41. Назвіть відомі Вам багатофакторні моделі. У чому полягає їх сутність?

Це моделі: САРМ, МОКА, АТО.

САРМ = дохідність портфеля цінних паперів (dp) розглядається як функція трьох змінних: системного ризику портфеля ((βр), очікуваної дохідності ринкового портфеля (dm) та ставки доходу за безризиковими цін­ними паперами (do). Залежність між очікуваною дохідністю та ризиком виражається формулою:

dр=do+p*(dm-do).

За економічним змістом перевищення дохідності портфеля над ставкою без ризику є премією, що її банк отримує за ризик, який він узяв на себе, придбавши певні цінні папери в процесі формування портфеля.

На основі моделі САРМ оцінюється ефективність управління портфелем цінних паперів. Коефіцієнт ефективності розрахову­ється як відношення різниці між дохідністю портфеля (реальною або очікуваною) та безризиковою ставкою до показника, який ві­дображає ризик портфеля.

МОКА = модель оцінювання ка­пітальних активів.

АТО = є арбітражна теорія оцінювання капітальних активів (АТО). Модель АТО дуже подібна до САРМ, проте важливо, що АТО враховує вплив на дохідність фінансових активів не лише ринкового ризи­ку, а й інших чинників (це багатофакторна модель).

Для оцінювання інвестиційних рішень портфельному аналіти­кові треба з'ясувати, наскільки доцільними будуть ці рішення, чи достатньою мірою обрана стратегія відповідає інвестиційним ці­лям. Оцінювання управління портфелем уможливлює правиль­ний вибір з-поміж альтернативних можливостей розміщення кош­тів у фінансових інструментах.

Головним критерієм ефективності управління портфелем цін­них паперів є його дохідність - R за певний проміжок часу. До­хідність за певний період R принципово складається з капіталізо­ваної дохідності, пов'язаної зі змінами курсової ціни, і дивідендної(відсоткової) дохідності.

42. У чому полягає зміст процесу хеджування ризиків?

Під хеджуванням (від англ. hedge — захищатися від можли­вих втрат, ухилятися, обмежувати) розуміють діяльність, спрямо­вану на створення захисту від можливих фінансових втрат у майбутньому, пов'язаних зі зміною ринкової ціни фінансових ін­струментів чи товарів. Хеджування — це загальний термін, який використовується для опису дій з мінімізації цінових ризиків, пов'язаних із імовірністю зміни ринкової ціни інструмента про­тягом певного часу. За можливими наслідками та масштабами найзначнішими ціновими ризиками у банківській діяльності є ри­зики зміни відсоткових ставок та обмінних валютних курсів, а також ризик, пов'язаний зі зміною вартості цінних паперів. Ціно­ві ризики належать до групи фінансових ризиків.

В економічній науці та практиці термін «хеджування» має кіль­ка значень: стратегія, метод, операція та інструменти хеджуван­ня, які об'єднані однією ідеєю, —зниження рівня цінових ризиків.

Стратегія хеджування відбиває загальний підхід, концеп­цію управління фінансової діяльністю, зміст якої полягає в об­меженні або мінімізації ризиків. Стратегія хеджування стабілі­зує прибуток за мінімального рівня ризику і надає можливість одержати однакові результати незалежно від мінливості фінан­сових ринків.

Методи хеджування — це способи впливу на структуру фі­нансових активів та зобов'язань для обмеження рівня ризику або створення систем захисту від ризику укладанням додаткових фі­нансових угод.

Операція хеджування передбачає укладення строкової ком­пенсаційної угоди з третьою стороною для повної ліквідації або часткової нейтралізації цінового ризику.

Інструменти хеджування — це фінансові угоди, механізм дії яких сприяє мінімізації ризику зміни ціни базового інструмен­та в майбутньому. Для хеджування ризиків використовують похід­ні фінансові інструменти, такі як форвардні угоди, ф'ючерсні ко­нтракти, опціони та своп-контракти, а також гібридні фінансові інструменти — свопціони, опціонні форвардні угоди, опціони на купівлю (продаж) ф'ючерсів і т. ін.