2.5. Гірничохімічна сировина.

Загальні запаси бариту складають 15,25 млн.т., підтверджені – 9,5 млн.т (1998). Основна частина запасів знаходиться у Чилі (52%), Перу (26%) і Бразилії. Найбільшими є жильні власне баритові, барит-кварцові та барит-кальцитові руди з вмістом BaSO4 85-98%. Запаси борних руд (у перерахунку на B2O3) складають: ресурси – 91 млн.т, підтверджені –18 млн т (2002). Запаси бору у Півд. Америці складають 10,5% світових, а ресурси – 19,4% світових. Основні запаси укладені в родов. Чилі, Перу, Болівії та Аргентини. Найбільше промислове значення мають родовища озерного типу з концентрацією B2O3 0,25-0,5%. Запаси калійних солей (у перерахунку на K2O) складають: загальні – 230 млн.т, підтверджені – 75 млн.т (1998). Б.ч. запасів континенту зосереджена у Бразилії (шт.Сержилі). Вміст K2O 17-23%. Є родов. в Чилі та Аргентині. Кам’яна сіль є в Аргентині, Колумбії, Бразилії. Запаси самородної сірки в 90-х рр. ХХ ст. становили: загальні – 115 млн.т., підтверджені – 47 млн.т. Основна їх частина зосереджена в 100 родов. Чилі, інші – в Перу, Колумбії, Венесуелі, Болівії, Еквадорі. Вулканогенні родов. сірки утворюють Андську сірконосну провінцію. Найбільші у світі родов. натрієвої селітри розташовані в Чилі (250-300 млн.т). Родов. локалізовані в пустелі Атакама, в межах вузької зони біля підніжжя Берегового хребта. Запаси флюориту: загальні – 12,15 млн.т, підтверджені – 9,1 млн.т (1998). Вони зосереджені г.ч. у Бразилії та Аргентині. Запаси фосфоритів (у перерахунку на P2O5): загальні – 893 млн.т, підтверджені – 251 млн.т(1998). Майже 80% запасів зосереджено у Перу. Вміст P2O5 5-25%. Родовища зернистих фосфоритів є у Венесуелі, Бразилії, Колумбії. Запаси апатитів становлять: загальні – 35,5 млн.т, підтверджені – 32 млн.т., а ресурси – 0,5 млрд.т (1998). Вони локалізовані у Бразильській апатитоносній провінції.

Розділ 3. Використання корисних копалин

3.1. Історія освоєння мінеральних ресурсів

Кремінь, базальт, туф на території Південної Америки почали використовуватися з 12-го тис. до н.е. З 4-го тис. відомі прикраси з мармуру, серпентину, нефриту, бірюзи і ляпісу, а також складні інкрустації по золоту. З граніту, порфіру, пісковику і інш. порід вирізалися скульптури божеств і міфічних персонажів, що прикрашали храми Чавіна-де-Уантар, Серро-Сечіна (I тис. до IХ). андезит, базальт, порфір, туф, пісковик і вапняк стали використовуватися для будівництва з 3-го тис. до IХ, а глину (здебільшого на узбережжі) — починаючи з 2-ї чверті II тис. до IХ Особливо високого розвитку кам'яна архітектура досягла в гірських районах в I тис. по Різдву (культура Уарі) та в часи інків (13 — 16 ст.). Відомі також великі печерні міста, споруджені в гірських масивах.

На рубежі II і I тис. до IХ почався видобуток золотих і срібних руд (високогірні райони Пуно, Апурімак, Кахамарка та інші, а також золоті розсипи в долинах рік). У епоху давніх цивілізацій використовувалися також руди олова, свинцю, ртуті, платини і заліза. Високого рівня досягла металургія бронзи, зустрічалися також сплави золота з міддю.

У інкський період високого рівня досягла обробка дорогоцінних металів, причому деякі вироби сягали рівня шедеврів мистецтва (більшість з яких була переплавлена європейськими завойовниками в золоті зливки). Значні обсяги зберігав видобуток міді (райони Атакамо, Іка, Куско). Інки змережали свою країну дорогами (відомо понад 240 тис. давніх кам'яних доріг), що уможливило розвиток торгівлі, сприяло загальному розвитку країни.

У колоніальний період історії Перу (XVII — початок XIX ст.) гірничі промисли були орієнтовані виключно на видобуток руд дорогоцінних металів (райони Арекіпа, Серро-де-Паско). Конкістадорами було вивезено не менше 14 тис. т золота, а також значна кількість срібла. Цьому сприяло відкриття в 1566 р. родовища ртуті Уанкавелика в Західних Кордильєрах, що дало можливість різко збільшити виробництво золота й срібла методом амальгамації. У 1790 р. в Перу діяло 784 срібних рудників, 68 — рудників золота, 4 — міді, 12 — свинцю. До сьогодні розповідають легенду про казково багате на золото інкське місто чи місцевість Пайтіті (Paytiti) — своєрідне "перуанське Ельдорадо".

Окрім руд кольорових металів в першій половині XIX ст. видобувають та експортують в Європу селітру (з 1830 р.), ведуть (з 1863 р.) видобуток нафти в промислових масштабах (значно раніше, ніж в інших латиноамериканських країнах). Наприкінці XIX ст. діяло понад 1500 гірничодобувних підприємств, в тому числі близько 900 по видобутку руд срібла, 200 — вугілля, понад 110 — руд міді, понад 50 — нафти і інші. До початку Тихоокеанської війни 1879—1884 років галузь була орієнтована переважно на експорт селітри, гуано і менше — руд ртуті, срібла, міді.

Станом на кінець XX ст. у Перу ведеться видобуток нафти і газу, кам'яного вугілля, руд заліза, міді, свинцю, цинку, срібла, золота, фосфоритів і інш. Найважливішими рудними копалинами є мідь, цинк, золото, свинець і срібло. У невеликих кількостях добувається кам'яне вугілля. Більшість рудників знаходиться в районах Серро-де-Паско в Центральних Андах, Токепала і Куахоне на півдні гірської області і Маркона на побережжі.