Клас Риніопсиди (Rhyniopsida)

До цього класу відносять два порядки, які відрізняються типом галуження телому, будовою спороносних органів та деякими іншими ознаками.

Порядок Ринієві (Rhyniales)

Це рослини з більш або менш типовим дихотомічним галуженням. Стебла в них завжди голі. Стела тонка, слабко розвинута. Спорангії ринієвих довгасті або кулясті, розкриваються, як правило, поздовжніми щілинами.

Родина Ринієві (Rhyniaceae)

Представники.

Рід куксонія (Cooksonia) вважається найдавнішим з відомих на сьогодні представником не тільки порядку, але й всього відділу Риніофітів. Представники роду були поширені в заболочених місцях наприкінці силурійського періоду (близько 415 млн. років) і в ранньому девоні (близько 390 млн. р. тому). Це маленька, дуже розгалужена від основи телому, рослина 5-7 см заввишки, з тонкими безлистими стеблами, численними ризоїдами й дрібними товстостінними кулястими спорангіями. (рис. 4)

Ринія (Rhynia) – найбільш повно й детально вивчений рід порядку Ринієвих. Це були вологолюбні рослини, що росли на болотистих місцях, де утворювали досить густі за рості. Найбільшою за розміром вважається ринія велика (Rh. major), що досягала 50 см заввишки при діаметрі осі близько 5 мм. Ринія мала слабо розгалужений, вкритий кутикулою телом з продихами в епідермі. На верхівках відгалужень талому розвивались великі спорангії видовженої форми, до 12 мм завдовжки і до 4 мм у діаметрі. Підземна частина тіла була представлена горизонтальним кореневищеподібним органом – ризомоїдом, від якого догори відходили теломи, а донизу – численні ризоїди.

Рід хорнеофіт (Horneophyton) мав подібну будову до ринії, але спорангії не перевищували 4 мм завдовжки, а ризомоїд був розчленований на бульбоподібні сегменти, позбавлений провідних тканин і цілком утворений з паренхімних клітин.

Порядок Псилофітові (Psilophytales)

Головні риси зовнішньої та внутрішньої будови порядку близькі до ринієвих. Разом з тим, це були більші за розміром, і складніше побудовані рослини. Вони вперше з’явились в ранньому девоні (близько 395 млн. р. тому) і вимерли до середини девону (приблизно через 20 млн. років). Основною відмінністю псилофітових є насамперед чітко виражена пряма головна вісь, яка дихотомічно галузиться ближче до верхівки телому, утворюючи “крону”. Деякі з дрібніших гілок закінчувались видовженими спорангіями, інші гілки були виключно вегетативними, тобто спостерігалась диморфність гілок.

Анатомічно псилофітові відрізнялись більш потужним, у порівнянні з риніофітами, провідним циліндром.

Вважається, що псилофітові виникли від примітивних ринієвих, однак зазнали в процесі еволюції певної спеціалізації.

У зв’язку з особливостями будови, багато систематиків підносять порядок у ранг класу або й відділу Псилофіти (Psilophyta) чи Тримерофіти (Trimerophyta).

Рід псилофіт (Psilophyton) відомий з відкладів кінця раннього девону.

Псилофіти, мабуть, утворювали обширні зарості на болотистих ґрунтах. За висотою вони у декілька разів перевищували ринію. Прямостоячий телом заввишки до 150 см і діаметром до 5-9 мм мав крону з дихотомічно розгалужених “гілок”. Провідна система представлена протостелою. Поверхня телому була голою або, частіше, вкрита численними шипами 2-2,5 мм завдовжки, з дисковидно розширеними кінцями, які, можливо, виділяли надлишок солей.

Спороносні частини псилофіту були представлені повторно дихотомічними бічними гілками, загнуті кінцеві гілочки яких несли попарно зближені верхівкові спорангії довгасто-еліптичної форми.

Найбільш вивчені представники псилофітових – псилофіт первинний (Р. princeps) та п. Доусона (P. dawsonii).