Життєвий цикл

Для життєвого циклу мохів характерне чергування поколінь, при якому домінує гаметофіт – одно- або дводомний. На гаметофіті формуються багатоклітинні гаметангії – архегонії та антеридії. В архегоніях розвиваються яйцеклітини, в антеридіях – рухливі сперматозоїди з двома джгутиками, які здатні активно пересуватись до архегонія у водно-крапельному середовищі (під час дощу, роси).

Після запліднення яйцеклітини утворюється зигота, яка розвивається у диплоїдний спорофіт (спорогон). Деякий час черевце архегонію ділиться разом із зиготою. Розрослий архегоній утворює ковпачок або каліптру, яка у багатьох мохів захищає молодий спорогон від пересихання. Клітини молодих спорофітів, як правило, містять хлоропласти і здатні до фотосинтезу, але на час утворення спор хлорофіл у більшості мохоподібних зникає.

У коробочці із клітин археспорію після редукційного поділу формуються спори, які за допомогою різних пристосувних механізмів активно розкидаються у навколишнє середовище. Всі мохоподібні – рівноспорові рослини.

Після проростання спори утворюється протонема. Це особлива стадія у життєвому циклі мохів, яка представлена зеленою ниткою чи пластинкою, подібною до зелених водоростей. Пізніше на протонемі закладаються бруньки, з яких розвиваються гаметофіти. Якщо протонема існує одночасно з пагонами, на яких утворюються гаметангії, то ці пагони називають гаметофорами.

У сучасній флорі налічують близько 35 тисяч видів мохів. Їх поділяють на три класи: Антоцеротовидні (Anthocerotopsida); Печіночники (Marchantiopsida); Листкостеблові мохи (Bryopsida)

Система відділу Мохоподібні, або Бріофіти (Bryophyta):

Підклас	Порядок	Родина	Рід	Вид
Клас Антоцеротовидні (Anthocerotopsida)
	Антоцеротові (Anthocerotales)	Антоцеротові (Anthocerotaceae)	Антоцерос (Anthoceros)	А. крапчастий (A. punctatus)
			Феоцерос (Phaeoceros)	Ф. гладенький (Ph. laevis)
Клас Печіночники (Marchantiopsida)
Маршанціїди (Marchantiidae)	Маршанцієві {Marchantiales)	Річчієві (Ricciaceae)	Річчія (Riccia)	Р. водяна (R. fluitans)
			Річчіокарп (Ricciocarpus)	Р. плавучий (R. natans)
		Маршанцієві (Marchantiaceae)	Маршанція (Marchantia)	М. поліморфна (M. polymorpha)
Юнгерманіїди (Jungermanniidae)	Метцгерієві (Metzgeriales)	Пелієві (Pelliaceae)	Пелія (Pellia)	П. налисткова (P. epiphylla)
	Юнгерманієві (Jungermanniales)	Радулові (Radulaceae)	Радула (Radula)	Р. сплющена (R. complanata)
Клас Листкостеблові мохи (Bryopsida)
Сфагніди (Sphagnidae)	Сфагнові мохи (Sphagnales)	Сфагнові (Sphagnaceae)	Сфагнум (Sphagnum)	С. болотний (S. palustre)
				С. загострений (S. cuspidatum)
				С.
Андреїди (Andreaeidae)	Андреєві мохи (Andreaeales)	Андреєві (Andreaeaceae)	Андрея (Andreaea)	А. скельна (A. rupestris)
			А. альпійська (A. alpestris)	А. альпійська (A. alpestris)
Бріїди (Bryidae)	Політрихові (Polytrichales)	Політрихові (Polytrichaceae)	Політрих, або Зозулин льон (Polytrichum)	З. л. звичайний (P. commune)
				3. л. ялівцевидний (P. juniperinum)
	Дикранові (Dicranales)	Дикранові (Dicranaceae)	Дикранум (Dicranum)	Д. віничний (D. scoparium)
	Брієві (Bryales)	Брієві (Вrуасеае)	Бріум (Вrуит)
		Мнієві (Мпіасeае)	Мніум (Мпіит)
	Гіпнобрієві (Hypnobryales)	Гіпнові (Нурпасеае)	Гіпнум (Нурпит)
		Гілокомієві (Нуlосотіасеае)	Гілокоміум (Hylocomium)	Г. блискучий (H. splendens)

Клас 1. Антоцеротовидні мохи або антоцеротопсиди (Anthocerotopsida)

До цього класу належать найпримітивніші мохи. Відомо близько 300 видів Антоцеротовидних, які зустрічаються переважно в тропіках і помірно теплих районах.

