Порядок Дикранові (Dicranales)

Одно- та багаторічні, переважно ґрунтові, скельні й епіфітні мохи мохи, що ростуть групами або утворюють дернинки і дернини.

Дикранові (Dісrапасеае)

Найбільша родина порядку, включає близько 50 родів. Багато видів родини — відносно великі рослини із серпоподібними листками, що утворюють дернини на ґрунті.

Рід дикранум (Dicranum) налічує понад 50 видів, переважно поширених у помірної та холодній зонах північної півкулі Ростуть здебільшого на болотах, у хвойних лісах, у тундрі. У флорі Україні є 12 видів цього роду.

У хвойних і мішаних лісах, у вологих місцях досить звичайним є д. віничний (D. scoparium), який утворює великі, але не досить щільні дернинки.

Стебла прямі, до 10 см заввишки зеленого або коричнево-зеленого кольору, листки серповидні, досить великі, на верхівці з пилчастими краями, повернуті в один бік. Ніжка спорогону довга, пряма, коробочка зігнута донизу.

Порядок Брієві (Bryales)

Це різноманітні за зовнішнім виглядом багаторічники. Перистом їх подвійний, має 16 зубців, рідше редукований.

У порядку брієвих 16 родин, 62 роди і близько 2000 видів. Переважно це ґрунтові, лісові й болотні, рідше скельні мохи, але багато родин у південній півкулі повністю представлені епіфітами.

Родина Брієві (Вrуасеае)

У межах порядку найбагатша видами родина, яка об'єднує 17 родів і близько 1300 видів. Більшість родів представлена на всіх континентах. Найбільший рід родини — бріум (Вrуит), який налічує близько 800 видів, у тому числі в Україні — близько 30.

Найчастіше вони трапляються на вогких пісках і мулистих місцях, на торфових болотах, заболочених луках і біля джерел, в лісах, на вогких гранітних та вапнякових скелях, на сухих неораних землях, на згарищах, біля осель тощо. Мохи утворюють звичайно низенькі, більш або менш щільні дернинки, різнозабарвлені (залежно від виду), найчастіше в жовто- або коричнево-зелені тони, часто утворюють суцільні зарості з густих світло-зелених дернин.

Стебельця окремих рослин тонкі й короткі, 3 см заввишки, щільно вкриті листками, особливо у верхній частині. Коробочка на довгій зігнутій ніжці, звисла, косо-грушоподібна. Мішкоподібний спорангій, що міститься в коробочці, прикріплений нитчастим тяжем до її основи.

Родина Мнієві (Мпіасеае) включає близько десяти родів, поширених головним чином у помірних широтах або гірських областях північної півкулі. Це досить великі мохи, які утворюють дернинки у вологих місцях.

Рід мніум (Мnіит) — найбільший (близько 80 видів) у родині й дуже поширений, у тому числі і в Україні, де його представники (десять видів), часто зустрічаються переважно у затінених вогких місцях у лісах, на заболочених луках, болотах, у розколинах скель тощо

Судинні спорові рослини

До цієї групи відносять дуже давні рослини, які панували на Землі в пізньому палеозої, – відділи Плауноподібні (Lycopodiophyta), Псилотоподібні (Psilotophyta), Хвощеподібні (Equisetophyta) і Папоротеподібні (Polypodiophyta).

Риніофіти вважають вихідною предковою групою, від якої виникли всі три відділи судинних спорових рослин як три лінії еволюції риніофітів. Мікрофільна (дрібнолиста) лінія призвела до утворення відділу Плауноподібні; членистостеблова (клинолиста) – відділу Хвощеподібні і макрофільна (великолиста) – відділу Папоротеподібні.

Відповідно до теломної теорії походження й еволюції спорофіта вищих рослин, первісним вегетативним органом спорофіта вищих рослин було дихотомічно розгалужене стебло. Корені та листки у риніофітів були відсутні, вони у вищих рослин виникли пізніше. В результаті подальшої морфологічної диференціації телому з’явились листки, що були спеціалізованими органами фотосинтезу.

Поява листків у процесі еволюції вищих рослин відбулась двома різними шляхами. У плауноподібних листки утворились як поверхневі бічні вирости на осьових органах і мають, як показують дослідження, дуже просту будову. Їх називають мікрофілами.

В інших систематичних груп вищих рослин листки виникли з плоских бічних гілочок, що, як правило, були не тільки фотосинтезуючими, але й спороносними органами. У процесі подальшої еволюції відбувся розподіл цих функцій, в результаті чого у багатьох груп рослин листки поділились на трофофіли (вегетативні фотосинтезуючі листки) і спорофіли (спороносні листки). Такі листки називають мегафілами, і вони характерні для всіх інших вищих рослин, крім мохоподібних та плауноподібних.

Для судинних спорових рослин характерний ряд спільних ознак:

• у життєвому циклі домінує спорофіт, диференційований на органи (корінь, стебло, листки) й тканини;

• наявна провідна тканина; ксилема утворена трахеїдами, а флоема – ситовидними клітинами;

• внутрішню опору створює механічна тканина;

• нестатеве розмноження здійснюється за допомогою спор, які формуються в спорангіях;

• більшість судинних спорових рослин рівноспорові;

• гаметофіт редукований, нестійкий до обезводнення, росте незалежно від спорофіту, його називають заростком;

• процес запліднення відбувається тільки у водно-крапельному середовищі.

У зв’язку з подібністю схеми життєвого циклу, особливостей розмноження, деякі систематики об’єднують всі судинні спорові рослини у один відділ: Папоротеподібні (Pteridophyta), виділяючи в ньому класи Папоротевидні (Pteridopsida), Плауновидні (Lycopsida) і Клинолистовидні (Sphenopsida). Проте значні відмінності в анатомічній та морфологічній будові, а також те, що ці групи рослин є самостійними гілками еволюції, є підставою для віднесення їх до рангу відділу.