6. Бійка на Хрещатику 15 жовтня 2005 року

Ця подія заслуговує бути висвітленою окремим розділом, тому що це була наймасовіша бійка за політичними мотивами за великий проміжок часу.

Бійка на Хрещатику 15 жовтня 2005 року — сутичка між українськими націоналістами і комуністами, в ході якої, підрозділами міліції націоналістів було зарештовано. Як зазначають очевидці, ініціаторами сутичок були представники комуністів.

Наймасовіша бійка в Україні після подій березня 2001 року і до бійки 18 жовтня 2008 року.

9:00 — почався парад в честь 63-ї річниці створення УПА, все розпочалося біля станції метро Золоті Ворота. Почалися провокації від пересічних комуністів.

10:30 — націоналісти у кількості близько 20 чоловік рушили до Бесарабської площі. Далі, збільшуючи колону до 300 чоловік вони рушили до Хрещатика.

В цей час кілька сотень російських шовіністів пробують блокувати УНСО, МНК, Тризуб та групу МКУН на Бессарабській площі — в цьому їм спочатку допомагає міліція, намагаючись головним чином не допустити зіткнення. Однак, самі ліворадикали вирішили піти на конфлікт. І пішли — на кілька хвилин їм вдалося призупинити націоналістів чисельними жертвами серед своїх — були буквально затоптані надто агресивні представники шовіністичних сил, а також зірвано кілька червоних прапорів — ПСПУ, СРСР, руху «Че Гевара» тощо. Сутички періодично тривали аж до Київської мерії.

Поблизу Майдану Незалежності почалися арешти націоналістів шеренгами «Барсу» і «Беркуту».

15:00 — бійка завершується, націоналісти покидають Хрещатик.

7. Україно-російський газовий конфлікт

Цей аспект геополітичних відносин, безумовно, вплинув на внутрішньополітичне життя України. Ми не будемо розвивати думку, що Газпром як багатомільярдна корпорація може собі дозволити купувати політиків в Україні та лобіювати через них свої інтереси, а звернемося одразу до офіційної версії цієї проблеми.

Відносини між Росією й Україною загострилися, після того як в березні 2005 російська газодобувна компанія Газпром зажадала від України платити за газ з 2006 за цінами, близькими до європейських (близько 250 $ за 1000 м³) (При цьому сама Росія купувала газ у Туркменістані за 44 $ за 1000 м³). Газпром намагався збільшити прибуток від продажу газу на сумму від 3 до 5 мільярдів доларів США щорічно. При цьому, шляхом підняття цін на газ в Україні, російський уряд бажав захопити частину російського ринку металургії, на якому українські компанії успішно конкурували з російськими. Незважаючи на те, що економічні причини існували і раніше, російський уряд не поспішав здійснювати різких дій, припасаючи їх як засіб політичного тиску, і почав підняття цін тільки після зміни зовнішньо-політичного курсу України у напрямку Заходу.

Українське керівництво до останнього моменту не було готове платити більше і Газпром, посилаючись на 4 параграф договору про постачання газу, за яким ціни на газ визначаються щорічно, у ніч на 1 січня 2006 зупинив постачання. З боку Газпрому пролунали звинувачення, що Україна "приступила до несанкціонованого відбору газу", призначеного європейським споживачам. Представники українського Нафтогазу звинувачення відкинули

4 січня обом сторонам вдалося підписати договір, за яким закінчувалася практика бартерної торгівлі (транзит за газ) і в результаті якого обидві речі стали розглядатися окремо. Щодо ціни, то вона стала тимчасово складати 95 $ за 1000 м³, що стало можливим завдяки змішанню російського газу за 230 $ і туркменського за 44 $.

Російська офіційна пропаганда висловила здивування осудом дій Газпрому в Європі, особливо на тлі колишніх вимог ЄС усунути неринкові відносини на пострадянському просторі.