Гаметофіт має вигляд тонкого, пластинчастого талому у вигляді розеток діаметром 1-3 см або стрічок, що дихотомічно галузяться. Талом не диференційований на органи й тканини. З нижнього боку талому містяться численні одноклітинні нерозгалужені ризоїди.

Анатомічна будова талому дуже проста. Талом складається з однорідних паренхімних клітин. Епідерма не виражена. Клітини містять по одному пластинчастому хлоропласту з піреноїдом. Піреноїд – це білкове тіло, що утворене ферментом рибульозо-дифосфат карбоксилазою, яка контролює початкові етапи темнової фази фотосинтезу. Піреноїди містяться у хлоропластах багатьох груп водоростей, а серед вищих рослин характерні тільки для класу Антоцеротовидних мохів, що є ще одним доказом споріднененості мохів та водоростей.

У таломі є слизові порожнини, що відкриваються назовні. На внутрішніх стінках порожнин знаходяться продихи.

Гаметофіт антоцеротових однодомний, тобто на одному таломі розвиваються і антеридії і архегонії, які розміщуються ендогенно – всередині талому.

Спорогон має вигляд довгої стручкоподібної коробочки з бульбовидною стопою. Ніжка не розвинута. Коробочка має видовжену центральну колонку, оточену спорами й елатерами – гігроскопічними пружинистими утворами, які сприяють активному розкиданню спор. Коробочка розкривається двома повздовжніми щілинами.

Антоцеротові здатні до вегетативного розмноження за допомогою виводкових бруньок, які утворюються з країв талому або на його нижньому боці.

Клас має один порядок Антоцеротові (Anthocerotales) з однією родиною Антоцеротові (Anthocerotaceae), до складу якої входять п’ять родів.

У флорі України є два види, що трапляються на вогких глинистих ґрунтах, в канавах, по схилах, біля доріг. Це – антоцерос крапчастий (Anthoceros punctatus) і феоцерос гладенький (Phaeoceros laevis).

Гаметофіт феоцеросу гладенького має вигляд розетки до 3 см у діаметрі, що складається з пластинок з розширеною роздвоєною верхівкою. Від основи розетки відростають одноклітинні нерозгалужені ризоїди. Спорогони – продовгуваті, стручкоподібні; розкриваються повздовжньою щілиною. Вид приурочений до вогких глинистих ґрунтів, канавах, схилів.

Антоцерос крапчастий – подібний до попереднього виду, але відрізняється від нього наявністю чорних крапок на поверхні слані.

Клас 2. Печіночники або маршанцієвидні мохи (Marchantiopsida).

Гаметофіт представлений сланевими або листостебловими рослинами, що мають переважно дорзовентральну будову. У листостеблових форм листки різноманітної форми, без середньої жилки, здебільшого одношарові; розміщені в 2-3 ряди. Ризоїди – одноклітинні, нерозгалужені. Гаметофіти – одно- чи дводомні.

Антеридії та архегонії в різних видів можуть розвиватись на поверхні слані або на різних виростах чи підставках, іноді заглиблені в талом.

Спорогон складається з присоски, більш-менш довгої ніжки і кулястої чи продовгуватої коробочки, яка здебільшого розтріскується повздовжніми щілинами на 4 і більше стулок. У коробочках, крім спор, розвиваються гігроскопічні пружинисті елатери, які сприяють розкиданню спор.

Стадія протонеми у представників класу слабо виражена.

Печіночні мохи поширені майже по всій Земній кулі, найбільше їх у вологих тропіках, де вони переважно ростуть як епіфіти. В районах з помірним і холодним кліматом серед печіночників рідко трапляються епіфіти. Це – переважно наземні рослини, які ростуть на сирих і вологих ґрунтах, у тінистих лісах.

У викопному стані печіночники відомі з верхнього карбону ( млн. років тому). В сучасній флорі налічують близько 8,5 тисяч видів, які належать до більш як 235 родів. В Україні налічують 165 видів печіночників.

Клас поділяють на два підкласи.

Підклас Маршанцієві (Marchantiidae)

До підкласу відносять представників з вегетативним тілом у вигляді слані.

Порядок Маршанцієві (Marchantiales) включає 8 родин, 25 родів і близько 400 видів.