведінці, деліквентна і девіантна поведінка членів сім’ї. Критерієм ефективності – перехід сім’ї з клієнта супроводу до клієнта обслуговування і профілактики;

– необхідною є розроблення змісту технологій супроводу різних типів неблагополучних сімей на основі визначення типових проблем сімей;

– спеціаліст соціальної роботи не може вирішити проблему; він може допомогти клієнтам упоратися з нею [52, с.220].

Тривалість соціального супроводу окремої сім’ї залежить від гостроти проблем у сім’ї, рівня розвитку адаптаційного потенціалу її членів, міри функціональної спроможності сім’ї щодо самостійного подолання труднощів, рівня розвитку зв’язків сім’ї з мікро- та макро- середовищем [25, с.202].

Таким чином, соціальний супровід – цілеспрямована діяльність соціальних працівників щодо створення необхідних умов для оптимального функціонування сім’ї та гармонійного розвитку дитини.

Інший важливий напрям роботи із сім’ями, що опинились в складних життєвих обставинах – це сімейне консультування, тобто консультування, в якому спеціаліст із сімейних відносин або соціальний працівник залучається до вирішення сімейних проблем, та шляхом надання консультацій сприяє відновленню потенціалу сім’ї та окремих її членів до покращення сімейних відносин та здатності самостійно вирішувати подібні проблеми у майбутньому. Таке консультування ставить за мету спільне з консультантом вивчення запиту клієнта для зміни рольової взаємодії у його сім’ї й забезпечення можливостей особистісного зростання.

Найчастіше під час сімейного консультування обговорюються: складнощі у стосунках батьків з дітьми, труднощі у спілкуванні, подружні проблеми, переживання розлучення (прощання) з партнером тощо.

Однією з ключових технологій соціальної роботи із сім’ями є побудова підтримуючих мереж . Мережі – це формальні чи неформальні зв’язки людей чи організацій, які можуть поділяти між собою ресурси, обмінюватися навичками, інформацією, знаннями тощо. Вони можуть бути позитивними чи негативними відповідно до того, як вони впливають на особу. Наприклад, людина, яка вживає наркотики, включена в мережу, яка дозволяє їй знаходити та купувати наркотики, підтримувати стосунки з іншими споживачами наркотиків тощо. Очевидно, що це приклад негативної мережі, частина якої існує нелегально. Але коли наркозалежна особа прийме рішення про необхідність лікування та реабілітації, вона має знайти та налагодити стосунки зі складовими елементами іншої системи чи мережі, яка зможе допомогти їй у досягненні мети. Це можуть бути родичі чи друзі, соціальні працівники, лікарі, лікарня чи реабілітаційний центр, програма підтримки людей, що мали залежність, група самодопомоги тощо [23, с.43].

Групи людей, що впливають на сім’ю, можуть бути формальними і природними. Відповідно існують формальні (заклади охорони здоров’я, школи, позашкільні навчальні заклади, органи праці та соціального захисту населення, соціальні проекти тощо) та природні (родичі, друзі, сусіди, неформальні об’єднання – клуби, спортивні, релігійні тощо) системи підтримки. Формальні системи плануються і створюються суспільством, аби допомогти сім’ї адаптуватися до умов соціуму. Природні – складаються стихійно. Дві системи взаємодоповнюють одна одну. Під час планування роботи з сім’єю, визначення переліку доцільних соціальних послуг важливо проаналізувати форми соціальної підтримки сім’ї: інформаційну, емоційну, матеріальну [25, с.203].

Отже, допомагаючи сім’ям що опинились у складних життєвих обставинах, спираються на певні соціальні технології, які являють собою сукупність методів, прийомів і засобів діяльності соціального працівника в конкретній ситуації.

Найбільш поширеними технологіями є: соціальний супровід сімей (ведення випадку), консультативна робота, формування підтримуючих мереж сім’ї. Також необхідно використовувати методи позитивної психотерапії, їх можна використовувати для клієнтів, які переживають негативні емоційні стани, або перебувають у посттравматичному стані, зокрема, це може бути арт-терапія.

2.2 Арт-терапія як один із методів соціальної роботи з дітьми

Поява арт-терапії як галузі теоретичного та практичного знання на межі мистецтва та науки відносять приблизно до 30-х років минулого століття. Еволюція поняття «арт-терапія» відбиває процеси відособлення трьох самостійних напрямків: медичного, соціального, педагогічного. Поєднує ці напрямки художньою творчою діяльністю в якості лікувального, відволікаючого або гармонізуючого фактору [33, с.305].

