40 . Кашмірський конфлікт

Конфлікт між Індією та Пакистаном стосовно статусу території Кашміру триває із 1947 р. В Індії переважна більшість населення сповідує індуїзм, в той час як в Пакистані – іслам. Індії та Пакистану пропонувалося залишитися домініонами імперії, а князівства Індії розподілити за релігійним принципом. Спочатку Індія, а потім Пакистан від статусу домініону відмовились. У випадку із стратегічно важливим для обох сторін Кашміром це вилилося у тривалий територіальний конфлікт.Перша індо-пакистанська війна. 3 червня було прийнято Закон про незалежність Індії. В Кашмірі переважна більшість населення – мусульмани, але магараджа Кашміру оголосив Кашмір незалежним. Це спричинило хвилю невдоволення. Стурбований магараджа запросив підтримки Індії в обмін на приєднання князівства. В жовтні 1947 року сторони підписали документ, яким підтверджувалося приєднання Кашміру до Індії. Пакистан не визнав такого кроку, що спричинило перше військове зіткнення між Індією та Пакистаном.Війна завершилася 1 січня 1949 року, ООН було встановлено лінію припинення вогню, яка поділила Кашмір на дві частини – пакистанську та індійську.

У 1965 році Кашмір опинився у центрі другої індійсько-пакистанської війни. У зв‘язку з провалом переговорів по Кашміру, а також спровокованими Пакистаном заворушеннями в Кашмірі сторони розпочали повномасштабні бойові дії. Після їх припинення за посередництва СРСР відбулася мирна конференція в Ташкенті (3-10.І.1966), на якій було прийнято Ташкентську декларацію, згідно з якою сторони зобов‘язалися не вдаватися до застосування сили і вирішувати спірні проблеми мирним шляхом, здійснювати відносини на основі принципу невтручання до внутрішніх справ, відвести війська на позиції, які вони займали до 1965 року та дотримуватися умов припинення вогню.

Протягом 1970-1980-их років кашмірська проблема залишалася у центрі уваги політичних кіл та громадської думки Індії та Пакистану., пакистанська сторона продовжувала наполягати на необхідності проведення плебісциту. 1989 року масові антиіндійські виступи у Кашмірі. У травні-червні 1999 року у високогірних районах Кашміру відбулися зіткнення індійських військ з підрозділами пакистанської армії, що проникли за лінію контролю (Каргільський інцидент). У 2000-2001 роках індійський уряд вдався до спроб мирного вирішення конфлікту, оголосивши 19.ХІ.2000 припинення вогню в Кашмірі на час Рамазану і запропонувавши опозиційним угрупованням розпочати переговори. У зв‘язку з діями сил, що не прийняли умов перемир‘я, мирні ініціативи було зірвано

Весь грудень 2001 і січень 2002 року обидві держави знову балансували на грані війни. У травні 2002 року положення в Кашмірі загострилося знову. напруженість на кордоні досягла піка в травні-червні, коли Індія й Пакистан стояли ближче до війни, ніж коли-небудь, після Каргила.. Ситуацію вдалося розрядити за доп Росії й США

41. Китай у сучасній світовій політиці

На початок ХХІ ст. Китай досягнув надзвичайно високих показників соціально-економічного розвитку, що дозволяють йому перетворитися на важливий полюс світової політики. Набуття КНР статусу економіки з найвищими темпами зростання, а також низка інших показників прогресу цієї країни мали двозначну реакцію у світі. Виникло поняття “китайської загрози”, тобто комплексу проблем, пов’язаних зі швидким розвитком Китаю: від розширення його політичного впливу і нарощування військової могутності до зростання потреб в енергоносіях.

Китай має значні досягнення у військовій сфері. Сучасний Китай — ядерна наддержава з потужним економічним потенціалом.

Китай — соціалістична країна з плановою економікою. Від початку 90-х років у Китаї інтенсивно розвивається приватний сектор. Політична й економічна системи Китаю стабільні, що сприяє надходженню іноземних інвестицій.

Китай дотримується жорсткої демографічної політики. Його зовнішня політика має підлегле значення стосовно внутрішньої, спрямованої на економічну й соціальну трансформацію країни. Зовнішня політика зорієнтована на створення економічної та військової могутності, перетворення Китаю на потужну наддержаву. основний акцент у ЗП робиться на уникнення гострих конфліктів з навколишнім світом, доки Китай остаточно не “стане на ноги” . Китай у відносинах з провідними країнами Заходу, передусім зі США, налаштований на співробітництво або принаймні суперництво, що не виходило б за межі торговельних спорів, що і є основним завданням сучасного зовнішньополітичного курсу КНР. Прагне зберегти самостійність у здійсненні зовнішньої політики.

Питання про Тайвані залишається однією з найскладніших проблем.

Виникла загроза проголошення незалежності Тайваню, що не може не турбувати лідерів КНР. Враховуючи неформальні гарантії США, керівництво КНР не йде на силові методи об'єднання, але не виключає їх використання у разі проголошення незалежності острова.

Одне за іншим зарубіжні держави відмовлялися робити вигляд, що китайський уряд розташовується в Тайбеї, а не в Пекіні. Всі нові посли перебиралися на материк, до столиці великої держави - Китайської Народної Республіки, ігнорувати яку було вже просто неможливо. Зрештою в 1979 р. і Білий дім змушений був призупинити дипломатичні відносини з Китайською Республікою та .

КНР претендує на суверенітет над островом Тайвань і декількома прилеглими островами, куди після перемоги комуністичного режиму втік повалений уряд Чан Кайши й де продовжує існувати Республіка Китай, яка весь цей час знаходиться під заступництвом США.

Деякі територіальні питання виникли в Росії і Китаю в 2005 році, коли Росія поступилася КНР декількома островами недалеко від Хабаровська (У тому числі й західну частину острова Великий Уссурійський)..

Між КНР і Японією існують територіальні суперечки щодо безлюдного архіпелагу Сенкаку (китайська назва Дяоюйдао) в Східно-Китайському морі, якими в даний час фактично володіє Японія.