36 Україно – російські відносини

На сьогодні базові правові та політичні проблеми у наших міждержавних відносинах у цілому вирішені. Набув чинності Договір про дружбу, співпрацю і партнерство між Україною та Російською Федерацією 1997 та угоди щодо Чорноморського флоту.

У той же час постійною складовою російської політики залишається прагнення втримати Україну у сфері свого впливу, зберегти реальні важелі тиску на неї.

На взаємовідносини України і Росії істотно впливатимуть зовнішні чинники і насамперед позиція США та західноєвропейських країн. Суперечливіший вплив па міжнародне становище України і на її відносини з Росією чинить процес європейської інтеграції.

До основних об'єктивних чинників, що ускладнюють рівноправне співробітництво України з Росією, слід віднести такі. З боку України: незавершеність формування національної держави, надмірна, незбалансована інтеграція національного господарства, однобічна залежність від її джерел енергопостачання та окремих видів сировини; недостатня розвиненість почуття патріотизму серед значної частини населення України, наявність комплексу меншовартості. Проте найбільшою перешкодою на шляху становлення рівноправних міждержавних взаємин є позиція самої Росії. Перше і, мабуть, найголовніше полягає в тому, що серед населення Росії склалося і панує уявлення про Україну як органічну частину Росії. Слов'янська спорідненість обох народів сприяє посиленню таких уявлень.

37. Розширення нато

Двері НАТО залишаються відкритими для будь-якої європейської держави, яка може виконувати обов’язки та зобов’язання, пов’язані з членством, а також робить внесок у підтримання безпеки на євроатлантичному просторі. За час, що минув з 1949 року, кількість членів НАТО зросла з 12 до 28 країн внаслідок шести раундів розширення Альянсу. Албанія та Хорватія, які отримали запрошення приєднатися до НАТО на Бухарестському саміті, що проходив у квітні 2008 року, офіційно стали членами Альянсу 1 квітня 2009 року. Постійний процес розширення НАТО не є загрозою для будь-якої країни. Цей процес направлений на сприяння стабільності та співробітництва для розбудови цілісної та вільної Європи, об’єднаної на засадах миру, демократії та спільних цінностей. Розширення НАТО стало темою жвавого обговорення на початку 90-х років. Багато політичних аналітиків не були впевнені в перевагах такого розширення. Дехто був занепокоєний можливими наслідками для цілісності та солідарності Альянсу, а також впливом на стосунки з іншими державами, головним чином, з Росією. На формування базових підходів лідерів держав-членів НАТО стосовно розширення альянсу на Схід мали вплив цілий ряд факторів. В цьому плані неабияке місце займала позиція Російської Федерації. проблема можливої конфронтації між Росією і Заходом внаслідок розширення Північноатлантичного альянсу на Схід. Розглядаючи Центрально-Східну Європу як регіон своїх життєво важливих інтересів, керівництво Росії проігнорувало той факт, що воно не здатне забезпечити тут свої позиції ні політично, ні економічно, ні через культурне співробітництво. Відчайдушні спроби Росії підтвердити своє високе місце в світовій ієрархії не дали бажаних результатів. У відповідь на активізацію дій Заходу, спрямованих на географічне розширення альянсу, російське керівництво висунуло ідею створення нового військово-політичного блоку на чолі з Росією, який би об'єднував країни СНД. Таким чином відбувався би новий розкол Європи на два полюси протистояння, що призвело б до різкого погіршання міжнародної ситуації в цілому і сприяло б наростанню конфронтації між Сходом і Заходом. Проблема також полягає в тому що з збільшенням впливу НАТО і збільшується вплив США . Активно обговорувалося питання про необхідність НАТО після припинення холодної війни адже конфронтація була припинена .. питання стояло чи потрібно розширювати ... але західні держави зазначили що існування та розширення НАТО буде вдосконалювати систему безпеки

У 1995 році була запропонована Ініціатива Середньоземноморського діалогу. Було названо 6 країн в якості потенційних натівських партнерів: Ізраїль та 5 арабських країн – Мавританія, Марокко, Туніс, Єгипет, Іорданія.

В травні 1997 року Раду північно-атлантичного співробітництва було трансформовано в Раду євроатлантичного партнерства.

8-9 липня 1997 року відбувся Мадридський самміт НАТО, де було заявлено про 3 країни, які будуть прийняті до НАТО: Чехія, Польща та Угорщина. В грудні 1997 року ці три країни підписали офіційні протоколи про приєднання до НАТО. Однак парламент кожної з країн НАТО мали ратифікувати ці протоколи. Процес ратифікації зайняв трохи більше року. У лютому 1999 року, Угорщина (10-15 лютого), Польща, та Чехія (26 лютого) підписали акти про приєднання до НАТО. Урочисте прийняття відбулося 4 квітня 1999 року у Вашингтоні, де 50 років тому було підписано Північно-атлантичний договір. Це стало першим фактор розширення НАТО за рахунок колишніх противників.