Термін «арт-терапія» почали використовувати в Україні порівняно недавно – усього декілька десятиліть. Первинна основа арт-терапевтичних технологій – архаїчні форми мистецтва, що збереглися в народній творчості, що характеризується наївністю, безпосередньо діючим характером, опорою на символічну мову несвідомого і які є джерелом душевного здоров’я людини. Вперше цей термін використаний М. Хіллом в 1938 р. під час опису своїх занять із туберкульозними хворими в санаторіях. Потім цей термін став застосовуватися до всіх видів терапевтичних занять мистецтвом (музикотерапія, драмотерапія, терапія танцем і т. д.), хоча багато фахівців вважають таке визначення дуже широким і неточним [50, c.351].

Основна мета арт-терапії складається в гармонізації розвитку особистості через розвиток здатності самовираження й самопізнання. З погляду представника класичного психоаналізу, основним механізмом корекційного впливу в арт-терапії є механізм сублімації. На думку К.Юнга, мистецтво, особливо легенди, міфи й арт-терапія, яка використовує мистецтво, у значній мірі полегшують процес індивідуалізації саморозвитку особистості на основі встановлення зрілого балансу між несвідомим і свідомим «Я» [45, с.104].

На початкових етапах терапія мистецтвом відбивала уявлення психоаналізу, відповідно до якого кінцевий продукт творчості пацієнта, будь то щось намальоване олівцем, написане фарбами, виліплене чи сконструйоване, розцінюється як вираження неусвідомлюваних процесів, що відбуваються у його психіці. У Сполучених Штатах однією з перших почала займатися терапією мистецтвом Маргарет Наумбург. Вона обстежувала дітей, що мають поведінкові проблеми, у психіатричному інституті штату Нью-Йорк і пізніше розробила кілька навчальних програм з терапії мистецтвом психодинамичної орієнтації. У своїй роботі Наумбург спиралася на ідею З. Фрейда про те, що первинні думки і переживання, що виникають у підсвідомості, найчастіше виражаються у формі образів і символів, а не вербально [72].

За М. Лібманом, арт-терапія - це використання засобів мистецтва для передачі почуттів і інших проявів психіки людини з метою зміни структури його світовідчуття [7].

Л. Підлишина, зазначає, що арт-терапія — це метод зцілення за допомогою творчості, що застосовується у психотерапії, психосоматичних клініках та в соціальній сфері [47].

Автор А. Копитін, визначає арт-терапію як метод лікування за допомогою художньої творчості [8].

О. Возненсенська, зазначає, що арт-терапія – це метод зцілення за допомогою творчості, що застосовується у психотерапії, психосоматичних клініках та в соціальній сфері [12]. Посилання без сторінок

У сучасній літературі, поняття «арт-терапія» має декілька значень: яке розглядається як сукупність видів мистецтва, використовуваних в лікуванні і корекції; як комплекс арт-терапевтичних методик; як напрям психотерапевтичної і психокорекційної практики; як метод. Вона застосовується в медицині (психіатрії, терапії, хірургії і т. д.), психології та соціальній роботі.

Є. Медвєдєва, І. Левченко, Л. Комісарова та Т. Добровольська зазначають, що арт-терапія як напрям, пов'язаний з дією різних засобів мистецтва на людину, використовується як самостійно, так і у поєднанні з медикаментозними, педагогічними і іншими засобами [5, c.25].

І. Сусаніна, зазначає, що арт-терапія, як професійна діяльність, порівняно нова галузь науки і практики, проте те, що художня діяльність має цілющий ефект, відомо ще із старовини. Упродовж усієї людської історії мистецтво відбивало світ людських пристрастей від нескінченної радості до якнайглибшої печалі, від тріумфу до трагічних втрат і служило людям як чудодійний засіб психологічного і духовного відродження [58].

Численні наукові роботи, пов'язані з вивченням терапії мистецтвом, що показують її ефективність, перспективність в області інтеграційної медицини, загальної, спеціальної психології, надають їй статус цілого наукового напряму. Автори Є. А. Медвєдєва, І. Ю. Левченко, Л. Н. Комісарова, Т. А. Добровольська розглядають арт-терапію, що стосується спеціальної освіти як синтез декількох областей наукового знання (мистецтва, медицини і психології), а в лікувальній і психокорекційній практиці як сукупність методик, побудованих на застосуванні різних видів мистецтва у своєрідній символічній формі і художньо-мистецьких (креативних) проявів дитини, що дозволяють за допомогою стимулювання, з проблемами здійснити корекцію порушень психосоматичних, психоемоційних процесів і відхилень в особовому розвитку.

Суть арт-терапії полягає в терапевтичній і корекційній дії мистецтва на суб'єкта і проявляється в реконструюванні психотравмуючої ситуації за допомогою художньо-мистецької діяльності, виведенні переживань, пов'язаних з нею, в зовнішню форму через продукт художньої діяльності, а також створенні нових позитивних переживань, народженні креативних потреб і способів їх задоволення [6, c.26].

