43. Тероризм

Терористичний акт можна кваліфікувати як злочин міжнародного характеру у випадках, коли:

терорист і особи, що потерпають від терористичного акту, є громадянами однієї держави або ж різних держав, але злочин здійснений за межами цих держав;

терористичний акт спрямований проти осіб, що користуються міжнародним захистом;

підготовка до терористичного акту проводиться на території однієї держави, а здійснюється на території іншої;

здійснивши терористичний акт в одній державі, терорист переховується в іншій, і постає питання про його видачу.

Міжнародне співтовариство усвідомлює небезпеку від цього явища.

Конвенції:

- Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (Гаага, 1970 рік);

- Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (Монреаль, 1971 рік);

- Конвенція про боротьбу із захопленням заручників (Нью-Йорк, 1979 рік);

- Конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом (1997);

- Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму (1999).

1994p- Генеральна Асамблея ООН прийняла «Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму». Після подій 11 вересня 2001 року Рада Безпеки ООН заснувала Контртерористичний комітет - на підставі резолюції СБ ООН 1371 (2001). В подальшому повноваження комітету були підтверджені резолюцією 1624 (2005). Комітет здійснює міждержавну координацію і технічну допомогу країнам-учасницям у створенні найбільш ефективних систем в боротьбі з тероризмом [24].

Всього з 1963 року в рамках Організації Об'єднаних Націй було розроблено 16 міжнародних угод (13 контртерористичних конвенцій і три протоколи).

8 вересня 2006 Генеральна Асамблея ООН прийняла «Глобальну контртерористичну стратегію» у вигляді резолюції та доданого до неї плану дій

44. Тибетська проблема.

Тибет був незалежною державою починаючи з 7 ст. і до анексії Китаєм.

У жовтні 1950 р. китайські війська вторглися до Тибету і захопили велику частину країни. Рятуючись від репресій комуністів, безліч тибетців на чолі з Далай-ламою XIV пішли в еміграцію, в основному до Індії. Під керівництвом Далай-лами було створено Тибетський уряд у вигнанні, є легітимним спадкоємцем уряду Тибету, яке діяло в Лхасі до китайської окупації. Далай-лама змушений був визнати суверенітет Китаю в обмін на обіцянку автономії в рамках національного району. Політичні причини – це незадоволення тибетців політикою окитаювання, прагнення тибетців до самовизначення. Релігійні причини – руйнування традицій, пам’ятків культури, придушення та втручання в релігійні справи.

Позиція КНР Тибет є невід’ємною частиною КНР, неможливо навіть надання будь-яких більших прав ТАР; Китайський уряд мотивує це тим, що після 1959 року в Тибеті було ліквідовано рабство, зросла письменність і стабільно підвищується рівень життя населення, тому присутність там Пекіну є необхідною. До того ж на території ТАР, що складає 28% території КНР, знаходиться близько 1/3 ядерної зброї Китаю. Політика Пекіну в регіоні розцінюється як геноцид тибетського народу. Сьогодні всі країни світу або визнають повну приналежність Тибету до Китайської Народної Республіки, або ж не надають офіційних заяв щодо статусу Тибету (Україна). Більшість країн світу вважають, що Тибетське питання є внутрішньою справою КНР (Франція, Російська Федерація, Індія). Хоча також є досить поширена практика неофіційного визнання Тибету незалежною країною, окупованою іноземними військами (США).Генеральна Асамблея ООН неодноразово приймала резолюції, що засуджували порушення прав людини Тибетського народу. Проте всі резолюції залишаються лише на папері.

«План миру з п’яти пунктів» - 1987 року на Нараді Конгресу США з прав людини Далай-лама висунув «План миру з п'яти пунктів», як перший крок по створенню в Тибеті зони миру. План передбачав припинення масового переселення китайців до Тибету, відновлення основоположних прав людини і демократичних свобод, припинення використання Китаєм території Тибету як місця для виробництва ядерної зброї і поховання ядерних відходів, а також початок серйозних переговорів про майбутнє Тибету.

Починаючи з 2005 р., Далай Лама ХІV відмовляється від політики спрямованої на здобуття незалежності, а вимагає лише культурної та релігійної автономії, проте більшість тибетського народу та парламент не підтримують його позицію, оскільки впевнені, що КНР не піде на поступки і врешті-решт «окитаїть» тибетське населення.

В березні 2008 року, намагаючись привернути увагу міжнародного співтовариства до Тибетської проблеми, в історичному центрі м. Лхаса проходить мирна демонстрація. Проте Пекін наголошує, що ця демонстрація одразу перетворилась в погроми, в ході яких цілеспрямовано вбивали етнічних китайців та руйнували їхню власність. Бунт був жорстоко придушений. Більшість країн висловили бажання бойкотувати Олімпійські Ігри в Пекіні, проте це були лише пусті обіцянки.

Римська декларація була підписана під час зустрічі парламентарів з питань Тибету 18-19 листопада 2009 р. Як і попередні плани по врегулюванню вона закликає Китайське керівництво переглянути своє ставлення до Тибетської автономії.