21. Початок розрядки міжнародної напруженості

Після карибської кризи стало зрозуміло про необхідність домовлятися і зниження конфронтації. Були кроки, які сприяли створенню розрядки:

• 1963 – Договір сша, вб, срср про заборону ядерних випробувань в космосі, атмосфері та під водою

• Розумілися проблеми поширення ядерної зброї і тому в 1968 – ДНЯЗ!!!: держави зобов»язувалися не передавати іншим країнам ЯЗ, інші країни мали її не купувати і не отримувати методів її вироблення

У 70-х роках починається розрядка міжнародної напруженості. Ор­ганізація Варшавського договору і НАТО досягли воєнно-стратегічного паритету. СРСР та США накопичили стільки ядерної зброї, що збройний конфлікт між ними став би абсолютно безглуздим.Через те в зовнішній політиці багатьох країн з'являються реалістичні тенденції. керів­ництво СРСР помітно скоротило кількість заяв про близький неминучий крах капіталізму і знизило їх агресивну тональність. Така політика привела до більшої довіри західних країн щодо СРСР.

Це розрядка стала результатом американо-радянського діалогу. У 1972 році – ОСО-1 (договір про обмеження стратегічних озброєнь). Водночас це і договір про ПРО: ні США ні СРСР не будуть встановлювати ПРО (можна захистити лише 150 км). Інтенсивність діалогу була вражаюча: 1979 – ОСО-2, проте в грудні 1979 – Афганістан і розрядка припинилася, відбулося повернення до Холодної війни. Рейган – СРСР – імперія зла. Бойкотували і США і СРСР проведення Олімпійських ігор в цих країнах. Але був досить важливий аспект: ОСО-2 не був ратифікований, але він виконувався.

Також було запропоновано забезпечити колективну безпеку в Європі.

У 1975 р. у Гельсінкі відбулася Європейська нарада з питань безпе­ки і співробітництва, на якій були представники з 35 країн світу із СРСР вклю­чно. На цій нараді було підписано Заключний акт, в якому містилося визнання недоторканості сучасних кордонів європейських країн. Укла­дення цього акту було певним здобутком для Москви. Адже він закріплював усі повоєнні територіальні надбання Радянського Союзу.

Необхідними і найважливішими елементами розрядки є відмова д-в від використання сили, погрози силою, зміцнення взаємного довір'я і взаєморозуміння, вміння зважати на законні інтереси один одного, розв'язання спорів і конфліктів мирним шляхом, роззброєння, відмова від гонки озброєнь, невтручання у внутр. справи д-в, повага до їхнього суверенітету і незалежності, взаємовигідне політ., екон., торг., культур. і наук.-тех. співробітництво.

Крім того розрядка в Європі характеризувалася тим, що почалося вирішення німецького питання про незадоволення результатами Другої Св.в. Доктрина «нового східного партнертсва» задекларувала визнання факту існування НДР і подальшу відсутність зі сторони ФРН вимог і претензій на втрачені території.

22. Деколонізація Африки та її вплив на міжнародні відносини в біполярному світі

На поч.. 50-х рр.. почався панафриканській рух за звільнення всіх африканських колоній від впливу метрополій. Проте в Африці колоніальний рух був ускладненішим ніж в Азії, метрополії не хотіли легко надавати їм незалежність. У різних р-нах Африки прокотились страйки, які жорстоко придушувались.

Лівія стала першою хто здобув незалежність у 1951р.

1960 – резолюція Ради Безпеки ООН про деколонізацію. До 1960 року незалежність здобули Марокко, Туніс, Гана(1957), Гвінея (1958)

1960 – рік Африки. Президент Франції Шарль де Голль прийняв рішення надати незалежність всім Африканським колоніям, хоча ці молоді держави просили Францію, щоб залишитися в її складі. Тим не менше на території цих країн залишалися французькі парашутисти для забезпечення стабільності. Де Голль розумів незворотність краху колоніальної системи ще під час війни з Алжиром, яка завершилася 1962 році наданням Алжиру незалежності. у 1960 незалежність здобули 17 країн (16- французьких і 1 ВБ (Нігерія). І далі незалежність здобували кожного року по пару країн. розумілося, що хто добровільно надасть незалежність цим країнам, то лишиться їм другом

Проте цей процес деколонізації мав величезний вплив на міжнародні відносини: утворювалися нові країни і не було відомо на чиєму боці вони виступлять. Тим не менше, що СРСР тоді швидко розвивався і багато з нових країн висловили бажання будувати соціалізм, оскільки результати побудови іншої системи були досить туманними. Гана, Гвінея, Французьке Конго, Танзанія – тяжіли до Москви. Але у кожній державі були прихильники різних полюсів і внаслідок цього виникали напруженості а то і війни в середині країн (Ангола). І це лише загострювало проблему.

Виділяють чотири етапи деколонізації:

1. На першому етапі (1943-1956 pp.) процес деколонізації охопив головно Азію й Північну Африку. (Ліван, Сирія, Лаос Камбоджа, Вєтнам, індія, пакистан, цейлон, Філіпіни, судан, туніс, мароко . спочатку незалежність ті держави отримали, які не можна було вже утримати.)

2. На другому етапі (кінець 50-х-60-ті роки) процес деколонізації охопив в основному Африку (Франція, ВБ: східна або тропічна африка)

3. Португальські колонії: 70-ті роки: Гвінея-Біссау, Острови Зеленого Мису, Ангола, Мозамбік, Сан-Томе і Прінсіпі.

4. Під час четвертого етапу (80-90-ті роки) здобули незалежність останні уламки колоніальних імперій. (Зімбабве, Беліз, Намібія, та ін..)