У сучасній літературі, арт-терапія поділяється на: ізотерапію (лікувальна дія засобами образотворчого мистецтва: малюванням, ліпленням, декоративно-прикладним мистецтвом і т. д.); бібліотерапію (лікувальна дія читанням); імаготерапію (лікувальна дія через образ, театралізацію); музикотерапію (лікувальна дія через сприйняття музики); вокалотерапію (лікування співом); кінезітерапію (танцетерапію, хореотерапію, корекційну ритміку - лікувальна дія рухами) т. д.

Основними функціями арт-терапії є:

• катартистична (очищає, звільняє від негативних станів);

• регулятивна (зняття нервово-психічної напруги, регуляція психосоматичних процесів, моделювання позитивного психоемоційного стану);

• комунікативно-рефлексійна (що забезпечує корекцію порушень спілкування, формування адекватної міжособистісної поведінки, самооцінки) [7].

Арт-терапія, має очевидні переваги перед іншими методами, заснованими винятково на вербальній комунікації, а саме:

• практично кожна людина (незалежно від свого віку, культурного досвіду і соціального стану) може брати участь в арт-терапевтичній роботі, яка не вимагає від неї яких-небудь здібностей до образотворчої діяльності чи художніх навичок. Кожен, будучи дитиною, малював, ліпив і грав. Тому арт-терапія не має обмежень у використанні. Немає підстав говорити і про наявність яких-небудь протипоказань до участі тих чи інших людей в арт-терапевтичному процесі;

• арт-терапія є засобом переважно невербального спілкування. Це робить її особливо цінною для тих, хто недостатньо добре володіє мовою, має труднощі в словесному описі своїх переживань. Символічна мова є однією з основ образотворчого мистецтва, дозволяє людині найчастіше більш точно виразити свої переживання, по-новому глянути на ситуацію і життєві проблеми і знайти завдяки цьому шлях до їх вирішення;

• образотворча діяльність є могутнім засобом зближення людей, своєрідним «мостом» між фахівцем і клієнтом. Це особливо цінно в ситуаціях взаємного відчуження, при ускладненні в налагодженні контактів, у спілкуванні з приводу занадто складного і делікатного предмета;

• арт-терапія є засобом вільного самовираження і самопізнання, припускає атмосферу довіри, терпимості й уваги до внутрішнього світу людини;

• продукти образотворчої діяльності є об’єктивним свідченням настроїв і думок людини, що дозволяє використовувати їх для динамічної оцінки стану, проведення відповідних досліджень;

• арт-терапевтична робота в більшості випадків викликає в людей позитивні емоції, допомагає перебороти апатію і безініціативність, сформувати більш активну життєву позицію;

• арт-терапія заснована на мобілізації творчого потенціалу людини, внутрішніх механізмів саморегуляції і зцілення. Вона відповідає фундаментальній потребі в самоактуалізації – розкритті широкого спектра можливостей людини й утвердження нею свого індивідуально-неповторного способу буття у світі [50, с.10].

Останнім часом арт-терапія все більше застосовується в соціальній сфері. Вважається, що соціальний працівник та соціальний педагог, який працює з сім’ями, що опинились в складних життєвих обставинах, безпритульними та важковиховуваними дітьми, дітьми з особливими потребами повинен володіти методами та прийомами арт-терапії.

Арт-терапевтичні технології адекватні у використанні для розв’язання проблем комунікативної компетентності, розвитку внутрішньосімейної взаємодії, психічної і гендерної ідентичності членів сім’ї, формування зрілих чоловічих і жіночих структур особистості в подружніх парах, підвищення самооцінки, активності, впевненості в поведінці.

Основний акцент в арт-терапії сім’ї робиться на вивчення структурно-функціональних особливостей сім’ї – на проникності її зовнішніх (особистих) меж. Спостерігаючи за цими межами і використовуючи різні акціальні втручання, арт-терапевт може підсилювати або, навпаки, знижувати їхню проникність. Арт-терапія сім’ї веде до взаємного розкриття членів сім’ї і їхнього звільнення від переживань, що травмують. В арт-терапевтичному процесі збільшується цінність співпраці як форма внутрішньо сімейної взаємодії і формується картина світу сім’ї, що сприяє розвитку власної культури стосунків. Арт-терапевтичні методи використовуються в роботі з сім’ями наркозалежних для створення ефективного середовища в період реабілітації, у роботі з сім’ями, що чекають народження дитини як засіб формування усвідомленого батьківства, з подружніми парами для налагодження взаємодії, у роботі з сім’ями, що опинились в складних життєвих обставинах, на різних етапах розвитку сім’ї, надання можливості виходу з конфліктної ситуації [72].

