8. Проблема Індокитаю 1945-1954.

Індокитайська війна (війна Опору) велася Францією за збереження своїх індокитайських колоній. Основні події війни відбувалися на території В'єтнаму. Також бойові дії велися на території Камбоджі і Лаосу, однак тут вони не зробили значного впливу на хід війни.

Війна в'єтнамських прокомуністичних сил, об'єднаних під егідою політичного руху " В'єтмінь ", проти французької колоніальної адміністрації в 1945 – 1954. що закінчилася поділом В'єтнаму на дві незалежні держави: Демократична Республіка В'єтнам (столиця - Ханой) і Республіка В'єтнам (столиця - Сайгон).

Передумови У роки Другої світової війни Французький Індокитай був окупований японськими військами. В умовах ослаблення Японії в колишньому французькому Індокитаї утворився вакуум влади, який заповнили комуністи. В кінці 1944 року вони розпочали формування озброєних загонів. Комуністичну партію В'єтнаму очолив Хо Ши Мін.

До середини 1945 В'єтмінь контролював значну частину території Північного В'єтнаму. Поразка Японії у світовій війні ще більше послабило подобу централізованої влади у В'єтнамі.

2 вересня 2945 р. Хо Ші Мін проголосив Демократичну Республіку В’єтнам.

Франція не хотіла втрачати свої колоніальні володіння.

13 грудня 1946р. Париж розпочав відкриту колоніальну війну. США виступили на боці Фр., почали постачати їм зброю. ДРВ залучилась в 1950 р. підтримкою СРСР і КНР.

Навесні 1953 війська в'єтнамських комуністів вторглися в сусідній Лаос, знищуючи французькі колоніальні і лаоські гарнізони. Ця операція розкрила слабке місце французьких колоніальних сил. Щоб повернути втрачену ініціативу і захистити Лаос від в'єтнамських комуністів, в кінці 1953 року французькі війська висадили в населений пункт Дьенбьенфу кілька тисяч солдатів. Метою гарнізону було перешкоджати роботі системи постачання військ В'єтміню в північному Лаосі. У грудні 1953 - січні 1954 року В'єтмінь сконцентрував близько Дьенбьенфу п'ять дивізій, тоді як французи чекали максимум дві. Перевага в'єтнамських партизан в числі і постачанні близько Дьенбьенфу дозволило їм виграти вирішальну битву проти французьких військ. В результаті бою, яке тривало з 13 березня по 7 травня 1954 року, французький гарнізон здався в'єтнамцям.

Результати Квітень-липень Женевська нарада:

французькі війська покинули Індокитай, а В'єтнам тимчасово поділявся на дві частини: Пн - ДРВ та ПД- Республіка В’єтнам з про французьким урядом, з перегрупуванням В'єтнамської народної армії на північ і сил Французького Союзу на південь. Потім, в липні 1956 року, передбачалося проведення вільних виборів в обох частинах країни з метою визначення майбутнього політичного режиму і возз'єднання країни.

9. Корейська Війна (1950-1953)

Корейський півострів з 1910 року до 1945 року перебував у складі Японської Імперії. 10 серпня 1945 року у зв'язку з капітуляцією Японської Імператорської Армії представники Сполучених Штатів Америки і Союзу Радянських Соціалістичних Республік домовились розділити Корейський півострів по 38-ій паралелі.

Це розмежування мало суто тимчасовий характер, а Його мета полягала в поділі зусиль із розгрому дислокованих там японських військ, прийнятті їхньої капітуляції, ліквідації наслідків сорокарічного колоніального панування Японії та створенні корейської демократичної держави. СРСР бачив майбутнє Кореї після розгрому Японії як незалежної та неподільної держави, маючи на увазі, що на Корейському півострові буде створено уряд, що влаштовував би радянське керівництво. Сполучені Штати запропонували власний план, який передбачав установлення опіки над Кореєю та перехідний період терміном у 20— ЗО років, після якого можна буде надати незалежність корейському народові. Реалізація цього плану привела б до створення на Корейському півострові держави — союзника США.

Відразу після капітуляції Японії радянське командування розпочало формування прорадянської адміністрації в Північній Кореї. У свою чергу, американська військова адміністрація заходилася створювати на Півдні систему органів управління, зорієнтованих на США. Такі дії свідчили, що США свідомо здійснили розкол Корейського півострова.

Таким чином, у 1948 р. на Корейському півострові фактично виникло дві держави — КНДР на чолі з Кім Ір Сенрм, зорієнтована на СРСР, і Республіка Корея, зорієнтована на США.

З кінця 1949 року відносини між двома корейськими державами все більше загострювалися. Обидва уряди претендували на об'єднання Кореї кожен під своєю егідою.

Розкол півострова на Південь та Північ призвів до гострої військово-політичної конфронтації, що переросла в 1950 р. в громадянську війну.

Після здобуття Сеула 25 червня, північнокорейські війська продовжили наступ у південному напрямку та 2 липня вийшли на рубіж річки Нактонган, але були зупинені спільними діями південнокорейських частин та контингенту американських військ, які ще залишалися на півострові. Участь Сполучених Штатів призвела до інтернаціоналізації конфлікту.

Завдяки величезному впливові на нещодавно створену Організацію Об'єднаних Націй, а особливо на Раду Безпеки ООН, США отримали мандат ООН на здійснення миротворчих акцій у корейському конфлікті. До бойових дій було залучено військові формування ще 15 держав, що діяли під егідою ООН.

Наміри Сполучених Штатів застосувати ядерну зброю в корейській війні викликали рішучу протидію громадськості, в тому числі в самих США. Загроза виникнення ядерної війни спонукала СРСР і США шукати вихід з конфлікту. Почалися складні переговори щодо припинення воєнних дій. Переговори завершилися підписанням у 1953 р. перемир'я між командуванням військ ООН, з однієї сторони, і представниками КНДР та китайських народних добровольців — з другої. Глава південнокорейського режиму Лі Син Ман відмовився підписати документ, наполягаючи на продовженні війни «до переможного кінця. Однак США підписали угоду, яка чинна й досі, тобто Республіка Корея досі де-юре перебуває з КНДР у стані війни.