Клас Маратієвидні (Marattiopsida)

До класу відносять сучасні та викопні папороті, відомі з карбону й перму, коли маратієві були дуже поширені і відігравали помітну роль у рослинному покриві Землі. Вони, імовірно, походять безпосередньо від зигоптеридопсид та відзначаються рядом примітивних рис організації. У кам’яновугільному та пермському періодах маратієві були представлені численними родами та видами, місцями вони домінували.

До наших днів дожили близько 200 видів, що об’єднані в шість родів і одну родину Маратієві (Marattiaceae) з порядку Маратієві (Marattiales). Вони поширені тільки в тропіках і субтропіках Старого та Нового світу.

Характерні особливості класу Маратієвидні:

• багаторічні наземні рослини вологих тропічних лісів, різні за розмірами – від кількох сантиметрів до кількох метрів заввишки;

• стебла здебільшого товсті, м’ясисті; представлені дорзовентральними підземними кореневищами або надземними чи напівпідземними стовбурами – товстими бульбоподібними або прямими й короткими;

• листки розміщені почергово (у прямостоячих форм) або майже двома рядами; здебільшого великі (в деяких форм до 3-5 м); перисті, рідше пальчасті або цілісні; довгочерешкові, з двома м’ясистими прилистками, з’єднаними між собою поперечною перетяжкою (комісурою);

• молоді листки завжди спірально закручені;

• корені дуже товсті, додаткові, виникають на стеблі, утворюють мікоризу;

• провідна система молодого стебла представлена протостелою, дорослого – сифоностелою або диктіостелою; провідні елементи – драбинчасті трахеїди;

• у вегетативних органах завжди наявні великі лізигенні слизові ходи;

• це рівноспорові рослини; спори тетраедричні або білатеральні;

• спорангії виникають не з однієї епідермальної клітини як у типових папоротей, а з кількох клітин епідерми і субепідерми;

• спорангії досить великі, товстостінні, з продихами; без кілець або із примітивними кільцями, відкриваються порами або щілинами; розміщені з нижнього боку зелених вегетативних листків уздовж жилок;

• у більшості видів спорангії зростаються між собою, утворюючи синангії; у більш примітивних представників спорангії не зростаються й утворюють соруси; покривальця (індузії) відсутні;

• гаметофіти двостатеві, наземні, темно-зелені, за формою й будовою подібні до гаметофітів типових папоротей, але зазвичай більші (до 2-3 см у діаметрі), товстіші й довговічні (живуть по кілька років);

• антеридії й архегонії за будовою і розвитком близькі до вужачкових; сперматозоїди з багатьма джгутиками.

Вимерлі види маратієвих з кам’яновугільного періоду були, переважно, деревоподібними рослинами зі стрункими колоновидними стовбурами до 10-15 м заввишки. Верхівки стовбурів несли крону з великих перистих листків. Наприклад, скам’янілі залишки стовбурів видів роду псароніус (Psaronius) виявлені у кам’яновугільних відкладах всіх континентів аж до 70° пн.ш., далеко за межами сучасного ареалу маратієвих.

Високий конічний стовбур псароніуса заввишки до 10 м був, на перший погляд, подібний до стовбурів деревних рослин, проте мав дуже своєрідну будову. Власне стебло біля основи мало діаметр кілька міліметрів, до верхівки воно поступово потовщувалось і досягало товщини 20 см. У прямостоячому положенні стебло утримувалось додатковими коренями, які утворювали щільний покрив навколо стебла. Біля основи стебла покрив з додаткових коренів був особливо товстим, у напрямку до верхівки він поступово ставав все тоншим. В результаті, зовні стовбур мав правильну конічну форму. На верхівці стовбура розвивалась крона з великих перистих листків до 3 м завдовжки.

Найбільшим за обсягом у сучасній флорі є рід ангіоптерис (Angiopteris), який налічує понад 100 видів, поширених переважно у тропічних лісах Південно-Східної Азії, Австралії й Полінезії (рис. 40). Ангіоптериси ростуть вздовж доріг, серед бамбукових заростей, по крутих берегах річок. Стебло кулястої форми наполовину погружене в ґрунт, вкрите основами старих листків і чисельними м’ясистими прилистками. На стеблі спірально розміщені величезні, до 4-6 м завдовжки, переважно двічіперисті, листки з черешками до 10-15 см у діаметрі. Головний і вторинні черешки листків мають потовщення в місцях численних з’єднань, через що черешок нагадує бамбукове стебло.

З нижнього боку листків на бічних жилках, ближче до краю листка, знаходяться соруси еліптичної форми, які містять до 20 вільних спорангіїв, розташованих у 2 ряди. Розкривання спорангіїв здійснюється завдяки наявності на їх верхівці смужки клітин з потовщеними стінками.

Гаметофіти до 1-3 см у діаметрі мають темно-зелене забарвлення і зовні подібні на таломи печіночників. Форма гаметофіта серцевидна або округла. Вони досить товсті, особливо в центральній частині. З нижнього боку центральної частини гаметофіту закладаються масивні погружені антеридії, а пізніше – архегонії. У тканині гаметофіта присутній ендофітний гриб. Тривалість життя гаметофітів – кілька років.

Рід маратія (Marattia) налічує близько 60 видів, поширених у вологих тропічних лісах обидвох півкуль. Види маратії на зовнішній вигляд подібні до ангіоптерисів, але дещо нижчі, переважно заввишки до 1-2 м, рідше – до 3 м; діаметр стебла досягає 20 см. Спорангії, які розміщені вздовж жилок з нижнього боку листків, зростаються в лінійні синангії.

До роду данея (Danaea) відносять близько 30 видів, поширених виключно в тропіках західної півкулі, – в теплих, постійно зволожених і, зазвичай, затінених місцях. Листки данеї перисті, рідше цілісні. Листки поділяють на плідні (спороносні) і вегетативні. Плідні листки відрізняються довшими черешками і вужчими сегмантами. Спорангії зростаються у синангії видовженої або округлої форми (до 3 см завдожки).

Практичне значення маратієвих. В окремих видів стебла і прилистки багаті на крохмаль, і їх іноді вживають як їжу. Слиз із прилистків застосовують як лікувальний засіб. Деякі види родів Marattia і Angiopteris культивують в оранжереях як декоративні рослини.