Художня творчість допомагає краще ідентифікувати й оцінювати свої почуття, спогади, образи майбутнього, знайти спосіб спілкування із собою. У процесі спільної творчості сім’я має можливість висловити почуття, недоступні у вербальному спілкуванні, відбувається розвиток унікальної сімейної культури, формування міфопоетичної картини світу цієї сім’ї, перехід на глибокі рівні розуміння і взаємодії [13, c.9–14].

Арт-терапія є ефективним методом в соціальній роботі з дітьми та підлітками. Під час роботи з підлітками стає очевидним те, що здебільшого діти, які виявляють порушення поведінки - жертви сімейної ситуації (наприклад, сім'я з алкогольними чи наркотичними проблемами), вважається, що, якщо в сім'ї не відбудеться терапевтично значущих змін, підліткові важко надати довготривалу допомогу. Разом з тим «важкий» підліток може сам багато що зробити для себе. Він відчуває глибокі переживання, якими йому важко поділитися зі своєю сім'єю. Йому потрібна підтримка, щоб виразити почуття тривоги, самотності і страху, пов'язаного з сексуальними проблемами. Крім того, підлітку потрібно показати, яким чином він може брати на себе відповідальність за своє власне життя.

Форми арт-терапевтичної роботи з дітьми різноманітні. У деяких випадках ця робота носить клінічний характер (наприклад, у випадку аутизму, грубих емоційних і поведінкових порушень) і здійснюється в медичних закладах, спеціальних школах або школах-інтернатах. В інших випадках арт-терапевтична робота носить профілактичний або розвиваючий характер, як, наприклад, у випадку наявності в дитини легких емоційних і поведінкових розладів або певних проблем психологічного характеру, і проводиться у звичайних школах або при соціальних центрах [71].

Арт-терапія представляє унікальну можливість для створення підлітками продуктів творчості, що допомагають в подальшому усвідомленні і обговоренні внутрішніх і зовнішніх причин такої поведінки. Ті факти, які спочатку не визнавалися ними, стають очевидними в їх продуктах творчості (у малюнках, колажах, скульптурах) [30, с.220].

Арт-терапію також доцільно використовувати при соціально-педагогічній роботі з підлітками. Дослідження, проведені під керівництвом Л. Лєбєдєвої, показали, що арт-терапевтичні заняття дозволяють вирішувати наступні важливі педагогічні завдання:

• Виховні. Взаємодія будується так, щоб діти вчилися коректному спілкуванню, співпереживанню, дбайливим взаємовідносинам з однолітками і дорослими. Це сприяє моральному розвитку особистості, забезпечує орієнтацію в системі моральних норм, засвоєння етики поведінки. Відбувається глибше розуміння себе, свого внутрішнього світу (думок, почуттів, бажань). Складаються відкриті, довірчі, доброзичливі стосунки з педагогом.

• Корекційні. Досить успішно коригується образ "Я", який раніше міг бути деформованим, покращується самооцінка, зникають неадекватні форми поведінки, налагоджуються способи взаємодії з іншими людьми. Добрі результати досягнуті в роботі з деякими відхиленнями в розвитку емоційно-вольової сфери особи.

• Психотерапевтичні. «Лікувальний» ефект досягається завдяки тому, що в процесі творчої діяльності створюється атмосфера емоційної теплоти, доброзичливості, емпатійного спілкування, визнання цінності особи іншої людини, турбота про нього, його почуття, переживання. Виникають відчуття психологічного комфорту, захищеності, радості, успіху. В результаті мобілізується цілющий потенціал емоцій.

• Діагностичні. Арт-терапія дозволяє отримати відомості про розвиток і індивідуальні особливості дитини. Це коректний спосіб постежити за ним в самостійній діяльності, краще упізнати його інтереси, цінності, побачити внутрішній світ, неповторність, особову своєрідність, а також виявити проблеми, що підлягають спеціальній корекції. В процесі занять легко проявляються характер міжособистісних стосунків і реальне положення кожного в колективі, а також особливості сімейної ситуації. Арт-терапія виявляє і внутрішні, глибинні проблеми особи. Маючи багатосторонні діагностичні можливості, вона може бути віднесена до проектних тестів, що розвивають. Завдяки використанню різних форм художньої експресії складаються умови, при яких кожна дитина переживає успіх в тій або іншій діяльності, самостійно справляється з важкою ситуацією. Діти вчаться вербалізації емоційних переживань, відкритості в спілкуванні, спонтанності. В цілому відбувається особовий ріст людини, перебуває досвід нових форм діяльності, розвиваються здібності до творчості, саморегуляції почуттів і поведінки [37].

Отже, арт-терапія розкриває ресурси людини, дозволяє відкрити свій творчий потенціал, виразити свої емоції і почуття під час арт-терапевтичного заходу, також вона є ефективним методом оздоровлення, гармонізації розвитку особистості.