14. Зовнішня політика фрн (1949-1969). Доктрина Хальштейна

8 травня 1949 р. Парламентська рада, затвердила «Основний закон Федеративної Республіки Німеччини», що проголосив Західну Німеччину демократичною федеративною державою. Виникла нова держава зі столицею у м. Бонн. Після парламентських виборів новообраний парламент 7 вересня 1949 р. затвердив Конституцію ФРН і обрав голову першого західнонімецького уряду: канцлером ФРН став К. Аденауер.

Німецьке «економічне диво». «Нова східна політика» ФРН.

У перші роки урядування Аденауера було проведено економічні реформи, результатом яких стало стрімке зростання приросту промислової продукції (9,6% на рік), зростання обсягу виробництва у чотири рази до 1965 року. Німеччина вийшла на одне з перших місць у світі. Автори реформ - канцлер ФРН Аденауер і міністр економіки Л. Ерхард, який став у 1963 р. другим канцлером Західної Німеччини.

Німецькому «економічному диву» сприяли такі чинники:

• промисловий потенціал західної частини Німеччини;

• невеликі репарації (відповідали 5% промислового потенціалу);

• велика кількість дешевої робочої сили (із Східної Пруссії, Судетів);

• кошти за «планом Маршалла»

Доктрина Хальштейна зовнішньополітична доктрина, що проводиться урядом ФРН з 1955 по 1970 рік спрямована на ізоляцію НДР на міжнародній арені.

за пропозицією державного секретаря міністерства закордонних справ ФРН Вальтера Хальштейна на нараді послів Західної Німеччини 8-9 грудня 1955 року, відбувся в Бонні. Суть цієї доктрини полягала в тому, що відтепер ФРН підтримувала і встановлювала дипломатичні відносини тільки в тими країнами, які не мали дипломатичних відносин з НДР. Єдиним виняток, допускається доктриною Хальштейна, був СРСР .

Доктрина Хальштейна не раз піддавалася критиці всередині політичного керівництва Західної Німеччини, зокрема в кінці 1950-х років, певний позитивний зсув у відносинах ФРН з народними Польщею та Угорщиною. Конкретно ж ця політика знайшла застосування двічі: ФРН розірвала дипломатичні відносини з Югославією в жовтні 1957 року після встановлення останньої дипвідносин з НДР, і в січні 1963 року пішла на аналогічний крок щодо Куби.

У 1967 році Західна Німеччина змушена була звузити дію доктрини Хальштейна, виключивши з її дії соціалістичні країни, встановивши дипломатичні відносини з Румунією і Югославією. Після арабо-ізраїльської війни 1967 року, НДР зайняв антиізраїльську позицію, на Близькому Сході піднялася хвиля визнання Східної Німеччини (приклад подав Ірак, відносини з НДР в 1968 році). В цих умовах міністерство закордонних справ ФРН в лютому 1970 року оголосило про припинення дії доктрини Хальштейна. У 1972 році було підписано угоду про врегулювання відносин між ФРН і НДР. У вересні 1973 року обидві держави були прийняті в ООН.

15. Зовнішня політика п’ятої Французької Республіки

Національні збори 1 червня 1958 р. затвердили Шарля де Голля главою уряду. У поданій Національним зборам програмній декларації він вимагав для уряду надзвичайних повноважень, щоб опрацювати нову Конституцію. На другий день уряд отримав надзвичайні повноваження, а Національні збори були розпущені. Четверта республіка перестала існувати.

4 вересня 1958 р. уряд обнародував нову конституцію. Конституція 1958 р. — президентську республіку. В результати референдуму у Франції встановилася П'ята республіка.

Конституція значно розширювала права населення колоній, яким надавалась автономія в усіх внутрішніх справах

У сфері зовнішньої політики уряд здійснив певні зміни. Він зайняв реалістичнішу позицію щодо національно-визвольного руху в колоніях. У 1960 р. уряд визнав незалежність 14 французьких колоній в Африці, які оголосили про свою самостійність.

Пробним каменем зовнішньої політики П'ятої республіки стала проблема Алжиру. Надії колоніалістів не справдилися. Де Голль й раніше розумів, що утримати Алжир неможливо. Усі французи після проголошення незалежності Алжиру, перемістилися у Францію. А тому рішення де Голля викликало негативну реакцію в частини французького суспільства. Остаточно проблема вирішилась у 1962 p., коли після переговорів у Евіані французька сторона визнала незалежність Алжиру.

На президентських виборах 1965 р. перемогу знову отримав де Голль.

У зовнішній політиці де Голль проводить незалежний курс. Практичні заходи в цьому плані — вихід Франції з НАТО в 1966-J967 pp., ліквідація військових баз НАТО на території Франції, визнання в 1959 р. кордону по Одеру - Нейсе, визнання в 1964 р. комуністичного Китаю, негативне ставлення до американської агресії у В'єтнамі. Налагодження співробітництва з СРСР та іншими країнами комуністичного блоку більш ніж холодно були зустрінуті в країнах Заходу, особливо в США та Англії.

Створення французьких ядерних сил теж було вираженням курсу на зовнішньополітичну незалежність. Однак неприєднання Франції до договору про заборону ядерних випробувань у трьох сферах було негативним моментом у французькій зовнішній політиці і змушувало світ критично ставитися до французького зовнішньополітичного курсу.

У цей період Франція вступила до ЄЕС, що сприяло її подальшому економічному розвиткові.

У червні 1968 р. відбулися дострокові вибори в парламент. Вони проходили в надзвичайно напруженій обстановці. Більшість населення віддала голоси прихильникам де Голля.

Унаслідок інфляції до кінця 1968 р.. У березні 1969 р. відбулися багатолюдні страйки. Під час референдуму більшість виборців висловилась проти цих реформ де Голля. Криза П'ятої республіки тривала. Переконавшись у неминучості процесу загострення внутрішньополітичної боротьби, де Голль у квітні 1969 р. пішов у відставку. На виборах, які відбулися в червні, новим президентом було обрано Жоржа Помпіду (1911-1974). Ж. Помпіду, враховуючи настрої мас, послабив державну регламентацію економіки, розширив соціальне законодавство. Покращилися відносини з США.