Порядок Подокарпові (Podocarpales)

Родина Подокарпові або Ногоплідникові (Podocarpaceae) одна з найбільших серед хвойних. Вона об'єднує вісім родів і близько 140 видів, поширених переважно в позатропічних областях південної півкулі. Там представники родини є одними з головних лісоутворюючих компонентів, особливо в горах. Деякі види заходять у північну півкулю, де в умовах теплого й вологого клімату зростають в Індії та Східній Азії. У викопному стані подокарпові відомі з юри; наприкінці мезозою вони набули значного поширення, особливо в південній півкулі.

Подокарпові представлені як могутніми деревами, так і невеликими чагарниками, у тому числі й сланкими.

Деревина зі слабко вираженими річними кільцями. Смоляні ходи відсутні. Листкорозміщення переважно почергове, рідше супротивне.

Листки дуже різноманітні у різних родів та видів як за формою, так і за величиною. Найчастіше вони лінійні, продовговаті, лінійно-ланцетні з однією жилкою, іноді еліптичні з багатьма паралельними жилками, до 10 см завдовжки, або дрібні (1-2 мм завдовжки), лускоподібні чи голчасті. Дуже великі листки у подокарпа найбільшого (Podocarpus maximus) – 20-35 см завдовжки і 6-9 см завширшки. У деяких видів листки диморфні: у молодих рослин – лінійні, плоскі, у дорослих – лусковидні. У філокладусів (Phyllocladus) листки редуковані, лускоподібні, незелені. В їхніх пазухах розвиваються плоскі зелені гілочки листкоподібної форми – філокладії, які виконують функцію фотосинтезу.

Подокарпові — дводомні, рідше однодомні рослини. Мікростробіли переважно поодинокі, верхівкові або пазушні, мають вигляд вузькоциліндричних шишок; рідше зібрані у сережковидні суцвіття. Біля основи мікростробіли зазвичай одягнені безплідними лусками. Мікроспорофіли плоскі, дорзовентральні, несуть з нижнього боку по два мікроспорангії. Іноді мікроспорофіли подібні до вегетативних листків, але частіше від них відрізняються. Мікроспори здебільшого з двома повітряними мішечками, у деяких родів з 3-6, або без мішечків.

Характерною особливістю подокарпових є утворення двох проталіальних клітин при проростанні мікроспори, які нерідко діляться, в результаті чого кількість проталіальних клітин складає 4, рідше 6-8.

Жіночий спороносний пагін (мегастробіл) складається з єдиного насінного зачатка, оточеного сильно видозміненою насінною лускою – епіматієм (у більшості видів Podocarpus), який у деяких видів редукований (Phyllocladus) або й зовсім відсутній (Microstrobus). Мегастробіли переважно розвиваються в пзухах покривних лусок, з якими іноді зростаються – частково або повністю. Мегастробіли можуть бути поодинокими або зібраними у колоски чи шишки. Але щільні шишки, що характерні іншим хвойним, у подокарпових не утворюються.

В ендоспермі насінного зачатка розвивається від 2 до 12 архегоніїв. При дозріванні насіння у деяких видів епіматій розростається і стає м’ясистим і яскраво забарвленим, у інших – сухим та шкірястим. Насіння переважно дрібне, 2-5 мм завдовжки, рідше до 3,5 см завдовжки, кістянкоподібне або горішкоподібне. Зародок зазвичай з двома сім’ядолями. Інтегумент часто диференційований на м’ясистий і шкірястий шари.

Кістянкоподібне насіння деяких видів подокарпа, що нагадує плоди вишні, сидить на товстій м'ясистій ніжці (рецептакулі) червоного, пурпурового або синього кольору. Саме тому рід назвали ногоплідником або подокарпом.

Рід подокарп (Podocarpus) налічує більше 100 видів, поширені в субтропічних районах Австралії, Азії, Африки, Південної Америки. Це найбільший рід серед хвойних. Подокарпи переважно дводомні дерева, іноді велетенські. Наприклад подокарп узумбарський (P. usambarensis) досягає 80 м заввишки при діаметрі стовбура до 2 м. Наявні серед них також низькі дерева, а також чагарники. Листки лінійні, продовгуваті або ланцетні, 1,2-10 см завдовжки, з однією жилкою. У деяких видів листки значно більші, еліптичні або яйцевидні, з багатьма жилками, або ж дрібні, лускоподібні.

Мікростробіли циліндричні, від 0,5 до 5 см завдовжки, розвиваються на верхівках пагонів або в пазухах листків. Мегастробіли переважно поодинокі, пазушні або верхівкові. Характерною особливістю роду є добре розвинутий епіматій, що зростається з інтегументом.

Рід дакридіум (Dacrydium) близький до подокарпа, налічує близько 20 видів. Це чагарники й дерева, поширені головним чином на островах, що оточують Австралію, на Малайському архипелазі, в в Східній Азії. У представників роду епіматій вільний, не зрослий з інтегументом.

Рід філокладус (Phyllocladus) об’єднує 5-6 видів, поширених у Східній Азії на Малайському архіпелазі, в Новій Зеландії й Тасманіїї. Це вічнозелені, дво- чи однодомні дерева до 30 м заввишки і діаметром стовбура до 1 м, або чагарники.

Найбільш характерною особливістю роду є наявність філокладіїв – видозмінених фотосинтезуючих пагонів, дуже подібних до листків не тільки морфологічно, але навіть анатомічно. Зокрема, у них наявні добре виражені верхня й нижня епідерма з товстою кутикулою, продихи, фотосинтезуюча паренхіма, більш-менш диференційована на стовпчасту та губчасту паренхіму. Про стеблове походження філокладіїв свідчить будова провідної системи в зоні центральної жилки. Вона має вигляд центрального циліндру з кільцем колатеральних пучків. Листки редуковані до незелених лусочок, в пазухах яких розвиваються філокладії.

Епіматій розвинутий тільки біля основи насінного зачатка, має вигляд придатка – арилюса.

Рід паразитаксус (Parasitaxus) має один вид – паразитаксус обпалений (P. ustus). Це унікальна рослина, єдиний справжній паразит серед хвойних, що росте тільки на островах Нова Каледонія. Паразитаксус – однодомний сильно розгалужений чагарник до 25 см заввишки (іноді до 1-1,5 м). Зустрічається в густих тінистих лісах на гірських схилах. Листки дрібні, до 1-2 мм завдовжки, лускоподібні, дещо м’ясисті. Насіння дрібне, кулясте. Видова назва пов’язана з незвичайним забарвленням рослини – червонуватим, рудуватим або пурпуровим. Місцеве населення вважало паразитаксус священним і наділяли його магічними властивостями.

Найбільше практичне значення мають деревоподібні представники родів Podocarpus і Dacrydium, які ростуть у гірських лісах тропіків і субтропіків і мають дуже щільну деревину.

Багато видів роду Podocarpus та інших родів культивують як декоративні рослини. Зокрема, в Криму ростуть подокарп великолистковий (P. macrophyllus) та подокарп Нагі (Р. nаgеі), які походять зі Східної Азії.